УХВАЛА
13 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №600/1926/25-а
адміністративне провадження № К/990/44551/26
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2026 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення XLI (позачергової) сесії Кіцманської міської ради від 28 березня 2025 року №100/3 "Про дострокове припинення повноважень секретаря Кіцманської міської ради VІІІ скликання ОСОБА_1 ";
- поновити ОСОБА_1 на посаді секретаря Кіцманської міської ради VІІІ скликання з 28 березня 2025 року;
- стягнути з Кіцманської міської ради середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 за період з 29 березня 2025 року по дату прийняття рішення суду про цій справі з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року відкрито провадження в указаній справі та постановлено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року скасовано. Прийнято нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення, - задоволено.
Визнано протиправним та скасувати рішення XLI (позачергової) сесії Кіцманської міської ради від 28 березня 2025 року №100/3 "Про дострокове припинення повноважень секретаря Кіцманської міської ради VІІІ скликання ОСОБА_1 ".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді секретаря Кіцманської міської ради VІІІ скликання з 28 березня 2025 року.
Стягнуто з Кіцманської міської ради середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 за період з 29 березня 2025 року по 16 вересня 2026 року з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету.
Постанову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
30 вересня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області , в якій скаржник просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2026 року та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Автор касаційної скарги, обґрунтовуючи підстави допуску справи до касаційного перегляду, зазначає про наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 квітня 2026 року у справі № 600/668/25-а, від 23 квітня 2020 року у справі № 813/1790/18, від 16 листопада 2023 року у справі № 300/3110/20, від 21 грудня 2023 року у справі № 440/2017/20, від 11 квітня 2024 року у справі № 280/3996/20 та від 12 вересня 2024 року у справі № 440/10933/22 (істотність порушень процедури та необхідність встановлення їх впливу на результат), від 22 червня 2023 року у справі № 160/14672/21, від 03 жовтня 2023 року у справі № 280/8088/21 та від 27 червня 2024 року у справі № 480/3830/22 (дискреційні повноваження ради та межі судового контролю), від 06 лютого 2020 року у справі № 420/718/19 (внутрішньо організаційні кадрові акти) та від 28 лютого 2025 року у справі № 320/48361/23 (дострокове припинення повноважень секретаря міської ради).
Так, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами;
2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;
3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду;
4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Однак, скаржник посилаючись на указані постанови Верховного Суду не обґрунтував, що дані постанови ухвалено у справі за подібними відносинами із цією справою.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин прави.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, витягів із постанов Верховного Суду та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суддів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, справа розглянута Чернівецьким окружним адміністративним судом в порядку спрощеного позовного провадження.
За таких обставин та правового врегулювання спірні правовідносини, що склались відносяться до справ незначної складності.
Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до категорії справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі, скаржник посилається на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та стверджує, що дана справа має виняткове значення цієї справи для скаржника та становить значний суспільний інтерес. Зокрема, стверджує, що значний суспільний резонанс саме оскаржуваного в цій справі рішення підтверджується публікаціями в засобах масової інформації, кожна з яких була безпосередньо присвячена достроковому припиненню повноважень позивачки та зазначає, що від результатів вирішення цієї справи залежить остаточна правова визначеність щодо легітимності волевиявлення депутатського корпусу - органу, що діяв в інтересах мешканців і в межах повноважень, наданих йому законом.
Так, посилаючись на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, скаржник стверджує про виняткове значення справи для нього та наявність значного суспільного інтересу, обґрунтовуючи це суспільним резонансом навколо дострокового припинення повноважень позивачки та необхідністю забезпечення правової визначеності щодо легітимності волевиявлення депутатського корпусу.
Однак, наведені аргументи не розкривають змісту зазначених процесуальних критеріїв стосовно обставин цієї справи.
Посилання на публікації в засобах масової інформації, присвячені достроковому припиненню повноважень позивачки, саме собою не є достатнім підтвердженням того, що справа становить значний суспільний інтерес у розумінні зазначеної норми процесуального закону. Скаржник фактично ототожнює медійне висвітлення відповідної події із наявністю значного суспільного інтересу, однак не наводить конкретних обставин, які б свідчили про суспільну значущість вирішення саме цього спору, що виходить за межі інтересу його безпосередніх учасників.
Так само твердження про необхідність остаточного визначення легітимності волевиявлення депутатського корпусу, який, за позицією скаржника, діяв в інтересах мешканців територіальної громади, не є самодостатнім обґрунтуванням виняткового характеру справи. Саме посилання на здійснення представницьким органом повноважень в інтересах територіальної громади не звільняє скаржника від обов`язку конкретизувати, у чому полягає особлива значущість вирішення цього спору та які саме обставини зумовлюють необхідність його касаційного перегляду.
Водночас, скаржник не зазначає, у чому саме полягає виняткове значення цієї справи для нього, не наводить обставин, які б свідчили про особливий характер наслідків її вирішення для відповідача, та не обґрунтовує, чому наведені ним міркування виходять за межі загального невдоволення результатом вирішення спору й незгоди з правовими наслідками оскаржуваних судових рішень.
Твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього у цій справі не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Отже, наведені скаржником аргументи зводяться до загальних тверджень про суспільний резонанс події та важливість правової визначеності щодо реалізації повноважень депутатським корпусом, однак, не містять належного обґрунтування того, що справа має виняткове значення для скаржника або становить значний суспільний інтерес у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
За таких обставин наведені доводи не дають підстав для застосування відповідного винятку з установлених процесуальним законом обмежень щодо касаційного оскарження.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
У розглядуваному випадку суд не має підстав вважати доводи скаржника явно безпідставними чи надуманими, однак, не може визнати їх достатньо переконливими для висновку про існування обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки мотиви у цій частині є загальними, не конкретними та сприймаються як намагання будь-що оскаржити рішення судів у цій справі у зв`язку із самою лише незгодою з результатом розгляду справи.
У цьому контексті варто зауважити, що сама собою незгода із судовим рішенням не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі, рішення у якій не підлягають касаційному розгляду.
Інші аргументи скарги також свідчать про переоцінку доказів та обґрунтовані неповним з`ясуванням обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення із цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Верховний Суд зауважує, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2026 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді А.Г. Загороднюк В.М. Соколов Л.О. Єресько