УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
12 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №420/30638/25
адміністративне провадження № К/990/44809/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року
у справі №420/30638/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо непроведення перерахунку її пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення її пенсії за 2018-2020 роки в розмірі 9118,81 грн, на коефіцієнти у розмірі 1,14, починаючи з 01 березня 2022 року, у розмірі 1,197, починаючи з 01 березня 2023 року, у розмірі 1,0796, починаючи з 01 березня 2024 року, у розмірі 1,115, починаючи з 01 березня 2025 року, для забезпечення індексації пенсії;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести починаючи з 09 березня 2025 року перерахунок її пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення її пенсії за 2018-2020 роки в розмірі 9118,81 грн, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16 лютого 2022 року №118 (далі - постанова КМУ №118), на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року №168 (далі - постанова КМУ №168), на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» від 23 лютого 2024 року №185 (далі - постанова КМУ №185), на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» від 25 лютого 2025 року №209 (далі - постанова КМУ №209), та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року, позов задоволено.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області 02 жовтня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Спір у цій справі стосується пенсійних виплат, а тому ця справа є справою незначної складності.
Для касаційного перегляду судових рішень у такій справі недостатньо лише послатися на одну з підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України: скаржник має також належно обґрунтувати наявність принаймні одного з винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої цієї статті.
Як підставу касаційного оскарження Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області фактично зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує про застосування судами норм права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 січня 2019 року у справі №752/20012/16-а, від 27 березня 2020 року у справі №335/8983/17, від 29 вересня 2020 року у справі №263/14242/17, від 15 грудня 2021 року у справі №1840/2970/18, від 16 грудня 2024 року у справі №500/4386/22.
Крім того, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, зазначаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення для скаржника.
Оцінюючи наведені доводи, Суд зазначає таке.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, скаржник зазначає про неправильне застосування судами положень статей 10, 40, 42, 45, пунктів 4-3, 4-7 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV.
На переконання скаржника, оскільки ОСОБА_1 з 22 лютого 2016 року отримувала пенсію по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV, а з 25 листопада 2021 року була переведена на пенсію за віком відповідно до цього ж Закону, таке переведення не є первинним призначенням пенсії.
Скаржник вважає, що при переведенні з одного виду пенсії на інший застосуванню підлягає показник середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення або попереднього перерахунку попереднього виду пенсії, а показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, застосовується лише при первинному призначенні пенсії.
На підтвердження цих доводів скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі №335/8983/17 та постанову Верховного Суду від 16 грудня 2024 року у справі №500/4386/22.
Водночас наведені скаржником висновки Верховного Суду не свідчать про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Так, у справі №335/8983/17 вирішувалося питання щодо застосування показника середньої заробітної плати при переході особи з одного виду пенсії на інший, а у справі №500/4386/22 - питання переведення особи на пенсію за віком та застосування пунктів 4-3, 4-7 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV.
Натомість предметом спору у справі №420/30638/25 є правомірність непроведення щорічної індексації вже призначеної ОСОБА_1 пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати за 2018-2020 роки, який фактично враховувався при обчисленні її пенсії, на відповідні коефіцієнти збільшення, встановлені для 2022-2025 років.
Отже, правовідносини у справах №335/8983/17, №500/4386/22 та у справі, що розглядається, відрізняються за фактичними обставинами та умовами застосування відповідних норм права, оскільки у наведених скаржником справах вирішувалося питання про визначення показника середньої заробітної плати при призначенні або переведенні з одного виду пенсії на інший, тоді як у цій справі спір стосується щорічної індексації вже призначеної пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV.
За таких обставин висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 березня 2020 року у справі №335/8983/17 та від 16 грудня 2024 року у справі №500/4386/22, сформовані у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі №420/30638/25, а тому посилання на них не свідчить про застосування судами норм права без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Скаржник також посилається на постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №752/20012/16-а та від 15 грудня 2021 року у справі №1840/2970/18, зазначаючи, що суд не може втручатися у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, віднесених законодавством до компетенції цього органу.
Однак наведені правові висновки стосуються загальних меж судового контролю за реалізацією суб`єктом владних повноважень дискреційних повноважень.
У справі, що розглядається, вирішення питання щодо проведення індексації пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV залежить від правильного застосування приписів законодавства до встановлених судами обставин і не передбачає можливості Пенсійного фонду обирати на власний розсуд один із кількох юридично допустимих варіантів поведінки.
Тому посилання на постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №752/20012/16-а та від 15 грудня 2021 року у справі №1840/2970/18 також не свідчить про застосування судами норм права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №263/14242/17, у якій наведено висновок щодо обов`язку органів державної влади діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, також не підтверджує неврахування судами висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, оскільки такий висновок має загальний характер та не стосується безпосередньо питання застосування частини другої статті 42 Закону №1058-IV при проведенні індексації пенсії.
Для належного обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник має зазначити норму права, висновок Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах та обґрунтувати, у чому полягає неврахування такого висновку судом апеляційної інстанції, а також подібність відповідних правовідносин.
Отже, наведені скаржником доводи не підтверджують наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, Суд зазначає таке.
Скаржник стверджує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Водночас скаржником не визначено конкретного питання права, яке, на його переконання, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та не наведено конкретних аргументів щодо існування правової невизначеності, неоднакового застосування відповідної норми права або необхідності формування чи зміни правового підходу Верховного Суду.
Наведені скаржником твердження про можливість формування хибної судової практики та виникнення у майбутньому аналогічних спорів самі по собі не свідчать про фундаментальне значення порушеного у касаційній скарзі питання права.
Щодо посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, Суд зазначає, що касаційна скарга не містить конкретного обґрунтування того, у чому саме полягає виняткове значення цієї справи для Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Наведені скаржником твердження про те, що виконання оскаржуваних судових рішень потребуватиме здійснення додаткового збору інформації та може призвести до виникнення аналогічних спорів, не характеризують цю справу як таку, що має виняткове значення саме для скаржника.
Саме по собі відтворення передбачених процесуальним законом винятків без наведення обставин, які свідчили б про їх наявність у конкретній справі, не є достатнім для касаційного перегляду судових рішень у справі незначної складності.
Оцінка наявності винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, належить до повноважень Верховного Суду з огляду на особливу функцію суду касаційної інстанції щодо забезпечення сталості та єдності судової практики і розвитку права.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж умови апеляційного перегляду, а встановлені законом критерії доступу до верховного суду можуть бути виправдані його функцією розглядати справи належного рівня значущості (Levages Prestations Services v. France, №21920/93, §§44- 45; Brualla Gуmez de la Torre v. Spain, №26737/95, §§37- 38; Zubac v. Croatia [GC], №40160/12, §§80- 86; Azyukovska v. Ukraine (dec.), №26293/18, §§20- 27). Європейський суд з прав людини також визнає допустимим покладення на скаржника обов`язку належно визначити та обґрунтувати передбачене законом питання права або іншу умову доступу до касаційного суду (Papaioannou v. Greece, №18880/15, §§39-50; Trevisanato v. Italy, №32610/07, §§32-47; Mireniж-Huzjak and Jerkoviж v. Croatia (dec.), №72996/16, §§38- 42).
Водночас касаційні фільтри мають застосовуватися передбачувано, послідовно та без надмірного формалізму (Zakarpattya Regional Union of Consumer Cooperatives and Others v. Ukraine, №№65719/10, 42520/10, 54581/10, §§48- 60), а істотні доводи скаржника, релевантні для вирішення питання про касаційний перегляд, мають отримати достатню відповідь (Samanyuk v. Ukraine, №65686/17, §§25- 30; Popov v. Ukraine, №20817/24, §§4- 8).
Порівняльно-правове підтвердження допустимості встановлення процесуальних умов доступу до касаційного перегляду міститься також у практиці Суду Європейського Союзу (KUBERA, C-144/23, ECLI:EU:C:2024:881; Randstad Italia, C-497/20, ECLI:EU:C:2021:1037, §59; Bensada Benallal, C-161/15, ECLI:EU:C:2016:175, §27; EUIPO v The KaiKai Company Jaeger Wichmann, C-382/21 P, ECLI:EU:C:2021:1050, §§20- 22). У цій практиці визнається допустимість установлення умов касаційного перегляду та, у відповідних випадках, покладення на скаржника обов`язку обґрунтувати значущість порушеного питання для єдності, узгодженості або розвитку права за умови дотримання відповідних процесуальних гарантій.
З огляду на наведене, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України винятків, які б давали підстави для здійснення касаційного перегляду судових рішень у цій справі, скаржником не обґрунтовано.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло його учасників, а також відсутність ознак, які б вирізняли цю справу серед інших справ цієї категорії, дають підстави вважати, що судові рішення, ухвалені у справі №420/30638/25, не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі наведеного та з урахуванням того, що наведені скаржником доводи не підтверджують наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та ним не обґрунтовано наявності виняткових випадків, визначених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п`ятої цієї статті, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення цієї категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 29 червня 2026 року у справі №420/43332/25, від 20 липня 2026 року у справі №280/7311/25, від 27 липня 2026 року у справі №420/38639/25.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року у справі №420/30638/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа