05.10.2026 Справа № 756/7721/24
УКРАЇНА
ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
_______________________________________________________________________
Унікальний №756/7721/24
Провадження №2/756/6246/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:
головуючого судді Диби О.В.,
за участю секретаря Загороднюк В.В.,
представника позивача адвоката Ткаченко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Київській області в особі Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області, третя особа: ОСОБА_2 про скасування арешту майна, -
УСТАНОВИВ:
У червні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом у якому просив скасувати арешт квартири АДРЕСА_1 , який зареєстрований 20.10.2004 за №1396932 Першою Київською державною нотаріальною конторою на підставі листа ГУ МВС України в Київській області №14/20 від 05.08.1997.
В обґрунтуванні позову позивач вказував, що 30.07.1997 ОСОБА_1 придбав вказану квартиру, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Пушняк Т.І., який був зареєстрований 20.08.1998 Київським міським бюро технічної інвентаризації за №37103.
В подальшому, 17.09.1998 за договором дарування квартири позивач подарував квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 , який є батьком ОСОБА_1 , прийняв у дар вказану квартиру.
ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача, ОСОБА_3 , помер, у зв`язку з чим приватним нотаріусом КМНО Слупським О.Г. було заведено спадкову справу відносно майна померлого, до якого ОСОБА_1 звернувся з метою видачі свідоцтва про право на спадщину та реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Однак, нотаріусом було виявлено обтяження на вказану квартиру, а саме арешт, який накладений на попереднього власника ОСОБА_2 , що унеможливлює подальше оформлення спадщини позивачем.
Таким чином, позивач, який є спадкоємцем померлого ОСОБА_3 не в змозі отримати свідоцтво про право на спадщину з огляду на наявність обтяження, а тому просить скасувати арешт квартири АДРЕСА_1 , який зареєстрований 20.10.2004 за №1396932 Першою Київською державною нотаріальною конторою на підставі листа ГУ МВС України в Київській області №14/20 від 05.08.1997.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11.10.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Київській області в особі Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області, третя особа: ОСОБА_2 про скасування арешту майна залишено без задоволення (головуючий суддя - Яценко Н.О.).
Постановою Київського апеляційного суду рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11.10.2024 змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постановою Верховного Суду від 25.03.2026 рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11.10.2024 та постанову Київського апеляційного суду від 18.03.2025 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2026 визначено головуючого суддю - Дибу О.В.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 14.04.2026 вказану справу прийнято до свого провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 10.08.2026, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження, а справу призначено до розгляду по суті.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити та вказував, що наявність арешту на нерухоме майно, порушує право власності позивача.
Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за відсутності представника та просив відмовити у задоволенні позову з підстав того, що ГУ МВС України в Київській області державної реєстрації вказаного обтяження не здійснювало, окрім того, первинні документи, на підставі яких було внесено відповідний запис про обтяження, у розпорядженні відповідача відсутні, що унеможливлює встановлення усіх правових підстав виникнення обтяження, а тому представник вважає, що підстави для покладення обов`язку на відповідача щодо скасування відповідного обтяження відсутні.
У ході розгляду справи, представник відповідача звертався до суду з відзивом на позовну заяву у якому вказував, що арешт нерухомого майна було накладено у 1997 році у період дії КПК України 1960 року, а тому питання про зняття обтяження має розглядатись у порядку кримінального судочинства, у зв`язку з чим позовні вимоги подані з порушенням правил підсудності, а тому не підлягають задоволенню.
У відповіді на відзив представник позивача вказував, що в межах кримінальної справи в якій було накладено арешт позивач та його померлий батько не набували процесуального становища підозрюваних або обвинувачених та якими не вчинялось жодного діяння, що підпадає під ознаки будь-якого злочину, передбаченого КК України. Окрім того, з урахуванням втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після закриття справи, істотних організаційних і кадрових змін, вирішення питання про припинення втручання у право власності позивача, шляхом звернення до слідчого або прокурора не є ефективним способом захисту порушеного права. Оскільки позивач є спадкоємцем померлого ОСОБА_3 , який є законним власником арештованого майна, то збереження такого арешту перешкоджає йому зареєструвати право власності на таке майно, вільно розпоряджатись ним, що призводить до порушення його прав та законних інтересів, а належним способом захисту якого є звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства.
Третя особа у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи судом повідомлялась.
Заслухавши пояснення представника позивача, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як убачається з матеріалів справи, 30.07.1997 між ОСОБА_4 , який діє від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Пушняк Т.І. та зареєстрований в реєстрі за №3337, відповідно до умов якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору дарування квартири від 17.09.1998, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Гарбузовим В.Г. та зареєстрованим в реєстрі за №6678, ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з інформаційною довідкою КП КМР «Київське Міське Бюро Технічної Інвентаризації» від 16.07.2019, квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_3 .
Як убачається з пояснень позивача, що він, як спадкоємець позбавлений права отримати спадкове майно, яке на праві власності належить його батькові ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав наявності обтяження на таке нерухоме майно.
Відповідно до інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відносно квартири АДРЕСА_1 міститься архівний запис про арешт нерухомого майна №1396932 від 20.10.2004, який зареєстрований Першою київською державною нотаріальною конторою на підставі листа №14/20 від 05.08.1997 ГУ МВС України в Київській області. Власником вказаного нерухомого майна вказаний ОСОБА_2 .
Верховний Суд, при вирішення питання про направлення вказаної справи на новий розгляд, вказував, що під час нового розгляду, суд першої інстанції повинен встановити правову природу зареєстрованого на підставі листа ГУ МВС України в Київській області від 05.08.1997 №14/20 обтяження за №1396932, та встановити підставу його накладення.
Як убачається з відповіді Першої київської державної нотаріальної контори №279/0116 від 16.01.2024, що останніми на підставі листа №14/20 від 05.08.1997 ГУ МВС України в Київській області було внесено інформацію до електронного реєстру «Феміда» щодо накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Працівниками ДП «Інформаційний центр Міністерства юстиції України» 20.10.2004 за №1396932 зазначений арешт було перенесено до новоствореного Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Разом з тим, у зв`язку з закінченням терміну зберігання процесуальних документів, надати копію постанови на підставі якої було внесено обтяження не має можливості.
Відповідно до листа Головного управління МВС України в Київській області №4аз/лк від 31.01.2024 повідомлено, що надати інформацію та копію листа Головного управління МВС України в Київській області №14/20 від 05.08.1997, на підставі якого було накладено обтяження на об`єкт нерухомого майна не має можливості, оскільки вказані документи до архіву Головного управління МВС України в Київській області не передавались.
Згідно з листом Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України №218/31/06-04 від 12.05.2026 повідомлено, що в ГДА МВС будь-яких відомостей стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у тому числі копій документів щодо обтяження (арешту), накладеного на об`єкт нерухомого майна не виявлено та рекомендовано звернутись до Офісу Генерального прокурора.
Листом Офісу Генерального прокурора №25/3-783вих-26 від 21.05.2026 повідомлено, що облік даних щодо об`єктів нерухомості за конкретною адресою, по яким накладено арешт, у Єдиному реєстрі досудових розслідувань не передбачено, а також вказували, що до 20.11.2012 облік злочинів здійснювався Міністерством внутрішніх справ України.
Таким чином, з наявних у матеріалах справи доказів, не виявилося можливим встановити правову природу та підставу обтяження на квартиру АДРЕСА_1 , яке зареєстроване Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №1396932 від 20.10.2004 на підставі листа №14/20 від 05.08.1997 ГУ МВС України в Київській області, з підстав відсутності та знищення таких документів.
Разом з тим, як було встановлено та наголошено судом першої та апеляційної інстанції під час попереднього розгляду справи вказане обтяження накладено на нерухоме майно власником якого вказано ОСОБА_2 .
Відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Відомості про речові права, обтяження речових прав, що містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, використовуються як актуальні виключно в разі, якщо відомості про право власності на відповідне нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва не внесені до Державного реєстру прав, а відомості про інші речові права, відмінні від права власності, та/або обтяження речових прав не внесені та не припинені в Державному реєстрі прав. Дія абзацу третього цієї частини не поширюється на випадки використання таких відомостей у судових спорах, пов`язаних з визнанням чи поновленням речових прав.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим, зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц та інші).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Виходячи зі змісту даної правової норми, право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто у позивача є право власності на певне майно, і має місце факт оспорювання належного позивачу права.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (постанова ВС від 02.05.2018 у справі №914/904/17).
Таким чином, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав, шляхом скасування арешту квартири АДРЕСА_1 , який зареєстрований 20.10.2004 за №1396932 Першою Київською державною нотаріальною конторою на підставі листа ГУ МВС України в Київській області №14/20 від 05.08.1997 не є ефективним та належним з огляду на правовідносини, що склались між сторонами.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх порушених прав, а тому у задоволенні позовних вимог про скасування арешту майна слід відмовити.
Керуючись ст. 12, 81, 82, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Головного управління МВС України в Київській області в особі Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області (код ЄДРПОУ 08592218, місцезнаходження: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15), третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ) про скасування арешту майна - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.
Повний текст рішення складено 05.10.2026.
Суддя Олексій ДИБА