УХВАЛА
про відкриття касаційного провадження
12 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №320/21083/24
адміністративне провадження №К/990/45245/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року
у справі №320/21083/24
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України
про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, скаржник), у якому просив:
- визнати протиправною відмову Міністерства юстиції України підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві належним чином оформлену довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 для перерахунку пенсії з 07 березня 2018 року;
- зобов`язати Міністерство юстиції України підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві належним чином оформлену довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 для перерахунку пенсії з 07 березня 2018 року з посадовим окладом за посадою групи 1 оплати праці на посадах державної служби у державних органах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців та осіб начальницького складу» від 19 жовтня 2016 року №718 (далі - постанова КМУ №718) у редакції постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року №718» від 28 лютого 2018 року №121 (далі - постанова КМУ №121), з урахуванням зміни розміру щомісячних основних видів грошового забезпечення (окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (далі - постанова КМУ №704).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року, позов задоволено повністю.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Міністерство юстиції України 05 жовтня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд» з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а також якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування касаційної скарги Міністерство юстиції України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення частини першої статті 8 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року №2713-IV (далі - Закон №2713-IV), частини п`ятої статті 9 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року №3166-VI (далі - Закон №3166-VI), положення постанови КМУ №718 у редакції постанови КМУ №121 та постанови КМУ №704, а також порушено положення статей 2, 9, 44, 77, 242 КАС України.
Скаржник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій без належного правового обґрунтування прирівняли посаду Першого заступника Голови Державної пенітенціарної служби України, яку обіймав позивач до звільнення, до посади групи оплати праці на посадах державної служби у державних органах та зобов`язали Міністерство юстиції України видати довідку із зазначенням відповідного посадового окладу.
На переконання скаржника, при вирішенні цього питання судами не враховано правовий статус Державної пенітенціарної служби України як центрального органу виконавчої влади, особливості правового статусу її керівника та заступників, а також положення частини першої статті 8 Закону №2713-IV і частини п`ятої статті 9 Закону №3166-VI.
Міністерство юстиції України зазначає, що після ліквідації Державної пенітенціарної служби України та передачі її функцій Міністерству юстиції України в апараті Міністерства відсутні посади, які заміщуються особами вищого начальницького складу та які за своїм правовим статусом могли б бути безпосередньо прирівняні до посади Першого заступника Голови Державної пенітенціарної служби України.
Скаржник також не погоджується з висновками судів щодо обсягу субсидіарного застосування постанови КМУ №704 до осіб, грошове забезпечення яких регулюється постановою КМУ №718.
Міністерство юстиції України зазначає, що у постанові Верховного Суду від 17 березня 2023 року у справі №640/29214/20 сформовано висновок про те, що постанова КМУ №718 є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців та осіб начальницького складу, переважно керівного складу, тоді як постанова КМУ №704 визначає загальні умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що постанова КМУ №718 не визначає розмірів окладу за військовим (спеціальним) званням і надбавки за вислугу років, які згадані у пункті 3, і у цій частині відсилає до законодавства для військовослужбовців. Таким «законодавством» є постанова КМУ №704, яка передбачає, зокрема, схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.
Також Верховний Суд дійшов висновку, що розмір зміненого (збільшеного) посадового окладу особи, на яку поширюється постанова КМУ №718, визначається цією постановою у редакції постанови КМУ №121, а постанова КМУ №704 застосовується субсидіарно в частині визначення розміру окладу за військовим (спеціальним) званням і надбавки за вислугу років, а також інших складових грошового забезпечення, які відповідно до пункту 5 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 (далі - Порядок №45), враховуються під час перерахунку пенсії.
Водночас скаржник вважає, що наведений висновок Верховного Суду не може тлумачитися як такий, що дозволяє автоматично переносити до структури грошового забезпечення осіб, на яких поширюється постанова КМУ №718, усі складові грошового забезпечення, передбачені постановою КМУ №704.
За доводами скаржника, субсидіарне застосування постанови КМУ №704 можливе лише щодо тих складових, щодо яких постанова КМУ №718 прямо відсилає до законодавства для військовослужбовців або відповідне питання не врегульовує, однак не може призводити до зміни спеціально встановленої постановою КМУ №718 структури грошового забезпечення.
Зокрема, Міністерство юстиції України заперечує наявність правових підстав для включення до довідки надбавки за особливості проходження служби, зазначаючи, що така надбавка є елементом грошового забезпечення, передбаченим постановою КМУ №704, проте не передбачена постановою КМУ №718.
Скаржник вважає, що включення до довідки виплат, не передбачених спеціальним нормативно-правовим актом, фактично призводить до змішування двох різних моделей грошового забезпечення та зміни встановленої Кабінетом Міністрів України структури грошового забезпечення шляхом судового тлумачення.
Крім того, скаржник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій постанови Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №380/14933/22, яка, на його переконання, ухвалена у подібних правовідносинах та має значення для правильного вирішення питання щодо належності заявлених позивачем вимог до раніше вирішеного спору та процесуальних наслідків такого встановлення.
Міністерство юстиції України зазначає, що суди не надали належної оцінки його доводам щодо необхідності застосування пункту 4 частини першої статті 238 КАС України та не вирішили питання щодо наявності передбачених цією нормою процесуальних підстав.
Також скаржник не погоджується з висновками судів щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, посилаючись на те, що судом першої інстанції не встановлено поважності причин пропуску такого строку та не ухвалено процесуального рішення щодо його поновлення.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, Міністерство юстиції України зазначає про істотні порушення судами норм процесуального права, які, на його переконання, унеможливили повне встановлення фактичних обставин справи.
Зокрема, скаржник стверджує, що суд першої інстанції не направив Міністерству юстиції України копію позовної заяви ані через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд», ані засобами поштового зв`язку, унаслідок чого відповідач був позбавлений можливості своєчасно подати відзив, докази та викласти свої заперечення щодо заявлених позовних вимог.
На переконання Міністерства юстиції України, таке порушення принципів рівності учасників судового процесу та змагальності сторін вплинуло на повноту встановлення обставин справи і відповідно до статті 353 КАС України може бути підставою для скасування судових рішень.
Скаржник також зазначає, що судами не з`ясовано належним чином фактичні обставини щодо існування в системі Міністерства юстиції України посади, відповідної посаді Першого заступника Голови Державної пенітенціарної служби України, функціонального змісту цих посад, їх організаційного рівня, правового статусу, а також нормативно визначених складових грошового забезпечення за такою відповідною посадою.
Міністерство юстиції України посилається також на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 вересня 2018 року у справі №820/1543/16, відповідно до якого судове рішення має містити пояснення, чому суд вважає певну обставину доведеною або недоведеною, чому враховує одні докази та відхиляє інші, чому обирає відповідну норму права, а кожен доречний і важливий аргумент учасника справи повинен бути проаналізований та отримати відповідь суду.
Скаржник вважає, що наведені вимоги судами першої та апеляційної інстанцій не дотримані, оскільки істотні аргументи Міністерства юстиції України щодо правового статусу посади позивача, нормативного складу його грошового забезпечення та повноважень Міністерства при формуванні довідки залишилися без належної оцінки.
Крім того, Міністерство юстиції України звертає увагу, що справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та вважає наявними винятки, передбачені підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Фундаментальне значення порушеного питання права скаржник обґрунтовує необхідністю формування єдиного підходу до застосування частини першої статті 8 Закону №2713-IV та частини п`ятої статті 9 Закону №3166-VI при визначенні відповідної посади та грошового забезпечення осіб, які проходили службу на керівних посадах ліквідованих центральних органів виконавчої влади.
Також скаржник зазначає, що питання видачі довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій стосується значного кола осіб та є предметом численних судових спорів, а тому вирішення порушених у цій справі питань може мати значення для забезпечення єдності правозастосовної практики.
Виняткове значення справи для Міністерства юстиції України скаржник пов`язує з необхідністю визначення чітких меж його повноважень щодо підготовки довідок про грошове забезпечення, недопущення включення до таких довідок складових, які, на переконання Міністерства, нормативно не передбачені, а також забезпечення правової визначеності при виконанні аналогічних судових рішень.
Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу та доводи скаржника, зазначені на обґрунтування необхідності прийняття її до розгляду касаційним судом, а також положення статті 129 Конституції України, якою передбачено право на касаційне оскарження судового рішення, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року з метою перевірки правильності застосування судами частини першої статті 8 Закону №2713-IV, частини п`ятої статті 9 Закону №3166-VI, положень постанови КМУ №718 у редакції постанови КМУ №121, постанови КМУ №704, дотримання судами вимог статей 2, 9, 44, 77, 242 КАС України, а також перевірки доводів скаржника щодо необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 вересня 2018 року у справі №820/1543/16, від 17 березня 2023 року у справі №640/29214/20 та від 12 квітня 2023 року у справі №380/14933/22 і наявності передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Верховний Суд також враховує наведені скаржником доводи щодо наявності винятків, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Зокрема, порушені у касаційній скарзі питання щодо визначення відповідної посади для особи, звільненої з керівної посади ліквідованого центрального органу виконавчої влади, віднесення такої посади до відповідної групи оплати праці, а також меж застосування постанов КМУ №718 та №704 при формуванні довідки про розмір грошового забезпечення можуть мати значення для забезпечення єдності правозастосовної практики у подібних правовідносинах.
Крім того, скаржник пов`язує виняткове значення цієї справи з необхідністю визначення чітких меж повноважень Міністерства юстиції України під час підготовки довідок про розмір грошового забезпечення та забезпечення однакового застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.
За таких обставин наведене скаржником обґрунтування, на думку колегії суддів, є достатнім для висновку про наявність передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України винятків, які дають підстави для здійснення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.
Судом перевірено зарахування судового збору на рахунок Державної казначейської служби України.
Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.
Суд також звертає увагу на необхідність реєстрації учасників справи в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі. Відповідно до частини шостої статті 18 КАС України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, подає процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не визначено цим Кодексом.
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З огляду на вищезазначені положення процесуального закону, запровадження на всій території України воєнного стану, а також з метою процесуальної економії, Суд рекомендує ОСОБА_1 зареєструвати електронний кабінет у підсистемі Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд».
Інструкція користувача Електронного суду розміщується на веб-сторінці технічної підтримки користувачів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи за веб-адресою https://wiki.court.gov.ua.
Суд також звертає увагу учасників справи на обов`язок добросовісно користуватися процесуальними правами та належно виконувати процесуальні обов`язки відповідно до статей 44, 45 КАС України.
Верховний Суд уже звертав увагу на особливості використання технологій штучного інтелекту під час підготовки процесуальних документів, зокрема в ухвалах від 15 січня 2026 року у справі №240/14153/24 та від 03 лютого 2026 року у справі №340/2365/25.
Застосування сучасних цифрових технологій, зокрема інструментів генеративного штучного інтелекту, під час підготовки процесуальних документів саме по собі не суперечить вимогам процесуального закону та може використовуватися як допоміжний засіб. Водночас таке використання передбачає збереження фахового людського контролю (human-in-the-loop) і не звільняє учасника справи та його представника від відповідальності за зміст поданого документа, достовірність наведених у ньому відомостей та коректність посилань на законодавство, судові рішення й інші джерела.
Інформація, отримана за допомогою технологій штучного інтелекту, зокрема відомості про зміст нормативно-правових актів і судових рішень, підлягає перевірці за офіційними джерелами.
Подання неперевірених чи недостовірних відомостей, зокрема посилань на неіснуючі судові рішення або правові висновки, яких такі рішення не містять, незалежно від способу підготовки відповідного документа, може бути оцінене Судом як недобросовісне користування процесуальними правами, а за наявності передбачених законом підстав - як зловживання процесуальними правами відповідно до статті 45 КАС України із застосуванням установлених процесуальним законом наслідків.
Керуючись статтями 44, 45, 248, 328, 334, 335, 338, 353, 355, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року у справі №320/21083/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії.
2. Витребувати з Київського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №320/21083/24.
3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом із ухвалою про відкриття касаційного провадження.
4. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України, з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
5. Звернути увагу учасників справи на необхідність перевірки за офіційними джерелами достовірності наведених у процесуальних документах відомостей про нормативно-правові акти, судові рішення та правові висновки Верховного Суду незалежно від способу підготовки таких документів.
6. Роз`яснити учасникам справи, що у разі невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 145 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.
7. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа