УХВАЛА
13 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 826/13598/16
адміністративне провадження № К/990/44939/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Юрченко В.П., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2026 у справі №826/13598/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМ ДІМ" до Головне управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, -
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДМ ДІМ" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.05.2016 №[номер приховано].
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2026, позовні вимоги задоволено.
02.10.2026 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2026 у справі №826/13598/16.
Під час вирішення питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з такого.
Відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Своєю чергою обов`язковими умовами під час оскарження судових рішень на підставі пунктів 1 - 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України)
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Повертаючись до обставин цієї справи, убачається, що підставою касаційного оскарження відповідач зазначає пункти 1 та 2 частини четвертої статті 328 КАС України - суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду; необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
В обґрунтування підстави для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник посилається на судову практику Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України, водночас згідно з вимогами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України належним правовим обґрунтуванням є посилання виключно на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду.
В обґрунтування підстави для касаційного оскарження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник лише в загальному процитував норму пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Однак, посилаючись на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, відповідач не наводить вмотивованого обґрунтування для цього, а лише в загальному процитував норму пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України з формальним її обґрунтуванням.
Своєю чергою, обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства, зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Також причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, помилковість тощо).
Відступити від висновку щодо застосування норми права суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних об`єктивних причин, а самі причини мають бути чітко визначені та аргументовані.
Відтак, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Саме лише загальне посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не може вважатися належним обґрунтуванням пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України, оскільки такий пункт вимагає конкретного та чіткого зазначення висновку Верховного Суду, його змісту, правової позиції, а також співставлення її з висновком суду апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, скаржник не обґрунтовує необхідність відступлення від сформованих висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у взаємозв`язку із вказаними вище підставами, що є неналежним обґрунтуванням пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України щодо наявності підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у наведеній вище постанові.
Також колегія суддів зауважує, що відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, зумовлює необхідність передачі справи на розгляд палати відповідно до частини 1 статті 346 КАС України, однак, як уже було зазначено, касаційна скарга контролюючого органу не містить належного обґрунтування необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, наведеного у зазначеній ним постанові.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги, суд наголошує, що вони фактично зводяться до незгоди відповідача з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв`язку із наявними в матеріалах справи доказами. Вважаючи, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доказам, відповідач намагається довести необхідність зміни такої (на користь відповідача). Однак, по-перше, такі доводи не є тотожними неправильному застосуванню норм права, а по-друге, частина друга статті 341 КАС України встановлює певні обмеження у повноваженнях суду касаційної інстанції. Верховний Суд як суд права (а не суд факту) не має повноважень встановлювати фактичні обставини справи та надавати оцінку доказам.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстави оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Керуючись статтею 332 КАС України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2026 у справі №826/13598/16 повернути.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, а копію касаційної скарги залишити у суді касаційної інстанції.
Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя В.П. Юрченко