УХВАЛА
13 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №120/8205/25
адміністративне провадження №К/990/45425/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу Державної організації "Служба місцевих автомобільних доріг та розвитку інфраструктури у Вінницькій області" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Служба місцевих автомобільних доріг у Вінницькій області" до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області, третя особа - уповноважена особа з питань організації та проведення публічних закупівель, товарів, робіт і послуг ДП "Служба місцевих автомобільних доріг у Вінницькій області" Совик Роман Сергійович, про визнання протиправним та скасування висновку,
УСТАНОВИВ:
Державне підприємство "Служба місцевих автомобільних доріг у Вінницькій області" звернулось до суду з позовом до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області, третя особа - уповноважена особа з питань організації та проведення публічних закупівель, товарів, робіт і послуг ДП "Служба місцевих автомобільних доріг у Вінницькій області" Совик Роман Сергійович, про визнання протиправним та скасування висновку про результати моніторингу процедури закупівлі UA-2025-04-03-006296-а від 29.05.2025.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року ухвалено рішення про перехід до розгляду справи №120/8205/25 за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року, у задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Служба місцевих автомобільних доріг у Вінницькій області" відмовлено.
14 вересня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної організації "Служба місцевих автомобільних доріг та розвитку інфраструктури у Вінницькій області", в якій скаржник просила скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2026 року касаційну скаргу Державної організації "Служба місцевих автомобільних доріг та розвитку інфраструктури у Вінницькій області" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Служба місцевих автомобільних доріг у Вінницькій області" до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області, третя особа - уповноважена особа з питань організації та проведення публічних закупівель, товарів, робіт і послуг ДП "Служба місцевих автомобільних доріг у Вінницькій області" Совик Роман Сергійович, про визнання протиправним та скасування висновку - повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
06 жовтня 2026 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга Державної організації "Служба місцевих автомобільних доріг та розвитку інфраструктури у Вінницькій області", в якій скаржник просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Разом із касаційною скаргою відповідачем заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
В обґрунтування указаного клопотання заявником зазначено, що первісну касаційну скаргу було подано в межах тридцяти днів з дня вручення скажнику повного тексту постанови суду апеляційної інстанції, відтак, скаржник вважає, що без зволікання реалізував право на касаційне оскарження ще в межах установленого процесуального строку. Проте, ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2026 року первісну касаційну скаргу повернуто мотивів неналежної конкретизації підстав касаційного оскарження. Зазначає, що на подачу повторної касаційної скарги вплинули, зокрема, необхідність окремого та змістовного обґрунтування кожної заявленої підстави касаційного оскарження, перевірки подібності правовідносин та чинності нормативного регулювання. Крім того, представник Скаржника - адвокат Ковальчук Євген Миколайович, який одночасно обіймає посаду провідного юрисконсульта Державної організації та здійснює представництво її інтересів у цій справі, зазначає, що перебував у щорічній відпустці з 17 вересня 2026 року по 30 вересня 2026 року включно.
Скаржник просить Суд урахувати наведену обставину у сукупності зі своєчасністю первісного звернення, характером недоліків, визначених Верховним Судом, обсягом необхідної переробки касаційної скарги та відсутністю невиправданого зволікання після їх усунення.
Таким чином, скаржник вважає, що його поведінка свідчить про послідовний намір реалізувати право на касаційний перегляд, а пропуск строку при повторному зверненні пов`язаний із необхідністю належного виконання вимог ухвали Верховного Суду від 18 вересня 2026 року та усунення визначених нею недоліків. На підставі викладеного, скаржник просить визнати наведені причини пропуску строку поважними та поновити строк касаційного оскарження.
Частиною першою статті 334 КАС України передбачено, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Під час перевірки уточненої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що, як підставу касаційного оскарження касант покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України указуючи на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування:
- абзацу п`ятого пункту 6.2 Методики визначення вартості дорожніх робіт та послуг щодо визначення вартості нового будівництва, реконструкції, ремонтів та експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України від 07 жовтня 2022 року №753, у редакції наказу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 03 вересня 2024 року№942;
- пункту 18 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178, у редакції, чинній на 09 травня 2025 року.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах, а також значення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Застосування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України передбачає обов`язок касатора:
-визначити конкретну норму права, щодо якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду;
-обґрунтувати необхідність формування такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, визначення норми, що врегульовує спірні правовідносини т.і.);
-зазначити, у чому саме полягає неправильне застосування відповідної норми судами попередніх інстанцій;
-викласти власне бачення правильного застосування цієї норми.
Отже, сам по собі факт відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права не є достатньою підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Необхідним є належне й аргументоване обґрунтування як помилки судів щодо її застосування, так і потреби у формуванні відповідного правового підходу.
В свою чергу, наведені скаржником у касаційній скарзі норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів їх неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідності висновку Верховного Суду саме у цій справі щодо вказаних норм.
Суд зазначає, що посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах та незгода із встановленими обставинами справи та прийнятими судовими рішеннями, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
На обґрунтування необхідності перегляду справи Верховним Судом у контексті наведених доводів скаржник мав би довести існування неоднакового застосування судами норм права у подібних правовідносинах, що зумовлювало б потребу у формуванні єдиного підходу до правозастосування у цій категорії справ.
Так, скаржником у касаційній скарзі не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Необхідність забезпечення єдності судової практики виникає у випадках відсутності сформованого підходу до застосування відповідної норми права або за наявності різних підходів до її тлумачення та застосування судами, що зумовлює потребу у виробленні єдиного правозастосовного підходу судом касаційної інстанції.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Водночас, за змістом касаційної скарги, доводи про неправильне застосування указаних правових норм ґрунтуються на самій лише незгоді з позицією судів попередніх інстанції, які ухвалили судове рішення не на користь скаржника та переслідують мету надання інакшої оцінки доказам у справі, яка б узгоджувалася з позицією автора касаційної скарги та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, у тому числі й стосовно наданих доказів, мають загальний характер та висновків судів не спростовують.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
У межах касаційного перегляду повнота установлених судами фактичних обставин не є спірною, позаяк питання про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник перед Верховним Судом не порушував.
У світлі змісту передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень, Суд зауважує, що в касаційній скарзі немає доводів про те, у чому виявляються складнощі застосування згаданих норм права, які б вказували на дійсну потребу висловлення Верховним Судом позиції із цього питання, зокрема, нечіткість норми, її неоднозначність, необхідність тлумачення чи усунення колізії, натомість посилання на відсутність такого висновку Верховного Суду наведено виключно як формальну підставу для касаційного перегляду справи.
Із цих міркувань Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, наведені у межах підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як необґрунтовані.
Суд звертає увагу скаржника, що призначення Верховного Суду, як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Разом з тим, оскаржуючи судові рішення у цій справі, автор касаційної скарги покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 18 Особливостей №1178 у редакції, чинній на дату укладення договору 09 травня 2025 року, у взаємозв`язку з частиною першою статті 638 ЦК України щодо визначення істотних умов договору без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 червня 2023 року у справі № 120/3872/22.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
При цьому, варто зауважити, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
За таких умов правовий висновок підлягає аналізу не ізольовано від змісту судового рішення, а у взаємозв`язку з конкретними спірними правовідносинами та з урахуванням редакцій нормативно-правових актів, які підлягали застосуванню у відповідний період.
Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами;
2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;
3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду;
4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду від 29 червня 2023 року у справі № 120/3872/22, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справі, на яку посилається скаржник.
Так, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справі № 120/3872/22 Верховний Суд, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, дійшов висновку, що зміст проєкту договору, позначений символом «*» у розділі 17 та відповідно до якого основні вимоги до договору не є остаточними й вичерпними та можуть бути доповнені або скориговані під час його укладення з учасником - переможцем торгів, залежно від специфіки предмета, характеру й інших умов конкретного договору, не суперечить частині шостій статті 33 та частині четвертій статті 41 Закону № 922-VIII.
Оскільки єдиним порушенням, зазначеним у спірному висновку, було порушення позивачем вимог частини шостої статті 33 та частини четвертої статті 41 Закону № 922-VIII, яке не підтвердилося під час судового розгляду, Верховний Суд констатував відсутність підстав для зобов`язання позивача усунути порушення законодавства у сфері публічних закупівель відповідно до пункту 5 частини сьомої статті 8 цього Закону.
Натомість, у розглядуваній справі судами попередніх інстанцій встановлено, що перелік матеріальних ресурсів, наведений у додатку № 2 до договору, містить 81 позицію, тоді як у тендерній пропозиції переможця їх кількість була меншою. Крім того, за 16 позиціями вагові коефіцієнти матеріальних ресурсів, зазначені в договорі, відрізняються від визначених тендерною документацією та наведених учасником у складі тендерної пропозиції.
На підставі встановлених обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що умови укладеного договору в частині змісту додатка № 2 «Перелік основних матеріальних ресурсів» не відповідають змісту тендерної пропозиції переможця та вимогам тендерної документації, у зв`язку із чим констатували порушення пункту 18 та абзацу четвертого пункту 49 Особливостей № 1178.
Отже, правовий висновок Верховного Суду, на який посилається скаржник, сформульовано за інших фактичних обставин та з урахуванням іншого змісту встановленого порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель. Відмінність обставин, які становили підставу для судового розгляду в порівнюваних справах, не дає підстав вважати, що правовий висновок у справі № 120/3872/22 підлягає застосуванню до спірних правовідносин у цій справі. Відтак, посилання скаржника на зазначене судове рішення саме по собі не свідчить про неврахування судами попередніх інстанцій відповідного висновку Верховного Суду.
За таких обставин, наведені скаржником правові висновки не можуть розглядатися як такі, що підлягають механічному застосуванню без урахування фактичних обставин конкретної справи та характеру встановленого порушення. Водночас, скаржник не обґрунтував, у чому саме полягає подібність правовідносин у наведених ним справах і розглядуваній справі в аспекті правового питання, яке потребує вирішення, та не довів, що сформульовані в цих постановах висновки виключають можливість визнання встановлених у цій справі розбіжностей порушенням відповідних вимог законодавства.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Суд звертає увагу на те, що різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень, якими задоволено позовні вимоги у цій категорії спорів, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі.
Верховний Суд зауважує, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній.
Так, фактично, обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України зводиться до незгоди із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв`язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду.
Таким чином, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачених пунктами частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим, вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що повний текст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції складено 13 серпня 2026 року, а касаційну скаргу вперше подано 15 вересня 2026 року.
Зокрема, згідно з відомостями Автоматизованої системи документообігу суду касаційну скаргу, ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2026 року касаційну скаргу Державної організації "Служба місцевих автомобільних доріг та розвитку інфраструктури у Вінницькій області" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року у цій справі, повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 18 вересня 2026 року) доставлена в Електронний кабінет скаржника 18 вересня 2026 року о 16 год 15 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
06 жовтня 2026 скаржник вдруге звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
У касаційній скарзі позивач просить суд поновити строк касаційного оскарження з тих підстав, що первісне звернення до суду касаційної інстанції було своєчасним, а при повторному зверненні на можливість дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження вплинула необхідність підготовки звернення до суду касаційної інстанції у відповідності до приписів ухвали Суду від 18 вересня 2026 року. Зокрема, зазначає, що представник скаржника, який одночасно обіймає посаду провідного юрисконсульта Державної організації та здійснює представництво її інтересів у цій справі, перебував у щорічній відпустці з 17 вересня 2026 року по 30 вересня 2026 року включно.
Верховний Суд відхиляє указані доводи скаржника, позаяк організаційні труднощі, які виникають у суб`єкта звернення з підготовкою касаційної скарги, не можуть бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки процесуальний закон чітко визначає порядок і строки подачі касаційної скарги, і ці вимоги є обов`язковими для всіх учасників процесу.
Колегія суддів зазначає, що повернення касаційної скарги, зумовлене недотриманням скаржником вимог процесуального закону щодо її оформлення та змісту, не є об`єктивною та непереборною обставиною, яка могла б бути визнана поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження, а тому саме по собі не може слугувати підставою для його поновлення.
Інших поважних та об`єктивних причин для поновлення строку на касаційне оскарження заявником не зазначено, тому Верховний Суд дійшов висновку про неповажність наведених позивачем підстав для поновлення строку касаційного оскарження, а тому у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити.
З огляду на викладене, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції клопотання із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними, зазначені Державною організацією "Служба місцевих автомобільних доріг та розвитку інфраструктури у Вінницькій області", підстави для поновлення пропущеного процесуального строку та відмовити у задоволенні клопотання про його поновлення.
Касаційну скаргу Державної організації "Служба місцевих автомобільних доріг та розвитку інфраструктури у Вінницькій області" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Служба місцевих автомобільних доріг у Вінницькій області" до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області, третя особа - уповноважена особа з питань організації та проведення публічних закупівель, товарів, робіт і послуг ДП "Служба місцевих автомобільних доріг у Вінницькій області" Совик Роман Сергійович, про визнання протиправним та скасування висновку - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
- уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України;
- заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, а також надання відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в частині виконання вимог статті 330 КАС України, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
Л.О. Єресько ,
Судді Верховного Суду