УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
13 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №560/4029/26
адміністративне провадження № К/990/45265/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року
у справі №560/4029/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
У березні 2026 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач, скаржник), в якому просив:
- визнати протиправними дії та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01 лютого 2023 року, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням індексації на підставі постанов Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» від 23 лютого 2024 року №185 (далі - постанова КМУ №185) з 01 березня 2024 року, «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» від 25 лютого 2025 року №209 (далі - постанова КМУ №209), «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» від 25 лютого 2026 року №236 (далі - постанова КМУ №236).
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року, позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 під час проведення перерахунків з 01 лютого 2023 року, з 01 березня 2024 року, з 01 березня 2025 року, з 01 березня 2026 року.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити з 01 лютого 2023 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі виданої на виконання рішення суду довідки Адміністрації Державної прикордонної служби України від 21 травня 2025 року №11/23946-суд, без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених коштів.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із урахуванням індексації, передбаченої постановою КМУ №185 з 01 березня 2024 року, постановою КМУ №209 з 01 березня 2025 року, постановою КМУ №236 з 01 березня 2026 року без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.
Ухвалено стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління 05 жовтня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
Спір у цій справі стосується здійснення пенсійних виплат, а тому відповідно до пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ця справа є справою незначної складності. Суд першої інстанції розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, для касаційного перегляду судових рішень у цій справі скаржник має належно обґрунтувати наявність принаймні одного з винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Як на підставу касаційного оскарження Головне управління посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про неврахування судами висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 10 грудня 2013 року у справі №21-329а13, висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №814/779/17, від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а, а також висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 липня 2018 року у справі №521/21851/16-а, від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19, від 01 липня 2025 року у справі №420/23756/24, від 08 жовтня 2025 року у справах №560/12997/24, №560/11402/24 та №560/15025/24.
Крім того, скаржник посилається на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Оцінюючи наведені доводи, Суд зазначає таке.
Не свідчить про наявність підстав для касаційного перегляду судових рішень посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-329а13.
У цій справі Верховний Суд України висловився щодо застосування положень статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII до виплати за минулий час уже нарахованих, але не виплачених з вини органу Пенсійного фонду України пенсійних сум.
Натомість у справі №560/4029/26 предметом спору є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII, під час її перерахунків з 01 лютого 2023 року, з 01 березня 2024 року, з 01 березня 2025 року та з 01 березня 2026 року.
Отже, наведений скаржником висновок Верховного Суду України сформований за інших фактичних обставин та щодо іншого предмета правового регулювання і не стосується безпосередньо питання застосування норм права, яке було визначальним для вирішення цієї справи.
Також не свідчать про наявність підстав для касаційного перегляду судових рішень посилання скаржника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №814/779/17 та від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а.
У справі №510/1286/16-а Велика Палата Верховного Суду висловилася щодо застосування норм статті 87 Закону №1788-XII, статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статей 51, 55 Закону №2262-XII стосовно виплати за минулий час уже нарахованих, але не виплачених з вини пенсійного органу сум пенсії.
У справі №814/779/17 Велика Палата Верховного Суду розглядала питання, пов`язані з принципами функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зокрема співвідношенням особистої участі особи у такій системі та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення.
Натомість у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності застосування до пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-XII, обмеження її максимальним розміром під час проведення відповідних перерахунків.
Отже, правовідносини у справах №814/779/17 та №510/1286/16-а не є подібними до правовідносин у цій справі.
Також не підтверджують наявності підстави касаційного оскарження посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 липня 2018 року у справі №521/21851/16-а, від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19, від 01 липня 2025 року у справі №420/23756/24, від 08 жовтня 2025 року у справах №560/12997/24, №560/11402/24 та №560/15025/24.
Висновки у зазначених справах стосуються, зокрема, застосування строків звернення до адміністративного суду у пенсійних спорах, визначення моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а також необхідності вчинення особою активних дій з метою отримання інформації про складові та розмір призначеної або перерахованої пенсії.
Натомість у справі №560/4029/26 визначальним для вирішення спору було питання наявності у пенсійного органу правових підстав для обмеження максимальним розміром пенсії позивача під час її перерахунків.
Таким чином, наведені скаржником висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду сформовані у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у цій справі, а тому не підтверджують наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому правовий підхід щодо застосування норм права у правовідносинах, пов`язаних з обмеженням максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII, сформований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17 травня 2021 року у справі №343/870/17, від 21 грудня 2021 року у справі №120/3552/21-а, від 26 січня 2022 року у справі №569/2950/17, від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 27 січня 2022 року у справі №240/7087/20 та від 18 травня 2022 року у справі №380/12337/20.
Мотиви судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності у відповідача правових підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром під час її перерахунків відповідають зазначеному правовому підходу Верховного Суду.
Щодо посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
Скаржник стверджує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Водночас скаржником не визначено конкретного питання права, яке, на його переконання, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та не наведено конкретних аргументів щодо існування правової невизначеності, неоднакового застосування відповідної норми права або необхідності формування чи зміни правового підходу Верховного Суду.
Саме по собі відтворення передбаченого процесуальним законом винятку та наведення загальних тверджень щодо необхідності касаційного перегляду справи без зазначення конкретних обставин, які свідчили б про фундаментальне значення порушеного питання права, не є достатнім для касаційного перегляду судових рішень у справі незначної складності.
Оцінка наявності винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, належить до повноважень Верховного Суду з огляду на особливу функцію суду касаційної інстанції щодо забезпечення сталості та єдності судової практики і розвитку права.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж умови апеляційного перегляду, а встановлені законом критерії доступу до верховного суду можуть бути виправдані його функцією розглядати справи належного рівня значущості (Levages Prestations Services v. France, №21920/93, §§44- 45; Brualla Gуmez de la Torre v. Spain, №26737/95, §§37- 38; Zubac v. Croatia [GC], №40160/12, §§80- 86; Azyukovska v. Ukraine (dec.), №26293/18, §§20- 27). Європейський суд з прав людини також визнає допустимим покладення на скаржника обов`язку належно визначити та обґрунтувати передбачене законом питання права або іншу умову доступу до касаційного суду (Papaioannou v. Greece, №18880/15, §§39-50; Trevisanato v. Italy, №32610/07, §§32-47; Mireniж-Huzjak and Jerkoviж v. Croatia (dec.), №72996/16, §§38- 42).
Водночас касаційні фільтри мають застосовуватися передбачувано, послідовно та без надмірного формалізму (Zakarpattya Regional Union of Consumer Cooperatives and Others v. Ukraine, №№65719/10, 42520/10, 54581/10, §§48- 60), а істотні доводи скаржника, релевантні для вирішення питання про касаційний перегляд, мають отримати достатню відповідь (Samanyuk v. Ukraine, №65686/17, §§25- 30; Popov v. Ukraine, №20817/24, §§4- 8).
Порівняльно-правове підтвердження допустимості встановлення процесуальних умов доступу до касаційного перегляду міститься також у практиці Суду Європейського Союзу (KUBERA, C-144/23, ECLI:EU:C:2024:881; Randstad Italia, C-497/20, ECLI:EU:C:2021:1037, §59; Bensada Benallal, C-161/15, ECLI:EU:C:2016:175, §27; EUIPO v The KaiKai Company Jaeger Wichmann, C-382/21 P, ECLI:EU:C:2021:1050, §§20- 22). У цій практиці визнається допустимість установлення умов касаційного перегляду та, у відповідних випадках, покладення на скаржника обов`язку обґрунтувати значущість порушеного питання для єдності, узгодженості або розвитку права за умови дотримання відповідних процесуальних гарантій.
У цій справі скаржник мав можливість обґрунтувати наявність передбаченого законом винятку, однак не довів існування правової невизначеності, неоднакової судової практики чи потреби у формуванні, зміні або розвитку правового підходу Верховного Суду щодо спірного питання.
З огляду на наведене, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України винятку, який би давав підстави для здійснення касаційного перегляду судових рішень у цій справі, скаржником не обґрунтовано.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло його учасників, а також відсутність ознак, які б вирізняли цю справу серед інших справ цієї категорії, дають підстави вважати, що судові рішення, ухвалені у справі №560/4029/26, не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі наведеного та з урахуванням того, що наведені скаржником доводи не підтверджують наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та ним не обґрунтовано наявності виняткового випадку, визначеного підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої цієї статті, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення цієї категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 15 квітня 2026 року у справі №560/20695/25, від 25 травня 2026 року у справі №560/22303/25, від 09 червня 2026 року у справі №560/18181/25.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року у справі №560/4029/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа