ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа №380/20436/26
У Х В А Л А
про продовження строку для усунення недоліків
15 жовтня 2026 року
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Брильовський Р.М., розглянувши позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до державного виконавця примусового виконання рішень Борелюк Валерії Олегівни ( 33028, місто Рівне, вулиця Замкова, будинок 29) про визнання протиправною бездіяльність, скасування постанови,-
встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до Державного виконавця примусового виконання рішень Борелюк Валерії Олегівни, у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Борелюк Валерію Олегівну завершити виконавче провадження ВП №81684321, у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду за виконавчим листом №380/12342/25, виданим 19.06.2026;
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Борелюк Валерії Олегівни про стягнення виконавчого збору в сумі 34588 гривень від 07.08.2026 ВП №81684321.
Ухвалою судді від 30 вересня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Представник позивача подав до суду клопотання про усунення недоліків позовної заяви. Стосовно сплати судового збору вказує про те, що військова частина НОМЕР_1 не може сплатити судовий збір за подання позовної заяви в зв`язку із затримкою бюджетного фінансування на даний вид бюджетних витрат, а саме, КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки». Як підтверджується випискою Державної казначейської служби України за рахунком військової частини НОМЕР_1 станом на 12.10.2026, за кодом економічної класифікації видатків 2800 «Інші поточні видатки», з якого здійснюється сплата судового збору, вхідний залишок, рух коштів та вихідний залишок становлять 0,00 грн. Таким чином, у військової частини НОМЕР_1 відсутні бюджетні асигнування, за рахунок яких може бути здійснена сплата судового збору. Також просить визнати належим відповідачем у справі №380/20436/26 - Старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Борелюк Валерію Олегівну.
Вирішуючи питання щодо продовження процесуального строку для усунення недоліків, суд враховує наступне.
Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено пільги щодо сплати судового збору.
Разом із тим суд зазначає, що затримка бюджетного фінансування за відповідним напрямом видатків, а саме за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», не є передбаченою законодавством підставою для звільнення від сплати судового збору.
Згідно з статтею 8 Закону «Про судовий збір» ураховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, КАС України та Законом «Про судовий збір» встановлено вичерпний перелік умов, суб`єктів та коло правовідносин, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема звільнити від сплати судового збору.
При цьому, з наведених положень слідує, що їх застосування підлягає виключно до осіб, рівень статків яких обмежений, з метою усунення для таких осіб перешкод фінансового характеру для доступу до правосуддя. Інших, ніж незадовільний майновий стан особи, підстав законодавством не визначено.
Таким чином, фактично єдиною підставою для відстрочення, розстрочення, звільнення від сплати судового збору є незадовільний майновий стан позивача.
Обмежене ж фінансування бюджетної установи, суб`єкта владних повноважень, не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.
Отже, незабезпечення державою достатнього фінансування органу державної влади, що діє в її інтересах, не є законодавчо визначеною підставою для звільнення від сплати судового збору.
Зважаючи на те, що вищезазначені умови за наявності яких скаржнику можливо було б відстрочити сплату судового збору, відсутні, і враховуючи те, що звільнення, відстрочення та розстрочення суб`єкту владних повноважень сплати судового збору може розцінюватися, як надання державним органам певних процесуальних переваг перед іншими учасниками судового процесу - юридичними та фізичними особами, які зобов`язані сплачувати відповідний збір, підстави для задоволення клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору за подання даного позову - відсутні.
Суд наголошує, що позивач, маючи однаковий обсяг процесуальних прав і обов`язків поряд з іншими учасниками справи, діє як суб`єкт владних повноважень та є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому обмежене її фінансування, зокрема, в частині видатків, передбачених на сплату судового збору, не є підставою для відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судових витрат останнього, оскільки кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі установи своєчасно і у повному обсязі.
Таким чином особа, яка звертається до суду, повинна дотримуватися вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позову щодо сплати судового збору за подання адміністративного позову та вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання такого обов`язку.
Обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у них коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення, розстрочення чи відстрочення від такої сплати.
При цьому, суд також наголошує, що сплата судового збору не може вважатись перешкодою в доступі до правосуддя, оскільки право на звернення до суду кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Отже у задоволенні вказаних клопотань слід відмовити.
Щодо питання визнання визнати належим відповідачем у справі №380/20436/26 - Старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Борелюк Валерію Олегівну, суд наголошує наступне.
Відповідно до частини першої, третьої статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Положеннями частини третьої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
Аналіз вищезазначених норм процесуального законодавства свідчить про те, що в адміністративних справах вказаної категорії відповідачам є орган державної виконавчої служби, якими під час виконання своїх повноважень було порушено права фізичних та/або юридичних осіб, а не державний виконавець.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Так, статтею 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що систему органів примусового виконання рішень становлять: Міністерство юстиції України; органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Поряд з цим, пунктом 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 визначено наступний перелік органів державної виконавчої служби:
- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
- відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
- управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
- відділи примусового виконання рішень в районах міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві;
- управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України;
- відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень;
- районні, районні в містах, міські, міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України.
Зі змісту вищезазначених норм слідує, що система органів державної виконавчої служби визначена на рівні закону, зокрема, статтею 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Норми вказаної Інструкції, як підзаконного нормативно-правового акта мають відповідати положенням закону та не суперечити їм.
До аналогічного правового висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 06.08.2020 у справі № 640/10840/19.
Отже, суд приходить до висновку, про те, що відповідачем у справах, передбачених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України є відповідний орган державної виконавчої служби, який має адміністративну процесуальну дієздатність, тобто є юридичною особою.
Суд повторно наголошує про те, що у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Відтак у задоволенні клопотання про визнання належим відповідачем у справі №380/20436/26 - Старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Борелюк Валерію Олегівну слід відмовити.
Особливості інституту процесуальних строків врегульовано главою 6 розділу І КАС України.
Процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом (ч. 1 ст. 118 КАС України).
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відтак пропущений з поважної причини процесуальний строк може бути поновлений за заявою учасника справи, а встановлений судом процесуальний строк - продовжений судом, який встановив такий строк, як за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду, про що в письмовому провадженні постановляється відповідна ухвала суду.
З метою недопущення порушення прав та інтересів позивача та забезпечення права доступу до правосуддя, суд вважає за необхідне продовжити позивачу строк для усунення недоліків шляхом:
- подання до суду заяви про уточнення позовних вимог;
- долучення до позовної заяви квитанції про сплату судового збору у розмірі 6 656,00 грн.
Керуючись ст. ст. 5, 118, 121, 133, 160, 248 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні клопотання про звільнення Військової частини НОМЕР_1 від сплати судового збору та відстрочення його сплату до ухвалення судового рішення у справі.
Відмовити у задоволенні клопотання про визнання належим відповідачем у справі №380/20436/26 - Старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Борелюк Валерію Олегівну.
Продовжити строк для усунення недоліків позовної заяви у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до державного виконавця примусового виконання рішень Борелюк Валерії Олегівни про визнання протиправною бездіяльність, скасування постанови.
Надати позивачеві для усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дати отримання копії ухвали.
Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Брильовський Р.М.