УХВАЛА
13 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №500/259/26
адміністративне провадження № К/990/45184/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача Бевзенка В.М.,
суддів Кравчука В.М., Шарапи В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2026 у справі №500/259/26 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
В С Т А Н О В И В:
У 2026 році фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-позивачі) звернулася до суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області №118 від 30.12.2025р., про накладення штрафу у розмірі 3400 грн;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області від 30.12.2025р. про зупинення розповсюдження реклами, що розміщена на фасаді магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 " ФОП ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.05.2026, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2026 у справі №500/259/26, відмовлено у задоволенні позову.
05.10.2026 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2026 у справі №500/259/26, ухвалити рішення, яким позивачу задовольнити позовні вимоги.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд, дійшов такого висновку.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки.
Натомість, доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Суд, зазначає, що переглядаючи справу У касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Разом з тим, щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладений висновок про застосування норми права; потрібною, обов`язковою умовою мотивування скарги є стислий виклад змісту спірних правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга), щоб можна було побачити їхню подібність.
Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. До того ж, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Отже, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
До того ж, Верховний Суд наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а не абстрактно на це покликатися.
Також посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено:
1) які саме норми матеріального та/або процесуального права необхідно застосувати для формування вказаного вище висновку;
2) за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених нею норм матеріального та/або процесуального права.
Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Крім того слід зауважити, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постановах від 3 квітня 2018 року у справі № 815/87/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 815/7159/16, від 13 жовтня 2020 року у справі № 815/2503/16 та від 4 жовтня 2022 року у справі № 420/1842/21про що вмотивовано вказано в оскаржуваних рішеннях.
Колегія суддів, звертає увагу, що 10.11.2023 №1178 Кабінет Міністрів України прийняв постанову про внесення змін до Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, на підставі розділу IX Прикінцевих та перехідних положень Закону №2073- IX, яка набрала чинності 15.11.2024р., крім п.п.5, 14, 15 та 20 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 693, з урахуванням змін, затверджених цією Постановою, які набрали чинності 15.11.2023р. одночасно із Законом України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX " Про адміністративну процедуру ".
Згідно п.1 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004р. № 693, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2023 року №1178 (далі - Порядок №693) порядок визначає механізм накладення Держпродспоживслужбою та її територіальними органами на рекламодавців, виробників реклами та розповсюджувачів реклами (далі - суб`єкт реклами) штрафів за порушення законодавства про рекламу (крім штрафів, накладення яких належить виключно до компетенції Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольного комітету, КРАІЛ, Національного банку).
При провадженні у справах за ознаками порушення законодавства про рекламу оформляються лише 4 процесуальні документи: протокол про порушення законодавства про рекламу, рішення про початок розгляду справи за ознаками порушення законодавства про рекламу (пп.2, 4 Порядку №693), протокол (слухання) засідання (абз.2 ч.3 ст.26 Закону №270/96-ВР ) та рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу (ст.68 Закону №2073-IX та абз.2 ч.3 ст. 26 Закону № 270/96-ВР), форма якого затверджена наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 11.01.2012р. №24, зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 173/20486 від 03.02.2012, (у редакції наказу Міністерства економіки України від 10 травня 2024 року № 12141).
Отже, Закон України «Про рекламу» є спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає засади рекламної діяльності, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, розповсюдженням і споживанням реклами.
Відповідний правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 07.04.2025р. у справі №280/275/24, де у п.п.30, 31,32 Суд вказав, що Закон №270/96-ВР не містить детального опису процедури перевірок, як це передбачено Законом №877 (видача наказу чи оформлення направлення).Однак, він зосереджений на матеріальних аспектах виявленні порушень і застосуванні санкцій. Верховний Суд зауважив, що контроль за дотриманням законодавства про рекламу не є заходом державного нагляду (контролю) у розумінні Закону №877.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не містять належних підстав касаційного оскарження відповідно до статті 328 КАС України та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Скаржник у касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
КАС України передбачає умови, за наявності яких справи розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження можуть переглядатися у касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загальних випадків.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити випадки, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із підставами визначеними пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності відповідно до підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Суд,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2026 у справі №500/259/26 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М. Бевзенко
Судді: В.М. Кравчук
В.М. Шарапа