КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 жовтня 2026 року №320/38040/25
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуюча суддя - Колеснікова І.С., судді Головенко О.Д. та Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності про визнання протиправною та нечинною постанови, стягнення моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та нечинною повністю постанову Кабінету Міністрів України №1553 від 31.12.2024 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року №389»;
- задовольнити вимоги ОСОБА_1 , ветерана війни МВС України, про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 3487,14 гривень та моральної шкоди у розмірі 3028 гривень, заподіяних протиправною правотворчою діяльністю Кабінету Міністрів України щодо надання пільг у грошовому форматі з урахуванням середньомісячного сукупного доходу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.02.2026 задоволено клопотання представника Кабінету Міністрів України про залучення Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 відмовлено в задоволенні клопотання позивача про залучення у справі співвідповідача - Департамент пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Пенсійного фонду України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що Кабінет Міністрів України своїми приписами зобов`язань порушив права пільговиків на отримання знижки у розмірі 50 % передбаченої законодавством частини фактичних витрат оплати за житлово-комунальні послуги. Позивач вказує, що в силу дії норм постанови № 1553 з вересня 2025 вона не отримала зарахувань по оплаті житлово-комунальних послуг на суму 3487,14 грн.
Позивач вважає, що застосування розрахунку середньомісячного сукупного доходу сім`ї для нарахування пільгової знижки оплати комунальних послуг створив обмеження її соціальних гарантій на 50-відстоковий розмір, що є порушенням конституційних гарантій.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки у межах спірних правовідносин він діяв у чіткій відповідності до вимог закону.
Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.
У судовому засіданні 31.08.2026, враховуючи надані учасниками справи клопотання щодо подальшого порядку здійснення розгляду справи, дослідивши наявні у справі докази, вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем оскаржується постанова Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 № 1553 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389».
Зміни стосувалися безпосередньо постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389, а саме доповнено постанову пунктом 1-1 такого змісту:
«пільги, передбачені абзацом п`ятим частини п`ятої статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" (реабілітованим особам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами), пунктом 11 частини першої та частинами другою і третьою статті 20, пунктом 1 частини першої та частинами другою і третьою статті 21, частиною третьою статті 22 в частині пільг, передбачених пунктом 11 частини першої статті 20, і пунктом 14 частини першої статті 22 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1; особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 2; дружинам (чоловікам) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або опікунам (на час опікунства) дітей померлих; дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов`язана з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт), абзацами першим і другим пункту 5 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (звільненим з військової служби особам, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; батькам і членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби), пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції, податкової міліції. Бюро економічної безпеки, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції, податкової міліції, Бюро економічної безпеки, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації), пунктами 4-6 частини першої статей 6-1 і 6-2 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" (колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Другої світової війни, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків; колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин), абзацом третім частини десятої статті 6 Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" (депортованим особам, які досягай пенсійного віку або є особами з інвалідністю), надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою».
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Уряд є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Частиною 2 статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1, 3 статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Згідно з частиною 1 статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.
Відповідно до частин 2, 3 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Відповідно до частини 2 статті 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями (частина третя статті 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).
Відповідно до пункту 1 § 4 Регламенту Кабінет Міністрів планує свою роботу на основі та на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів, для чого розробляє і затверджує щорічний план дій щодо виконання зазначеної Програми, основні напрями економічної політики України, розробляє і подає на розгляд Верховної Ради Бюджетну декларацію та проект Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, проекти загальнодержавних програм, планує свою нормотворчу діяльність, зокрема з розроблення проектів регуляторних актів.
Згідно з пунктом 1 § 32 Регламенту проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.
Відповідно до пунктів 1, 2 § 33 Регламенту головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів.
Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.
Згідно з пунктом 5 § 33 Регламенту проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономіки (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань та щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, зміни персонального складу Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, а також проектів актів з питань утворення та організації роботи комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств, оголошення відбору та призначення чи погодження кандидатур претендентів на посаду керівників і членів наглядових рад таких підприємств).
Судом встановлено, що проект постанови Кабінету Міністрів України № 1553 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389» розроблено Міністерством соціальної політики України.
Водночас, згідно довідки про погодження проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389» погодженого без зауважень профільними міністерствами та центральними органами виконавчої влади в межах їх компетенції.
Із зауваженнями погоджено проект акта Головою правління Пенсійного фонду України, Уповноваженим Верховної Ради України х прав людини та Віце-прем`єр міністром з питань європейської інтеграції України-Міністром юстиції України, які були враховані.
На етапі підготовки проект акта Кабінету Міністрів погоджено усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономіки (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань та щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, зміни персонального складу Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, а також проектів актів з питань утворення та організації роботи комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств і комісії з відбору керівників особливо важливих для економіки підприємств, оголошення відбору та призначення чи погодження кандидатур претендентів на посаду керівників і членів наглядових рад таких підприємств) без зауважень.
Також у випадку, якщо в результаті врахування розробником зауважень заінтересованих органів проект акта Кабінету Міністрів або окремі його положення, погоджені іншими заінтересованими органами, зазнали змін, що суттєво змінюють проект акта Кабінету Міністрів, проект у відповідній частині підлягає повторному погодженню такими органами.
Проект оскаржуваної постанови погоджено профільними міністерствами, а зауваження висловлені на узгоджувальній нараді за участі уповноважених осіб були враховані головним розробником нормативного акту.
Як вбачається з пояснювальної записки до проекту постанови, проект акта погоджено без зауважень Всеукраїнською спілкою громадських організацій «Конфедерація громадських організацій інвалідів України», Спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні, Асоціацією міст України; не підтримано - Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.
З метою дотримання процедури прийняття постанови, проект акта надіслано до Національного агентства з питань запобігання корупції (вх. № 167155/0/03-24 від 13.12.2024).
Проект акта надіслано Урядовому уповноваженому з прав осіб з інвалідністю, Спільному представницькому органу репрезентативних всеукраїнських об`єднань профспілок на національному рівні, Громадській раді при Мінсоцполітики (лист Мінсоцполітики від 05.12.2024 № 27030/0/2-24/56).
Разом з тим, що стосується недотримання нормопроектувальної техніки, то слід зазначити, що не применшуючи значення необхідності дотримання вимог нормопроектувальної техніки, їх порушення повинно бути підставою для скасування нормативно-правового акту Уряду лише за умови, якщо останній за своєю суттю є незаконним та підлягав би скасуванню навіть за відсутності вказаної підстави.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 29.10.2018 у справі №826/14749/16.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Уряд забезпечує підготовку проектів законів щодо соціальних гарантій.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями забезпечувати та реалізовувати державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Так, зокрема пункт 7 частини 1 статті 4 визначає повноваження Уряду України щодо встановлення порядку надання пільг та житлових субсидій населенню в частині забезпечення надання житлових субсидій як частки вартості житлово-комунальних послуг, у тому числі їх виплати у грошовій формі.
Водночас, ч. 3 ст. 11 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що передбачені законодавством пільги та субсидії на оплату житлово-комунальних послуг виплачуються споживачу в грошовій формі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи викладене, приймаючи дану постанову, відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства.
Щодо наявності правових підстав для прийнята оскаржуваних положень постанови та відповідності оскаржуваної постанови актам вищої юридичної сили, суд зазначає таке.
Оскаржуваною постановою Уряду України від 31.12.2024 № 1553 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї».
Пунктом 7 Закону України від 19.11.2024 № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон № 4059) установлено, що у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені:
абзацом п`ятим частини п`ятої статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 22, ст. 262 із наступними змінами);
пунктом 11 частини першої та частинами другою і третьою статті 20, пунктом 1 частини першої та частинами другою і третьою статті 21, частиною третьою статті 22 в частині пільг,
пунктом 11 частини першої статті 20, і пунктом 14 частини першої статті 22 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 13, ст. 178 із наступними змінами);
абзацами першим і другим пункту 5 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 15, ст. 190 із наступними змінами);
пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6, Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 40-41, ст. 249 із наступними змінами);
пунктами 4-6 частини першої статей 6-1 та 6-2 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 24, ст. 182 із наступними змінами);
абзацом третім частини десятої статті 6 Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 26, ст. 896).
Тобто, саме на виконання Закону № 4059 Кабінет Міністрів України Постановою № 1553 пункт 1 постанови № 389 доповнив пунктом 1-1 такого змісту:
пільги, передбачені абзацом п`ятим частини п`ятої статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" (реабілітованим особам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами), пунктом 11 частини першої та частинами другою і третьою статті 20, пунктом 1 частини першої та частинами другою і третьою статті 21, частиною третьою статті 22 в частині пільг, передбачених пунктом 11 частини першої статті 20, і пунктом 14 частини першої статті 22 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1; особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 2; дружинам (чоловікам) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або опікунам (на час опікунства) дітей померлих; дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов`язана з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт), абзацами першим і другим пункту 5 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (звільненим з військової служби особам, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; батькам і членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби), пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції, податкової міліції, Бюро економічної безпеки, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції, податкової міліції, Бюро економічної безпеки, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації), пунктами 4-6 частини першої статей 6-1 і 6-2 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" (колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Другої світової війни, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків; колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин), абзацом третім частини десятої статті 6 Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" (депортованим особам, які досягли пенсійного віку або є особами з інвалідністю), надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою.
Отже, постановою № 1553 передбачалось доповнити перелік категорій осіб, на яких поширюватиметься Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389 (зі змінами), особами, визначеними у Законі № 4059.
При цьому, право на отримання пільг з урахуванням сукупного доходу сім`ї для осіб, які звернулися з 1 січня 2025 за наданням пільг, буде визначатися з 1 січня 2025, а для осіб, які отримували пільги до січня 2025 - після закінчення опалювального сезону 2024/2025 років.
Метою прийняття постанови № 1553 є визначення порядку надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання палива (у тому числі рідкого), за встановлення і користування квартирним телефоном окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї відповідно до положень Закону України № 4059.
Тобто, саме згідно із Законом № 4059 у 2025 році пільги окремим категоріям громадян надаватимуться з урахування сукупного доходу сім`ї.
Необхідність прийняття проекту акта полягає саме у приведенні чинного законодавства у частині надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання палива (у тому числі рідкого), за встановлення і користування квартирним телефоном окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї у відповідність до норм Закону № 4059.
Відтак, незаконність оскаржуваної постанови відповідача судом за наслідком розгляду справи не підтверджена.
Таким чином, на думку суду, у Кабінету Міністрів України були законні повноваження та підстави для прийняти оскаржуваної постанови, відповідачем не було допущено порушень порядку прийняття такого акта законодавства, а тому суд не вбачає правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Щодо посилань позивача на завдання негативних наслідків для її фізичного і психологічного стану та бажання отримати компенсацію за пережиті нервові і моральні навантаження у розмірі мінімального прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць, суд зазначає таке.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Суд наголосив, що, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суди повинні виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Зі змісту наданих позивачем документів не вбачається причинно-наслідкового зв`язку між вимогами позивача про компенсацію нанесеної шкоди та діями Уряду щодо прийняття оскаржуваної у справі постанови.
Таким чином, вказані вимоги позивача також є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд,
В И Р І Ш И В:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності про визнання протиправною та нечинною постанови, стягнення моральної шкоди - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуюча суддя І.С. Колеснікова
Судді О.Д. Головенко
А.М. Перепелиця