КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2026 року м. Київ справа №810/852/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство оборони України, про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
в с т а н о в и в:
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), до Прокуратури Дніпропетровської області (надалі - відповідач), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство оборони України, в якому просив суд:
- скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області від 10 серпня 2016 року №941 к про звільнення молодшого радника ОСОБА_1 з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та органів прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області;
- стягнути з прокуратури Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 серпня 2016 року і до моменту фактичного поновлення на посаді в сумі 146 441,52 грн.
На обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем звільнено його із займаної посади у зв`язку із вступом останнього на військову службу. При цьому, відповідачем не враховано, що відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України за позивачем зберігається місце роботи та посада, яку він обіймав.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2018 адміністративний позов ОСОБА_1 передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва за підсудністю.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.04.2018 відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідач проти задоволення позову заперечував та зазначив, що позивачем пропущено місячний строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України на звернення до суду із позовом про поновлення на посаді.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю.
Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року касаційна скарга Першого заступника прокурора Дніпропетровської області задоволена частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року скасовані, справа направлена на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Так, скасовуючи рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, Верховний Суд у своїй постанові зазначив про те, що судом першої інстанції під час розгляду справи по суті не вирішено питання щодо дотримання позивачем строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з вказаною позовною заявою шляхом постановлення ухвали суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху та останньому наданий строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку для звернення до суду з позовною заявою разом з доказами поважності причин його пропуску.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2020 визнано поважними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою та поновлено цей строк, визначено що розгляд справи буде здійснюватись за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2020 клопотання представника Прокуратури Дніпропетровської області про зупинення провадження у справі задоволено; зупинено провадження у справі №810/852/18 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду адміністративної справи №813/402/17; зобов`язано сторін негайно повідомити суд про сплив обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2020 поновлено провадження у справі №810/852/18; продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2020 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 щодо уточнення позовних вимог; клопотання про заміну найменування відповідача - задоволено; замінено найменування відповідача - Прокуратура Дніпропетровської області на Дніпропетровська обласна прокуратура.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2021 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 щодо уточнення позовних вимог.
Так, у вказаній ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2021 визначено що предметом спору у цій справі, що розглядається, є наступні позовні вимоги:
- скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області від 10.08.2016 № 941к про звільнення молодшого радника ОСОБА_1 з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області та органів прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської обласної прокуратури;
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 серпня 2016 року і до 19.03.2019, а саме до моменту фактичного поновлення на посаді прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області та органів прокуратури, відповідно до наказу прокурора Дніпропетровської області № 333к від 19.03.2019.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2021 клопотання представника Міністерства оборони України про залучення третьої особи без самостійних вимог у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство оборони України.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу, справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Шевченко А.В.) від 14.09.2023 прийнято адміністративну справу до провадження та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Третьою особою подано до Київського окружного адміністративного суду письмові пояснення, в яких Міністерство оборони України заперечувало проти задоволененя позовних вимог та просило суд відмовити в позові.
У подальшому, внаслідок перебування судді Шевченко А.В. у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи.
За результатами повторного автоматизованого розподілу адміністративна справа була передана для розгляду судді Василенко Г.Ю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Василенко Г.Ю.) від 01.04.2024 прийнято адміністративну справу до провадження та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , у період з 15.05.2006 по 12.08.2016 працював на різних посадах прокуратури Дніпропетровської області.
Наказом прокурора Дніпропетровської області № 2337 від 14.12.2015, позивача призначено на посаду прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області.
На підставі наказу Міністра оборони України від 03.08.2016 № 718 позивача прийнято на військову службу, офіцером, за контрактом строком на 5 років.
Наказом прокурора Дніпропетровської області № 941 к від 10.08.2016 ОСОБА_1 молодшого радника юстиції, звільнено із займаної посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області та з органів прокуратури, з 12 серпня 2016 року, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку зі вступом на військову службу.
Позивач не погодився із своїм звільненням та звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Пунктом п.3 ст.36 КЗпП України встановлено, що підставою для припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з ч.3 ст.1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу.
Частиною 9 статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок громадян України поділяються на: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.
За визначенням, наведеним у ч.ч.1, 2 ст.2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до ч.13 ст.2 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.1 ст.19 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт на проходження військової служби (ч.2 ст.19 Закону № 2232-ХІІ).
Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України, якщо інше не передбачено законом (ч.4 ст.19 Закону № 2232-ХІІ).
Статтею 20 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби: особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, військовозобов`язані, резервісти, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, та жінки з відповідною освітою віком від 18 до 40 років - на військову службу за контрактом осіб рядового складу.
Відповідно до п.13 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) на військову службу за контрактом приймаються: громадяни відповідно до статей 19 і 20 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Згідно з п.15 Положення № 1153/2008 з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються: контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
Згідно з п.18 Положення № 1153/2008 перший контракт про проходження військової служби укладається: з військовослужбовцями, прийнятими на посади рядового складу, - строком на 3 роки.
Частиною 3 ст.23 Закону № 2232-ХІІ визначено, що для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію та призначаються на посади, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються відповідно до частини другої цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону № 2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Отже, Законом № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України визначено чіткий перелік категорій, на які поділяються громадяни України щодо військового обов`язку, види та строки військової служби, порядок прийняття громадян України на військову службу в добровільному порядку (за контрактом), а також можливість проходження військовослужбовцями кадрової або строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Визначення особливого періоду надано в Законах України "Про оборону України" від 06.12.1991 р. № 1932-XII (далі - Закон № 1932-ХІІ) і "Про мобілізаційну підготовку то мобілізацію від 21.10.1993 р. № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ).
Відповідно до ст.1 Закону № 1932-ХІІ особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з ст.1 Закону № 3543-ХІІ особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування. Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст.1 Закону № 3543-ХІІ).
Зі змісту ст.10 Закону № 3543-ХІІ слідує, що Верховна Рада України відповідно до Конституції України, зокрема, затверджує протягом двох днів з моменту звернення Президента України укази про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію.
Згідно з ст.11 Закону № 3543-ХІІ Президент України, зокрема, приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України; встановлює режим роботи органів державної влади, інших державних органів під час мобілізації та у воєнний час.
Тобто, рішення про загальну або часткову мобілізацію, яке приймає Президент України, затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України.
Відповідно до Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17.03.2014р., який затверджено Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014р. № 1126-VІІ, оголошено та проведено часткову мобілізацію.
При цьому, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Рішень про закінчення такого періоду на час розгляду справи Президентом України не приймалось.
Відповідно до змісту частини 2 статті 39 Закону № 2232-ХІІ визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
При цьому, гарантії для працівників, які вступили на військову службу за контрактом, визначає ст.119 КЗпП України.
Так, зокрема, частиною 3 статті 119 КЗпП України встановлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Судом встановлено, що підставою для винесення спірного наказу про звільнення позивача із займаної посади слугувало саме прийняття позивача на військову службу.
Як убачається із наданих суду доказів, вступ позивача до лав Збройних Сил України обумовлено оголошенням часткової мобілізації, на підставі укладеного Контракту.
З огляду на встановлені судом обставини, звільнення позивача з підстав передбачених п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України недопустимо, а тому спірний Наказ прокурора Дніпропетровської області від 10.08.2016 № 941к про звільнення молодшого радника ОСОБА_1 з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області та органів прокуратури підлягає скасуванню.
Щодо поновлення на посаді, суд зазначає, що така вимога не підлягає задоволенню з огляду на те, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2018 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2018 наказом Прокуратури Дніпропетровської області №333к від 19.03.2019 (тобто до прийняття Верховним Судом постанови за результатами касаційного перегляду вказаних судових рішень по даній справі) позивача поновлено на посаді прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області з 12.08.2016.
Водночас стосовно вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України Про оплату праці визначається за правилами, закріпленими у Порядку.
Із абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).
Відповідно до абз. 3 п. 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.
Згідно з довідкою Прокуратури Дніпропетровської області від 14.06.2018 №05/2-1025виз-18 заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи, а саме за червень та липень 2016 року складає 11254,04 грн. = (4481,25 грн. + 6772,79 грн.).
Загальна кількість робочих днів за останні 2 календарні місяці роботи - 22 (у червні 2016 року - 8 та у липні 2016 року - 14).
Таким чином, середньоденна заробітна плата становить - 511,55 грн. (11254,04 грн. / 22 р.д.).
Період вимушеного прогулу судом обраховано таким чином:
- 18 місяців - з дня звільнення 12.08.2016 до дня звернення позивача до суду з цим позовом 21.02.2018;
- 5 місяців - з дня звернення позивача до суду та до дня винесення рішення (06.08.2018);
- 3 місяці - перегляду рішення апеляційною інстанцією (20.11.2020);
- 4 місяці - до дня винесення відповідачем наказу про поновлення позивача на посаді прокурора місцевої прокуратури (19.03.2019).
Ураховуючи, що ч. 2 ст. 235 КЗпП визначено пересічний період тривалістю один рік, який може бути збільшений тільки з урахуванням періоду часу, протягом якого позов працівника розглядався в суді, то суд вважає за можливе визначити період вимушеного прогулу 1 рік до звернення до суду + 1 рік розгляду справи судом по день, що передує дню винесення наказу про поновлення позивача на посаді, а саме з 21.02.2017 по 18.03.2019, що становить 517 робочих днів.
Отже, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу позивачу становить 264 471,35 грн. (511,55 грн. х 517 р.д.).
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсудні докази сплати відповідачем на користь позивача середнього заробітку в розмірі 10 486,78 грн допущеного до негайного виконання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2018.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21.02.2017 по 18.03.2019 у розмірі 264 471,35 грн.
Відповідно до положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
У зв`язку з цим суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області від 10.08.2016 № 941к про звільнення молодшого радника ОСОБА_1 з посади прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області та органів прокуратури.
Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.02.2017 по 18.03.2019 у розмірі 264 471,35 грн (двісті шістдесят чотири тисячі чотириста сімдесят одна грн 35 коп.).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.