Єдиний унікальний номер: 379/1453/26
Провадження № 2/379/1051/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(ЗАОЧНЕ)
13 жовтня 2026 року м.Тараща
Таращанський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Невгада О.В.,
за участю секретаря судового засідання Бакал О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум - Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
УСТАНОВИВ:
31.07.2026, через підсистему «Електронний суд», позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум - Фінанс» звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 30 692,78 грн. та судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.01.2021 між Акціонерним Товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , було укладено угоду про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки № C-606-021431-21-980, за умовами якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредит шляхом встановлення кредитного ліміту, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.
Кредитор належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту, в той же час позичальник своїх зобов`язань за належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість.
16.12.2025, між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК«Аксіліум - Фінанс» було укладено договір факторингу № 1, за умовами якого, клієнт АТ «Ідея Банк» відступило фактору ТОВ «ФК«Аксіліум - Фінанс», а фактор ТОВ «ФК«Аксіліум - Фінанс» прийняло права вимоги та в їх оплату зобов`язалось передати грошові кошти в розпорядження клієнта АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах, визначених цим договором, зокрема до ТОВ «ФК«Аксіліум - Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача за договором № C-606-021431-21-980 від 22.01.2021.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2026 року головуючим суддею визначено суддю Невгада О.В.
04.08.2026 судом з відділу реєстрації місця проживання управління ЦНАП виконкому Таращанської міської ради отримано інформацію щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача.
Ухвалою суду від 05.08.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.
12.08.2026 в межах встановленого строку від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 13.08.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі, розгляд справи, вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадженням з повідомленням (викликом) сторін, та призначено судове засідання на 10.09.2026.
10.09.2026 протокольною ухвалою суду відкладено судове засідання на 13.10.2026 у зв`язку з неявкою відповідача.
Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином причини неявки суду не повідомив, заяв та клопотань суду не надсилав, правом подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не скористався.
Згідно ч. 8 ст.178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки відповідач в судове засідання не з`явився, будучи належно повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, причини своєї неявки в судове засідання суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, водночас, позивач не заперечує щодо заочного вирішення справи, - є всі передбачені законом підстави для проведення заочного розгляду даної справи.
Зі змісту положень статті 281 ЦПК України вбачається, що заочний розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З огляду на неявку в судове засідання всіх учасників справи, на підставі положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що 22.01.2021 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , було укладено угоду про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки № C-606-021431-21-980 за умовами якої банк відкриває клієнту в рамках банківського продукту O.CARD ID поточний рахунок НОМЕР_1 у валюті гривня (IBAN НОМЕР_2 ) (надалі - рахунок), операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках цієї угоди та ДКБО, випускає клієнту платіжну картку MasterCard та надає кредит шляхом встановлення відновлюваної кредитної лінії по рахунку.
Відповідно до п. 2.1 та п. 2.2 угоди, максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000,00 грн., кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладання угоди, становить 15 000,00 грн. та може бути змінений в межах встановленого угодою максимального ліміту.
Відповідно п. 2.3 угоди, процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 58,8 % річних (4,9% в місяць) - по операціях видачі готівки; 34.8% річних (2,9% в місяць) - по торгових операціях.
Цей договір укладено у письмові формі та підписано рукописним підписом позичальника.
Підписанням кредитного договору позичальник також приєднався до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (у редакції, що діяла станом на дату укладення договору, і яка розміщена за посиланням https://ideabank.ua та підтвердив свою обізнаність про умови та тарифи банку.
Відповідач також власноручно підписав анкету - опитувальник клієнта - фізичної особи, де зазначив власні персональні данні.
На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
На підтвердження виконання умови укладеного сторонами кредитного договору АТ «Ідея Банк» надано виписку про рух коштів по картці, за період з 28.01.2021 по 16.12.2025, з якої вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами та здійснював часткове погашення заборгованість за кредитом.
16.12.2025 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Аксіліум -Фінанс»» укладено договір факторингу № 1.
Позивач стверджує, що відповідно до витягу з реєстру боржників № 2 (Лот № 7) від 16.12.2025 ТОВ «ФК «Аксіліум-Фінанс»» на виконання вище вказаного договору факторингу прийняло право вимоги в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором № C-606-021431-21-980 від 22.01.2021 на суму 30 692,78 грн. з яких - 11 123,73 грн. заборгованість за основним боргом та 19 569,05 грн. заборгованість за відсотками.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 628 ЦК України, передбачено що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Частиною 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
За ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором, визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
За правилами ст. ст. 525, 526 і 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частинами 1, 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною 1 ст.1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Отже укладаючи відповідний договір факторингу сторони у договорі визначають конкретний перелік зобов`язань, право на вимоги яких переходять до нового кредитора.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц, загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Верховний Суд у Постанові від 28.04.2022 у справі № 521/10766/18 вказав на те, що згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15 зроблено висновок про те, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
У ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є, саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц та від 16.10.2018 у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
Верховний Суд у постанові від 14.06.2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
Аналізуючи досліджені судом докази щодо розміру заборгованості відповідача перед позивачем, суд зазначає наступне.
Так, дослідженням наданих позивачем доказів, а саме: розрахунком заборгованості станом на 16.12.2025 та виписки за період з 28.01.2021 по 16.12.2025, встановлено, що вони не містять усіх необхідних відомостей, які б давали підстави дійти висновку про обґрунтованість заявленої до стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 30692,78 грн.
Зокрема, розрахунок містить лише підсумкові суми заборгованості за основним боргом та заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками. Однак, детального нарахування платежів, починаючи з 22.01.2021 за кожен щомісячний платіж у межах строку кредитування, а також після закінчення строку кредитування з вказівкою на передбачений у договорі розмір процентів, розрахунок не відображає.
Позивачем не надано доказів на підтвердження перерахування на рахунок відповідача коштів та підтвердження розміру суми такого перерахування..
Із виписки за період з 28.01.2021 по 16.12.2025 не вбачається зарахування будь якої суми на виконання договору № C-606-021431-21-980 від 22.01.2021 починаючи 22.01.2021, тобто з дня його укладення. Крім того, у вказаній виписці, у графі призначення платежу, неодноразово значиться надання траншу згідно додаткової угоди № C-606-021431-21-980 від 22.01.2021 до кредитного договору № C-606-021431-21-980 від 22.01.2021, проте матеріали додані до позовної заяви не містять вказаної додаткової угоди. Також не зрозумілими є суми, зазначені як надання траншу згідно додаткової угоди № C-606-021431-21-980 від 22.01.2021 до кредитного договору № C-606-021431-21-980 від 22.01.2021.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.02.2022 року в справі №308/2550/20 дійшла висновку про те, що документи, передбачені договором,- це обов`язкові документи. Якщо у договорі прямо визначено, які документи підтверджують виконання зобов`язання, то саме вони є необхідними та істотними доказами. Неподання таких документів означає, що факт виконання або порушення зобов`язання не доведений.
Також ВС наголосив, що суд не може визнати виконання або обсяг виконання зобов`язань «за логікою», «за аналогією» або «за припущенням», якщо договір вимагає відповідних документів.
Крім того, без дослідження тексту додаткової угоди №C-606-021431-21-980 від 22.01.2021 до кредитного договору № C-606-021431-21-980 від 22.01.2021, неможливо перевірити чи не змінено умови, на яких такий договір укладався, яким чином та у який спосіб, в якому розмірі мали бути надані кредитні кошти, порядок та строк їх повернення, розміри відсоткової ставки та інших передбачених договором платежів, а також в чому саме полягає порушення відповідачем своїх зобов`язань.
Як вказано вище, сторони зобов`язані довести ті обставини, на які вони посилаються на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Небажання відповідача надавати докази, давало суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає положенням ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 755/18920/18).
За наведених вище обставин, наданий позивачем розрахунок та виписка не можуть бути прийняті судом у якості належних та достовірних доказів існування заборгованості відповідача за кредитним договором.
Крім того, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит (ч.1 ст. 517 ЦК України).
З матеріалів справи суд встановив, що спірні правовідносини стосуються наявності у позивача права вимоги до відповідача у справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.
За твердженням позивача таке право вимоги він набув на підставі договору факторингу, укладеного із первісним кредитором.
На підтвердження наявності права вимоги до відповідача позивач додав до позовної заяви договір факторингу, що укладений 16.12.2025 АТ «Ідея банк» та ТОВ «ФК «Аксіліум-Фінанс», відповідно до умов якого АТ «Ідея банк» передає ТОВ «ФК «Аксіліум-Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Аксіліум-Фінанс» приймає належні АТ «Ідея банк» права вимоги до божників, вказаних у реєстрі боржників.
За умовами цього договору (п. 5.1) Права Вимоги вважаються такими, що перейшли від Клієнта до Фактора саме в день підписання Сторонами друкованого Реєстру Боржників (1) та Договору за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно»(2), за умови виконання Фактором зобов`язань передбачених п. 4.1. цього Договору (3).
Відповідно до п. 4.1. Договору, фактор зобов`язується сплатити Клієнту Суму фінансування у визначеному договором розмірі шляхом перерахунку 100% вказаної суми на рахунки Клієнта протягом 3 (трьох) робочих днів після отримання Реєстру Боржників в електронному вигляді засобами корпоративного зв`язку та підписання Сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників в електронному вигляді, друкованого Реєстру Боржників, Договору за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно».
Отже, цим договором його сторони передбачили, що перехід права вимоги від клієнта до фактора здійснюється після виконання трьох обов`язкових умов (1, 2, 3).
Позивач надав до позову доказ сплати клієнту суми фінансування у межах цього договору, а також договір факторингу, який містить відомості про підписання його за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно» (2, 3).
Водночас, на підтвердження переходу до нього права вимоги до відповідача позивач НЕ надав докази підписання друкованого Реєстру боржників до цього договору факторингу (1).
Натомість разом із договором факторингу надані додатки до нього, у тому числі письмова копія електронного витягу з реєстру боржників № 2 (лот № 7), про що свідчить відповідна примітка про підписання документа у сервісі «Вчасно» та наявність зображень електронних підписів та електронних печаток сторін.
Договір факторингу є рамковим, у тексті договору не визначено які саме права вимоги передаються/відступаються на користь нового кредитора.
Суд зазначає, що у поданому до суду позові позивач виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, проте не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначив про докази, які не можуть бути подані ним разом із позовом із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
За цих обставин суд вважає, що позивач не довів на підставі належних доказів ні наявності у відповідача боргу за кредитним договором № C-606-021431-21-980 від 22.01.2021, ні перехід до нього від первісного кредитору права вимоги у спірних правовідносинах.
Згідно із ч. 1 ст. 77, ст. 81 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
За наведених вище обставин, суд зазначає, що позивачем всупереч ст. 81 ЦПК України не доведено позовних вимог. Суд позбавлений можливості самостійно отримати необхідні докази та здійснити розрахунок заборгованості, про що зазначено вище.
Отже, позов до задоволення не підлягає.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України - понесені позивачем судові витрати до стягнення не підлягають.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 247, 259, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум - Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Київського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування сторін:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АКСІЛІУМ-ФІНАНС»», ЄДРПОУ: 43231894, місцезнаходження: 79026, Львівська обл., м. Львів, вул. Академіка Лазаренка Є., буд. 4, кабінет 4;
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .
Головуючий суддя О.В. Невгад