Ухвала № 140591332 у справі № 520/28714/26 від 14.10.2026

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

14 жовтня 2026 року Справа № 520/28714/26

Харківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи "Центр пробації" (вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, м. Київ, 04050), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Державної установи "Центр пробації" (Код ЄДРПОУ: 41847154) щодо застосування з 29 січня 2020 по 14 листопада 2022 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї, тобто без врахування положень пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020);

- зобов`язати Державну установу "Центр пробації" (Код ЄДРПОУ: 41847154) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 29 січня 2020 року по 14 листопада 2022 року грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби та звільненням з неї, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого законом України "Про державний бюджет на 2022 рік" станом на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Центр пробації" (Код ЄДРПОУ: 41847154) щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно починаючи з 24 лютого 2022 року по 07 липня 2022 року (включно), відповідно до п. І постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану" №168 від 28.02.2022 р. (у редакції Постанови на період виникнення спірних відносин.);

- зобов`язати Державну установу "Центр пробації" (Код ЄДРПОУ: 41847154) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно починаючи з 24 лютого 2022 року по 07 липня 2022 року (включно), відповідно до п. І постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану" №168 від 28.02.2022 р. (у редакції Постанови на період виникнення спірних відносин.).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

До суду від представника відповідача надійшло клопотання, в якому останній посилається на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду та просить застосувати наслідки такого пропуску шляхом залишення позовної заяви без розгляду.

В обґрунтування зазначеного клопотання представник відповідача вказує,

Відповідно до наказу Державної установи «Центр пробації» від 09.11.2022 № 586/к майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , старшого інспектора Покровського районного відділу № 3 філії Державної установи «Центр пробації» в Донецькій області, звільнено зі служби, відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) 14.11.2022.

Позивач звернулась до суду з позовною заявою 10.09.2026, тобто з пропущенням строку звернення до суду, встановленому статтею 233 КЗпП України (в редакції, чинній після 19 липня 2022 року).

Позивач подала позов до суду 10.09.2026, тобто більше ніж через 3 роки після відміни дії карантину.

За таких обставин, позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, встановлений статтею 233 КЗпП України (в редакції, чинній після 19 липня 2022 року).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Спірні правовідносини пов`язані з проходженням позивачкою військової служби та виплатою належних їй сум грошового забезпечення, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, у зв`язку з чим до таких правовідносин підлягає застосуванню спеціальний місячний строк звернення до адміністративного суду, визначений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до правових позицій викладених Верховним Судом у постановах від 11. 04.2024 (справа № 990/135/22), від 28.09.2023 (справа №140/2168/23), від 02.04.2024 (справа № 560/8194/20), ч. 1 ст. 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

У ч. ч. 2, 3 ст. 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду - день, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ "дізналася" та "повинна була дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Водночас, у КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини другу статті 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, згідно з якою: "Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Заявлені позовні вимоги стосуються перерахунку та виплати ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 14 листопада 2022 року грошового забезпечення та додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно починаючи з 24 лютого 2022 року по 07 липня 2022 року (включно).

Суд зазначає, що позов подано 10.09.2026 року, тобто після спливу місячного строку звернення до суду.

Разом з тим, матеріали позовної заяви не містять заяви позивачки про поновлення строку звернення до адміністративного суду щодо зазначених позовних вимог та доказів поважності причин його пропуску.

Проте представником позивача подані заперечення на заяву про залишення позовної заяви без розгляду. Представник вказує, що 11 грудня 2025 року Велика палата Конституційного Суду України ухвалила Рішення № 1-р/2025, яким визнала неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України щодо встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних виплат.

Конституційний Суд в Рішенні встановив, що ч. 1 ст. 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є такою, що не відповідає Конституції України.

Частина перша статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, втратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 11.12.2025 року.

Отже, відтепер строк звернення до суду щодо стягнення заробітної плати або інших платежів не обмежений. Проте строк у три місяці для звернення працівника до суду залишається для вирішення трудового спору, наприклад щодо оскарження наказів про догани, простою, призупинення, відсторонення тощо.

Зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, предметом спору в цій частині справи є протиправні дії відповідача, які полягають у неправильному обрахунку та визначені розміру посадового окладу за період з 19.07.2020 по 14.11.2022 року.

Відповідно до ст.30 ЗУ "Про оплату праці" при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отримуючи щомісячно грошове забезпечення позивач могла знати тільки про розмір свого грошового забезпечення та її складових, але ніяк не про порядок їх визначення та нарахування, оскільки роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку, у зв`язку з цим позивачу не спадало на думку, що державна установа може проводити нарахування та обчислення заробітної плати без врахування чинного законодавства.

ОСОБА_1 до 07.09.2026 року не отримувала від відповідача, а ні під час роботи, а ні під час звільнення жодних письмових повідомлень/роз`яснень щодо призначення, обчислення і виплати їй грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги на оздоровлення). Отже, позивач раніше дізнатися про порушення свого права без отримання 07.09.2026 року відповіді/підтвердження від відповідача, не могла.

Стосовно доводів позивача про те, що рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 тримісячний строк звернення до суду для стягнення заробітної плати визнано неконституційним, суд відмічає наступне.

Конституційного Суду України у рішенні № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

Оскільки позивач на момент звернення до суду вже була звільнена зі служби, суд дійшов висновку про застосування частини другої статті 233 КЗпП України та зазначив, що Рішення КСУ № 1-р/2025 на ці правовідносини не поширюється.

Також суд зазначає, що посилання позивачки на те, що під час проходження військової служби та при звільненні відповідач не надавав їй письмових повідомлень або роз`яснень щодо призначення, обчислення та виплати грошового забезпечення, саме по собі не свідчить про об`єктивну неможливість дізнатися про можливе порушення її прав до 07.09.2026 року.

Суд зазначає, що момент, коли особа дізналася про порушення свого права, та момент, коли вона за конкретних обставин справи об`єктивно могла дізнатися про таке порушення, не завжди збігаються.

Отримання позивачкою відповіді відповідача 07.09.2026 року саме по собі не є безумовним підтвердженням того, що до зазначеної дати вона була позбавлена об`єктивної можливості дізнатися про обставини, які, на її думку, свідчать про порушення права на належне грошове забезпечення.

Водночас суд бере до уваги, що саме по собі отримання грошового забезпечення не обов`язково свідчить про обізнаність особи щодо правильності його обчислення, оскільки встановлення можливого порушення може потребувати аналізу відповідних нормативно-правових актів, розрахунків та документів про нарахування виплат.

Отже, для визначення моменту, коли позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, необхідно встановити, чи містила відповідь відповідача від 07.09.2026 року відомості, які раніше об`єктивно не могли бути їй відомі, а також чи підтверджують матеріали справи відсутність у неї реальної можливості з`ясувати відповідні обставини раніше.

Саме лише посилання на дату отримання зазначеної відповіді без наведення конкретних обставин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду, не є достатнім для автоматичного висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Згідно з частиною тринадцятою статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, повідомляє про це позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Отже, оскільки після відкриття провадження у справі судом встановлено, що позовну заяву подано без заяви про поновлення строку звернення до суду та без доказів поважності причин його пропуску, наявні підстави для залишення позовної заяви без руху із наданням позивачці строку для усунення зазначених недоліків.

При цьому клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду на цій стадії розгляду справи є передчасним, оскільки позивачці має бути надано можливість подати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази на підтвердження поважності причин його пропуску.

З огляду на викладене, позовну заяву належить залишити без руху та надати позивачці строк для усунення недоліків шляхом подання до суду:

- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду щодо позовних вимог, із зазначенням підстав для поновлення такого строку та наданням відповідних доказів.

Враховуючи викладене, заява відповідача про залишення позову без розгляду підлягає частковому задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 248 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду - задовольнити частково.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Запропонувати позивачу усунути недоліки позовної заяви у 5-денний строк з дня отримання копії ухвали.

У задоволенні іншої частини заяви - відмовити.

Роз`яснити позивачеві, що у разі не усунення у визначений судом термін недоліків, позов буде залишено без розгляду відповідно до приписів ч.15 ст.171 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Повна ухвала складена 14 жовтня 2026 року.

Суддя Бадюков Ю.В.