ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
майдан Незалежності, 1, м. Хмельницький, 29607, тел. (0382) 71-81-84, (0382) 71-81-83
e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, ЄДРПОУ 03500128
_______________________________________________________________________
УХВАЛА
"14" жовтня 2026 р. Справа № 924/1106/26
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Мухи М.Є., розглянувши матеріали заяви про забезпечення позову у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок-Агро", с.Заставки Красилівський район Хмельницька область
до Південно - західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України м. Хмельницький
про визнання недійсним в частині рішення адміністративної колегії Південно - західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2026 №72/98-р/к
ВСТАНОВИВ:
13.10.2026 до суду надійшла позовна заява ТОВ "Світанок-Агро" про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Південно - західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2026 №72/98-р/к у справі №72/83-26, а саме пунктів 1-14 резолютивної частини, якими дії товариства визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та накладено штрафи.
Разом із позовом позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення з ТОВ "Світанок-Агро" штрафу в сумі 476 000грн. на підставі наказу адміністративної колегії Південно - західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/69/ю, виданого 12.10.2026 у виконавчому провадженні ВП №82176942, відкритому постановою державного виконавця від 12.10.2026, до набрання законної сили рішенням суду у справі. В обґрунтування заяви зазначає, що 12.10.2026 року начальником Хмельницького відділу ДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління МЮУ Хабалем Романом Ярославовичем прийнято Постанову про відкриття виконавчого провадження № 82176942 про примусове виконання Наказу № 72/69/ю, виданого Південно-західним міжобласним територіальним відділенням АМКУ12.10.2026 року про стягнення з ТОВ «Світанок-Агро» штрафу в сумі 476 000,00 грн.
Також вказує, що за наявним відкритим виконавчим провадження, вже здійснюються дії, спрямовані на стягнення з позивача штрафу за оскаржуваним рішенням, тому до вирішення справи по суті на підставі цього рішення може буде здійснено фактичне стягнення штрафу, в результаті чого задоволення позову саме по собі не усуне всіх наслідків примусового виконання. Заявник наголошує, що у разі задоволення позову ТОВ «Світанок - АГРО» необхідно буде вживати додаткових дій для повернення стягнутих коштів, вирішення наслідків виконавчого провадження та наслідків застосованих виконавцем заходів примусового виконання. Такі дії виходитимуть за межі звичайного виконання рішення суду про скасування індивідуального акта та можуть істотно ускладнити ефективне поновлення прав ТОВ «Світанок-Агро». Захист прав позивача буде об`єктивно утрудненим, зважаючи на той фінансовий тягар, який товариство має понести до перегляду рішення АМК судом.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.
Приписами статті 136 ГПК України визначені процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову, відповідно до якої, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
Частиною 1 статті 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Відповідно до вимог частини 4 статті 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен належним чином обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду належні, допустимі, достатні та переконливі докази, що вказують про наявності фактичних обставин, з якими пов`язується важливість та доцільність застосування певного заходу забезпечення позову.
З матеріалів заяви про забезпечення позову убачається, що 12.10.2026 року начальником Хмельницького відділу ДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління МЮУ Хабалем Романом Ярославовичем прийнято Постанову про відкриття виконавчого провадження № 82176942 про примусове виконання Наказу № 72/69/ю, виданого Південно-західним міжобласним територіальним відділенням АМКУ12.10.2026 року про стягнення з ТОВ «Світанок-Агро» штрафу в сумі 476 000,00 грн.
Законом України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що органи Антимонопольного комітету України в силу своїх повноважень приймають відповідні рішення, а саме: рішення у заявах про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб`єктів господарювання (ст. 28 Закону), рішення у справах про узгоджені дії, концентрацію суб`єктів господарювання (ст. 31 Закону), рішення у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (ст. 48 Закону).
Як зазначено судом вище, предметом позову є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Південно - західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2026 №72/98-р/к у справі №72/83-26, а саме пунктів 1-14 його резолютивної частини, якими дії товариства визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та накладено штрафи.
Оскільки позивач звернувся до суду з вимогою немайнового характеру, то в цьому випадку має досліджуватись така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду, та водночас має досліджуватися така підстава вжиття заходу забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 19.05.2021 у справі №916/3638/20, від 09.06.2021 у справі №914/2438/20, від 14.05.2024 у справі №911/2732/23.
Рішенням адміністративної колегії Південно - західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.07.2026 №72/98-р/к, зокрема п.1, 3, 5, 7,9 11, 13 визнано, що товариство з обмеженою відповідальністю «Світанок-Агро» вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій. За вказані порушення відділенням на товариство накладено штраф у загальному розмірі 476 000грн.
Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, зокрема, про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
Отже, законодавством передбачено, що рішення органів Антимонопольного комітету України приймаються з метою припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до частини 3 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особа, на яку накладено штраф рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Встановлені у рішенні органу Антимонопольного комітету України зобов`язання, передбачені статтею 48 цього Закону, підлягають виконанню у двомісячний строк з дня одержання рішення органу Антимонопольного комітету України, якщо інше не передбачено законом або цим рішенням.
Строки, передбачені абзацом першим цієї частини, зупиняються на час розгляду судом справи про оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а також на час проведення перевірки чи перегляду рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органом Антимонопольного комітету України.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення органів Антимонопольного комітету України у двомісячний строк з дня одержання може бути оскаржене до господарського суду.
Частиною 3 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Так, згідно з частиною 4 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого: згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"; за результатами перевірки відповідно до частини п`ятої статті 57 цього Закону; за результатами перегляду відповідно до частини третьої статті 58 цього Закону, а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше.
Відповідно до частини 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; зобов`язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; примусовий поділ суб`єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу; блокування цінних паперів; усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема усунення чи пом`якшення негативного впливу узгоджених дій, концентрації суб`єктів господарювання на конкуренцію; скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно із статтею 19 цього Закону; закриття провадження у справі.
Разом з тим, відповідно до частини 5 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України.
Однак згідно із частиною 11 статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Натомість правомірність оскаржуваного рішення від 09.04.2026 №72/98-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафів" у справі №72/83-26 та його подальше виконання під час вирішення заяви про забезпечення позову не досліджується, оскільки питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Враховуючи предмет та підстави позову у справі, а також обраний захід забезпечення позову, приймаючи до уваги, що антиконкурентне законодавство визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямоване на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, суд зазначає, що задоволення заяви фактично свідчитиме про зупинення дії спірного рішення та визнання його неправомірності, оскільки правомірність висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях щодо вчинення позивачем порушень положень Закону України "Про захист економічної конкуренції" підлягає з`ясуванню та встановленню судом лише за результатами розгляду справи по суті, а оскаржуване рішення до ухвалення судового рішення та набрання ним законної сили, є чинним, що суперечитиме частині 11 статті 137 ГПК України.
Під час розгляду заяви суд враховує відповідні правові висновки Верховного Суду у постановах від 04.09.2024 у справі №904/5133/23, від 29.11.2024 у справі №922/2921/24, від 22.09.2025 у справі №922/1327/25.
Суд звертає увагу, що позов не може бути забезпечений таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №925/1159/19, від 07.05.2020 у справі №910/11739/19 та від 16.04.2020 у справі №910/18680/19.
Варто також звернути увагу на те, що частина 5 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є спеціальною нормою, яка застосовується до правовідносин, що регулюються цим Законом і згідно з якою дія рішення органу Антимонопольного комітету України може бути зупинено господарським судом лише за наявності достатніх підстав. Право суду зупинити дію оскаржуваного рішення органу Антимонопольного комітету України та його виконання за заявою, поданою суду відповідно до зазначеної норми Закону, не може розглядатися як самостійна та єдина підстава для забезпечення позову. Правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №916/492/19, від 14.11.2019 у справі №914/938/19, від 01.04.2020 у справі №912/2156/19, від 15.06.2020 у справі №910/13158/19.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з частинами 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Натомість стверджуючи про необхідність застосування заходу забезпечення позову, заявником не доведено в розумінні статті 73-74 ГПК України обставин, які свідчили б про ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту його порушених прав, за захистом яких він звернувся до суду в разі задоволення такого позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист права та інтересів заявника.
Тобто, не підтверджено наявність фактичних обставин, з якими пов`язується необхідність та важливість застосування визначеного заходу забезпечення позову, що у своїй сукупності свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, а тому у задоволенні поданої заяви суд відмовляє.
Керуючись статтями 42, 136-140, 232-236 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви ТОВ "Світанок-Агро" про забезпечення позову (вх. №05-08/26 від 13.10.2026) відмовити.
Ухвала набирає законної сили 14.10.2026 та може бути оскаржена в порядку та строки, встановленими статтями 256-257 ГПК України.
Суддя М.Є. Муха