ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року Справа № 160/19388/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Вака Михайла Юрійовича до Південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,-
ВСТАНОВИВ:
07.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 06.07.2026 року через систему "Електронний суд" позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Вака Михайла Юрійовича до Південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 25.03.2026 року №306/Ж5/04-36-07-08/рро/1983613379 /ДПС/ТД-ФС.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області у період з 23.01.2026 року по 02.02.2026 року проведено фактичну перевірку господарської одиниці - ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якої складено акт від 04.02.2026 року №306/Ж5/04-36-07-08/РРО/ НОМЕР_1 . На підставі зазначеного акта Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці 25.03.2026 року прийнято постанову про накладення на позивача штрафу в розмірі 86 470,00 грн за порушення вимог статей 21, 24 Кодексу законів про працю України, а саме за фактичний допуск до роботи ОСОБА_2 без належного оформлення трудових відносин. Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною, оскільки не використовував найману працю зазначеної особи та не допускав її до виконання трудових обов`язків. Наголошує, що за адресою проведення перевірки господарську діяльність одночасно здійснювали два самостійні суб`єкти господарювання - ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 , між якими 01.01.2025 року укладено договір суборенди нежитлового приміщення №2, відповідно до якого позивачу надано право спільного користування приміщенням площею 193,1 кв. м. При цьому ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах саме з ФОП ОСОБА_3 , що, на думку позивача, виключає обґрунтованість висновку контролюючого органу про її фактичний допуск до роботи позивачем. Крім того, позивач зазначає, що посадовими особами податкового органу одночасно проводилися перевірки двох різних суб`єктів господарювання на підставі окремих наказів, однак вимогу про надання документів було вручено адміністратору ресторану без належного розмежування господарської діяльності цих суб`єктів. Також позивач посилається на порушення відповідачем процедури розгляду справи про накладення штрафу, зокрема неповідомлення його належним чином про початок адміністративного провадження, дату, час та місце розгляду справи, що позбавило його можливості надати пояснення, докази та заперечення до прийняття оскаржуваної постанови. На переконання позивача, відповідачем не встановлено належними та допустимими доказами факту існування трудових відносин між ним та ОСОБА_2 , не з`ясовано всіх істотних обставин справи та безпідставно застосовано фінансову санкцію, передбачену частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з вимогою про визнання протиправною та скасування постанови від 25.03.2026 року.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 08.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.
13.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії: усіх документів, що слугували підставою для прийняття постанови Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 25.03.2026 року №306/Ж5/04- 36-07-08/рро/1983613379 /ДПС/ТД-ФС. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 30.07.2026 року. Судом попереджено Південно-східне міжрегіональне управління державної служби з питань праці про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
27.07.2026 року від Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що оскаржувана постанова від 25.03.2026 року №306/Ж5/04/36/07/08/РРО/ НОМЕР_1 /ДПС/ТД-ФС про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 86 470,00 грн прийнята правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством України. Відповідач зазначив, що 24.02.2026 року до Міжрегіонального управління надійшли матеріали фактичної перевірки, проведеної Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі наказу від 11.01.2026 року №251-п та направлень від 21.01.2026 року №340, №341, за результатами якої складено акт від 04.02.2026 року №306/Ж5/04/36/07/08/РРО/ НОМЕР_1 . Зазначеним актом зафіксовано факт виконання ОСОБА_2 обов`язків адміністратора ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », здійснення нею розрахункових операцій та організаційних функцій без належного оформлення трудових відносин із ФОП ОСОБА_1 , що, на переконання відповідача, свідчить про порушення вимог статей 21, 24 Кодексу законів про працю України. Відповідач наголосив, що направлення на проведення перевірки були пред`явлені ОСОБА_2 , яка перебувала на робочому місці та засвідчила їх отримання власним підписом, що відповідає положенням пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України. При цьому відсутність позивача безпосередньо у приміщенні ресторану не перешкоджала проведенню фактичної перевірки. Щодо доводів позивача про перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_3 відповідач зазначив, що наявність трудового договору з іншим суб`єктом господарювання не виключає обов`язку належного оформлення трудових відносин із позивачем у разі фактичного виконання працівником роботи в його інтересах. За твердженням відповідача, матеріалами перевірки встановлено, що ОСОБА_2 виконувала адміністративні функції в межах діяльності ресторану, зокрема забезпечувала господарські процеси, пов`язані з діяльністю ФОП ОСОБА_1 . Також відповідач заперечив доводи позивача щодо порушення процедури розгляду справи про накладення штрафу, зазначивши, що рішенням від 25.02.2026 року розгляд справи призначено на 25.03.2026 року о 13 годині 45 хвилин, про що позивача повідомлено шляхом направлення 26.02.2026 року рекомендованого листа №ПС/3.1/3908-26, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень №1839 та відповідним фіскальним чеком. Крім того, копію постанови від 25.03.2026 року направлено позивачу 26.03.2026 року та, за твердженням відповідача, вручено особисто 30.03.2026 року. Посилаючись на положення статті 265 Кодексу законів про працю України та Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509, відповідач зазначив, що акт фактичної перевірки органу ДПС є належною підставою для розгляду справи про накладення штрафу. Окремо відповідач наголосив, що відповідно до відомостей Реєстру платників єдиного податку позивача виключено зі спрощеної системи оподаткування з 30.09.2021 року, у зв`язку із чим на момент виявлення порушення він перебував на загальній системі оподаткування, а отже, положення законодавства щодо застосування попередження замість штрафу до нього не поширюються. На переконання відповідача, розмір штрафу 86 470,00 грн визначено відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за одного працівника. З огляду на викладене відповідач вважає, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням вимог законодавства, а доводи позивача не спростовують встановленого контролюючим органом порушення, у зв`язку із чим просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
28.07.2026 року від Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці до суду надійшла заява про виконання вимог ухвали суду, в якій відповідач повідомив про надання документів та матеріалів, витребуваних судом, на підтвердження обставин, що стали підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 25.03.2026 року №306/Ж5/04/36/07/08/РРО/1983613379/ДПС/ТД-ФС про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .
30.07.2026 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погодився з доводами відповідача та наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції позивач зазначив, що оскаржувана постанова про накладення штрафу від 25.03.2026 року прийнята з порушенням вимог чинного законодавства України, зокрема статті 19 Конституції України та положень Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509. Позивач наголосив, що всупереч вимогам пунктів 6, 7 зазначеного Порядку його не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу. Зокрема, рекомендоване поштове відправлення №R067109982234, яким відповідач направляв повідомлення про розгляд справи, позивачу не вручалося та 23.03.2026 року, тобто до призначеної дати розгляду справи 25.03.2026 року, було повернуто відповідачу, що, за твердженням позивача, підтверджується відомостями відстеження поштового відправлення. В інший спосіб повідомлення про розгляд справи позивачу не надсилалося, у зв`язку із чим останній вважає, що був позбавлений можливості взяти участь у розгляді справи, надати пояснення та докази на спростування встановлених контролюючим органом обставин. Крім того, позивач повторно наголосив, що ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_3 , а не з ФОП ОСОБА_1 , який найману працю не використовує. При цьому позивач зазначив, що посадовими особами Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на підставі двох окремих наказів від 11.01.2026 року №251-п та №253-п проводилися фактичні перевірки двох різних суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність у приміщенні ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Однак працівниками податкового органу адміністратору ФОП ОСОБА_3 було вручено одну письмову вимогу про надання документів, до якої додатково внесено відомості про ФОП ОСОБА_1 . Позивач також звернув увагу на те, що зазначена письмова вимога датована 23.01.2025 року, тобто, за його твердженням, була вручена за рік до проведення фактичної перевірки, а відповідачем відповідний документ до відзиву не долучено. З огляду на викладене позивач вважає, що відповідачем не доведено факту використання ним найманої праці без належного оформлення трудових відносин, а також не дотримано встановленої законодавством процедури притягнення до відповідальності за порушення законодавства про працю, у зв`язку із чим просив суд визнати протиправною та скасувати постанову Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 25.03.2026 року №306/Ж5/04-36-07-08/РРО/1983613379/ДПС/ТД-ФС.
21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець у встановленому законом порядку, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Відповідно до відомостей Реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2016 року перебував на спрощеній системі оподаткування, належав до третьої групи платників єдиного податку зі ставкою 5 відсотків. Згідно з відомостями контролюючого органу датою виключення позивача з Реєстру платників єдиного податку є 30.09.2021 року.
Таким чином, відповідно до інформації, використаної відповідачем під час розгляду справи про накладення штрафу, станом на січень 2026 року позивач не перебував на обліку як платник єдиного податку першої - третьої груп.
Судом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , розташована господарська одиниця - ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 », щодо діяльності в якому Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області у січні 2026 року здійснювалися заходи податкового контролю.
21.01.2026 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийнято наказ №251-п «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )».
Зазначений наказ підписано заступником начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області Миколою Бородюком.
Правовими підставами прийняття наказу визначено статті 19-1, 20, підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, підпункт 69.2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 1 зазначеного наказу призначено проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з питань дотримання вимог законодавства щодо регулювання обігу готівки, здійснення розрахункових і касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, а також дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудових договорів та оформлення трудових відносин із найманими працівниками.
Наказом визначено дату початку перевірки - 22.01.2026 року, тривалість - не більше 10 діб, а період діяльності, який підлягає перевірці, - відповідно до вимог статті 102 Податкового кодексу України.
На виконання зазначеного наказу посадовими особами Головного управління ДПС у Дніпропетровській області оформлено направлення на проведення фактичної перевірки від 21.01.2026 року №340 та №341.
Як убачається з матеріалів перевірки, фактичні перевірочні заходи розпочато 23.01.2026 року.
Під час проведення перевірки у приміщенні ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » перебувала ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка виконувала функції адміністратора закладу.
Відповідно до відомостей, зазначених в акті перевірки, направлення від 21.01.2026 року №340 та №341 були пред`явлені ОСОБА_2 , яка засвідчила ознайомлення з ними власним підписом.
При цьому безпосередньо позивач ОСОБА_1 на момент початку перевірки у приміщенні ресторану був відсутній.
23.01.2026 року посадовими особами Головного управління ДПС у Дніпропетровській області складено письмову вимогу про надання документів, необхідних для проведення фактичної перевірки.
Зі змісту зазначеної вимоги встановлено, що контролюючим органом витребувано, зокрема, реєстраційні посвідчення реєстраторів розрахункових операцій, документи щодо їх опломбування та технічного обслуговування, ліцензії, договори про трудові відносини з найманими працівниками, документи щодо права власності або користування приміщенням, первинні документи щодо походження товарів, фіскальні звітні чеки, контрольні стрічки, банківські виписки та інші документи, пов`язані з предметом перевірки.
У вимозі визначено період, за який необхідно надати документи, - з 01.02.2023 року, та встановлено строк їх надання до 26.01.2026 року.
Правовими підставами витребування документів визначено підпункти 20.1.2, 20.1.6, 20.1.8, 20.1.10 пункту 20.1 статті 20, пункти 85.2, 85.8 статті 85 Податкового кодексу України.
На копії письмової вимоги міститься запис про її отримання ОСОБА_2 .
Водночас позивач у поданих до суду процесуальних документах звернув увагу на те, що у відповідній вимозі зазначено дату 23.01.2025 року, тоді як фактична перевірка проводилася у січні 2026 року.
Крім того, позивач зазначив, що посадовими особами податкового органу було оформлено одну письмову вимогу про надання документів, до якої внесено відомості про двох самостійних суб`єктів господарювання - ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що за результатами проведеної фактичної перевірки посадовими особами Головного управління ДПС у Дніпропетровській області складено акт від 04.02.2026 року, реєстраційний №306/Ж5/04/36/07/08/РРО/ НОМЕР_1 .
Відповідно до змісту зазначеного акта фактична перевірка проводилася у період з 23.01.2026 року по 02.02.2026 року.
У розділі 3 акта зазначено, що перевірку завершено 02.02.2026 року о 10 годині 00 хвилин.
Зі змісту розділу 2.2.20 акта фактичної перевірки вбачається, що посадовими особами контролюючого органу встановлено обставини, які, на їхню думку, свідчать про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства про працю.
Зокрема, перевіряючими зафіксовано, що 23.01.2026 року у приміщенні ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_2 виконувала функції адміністратора закладу, пов`язані з організацією його роботи та здійсненням господарської діяльності.
При цьому, за висновками перевіряючих, документи, які б підтверджували належне оформлення трудових відносин між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , під час перевірки не були надані.
Також контролюючим органом використано відомості інформаційних баз Пенсійного фонду України щодо подання позивачем звітності про найманих працівників.
Згідно з відомостями, викладеними в акті перевірки, інформація про подання позивачем відповідної звітності щодо найманих працівників за останні два роки відсутня.
На підставі наведеного посадовими особами Головного управління ДПС у Дніпропетровській області зроблено висновок про фактичний допуск 23.01.2026 року до роботи одного працівника без належного оформлення трудового договору (контракту), чим порушено вимоги статей 21, 24 Кодексу законів про працю України.
Водночас зі змісту акта фактичної перевірки встановлено, що порушень законодавства щодо порядку проведення розрахункових операцій, зокрема стосовно застосування реєстраторів розрахункових операцій та створення фіскальних звітних чеків, контролюючим органом не встановлено.
У розділі 4 акта зазначено про долучення до матеріалів перевірки копії вимоги перевіряючих на одному аркуші, копій документів платника податків на 85 аркушах та акта відмови від підписання на одному аркуші.
Отже, встановлене контролюючим органом порушення, яке стало підставою для застосування до позивача фінансової санкції, стосувалося саме дотримання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин із найманим працівником.
Крім того, судом досліджено договір суборенди нежитлового приміщення №2 від 01.01.2025 року, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору ФОП ОСОБА_3 надає ФОП ОСОБА_1 дозвіл на спільне безоплатне користування нежитловим приміщенням загальною площею 193,1 кв. м, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 1.2 договору приміщення надається для здійснення господарської діяльності, пов`язаної з роздрібною торгівлею та обслуговуванням напоями, КВЕД 56.30.
Пунктом 1.4 договору передбачено, що строк його дії встановлюється з моменту підписання та продовжується щороку.
Таким чином, зі змісту зазначеного договору встановлено наявність договірних правовідносин між двома самостійними суб`єктами господарювання щодо спільного використання нежитлового приміщення для здійснення підприємницької діяльності.
Судом також досліджено договір оренди нежитлового приміщення №1 від 01.01.2026 року, укладений між ОСОБА_4 як орендодавцем та ОСОБА_5 як орендарем.
Відповідно до пункту 1.2.1 цього договору об`єктом оренди визначено нежитлове приміщення загальною площею 340,7 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 2.1 договору передбачено використання приміщення для здійснення господарської діяльності ресторану.
Відповідно до пункту 10.1 договору строк його дії встановлено до 01.01.2027 року.
Отже, наявні у матеріалах справи договори містять відомості про користування нежитловими приміщеннями кількома особами, що має значення для встановлення фактичних обставин здійснення господарської діяльності у ресторані «Каліфорнія» та визначення суб`єкта, який організовував роботу працівників цього закладу.
Водночас судом встановлено, що 21.01.2026 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийнято також наказ №253-п про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_3 .
На виконання зазначеного наказу оформлено направлення на проведення перевірки від 21.01.2026 року №338 та №339.
Відповідно до матеріалів перевірки ФОП ОСОБА_3 фактичні перевірочні заходи розпочато 23.01.2026 року о 15 годині 30 хвилин у ресторані « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .
Із відповідного акта фактичної перевірки вбачається, що перевірку проведено у присутності ОСОБА_2 , яка зазначена як адміністратор ресторану.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що 23.01.2026 року посадовими особами Головного управління ДПС у Дніпропетровській області проводилися фактичні перевірки двох окремих суб`єктів господарювання - ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 - у приміщенні однієї господарської одиниці.
При цьому в матеріалах обох перевірок зазначено одну й ту саму особу - ОСОБА_2 , яка перебувала у приміщенні ресторану та виконувала функції адміністратора закладу.
Разом із тим із матеріалів перевірки ФОП ОСОБА_1 вбачається, що контролюючим органом зроблено висновок про виконання ОСОБА_2 трудових функцій саме в інтересах позивача.
Натомість позивач заперечує наведені обставини, посилаючись на те, що ОСОБА_2 є працівником ФОП ОСОБА_3 , а він здійснює підприємницьку діяльність без використання найманої праці.
У подальшому матеріали фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 були направлені до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці для вирішення питання про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про працю.
11.02.2026 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області складено лист №4871/5/04-36-07-08-16, до якого долучено копію акта фактичної перевірки від 04.02.2026 року.
Як убачається з відзиву відповідача, зазначений лист разом із матеріалами перевірки надійшов до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 24.02.2026 року.
24.02.2026 року посадовими особами відповідача оформлено службову записку №СП-ПС/5.9.1/633-26 щодо виявлених порушень законодавства про працю.
25.02.2026 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці прийнято рішення про розгляд справи щодо накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до зазначеного рішення розгляд справи призначено на 25.03.2026 року о 13 годині 45 хвилин.
25.02.2026 року відповідачем оформлено повідомлення-запрошення №ПС/3.1/3908-26 про розгляд справи щодо накладення штрафу.
26.02.2026 року зазначене повідомлення направлено на адресу позивача рекомендованим поштовим відправленням №R067109982234.
На підтвердження направлення відповідної кореспонденції відповідачем надано список згрупованих поштових відправлень №1839, у якому зазначено відповідне відправлення під №15, а також фіскальний чек оператора поштового зв`язку.
Згідно з відомостями відстеження поштового відправлення №R067109982234, 26.02.2026 року о 17 годині 05 хвилин поштове відправлення прийнято оператором поштового зв`язку у м. Дніпрі.
02.03.2026 року о 17 годині 44 хвилини зазначене поштове відправлення прибуло до відділення поштового зв`язку у м. Кривому Розі.
16.03.2026 року зафіксовано невдалу спробу вручення поштового відправлення.
17.03.2026 року поштове відправлення оформлено до повернення відправнику у зв`язку із закінченням установленого строку зберігання.
23.03.2026 року о 09 годині 57 хвилин поштове відправлення повернуто та вручено відправнику у м. Дніпрі.
Отже, матеріалами справи підтверджено факт направлення відповідачем 26.02.2026 року поштового відправлення на адресу позивача, його надходження до відділення поштового зв`язку за місцем призначення та подальшого повернення відправнику 23.03.2026 року, тобто до призначеної дати розгляду справи про накладення штрафу.
При цьому матеріали поштового відстеження не містять відомостей про особисте вручення позивачу зазначеного повідомлення до 25.03.2026 року.
25.03.2026 року тимчасово виконуючим обов`язки начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Бланком Сергієм Володимировичем за результатами розгляду матеріалів фактичної перевірки прийнято постанову №306/Ж5/04/36/07/08/РРО/1983613379/ДПС/ТД-ФС про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що підставою для притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності визначено фактичний допуск 23.01.2026 року до роботи одного працівника - ОСОБА_2 - без належного оформлення трудового договору.
Правовою підставою застосування фінансової санкції відповідачем визначено положення частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України та Порядку №509.
За результатами розгляду справи на позивача накладено штраф у розмірі 86 470,00 грн.
Відповідачем визначено зазначений розмір фінансової санкції виходячи з десятикратного розміру мінімальної заробітної плати, який, за наведеним у відзиві розрахунком, становить 8647,00 грн Ч 10 = 86 470,00 грн.
При цьому відповідач виходив із того, що позивач на момент виявлення порушення перебував на загальній системі оподаткування, у зв`язку із чим підстав для застосування до нього попередження замість фінансової санкції не встановлено.
26.03.2026 року копію постанови від 25.03.2026 року направлено позивачу рекомендованим поштовим відправленням №R067131682627.
Відповідно до наданих відповідачем відомостей поштове відправлення з копією постанови вручено позивачу 30.03.2026 року, що, за твердженням відповідача, підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення з відповідним підписом одержувача.
Отже, наявні у справі матеріали містять окремі відомості щодо направлення повідомлення про розгляд справи та направлення прийнятої за результатами такого розгляду постанови.
При цьому повідомлення про розгляд справи, направлене 26.02.2026 року, повернулося відповідачу 23.03.2026 року, тоді як копію постанови про накладення штрафу, прийнятої 25.03.2026 року, за твердженням відповідача, вручено позивачу 30.03.2026 року.
У відзиві відповідач зазначив, що оскаржувана постанова прийнята на підставі матеріалів фактичної перевірки, проведеної уповноваженими посадовими особами податкового органу, та з дотриманням процедури, визначеної Порядком №509.
Відповідач також наголосив, що перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з іншим суб`єктом господарювання не виключає можливості виконання нею роботи в інтересах ФОП ОСОБА_1 , а тому, на думку відповідача, не спростовує встановленого під час перевірки порушення.
Крім того, відповідач послався на належне направлення позивачу повідомлення про розгляд справи та копії прийнятої постанови.
У відповіді на відзив позивач повторно заперечив факт використання ним найманої праці ОСОБА_2 та наголосив на здійсненні господарської діяльності у приміщенні ресторану двома окремими суб`єктами господарювання.
Позивач також зазначив, що відповідачем не забезпечено належного повідомлення його про розгляд справи про накладення штрафу, оскільки рекомендоване поштове відправлення №R067109982234 не було вручено адресату та повернулося відправнику до 25.03.2026 року.
Окремо позивач звернув увагу на наявність розбіжностей у даті письмової вимоги про надання документів, складеної посадовими особами податкового органу, та на обставини її вручення ОСОБА_2 , яка, за твердженням позивача, є працівником іншого суб`єкта господарювання.
Таким чином, судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з прийняттям Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці постанови від 25.03.2026 року №306/Ж5/04/36/07/08/РРО/ НОМЕР_1 /ДПС/ТД-ФС про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 86 470,00 грн за фактичний допуск одного працівника до роботи без належного оформлення трудових відносин.
Підставою для прийняття зазначеної постанови стали висновки Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, викладені в акті фактичної перевірки від 04.02.2026 року, щодо виконання 23.01.2026 року ОСОБА_2 трудових функцій адміністратора ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » без оформлення трудового договору з ФОП ОСОБА_1 .
При цьому позивач заперечує як факт існування трудових відносин із зазначеною особою, так і дотримання відповідачем процедури розгляду справи про накладення штрафу.
Натомість відповідач наполягає на достатності матеріалів фактичної перевірки для застосування фінансової санкції та правомірності прийнятої постанови.
Не погоджуючись із прийнятою постановою ро накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, вважаючи її протиправною та такою, що порушує законні права та інтереси, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходив із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначений конституційний припис поширюється на діяльність органів державного нагляду та контролю, зокрема під час реалізації ними повноважень щодо застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про працю.
За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Отже, для висновку про правомірність застосування фінансової санкції недостатньо самого факту складення контролюючим органом акта перевірки. Необхідно, щоб установлені в такому акті обставини підтверджували наявність усіх юридично значущих ознак порушення, за яке законом передбачено відповідальність конкретного суб`єкта господарювання.
Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з частиною третьою статті 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, обов`язок належного оформлення трудових відносин виникає у того роботодавця, який фактично залучає фізичну особу до виконання трудової функції.
Саме по собі перебування фізичної особи у приміщенні, де здійснюється господарська діяльність, не є безумовним підтвердженням виникнення трудових відносин із кожним суб`єктом господарювання, який користується відповідним приміщенням.
Для встановлення факту використання найманої праці необхідно з`ясувати, зокрема, характер виконуваної особою роботи, її підпорядкованість конкретному роботодавцю, організацію та контроль трудового процесу, виконання роботи в інтересах відповідного суб`єкта господарювання, а також інші обставини, які дозволяють ідентифікувати фактичного роботодавця.
Зазначене набуває особливого значення у випадку, коли за однією адресою здійснюють господарську діяльність декілька самостійних суб`єктів підприємництва.
У такому разі факт перебування працівника у спільному приміщенні та виконання ним певних функцій не може автоматично свідчити про існування трудових відносин саме з тим суб`єктом господарювання, щодо якого проводиться перевірка.
Суд звертає увагу, що відповідальність, передбачена статтею 265 Кодексу законів про працю України, має індивідуальний характер, а тому її застосування можливе лише за умови встановлення порушення саме тим роботодавцем, до якого застосовується відповідна фінансова санкція.
У цій справі підставою для прийняття оскаржуваної постанови став висновок посадових осіб Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про фактичний допуск ФОП ОСОБА_1 до роботи ОСОБА_2 без належного оформлення трудового договору.
Водночас матеріалами справи підтверджено, що 23.01.2026 року у приміщенні ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , одночасно проводилися фактичні перевірки двох самостійних суб`єктів господарювання - ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 .
Зокрема, перевірку позивача призначено наказом від 21.01.2026 року №251-п, а перевірку ФОП ОСОБА_3 - наказом від 21.01.2026 року №253-п.
Для проведення відповідних перевірок оформлено окремі направлення: №340 та №341 щодо ФОП ОСОБА_1 , №338 та №339 щодо ФОП ОСОБА_3 .
Отже, податковий орган на момент проведення перевірочних заходів володів інформацією про здійснення господарської діяльності у приміщенні ресторану двома різними фізичними особами-підприємцями.
Крім того, наявним у матеріалах справи договором суборенди нежитлового приміщення №2 від 01.01.2025 року підтверджується існування договірних відносин між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 щодо спільного користування нежитловим приміщенням площею 193,1 кв. м для здійснення господарської діяльності.
За таких обставин сам факт здійснення позивачем господарської діяльності у приміщенні ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не свідчить про те, що всі особи, які перебували у зазначеному приміщенні та виконували певні функції, автоматично були його працівниками.
Із матеріалів справи вбачається, що під час проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_3 ОСОБА_2 також була зазначена як адміністратор ресторану.
Водночас відповідачем не наведено переконливого обґрунтування того, яким саме чином установлено, що 23.01.2026 року ОСОБА_2 виконувала трудову функцію в інтересах ФОП ОСОБА_1 , а не ФОП ОСОБА_3 .
Саме по собі зазначення ОСОБА_2 як адміністратора ресторану, її присутність під час перевірки та отримання нею документів від посадових осіб податкового органу не встановлюють належності трудових відносин між нею та позивачем.
При цьому відповідач не вправі ототожнювати адміністратора господарської одиниці з працівником кожного із суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність за однією адресою.
Суд враховує, що в матеріалах справи відсутнє належне підтвердження того, що позивач особисто доручав ОСОБА_2 виконання трудових обов`язків, визначав режим її роботи, здійснював контроль за виконанням відповідних обов`язків або організовував її трудову діяльність.
Не встановлено також конкретних обставин, які б безпосередньо свідчили про виконання ОСОБА_2 роботи саме за дорученням позивача.
Посилання відповідача на відсутність відомостей про оформлення позивачем трудових відносин із ОСОБА_2 саме по собі не усуває необхідності попереднього встановлення факту використання позивачем її праці.
Відсутність оформленого трудового договору може бути ознакою порушення лише за умови, що контролюючим органом належними доказами підтверджено фактичний допуск особи до роботи конкретним роботодавцем.
Інший підхід фактично означав би покладення на суб`єкта господарювання обов`язку доводити відсутність трудових відносин із будь-якою особою, яка перебувала у приміщенні здійснення господарської діяльності, що не відповідає принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, саме Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці повинно довести, що ФОП ОСОБА_1 допустив ОСОБА_2 до виконання роботи без оформлення трудових відносин.
При цьому наявність акта фактичної перевірки не звільняє відповідача від обов`язку довести достовірність викладених у ньому обставин та обґрунтованість висновків, покладених в основу оскаржуваної постанови.
Правова позиція щодо необхідності підтвердження факту порушення належними, достовірними та несуперечливими доказами узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.02.2025 року у справі №340/8256/21.
У зазначеній постанові Верховний Суд наголосив, що в акті перевірки повинні фіксуватися порушення, які достовірно підтверджені доказами в обсязі, достатньому для встановлення відповідних фактів. Такі докази не повинні мати суперечливого характеру або допускати неоднозначне тлумачення.
Верховний Суд також зазначив, що підставою для скасування постанови про накладення штрафу є недоведеність контролюючим органом факту допуску працівників до роботи без оформлення трудових договорів, а саме по собі посилання на акт перевірки не спростовує такого висновку.
Аналогічний підхід щодо необхідності встановлення реального характеру трудових відносин відображено у постанові Верховного Суду від 20.06.2023 року у справі №360/1915/19.
У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу на характерні ознаки трудових відносин, зокрема систематичну виплату заробітної плати за процес праці, підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку, виконання роботи за визначеною професією чи посадою, обов`язок роботодавця надати робоче місце та забезпечити належні умови праці.
При цьому Верховний Суд виходив із необхідності встановлення фактичного виконання роботи на користь відповідного роботодавця, а не лише формального зазначення особи у документах контролюючого органу.
Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд зазначає, що відповідачем не доведено наявності достатніх фактичних підстав для висновку про використання ФОП ОСОБА_1 найманої праці Мінки В.Л.
Зокрема, матеріали справи не дозволяють достовірно встановити, що саме позивач здійснив фактичний допуск зазначеної особи до роботи, організовував виконання нею трудових функцій та виступав її роботодавцем.
При цьому встановлені обставини одночасного здійснення господарської діяльності двома суб`єктами підприємництва у приміщенні ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а також проведення щодо них окремих фактичних перевірок об`єктивно вимагали від контролюючого органу належного розмежування їхньої господарської діяльності та трудових відносин.
Натомість такого розмежування в матеріалах, покладених в основу оскаржуваної постанови, належним чином не здійснено.
Суд також зазначає, що сам по собі факт відсутності у позивача звітності щодо найманих працівників не може вважатися достатнім доказом допуску ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудових відносин.
Відомості про неподання відповідної звітності можуть підтверджувати відсутність офіційно оформлених трудових відносин, однак не доводять факту виконання конкретною фізичною особою трудових обов`язків саме на користь позивача.
За таких обставин висновок контролюючого органу про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог статей 21, 24 Кодексу законів про працю України ґрунтується на недостатньо встановлених фактичних обставинах.
Щодо дотримання процедури розгляду справи про накладення штрафу.
Окремої правової оцінки потребують доводи позивача про порушення відповідачем процедури розгляду справи про накладення штрафу внаслідок неналежного повідомлення його про дату, час та місце такого розгляду.
Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509.
Відповідно до положень пунктів 6, 7 Порядку №509 у редакції, на яку посилаються учасники справи, суб`єкт господарювання підлягає повідомленню про розгляд справи не пізніше ніж за п`ять днів до відповідної дати, а розгляд справи без його представника допускається за умови належного поінформування.
Наведені положення спрямовані на забезпечення реальної можливості особи, щодо якої вирішується питання про застосування фінансової санкції, взяти участь у відповідному провадженні, надати пояснення, заперечення та докази на підтвердження своєї позиції.
У цій справі судом встановлено, що 25.02.2026 року відповідачем прийнято рішення про призначення розгляду справи щодо накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 на 25.03.2026 року о 13 годині 45 хвилин.
26.02.2026 року відповідач направив позивачу повідомлення-запрошення від 25.02.2026 року №ПС/3.1/3908-26 рекомендованим поштовим відправленням №R067109982234.
Відповідно до наявних у матеріалах справи відомостей поштового відстеження зазначене відправлення 02.03.2026 року надійшло до відділення поштового зв`язку у м. Кривому Розі.
16.03.2026 року зафіксовано невдалу спробу вручення поштового відправлення, після чого 17.03.2026 року його оформлено до повернення відправнику.
23.03.2026 року поштове відправлення повернуто та вручено відповідачу.
Отже, ще до призначеної дати розгляду справи, а саме станом на 23.03.2026 року, відповідач володів інформацією про те, що рекомендоване поштове відправлення з повідомленням про розгляд справи не було вручено позивачу.
Незважаючи на зазначені обставини, 25.03.2026 року відповідач розглянув справу та прийняв постанову про накладення штрафу в розмірі 86 470,00 грн.
При цьому відповідачем не надано доказів того, що після повернення рекомендованого поштового відправлення ним були вжиті інші заходи для забезпечення поінформованості позивача про розгляд справи.
Зокрема, матеріали справи не містять належного підтвердження вручення позивачу відповідного повідомлення особисто, направлення телеграми, телефонограми чи повідомлення іншим передбаченим законодавством способом, який забезпечив би його фактичну поінформованість.
Суд зазначає, що саме по собі направлення рекомендованого листа не є тотожним установленню факту повідомлення особи про розгляд справи.
Належне виконання обов`язку щодо повідомлення передбачає не лише вчинення формальних дій із направлення кореспонденції, а й оцінку обставин, які свідчать про можливість реалізації особою права на участь у відповідному провадженні.
Верховний Суд у постанові від 24.06.2024 року у справі №500/2599/18 зазначив, що обов`язок повідомлення особи про час та місце розгляду справи не вичерпується лише направленням відповідного повідомлення. За відсутності доказів його отримання саме по собі направлення повідомлення не підтверджує поінформованості особи.
Верховний Суд наголосив, що уповноважена посадова особа повинна з`ясувати, чи було особу поінформовано про розгляд справи, оскільки за відсутності належного повідомлення розгляд справи не може бути розпочато.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13.03.2024 року у справі №0840/3101/18, від 06.12.2023 року у справі №813/2018/18 та від 08.11.2023 року у справі №520/1951/2020.
Крім того, у постанові від 20.11.2024 року у справі №160/5304/19 Верховний Суд підтвердив необхідність забезпечення належного повідомлення суб`єкта господарювання про розгляд справи та звернув увагу на сформовану судову практику застосування пунктів 6, 7 Порядку №509.
У зазначеній постанові Верховний Суд, посилаючись також на постанову від 08.12.2021 року у справі №1540/4082/18, наголосив на обов`язку державного органу забезпечити реальну поінформованість особи, яка притягується до відповідальності.
Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, суд виходить із того, що відповідач, отримавши 23.03.2026 року повернуте поштове відправлення з повідомленням про розгляд справи, мав об`єктивні підстави для перевірки належності повідомлення позивача.
Однак відповідачем не доведено, що на момент прийняття оскаржуваної постанови 25.03.2026 року позивач був належним чином поінформований про дату, час та місце розгляду справи.
Водночас неналежне повідомлення позивача позбавило його можливості надати пояснення щодо обставин проведення двох фактичних перевірок, використання спільного приміщення ресторану, наявності трудових відносин між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , а також інших доказів, які могли вплинути на висновки уповноваженої посадової особи.
Отже, порушення процедури повідомлення у цій справі не може розцінюватися як суто формальний недолік, оскільки воно безпосередньо вплинуло на можливість позивача реалізувати право на участь у розгляді справи та захистити свої інтереси до прийняття рішення про застосування фінансової санкції.
Посилання відповідача на те, що копію постанови від 25.03.2026 року було вручено позивачу 30.03.2026 року, не спростовує наведеного висновку, оскільки вручення вже прийнятого рішення не може замінити повідомлення про розгляд справи до його прийняття.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем не забезпечено дотримання права позивача на участь у процедурі прийняття рішення про накладення штрафу.
Разом із тим суд ураховує, що правова оцінка дотримання процедури накладення штрафу повинна здійснюватися відповідно до редакції нормативно-правових актів, чинної на момент виникнення спірних правовідносин.
У постанові Верховного Суду від 13.03.2026 року у справі №480/5941/24 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого пункти 6, 7 Порядку №509 були виключені постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №823, а подальше визнання останньої нечинною не спричинило автоматичного відновлення попередньої редакції Порядку №509.
Отже, посилання позивача на порушення саме пунктів 6, 7 Порядку №509 не може бути самостійною правовою підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин зазначені положення не діяли.
Водночас наведене не звільняло відповідача від обов`язку дотримуватися загальних вимог адміністративної процедури, зокрема положень Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 року №2073-IX, у частині забезпечення права особи бути заслуханою, подавати пояснення та докази, а також брати участь в адміністративному провадженні у випадках, визначених законом.
У постанові від 17.06.2026 року у справі №160/31220/24 Верховний Суд наголосив, що обізнаність особи про розгляд справи щодо накладення штрафу необхідно оцінювати з погляду її об`єктивної можливості подати пояснення, заперечення або докази, які могли вплинути на зміст рішення.
У межах цієї справи суд ураховує, що позивач послідовно заперечував факт використання найманої праці ОСОБА_2 , посилався на наявність двох самостійних суб`єктів господарювання, які здійснювали діяльність у приміщенні ресторану, а також на існування трудових відносин між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 .
Зазначені доводи безпосередньо стосуються фактичних підстав застосування штрафу, а тому не можуть вважатися такими, що не мають значення для вирішення справи.
За цих обставин суд доходить висновку, що відсутність належного дослідження зазначених обставин під час прийняття постанови від 25.03.2026 року свідчить про недостатню обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Щодо правомірності застосування штрафу в розмірі 86 470,00 грн.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору у вигляді штрафу в десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення, з урахуванням передбачених законом особливостей.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 року №4695-IX установлено з 01.01.2026 року мінімальну заробітну плату в місячному розмірі 8 647,00 грн.
Отже, десятикратний розмір мінімальної заробітної плати станом на 23.01.2026 року становив 86 470,00 грн.
Таким чином, визначений відповідачем арифметичний розмір фінансової санкції відповідає десятикратному розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення стверджуваного порушення.
Суд також ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.09.2024 року у справі №240/7766/23, відповідно до якого застосування попередження замість штрафу за відповідне порушення передбачене для фізичних осіб-підприємців, які є платниками єдиного податку першої - третьої груп, тоді як до фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, за наявності доведеного порушення застосовується штраф.
Оскільки згідно з відомостями, на які посилається відповідач, ФОП ОСОБА_1 виключено з Реєстру платників єдиного податку 30.09.2021 року, доводи про необхідність застосування до нього попередження замість штрафу не можуть бути підставою для задоволення позову.
Водночас суд наголошує, що правильність арифметичного визначення розміру штрафу та наявність у відповідача повноважень щодо застосування відповідної санкції не свідчать про правомірність оскаржуваної постанови за відсутності належного підтвердження самого факту правопорушення.
Отже, визначальним для вирішення цього спору є не розмір фінансової санкції, а доведеність фактичного допуску ОСОБА_2 до роботи саме ФОП ОСОБА_1 без належного оформлення трудових відносин.
Системний аналіз наведених положень законодавства, правових висновків Верховного Суду та встановлених обставин справи дає суду підстави для висновку, що відповідачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факту вчинення ФОП ОСОБА_1 порушення законодавства про працю, відповідальність за яке передбачена абзацом другим частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.
Судом установлено, що 23.01.2026 року у приміщенні ресторану «Каліфорнія» одночасно проводилися фактичні перевірки двох самостійних суб`єктів господарювання - ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 .
При цьому матеріали справи містять відомості про перебування ОСОБА_2 у зазначеному приміщенні як адміністратора ресторану під час проведення перевірок обох суб`єктів господарювання.
Однак відповідачем не встановлено належним чином, хто саме із зазначених суб`єктів господарювання допустив ОСОБА_2 до роботи, здійснював організацію та контроль її трудової діяльності, визначав коло трудових обов`язків і виступав фактичним роботодавцем.
Наявність у позивача права користування частиною нежитлового приміщення ресторану, перебування ОСОБА_2 у цьому приміщенні та виконання нею адміністративних функцій самі по собі не є достатніми доказами існування між ними трудових відносин.
Водночас відповідачем не надано переконливих доказів, які б дозволяли відмежувати господарську діяльність позивача від діяльності ФОП ОСОБА_3 та достовірно встановити виконання ОСОБА_2 трудової функції саме в інтересах ФОП ОСОБА_1 .
Суд наголошує, що висновки контролюючого органу про наявність порушення трудового законодавства повинні ґрунтуватися на конкретних установлених обставинах, а не на припущеннях щодо належності працівника тому чи іншому суб`єкту господарювання.
Застосування фінансової санкції за відсутності належного підтвердження фактичного складу правопорушення суперечить принципам законності, обґрунтованості та пропорційності, закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, встановлені обставини повернення відповідачу 23.03.2026 року поштового відправлення з повідомленням про розгляд справи та відсутність належного підтвердження реальної поінформованості позивача про відповідне провадження додатково свідчать про необхідність оцінки дотримання відповідачем гарантій участі особи в адміністративному провадженні.
Разом із тим основною та самостійною підставою для задоволення позовних вимог суд визначає саме недоведеність відповідачем факту допуску позивачем ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
За результатами оцінки наявних у справі доказів у їх сукупності суд доходить висновку, що відповідач не виконав установленого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку доказування правомірності оскаржуваного рішення.
Відтак постанова Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 25.03.2026 року №306/Ж5/04-36-07-08/РРО/1983613379/ДПС/ТД-ФС про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу в розмірі 86 470,00 грн є протиправною та підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, положення чинного законодавства України та наведені правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 у повному обсязі шляхом визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови.
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, суд робить висновок, що позовна заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 2662,40 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 2662,40 грн. підлягає стягненню з Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Вака Михайла Юрійовича до Південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 25.03.2026 року №306/Ж5/04-36-07-08/рро/1983613379 /ДПС/ТД-ФС.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 44729283) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник