ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про закриття провадження у справі
12 жовтня 2026 року Луцьк Справа № 140/9177/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні клопотання представника Волинської митниці про закриття провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУНТІК» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення,
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача, адвокат Власюк Віталій Володимирович, в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУНТІК» (далі - ТОВ «Лунтік») звернувся з позовом до Львівської митниці про визнання протиправною та скасування картки відмови Львівської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205170/2026/000589 від 18.06.2026.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 27).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.08.2026 клопотання представника Львівської митниці про заміну неналежного відповідача задоволено та замінено неналежного відповідача Львівську митницю на належного відповідача Волинську митницю (далі - відповідач), який приймав оскаржуване рішення.
Також представником позивача 05.08.202 подано клопотання про уточнення позовних вимог, у якій уточнити редакцію пункту 1 прохальної частини позовної заяви, виклавши його в такій редакції: «Визнати протиправною та скасувати картку відмови Волинської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів UA205170/2026/000589 від 18.06.2026» (арк. спр. 64).
На адресу суду 21.08.2026 представник відповідача подала відзив на позовну заяву із клопотанням про закриття провадження у даній справі у зв`язку із тим, що преференційне походження товару підтверджено компетентним органом іноземної держави і митницею вжито передбачених законом заходів для відновлення преференційного режиму та повернення позивачу надміру сплачених митних платежів (арк. спр. 76-78).
Представником ТОВ «Лунтік» 25.08.2026 подано відповідь на відзив, у яких висловив свої заперечення щодо поданого клопотання та вказав, що оскаржуваним порушенням у цій справі є прийняття Волинською митницею картки відмови від 18.06.2026 № UA205170/2026/000589. Відзив не містить відомостей про її скасування, відкликання чи визнання протиправною самим відповідачем, а відповідних доказів до відзиву не долучено. Станом на цей час оскаржувана картка відмови залишається чинним індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, який є юридичною підставою застосування до товару позивача режиму найбільшого сприяння замість заявленої тарифної преференції. Митна декларація від 18.06.2026 № 26UA205170013397U9, подана позивачем на виконання цієї картки відмови, також залишається оформленою без застосування преференції.
Переконаний, що доки оскаржувана картка відмови є чинною, вона зберігає юридичну силу як підстава застосування до товару позивача режиму найбільшого сприяння, а питання правомірності дій відповідача залишається невирішеним. Підстав стверджувати, що права позивача відновлені повно, за такого стану немає (арк. спр. 113-117).
Волинська митниця у своїх запереченнях від 27.08.2026 зазначила, що сертифікат EUR.1 виданий на транспортний засіб, який був у використанні ще з 2015 року. Отже, між датою виготовлення/початку експлуатації транспортного засобу та його експортом до України (2026 рік) минув значний проміжок часу. За цей період транспортний засіб міг перебувати у власності та користуванні різних осіб, переміщуватися між державами, а також зазнавати ремонту, заміни або встановлення окремих комплектуючих.
Позивач не був зобов`язаний здійснювати митне оформлення товару за повними ставками мита. Він міг обрати іншу форму поведінки, однак за власним волевиявленням подав митну декларацію від 18.06.2026 №26UA205170013397U9, згідно якої оцінюваний товар випущено у вільний обіг на митній території України з повною сплатою митних платежів.
Картка відмови є саме таким актом: вона зафіксувала одноразовий факт відмови в митному оформленні товару за конкретною митною декларацією і була реалізована (виконана) в момент, коли позивач, враховуючи її вимоги, за власним волевиявленням оформив товар за новою МД від 18.06.2026 №26UA205170013397U9.
З цього моменту картка відмови вичерпала свою регулятивну функцію - вона не покладає на позивача жодних триваючих обов`язків і не породжує жодних нових правових наслідків. Тому у цій справі скасування картки відмови не змінить статус уже випущеного у вільний обіг товару та не вплине на розмір сплачених і вже повернутих митних платежів (арк. спр. 122-125).
Представником позивача 23.09.2026 подано заяву про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці на користь ТОВ «Лунтік» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 гривень та витрати, пов`язані із залученням перекладача, в розмірі 2 350,00 гривень (арк. спр. 133-135).
Відповідач у своїх запереченнях від 01.10.2026 зауважила, що частина восьма статті 139 КАС України передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Сам факт закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України не є достатнім для покладення на відповідачів у справі обов`язку щодо відшкодування витрат, пов`язаних із розглядом справи (арк. спр. 168-170).
Відповідно до частини третьої статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Тому, розгляд заявленого клопотання за встановленим судом порядком проведено у письмовому провадженні.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем для митного оформлення товарів до Волинської митниці було подано митну декларацію від 18.06.2026 №26UA205170013373U3 (арк. спр. 81), однак відповідачем винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів UA205170/2026/000589 від 18.06.2026, яка є предметом позову у даній справі (арк. спр. 84).
Вказана картка відмови винесена відповідно до статті 34(4) Доповнення I до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, ратифікованої Законом України від 17.12.2024 № 4148-IX «Про ратифікацію Рішення № 1/2023 Спільного комітету Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження від 07.12.2023 Про внесення змін до Регіональної конвенції про пан євро-середземноморські преференційні правила походження», надання преференційного режиму для задекларованого товару, зазначеного в сертифікаті EUR.1 № E 6.121.254 від 16.06.2026, призупинено до надходження результатів перевірки від компетентних органів держави експорту товарів за запитом Держмитслужби.
Митним органом роз`яснено, що митне оформлення товару здійснити із застосуванням режиму найбільшого сприяння. Розглянуто питання відновлення до товарів режиму вільної торгівлі відповідно до статті 301 Митного кодексу України після одержання митним органом від компетентних органів держави експорту результатів перевірки, які свідчать, що перевірені документи дійсні, підтверджують преференційне походження товарів з відповідної держави і відповідають вимогам міжнародного договору про вільну торгівлю. Картка відмови може бути оскаржена в порядку, встановленому главою 4 Митного кодексу України.
Декларантом імпортований товар оформлено у вільний обіг згідно митної декларації від 18.06.2026 №26UA205170013397U9 без застосування преференції - із застосуванням режиму найбільшого сприяння та додаткової сплати до бюджету ввізного мита у розмірі 70 106,31 грн та 14 021,26 грн податку на додану вартість (арк. спр. 85).
Волинською митницею 25.06.2026 направлено лист Директору Департаменту контролю та адміністрування митних платежів Державної митної служби України №7.3-1/15-03/4/7917 (арк. спр. 86) задля направлення на перевірку сертифіката з перевезення товару EUR.1 № E 6.121.254 від 02.06.2026, у зв`язку із чим вказаний сертифікат Державною митною службою України листом від 16.07.2026 №15/15-03-01/11/4276 до уповноваженого митного органу Королівства Бельгія (арк. спр. 87).
У зв`язку із наведеним, листом від 20.07.2026 №15/15-03-01/11/4276 уповноважений орган іноземної держави повідомив про автентичність вказаного сертифікату (арк. спр. 89), про що повідомлено ТОВ «Лунтік» листом від 12.08.2026 №7.3-2/15-03/14/10134 (арк. спр. 90).
На адресу відповідача товариством надіслано лист вх. №20812/14/7.3-1-15 від 20.08.2026 щодо повернення надмірно сплачених платежів (арк. спр. 91), у зв`язку із чим Державною митною службою України складено висновок від 21.08.2026 №705 про повернення коштів з бюджету у розмірі 14 021,26 грн (арк. спр. 92) та висновок від 21.08.2026 №704 про повернення коштів з бюджету у розмірі 70 106,31 грн (зворот арк. спр. 92).
На підставі зазначеного вказані кошти були повернуті на рахунок позивача, що підтверджується відповідними виписками (арк. спр. 128-129).
Також Волинською митницею було оформлено аркуш коригування до митної декларації від 18.06.2026 №26UA205170013397U9, згідно якого були внесені нові відомості у графу 44, а також 36 «Преференція», де проставлено код «410». Окрім того було здійснено розрахунок сум митних платежів за новими відомостями (арк. спр. 130).
Враховуючи наведене, суд погоджується із митним органом, що на даний момент обидва фактичні наслідки, породжені карткою відмови, вичерпані: митне оформлення товару завершене (декларант за власним волевиявленням здійснив випуск товару у вільний обіг за МД від 18.06.2026 №26UA205170013397U9), а майновий інтерес позивача, порушення якого обґрунтовує позов, повністю відновлено - здійснено повернення надмірно сплачених платежів, а саме ввізного мита у розмірі 70 106,31 грн та 14 021,26 грн податку на додану вартість.
Щодо посилання ТОВ «Лунтік» про відсутність відомостей про скасування картки відмови, відкликання чи визнання протиправною самим відповідачем суд зазначає, що фактично відповідачем поновлено порушені права ТОВ «Лунтік» шляхом повернення надмірно сплачених платежів та здійсненням коригування до митної декларації від 18.06.2026 №26UA205170013397U9, а картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів UA205170/2026/000589 від 18.06.2026 вичерпала свою дію, як індивідуальний акт.
Отож, скасування картки відмови не змінить статус уже випущеного у вільний обіг товару та не вплине на розмір сплачених і вже повернутих митних платежів.
Посилання позивача на те, що стаття 301 МК України та Порядок, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 № 643, не передбачають нарахування будь-якої компенсації за період, протягом якого надміру сплачені кошти перебували в бюджеті є безпідставним, оскільки при скасуванні картки відмови у судовому порядку - таких компенсаційних сум також законодавством не передбачено.
Таким чином, наведені обставини в сукупності свідчать про те, що картка відмови вичерпала свою дію як індивідуальний акт одноразового застосування, її скасування не вплине подальше становище позивача, а оскаржуване порушення митницею виправлено з повним відновленням прав та законних інтересів позивача, що є підставою для закриття провадження у справі.
Зважаючи на встановлені обставини та враховуючи вищенаведені положення КАС України, суд уважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.
Згідно із частиною першою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини другої статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
За приписами пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Зважаючи на те, що провадження у цій справі закрито з інших підстав, ніж у зв`язку з відмовою позивача від позову, а саме на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України, тому позивачу необхідно повернути з бюджету судовий збір у розмірі 2662,40 грн, сплачений платіжною інструкцією від 10.07.2026 №123 (арк. спр. 6).
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн суд виходить з такого.
У постановах від 09.12.2020 у справі №1.380.2019.001303, від 27.04.2023 у справі № 260/3162/22, від 05.03.2025 у справі № 160/17422/23 та від 07.08.2025 у справі №520/25012/24 Верховний Суд зазначив, що положення частини другої статті 134 КАС України зобов`язують суд за результатами розгляду справи (у тому числі коли він закінчується закриттям провадження) провести розподіл витрат на правничу допомогу адвоката разом з іншими судовими витратами. Отже, ця норма відсилає до загального порядку розподілу судових витрат, що визначений статтею 139 КАС України. Проте указана норма не передбачає алгоритму розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.
Водночас частина восьма статті 139 КАС України передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Отож за відсутності чіткого правового регулювання процесуальним законом розподілу судових витрат саме у спірному випадку суд має керуватися принципом, за яким судові витрати несе та із сторін, з вини якої такі витрати виникли.
Оцінюючи чи пов`язані судові витрати, які позивач поніс під час звернення до суду, з винними діями Волинської митниці, суд виходить з такого.
Частиною першою статті 281 МК України (зі змінами, внесеними Законом України від 25.03.2025 №4323-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та інших законів України щодо деяких питань адміністративної відповідальності за порушення митних правил, уточнення порядку виконання окремих митних процедур та усунення термінологічних неузгодженостей», набрав чинності 04.07.2025) передбачено, що митний орган має право зупинити надання тарифної пільги (преференції) до товарів, що походять з держави, з якою Україною укладено міжнародний договір про вільну торгівлю, поставляються одним і тим самим експортером та щодо яких компетентним органом держави експорту надано відповідь про непідтвердження їх преференційного походження за попередніми поставками за результатами перевірок, проведених за запитом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, до надходження результатів перевірки їх преференційного походження згідно з міжнародним договором про вільну торгівлю.
Товари, щодо яких здійснюється перевірка достовірності заявленого преференційного походження, випускаються митним органом у вільний обіг на митній території України, за умови сплати ввізного мита за повними ставками Митного тарифу України.
До товарів відновлюється режим вільної торгівлі відповідно до статті 301 цього Кодексу, за умови одержання митним органом від компетентних органів держави експорту результатів перевірки, які свідчать, що перевірені документи дійсні, підтверджують преференційне походження товарів з відповідної держави і відповідають вимогам міжнародного договору про вільну торгівлю.
З наведеного вбачається, що наявність у митного органу країни імпорту обґрунтованого сумніву в достовірності документів про походження може бути зумовлена результатами попередніх перевірок поставок на митну територію України товару, що поставляється одним і тим самим експортером, тобто коли компетентним органом країни експорту за запитом Держмитслужби не було підтверджено преференційного походження товару.
Матеріали ж справи не містять жодних доказів того, що зупинення надання тарифної пільги (преференції) зумовлено саме результатами попередніх перевірок поставок на митну територію України товару, що поставляється одним і тим самим експортером. Відтак, в даному випадку, спір у цій справі виник внаслідок неправильних дій Волинської митниці, у зв`язку з чим позивач обґрунтовано вимагав компенсацію витрат на професійну правову (правничу) допомогу, понесених у зв`язку із зверненням до суду з вимогою про скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів UA205170/2026/000589 від 18.06.2026.
Дана позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 751/4667/24.
Отож, частинами першою, другою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: Договір №3-07/2026 про надання правничої допомоги від 13.07.2026; акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 22.09.2026; детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) та розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 22.09.2026 (арк. спр. 138-141); орден на надання правничої допомоги серії АІ №2255880 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №7417/10 (арк. спр. 147-148).
Як встановлено частинами другою, третьою статті 30 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Також ряд послуг, а саме послуги щодо: аналізу матеріалів справи та формування правової позиції (вивчення наданих документів, у тому числі документів, складених іноземними мовами, аналіз норм Митного кодексу України, Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, норм процесуального права, дослідження судової практики, формування правової позиції); організація перекладу документів, складених іноземними мовами, та підготовка і подання заяви про долучення перекладу документів (визначення переліку документів, що потребують перекладу, складання заяви, формування додатків, подання до суду); підготовка та подання заяви про уточнення позовних вимог та заяви про згоду на заміну неналежного відповідача належним (складання заяв із правовим обґрунтуванням, формування додатків, подання до суду); аналіз відзиву відповідача (дослідження доводів відповідача та долучених до відзиву доказів, формування правової позиції щодо їх спростування); підготовка та подання відповіді на відзив (складання процесуального документа з правовим обґрунтуванням заперечень, оформлення та подання до суду); підготовка та подання заяви про розподіл судових витрат (складання заяви з правовим обґрунтуванням, формування доказів понесених витрат, подання до суду); консультації клієнта та процесуальний супровід справи (узгодження правової позиції, процесуальні консультації, підготовка та подання документів через підсистему «Електронний суд») - охоплюються загальною діяльністю адвоката та має на меті складання позовної заяви, подання її до суду та подальше процесуальне супроводження даної справи. Крім того, ряд послуг, які надавались позивачу - не відповідають критеріям необхідності та не мали впливу на хід розгляду справи.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги адвоката, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5 000,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зауважує, що провадження здійснювалося в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні, спірні правовідносини регулюється нормами Податкового кодексу України та великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню до даної справи.
Згідно з установленою практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України" від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia,заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумний розмір.
Верховний Суд в постановах від 22.12.2020 у справі №520/8489/19, від 07.05.2020 у справі №320/3271/19, від 10.03.2020 у справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Також здійснюючи аналіз положень статті 134 КАС України суд дійшов висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 13.12.2018 у справі №816/2096/17.
Отож, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, враховуючи обґрунтованість та співмірність розміру витрат на правничу допомогу, враховуючи складність справи, заперечення відповідача та факт добровільного виконання відповідачем заявлених позовних вимог, зазначена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленими вимогами, а тому справедливим розміром відшкодування позивачу фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача є сума 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок). Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.
Щодо відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат по здійсненню перекладу в розмірі 2 350,00 грн суд зазначає наступне.
За приписами частин п`ятої восьмої статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №160/7049/19, які полягають у такому.
Склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Так, представник позивача на понесення витрат на послуги з перекладу надав: договір №б/н від 15.07.2026; рахунок-фактура №70730 від 17.07.2026; акт надання послуг №70730 від 17.07.2026; платіжна інструкція від 30.07.2026 №137 (арк. спр. 142-145).
Позивачем до позовної заяви додано переклад із нотаріально засвідченим підписом перекладача Войчука Максима Володимировича документів, які надані позивачем до матеріалів справи у кількості три штуки.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей щодо здійснення перекладу Овод Вірою Василівною із якою було укладено вищевказані документи, а інформація щодо наявності у ФОП ОСОБА_1 найманого працівника в особі Войчука Максима Володимировича, який безпосередньо здійснював такий переклад відсутня.
Враховуючи наведене, на переконання суду, представником позивача не доведено понесення витрат на щодо здійснення перекладу нідерландської та англійської мов на українську ФОП ОСОБА_1 , у зв`язку із чим стягнення витрат, пов`язаних із залученням перекладача, з бюджетних асигнувань відповідача задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 132, 134, 137, 139, 143, 238, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Клопотання представника Волинської митниці про закриття провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУНТІК» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - задовольнити.
Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУНТІК» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - закрити.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛУНТІК» (43020, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Рівненська, будинок 48, ідентифікаційний код юридичної особи 45757814) з бюджету судовий збір в розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок), сплачений платіжною інструкцією від 10.07.2026 №123.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУНТІК» за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Роз`яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку у спосіб подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя В.І. Смокович