Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Рішення
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
"08" жовтня 2026 р. № 520/12019/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі
Головуючого судді Спірідонов М.О.
за участю секретаря судового засідання Гончаренко А.В.
представника позивача - Дьома К.Г.,
представника відповідача - Чучвага К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116, ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16154240207.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16136240207 .
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16121240207.
4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16163240207.
5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16164240207.
6. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16133240207.
7. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16160240207.
8. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 № 16161240207.
9. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16162240207.
10. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16165240207.
11. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві № 14878240207 від 26.02.2026 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску.
12. Визнати протиправною та скасувати Вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ф 14898 від 26.02.2026 року
13. Судові витрати покласти на відповідача.
Представник позивача в судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання з`явився, щодо задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що оскаржувані позивачем податкові повідомлкння-рішення, рішення та вимога є законними та такими, що винесені в межах чинного законодавства України.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини дійшов наступних висновків та мотивів.
Судом встановлено, що відповідачем - ГУ ДПС у м. Києві, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт від 11.02.2026 №8654/Ж5/26-15-24-02-07/3587201987 (надалі - Акт).
На підставі висновків Акта контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а також рішення та вимогу щодо єдиного внеску.
Надаючи правову оцінку встановленим під час перевірки порушенням та прийнятим на їх підставі рішенням, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з урахуванням інших критеріїв, установлених цією нормою.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
З огляду на те, що оскаржувані рішення ґрунтуються на декількох самостійних групах установлених контролюючим органом порушень, суд вважає за необхідне надати їм окрему оцінку.
1. Щодо епізоду про порушення порядку ведення товарного обліку та застосування штрафу у розмірі 9 719 062,56 грн (податкове повідомлення-рішення від 04.03.2026 №16154240207).
Як вбачається з Акта, контролюючий орган, використавши інформацію СОД РРО щодо проведених позивачем розрахункових операцій із застосуванням ПРРО, визначив загальну вартість реалізованих у період з 05.06.2024 по 07.03.2025 товарів у сумі 9 719 062,56 грн та дійшов висновку про порушення позивачем пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» і пункту 1 розділу II Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 №496, з тих підстав, що документи щодо обліку зазначених товарів до перевірки не надано.
На підставі такого висновку податковим повідомленням-рішенням від 04.03.2026 №16154240207 до позивача застосовано фінансову санкцію у сумі 9 719 062,56 грн.
Надаючи оцінку правомірності такого рішення, суд виходить з такого.
Пунктом 12 статті 3 Закону №265/95-ВР на суб`єктів господарювання покладено обов`язок вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів за місцем їх реалізації, а також здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку. Порядок №496 конкретизує цей обов`язок та визначає, що облік здійснюється шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, а у разі здійснення діяльності у декількох місцях продажу облік ведеться за кожним таким місцем окремо.https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1411-21?utm_source=chatgpt.com
Пунктом 9 розділу II Порядку №496 заборонено продаж товарів, щодо яких у місці їх продажу відсутні первинні документи, відповідні записи у Формі обліку або одночасно такі документи та записи. Відповідно до пункту 10 цього розділу Форма обліку та первинні документи мають зберігатися у місці продажу до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної у відповідних первинних документах. Таким чином, нормативне регулювання пов`язує виконання обов`язку щодо товарного обліку з конкретним товаром, конкретним місцем його реалізації та періодом знаходження такого товару у відповідному господарському об`єкті.https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1411-21?utm_source=chatgpt.com
Відповідальність за порушення цього обов`язку встановлена статтею 20 Закону №265/95-ВР щодо реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або ненадання під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).
Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець пов`язує ненадання документів як самостійну підставу для застосування фінансової санкції не з будь-якими документами щодо товарів, які реалізовувалися суб`єктом господарювання у минулому, а саме з документами, що підтверджують облік товарів, які знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті) під час проведення перевірки.
Відтак подальше ненадання під час документальної перевірки документів щодо товарів, які на час такої перевірки вже вибули з відповідного місця продажу, не утворює передбаченої статтею 20 Закону №265 самостійної підстави для застосування санкції за ненадання документів, оскільки закон прямо пов`язує цю підставу з документами щодо товарів, які знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).
Отже, для застосування передбаченої статтею 20 Закону №265/95-ВР фінансової санкції контролюючий орган мав встановити одну з визначених законом обставин: факт реалізації конкретних товарів, не облікованих у встановленому порядку, або факт ненадання під час перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що на час такої перевірки знаходилися у відповідному місці продажу. Сам по собі факт ненадання під час проведеної у подальшому документальної невиїзної перевірки документів щодо товарів, реалізованих та таких, що вибули з місць продажу у попередніх періодах, жодної із зазначених обставин не доводить.
Суд звертає увагу, що встановлений Законом склад правопорушення не може виникати ретроспективно. Якщо товар був відображений у належному обліку за місцем реалізації у період його знаходження та продажу, подальша втрата документа, припинення його зберігання після вибуття товару або ненадання такого документа під час наступної документальної перевірки самі по собі не перетворюють здійснену раніше операцію на реалізацію необлікованого товару.
Натомість відповідач не встановив жодної конкретної розрахункової операції із включених ним до суми 9 719 062,56 грн, щодо якої було б з`ясовано, що на момент реалізації відповідний товар був відсутній у Формі обліку або щодо нього у місці продажу були відсутні передбачені Порядком №496 первинні документи.
Суд зазначаэ, що сума застосованої санкції визначена шляхом включення всього обороту товарів через ПРРО за період з 05.06.2024 по 07.03.2025, а не вартості конкретно встановлених необлікованих товарів.
При цьому матеріалами справи підтверджується, що саме протягом зазначеного періоду контролюючим органом систематично проводилися фактичні перевірки позивача безпосередньо за місцями здійснення господарської діяльності. Загалом у період з липня 2024 року по січень 2025 року проведено 39 таких перевірок. У 37 випадках порушень законодавства щодо ведення товарного обліку контролюючим органом не встановлено. Під час цих перевірок посадові особи відповідача безпосередньо перебували у господарських об`єктах позивача та мали можливість перевірити наявність товарів, Форм обліку і первинних документів саме у місці та в час здійснення реалізації.
Суд вважає результати таких перевірок суттєвими для вирішення спору, оскільки вони відображають стан товарного обліку саме за тих фактичних умов, з якими пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР та Порядок №496 пов`язують відповідний обов`язок суб`єкта господарювання.
Більше того, результати двох фактичних перевірок від 22.07.2024 підтверджують, що у випадках, коли контролюючим органом фактично встановлювалася реалізація товарів із порушенням вимог щодо їх обліку, такі порушення були конкретно зафіксовані, а за їх результатами прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.08.2024 №[номер приховано] на суму 57 100,00 грн та №[номер приховано] на суму 81 718,00 грн.
Водночас наведена в Акті перевірки зведена інформація, на підставі якої визначено суму 9 719 062,56 грн, охоплює всі розрахункові операції із застосуванням ПРРО в період з 05.06.2024 по 07.03.2025. Отже, вона охоплює також операції від 22.07.2024, щодо яких контролюючим органом уже проведено фактичні перевірки, встановлено порушення пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР та прийнято окремі рішення про застосування фінансових санкцій.
Таким чином суд приходить до висновку та вказанепосилання не було спростовано відповідачем під час судового засідання, що при визначенні санкції за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідач повторно включив до її розрахунку операції, які вже були предметом притягнення позивача до фінансової відповідальності за те саме порушення. Такий підхід не відповідає встановленій статтею 61 Конституції України забороні двічі притягувати особу до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Крім того, матеріали справи спростовують вихідне твердження контролюючого органу про ненадання позивачем документів товарного обліку.
На запит контролюючого органу від 03.02.2026 представником позивача було подано три Форми ведення обліку товарних запасів. Сам факт такого подання підтверджується супровідним листом, який, зокрема, міститься серед додатків, поданих до суду самим відповідачем разом із відзивом. У ньому першим пунктом переліку наданих документів зазначено «Форма ведення обліку товарних запасів - 3 шт.». Крім того, 29.01.2026 на електронну адресу контролюючого органу було направлено первинні документи щодо придбання та руху товарів.
Надані Форми досліджені судом під час розгляду справи. Вони містять відомості щодо відповідних місць здійснення діяльності позивача та хронологічні записи про рух товарних запасів із зазначенням первинних документів, на підставі яких здійснювалися такі записи.
В Акті перевірки відповідач зазначив про ненадання «Відомості обліку ТМЦ із зазначенням реквізитів відповідно до Порядку №496». Разом з тим ані в Акті перевірки, ані у відзиві на позов, ані в наданих під час судового розгляду додаткових поясненнях відповідач не конкретизував, яких саме передбачених Порядком №496 реквізитів не містила кожна з трьох отриманих ним Форм, які конкретні записи складені з порушенням установленого порядку, які первинні документи відсутні та які саме товари внаслідок таких недоліків слід вважати необлікованими.
За таких обставин суд зазначає, що загальне твердження про ненадання «Відомості із зазначенням реквізитів відповідно до Порядку №496» не може бути прирівняне до встановлення факту неведення позивачем товарного обліку. Навіть наявність окремих недоліків у заповненні Форми, якби такі були конкретно встановлені контролюючим органом, сама по собі не доводила б відсутності обліку всього товару, реалізованого позивачем протягом дев`ятимісячного періоду, та не давала б підстав для автоматичного визнання всього обороту в сумі 9 719 062,56 грн вартістю необлікованих товарів.
Таким чином, відповідачем не доведено ані факту відсутності у позивача передбаченого законодавством товарного обліку за місцями реалізації, ані реалізації конкретно визначених товарів, не відображених у такому обліку, ані правових підстав для ототожнення загальної вартості всіх проведених через ПРРО операцій із вартістю необлікованих товарів.
Натомість матеріали справи свідчать про ведення позивачем Форм обліку товарних запасів, їх надання контролюючому органу під час перевірки та відсутність встановлених порушень товарного обліку у 37 із 39 проведених відповідачем фактичних перевірок, тоді як два конкретно встановлені випадки порушення вже стали предметом окремих рішень про застосування фінансових санкцій.
За наведених обставин суд доходить висновку, що ГУ ДПС у м. Києві не доведено наявності фактичних та правових підстав для застосування до позивача фінансової санкції у розмірі 9 719 062,56 грн, у зв`язку з чим податкове повідомлення-рішення від 04.03.2026 №16154240207 є протиправним та підлягає скасуванню.
2. Щодо епізоду з визначенням доходу за договорами комісії, перевищенням граничного обсягу доходу платника єдиного податку та пов`язаними з цим донарахуваннями за загальною системою оподаткування (податкові повідомлення-рішення від 04.03.2026 №16121240207, №16163240207, №16164240207, №16133240207, №16162240207; вимога про сплату недоїмки з ЄСВ від 26.02.2026 №Ф-14898 та рішення про застосування штрафних санкцій від 26.02.2026 №14878240207).
Як убачається з Акта, підставою для висновку контролюючого органу про втрату позивачем права на застосування спрощеної системи оподаткування та необхідність її переходу на загальну систему оподаткування з 01.01.2025 став висновок про перевищення ФОП ОСОБА_1 у 2024 році граничного обсягу доходу, встановленого для платника єдиного податку другої групи.
Контролюючим органом визначено дохід позивача за 2024 рік у загальному розмірі 7 387 308,48 грн при граничному обсязі доходу 5 921 400,00 грн, у зв`язку з чим сума перевищення, за розрахунком відповідача, становила 1 465 908,48 грн.
На зазначену суму відповідачем застосовано ставку єдиного податку 15 відсотків та податковим повідомленням-рішенням від 04.03.2026 №16121240207 визначено грошове зобов`язання у загальному розмірі 274 857,84 грн, з яких 219 886,27 грн - основний платіж та 54 971,57 грн - штрафна санкція.
Водночас із розрахунку контролюючого органу вбачається, що до складу доходу позивача за 2024 рік ним включено, зокрема, кошти у загальній сумі 1 984 522,00 грн, отримані в межах операцій за договорами комісії з ТОВ «СПОРТГЛАСС ІНВЕСТ» та ТОВ «СПОРТГЛАСС УКРАЇНА».
Саме правомірність включення зазначених коштів у повному обсязі до доходу позивача має визначальне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність перевищення встановленого законом граничного обсягу доходу та, відповідно, для оцінки правомірності всіх наступних донарахувань, здійснених відповідачем виходячи з обов`язку позивача перейти з 01.01.2025 на загальну систему оподаткування.
Відповідно до пункту 292.4 статті 292 Податкового кодексу України у разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента).
Отже, Податковим кодексом України для операцій, що здійснюються за договорами комісії, встановлено спеціальне правило визначення доходу платника єдиного податку, відповідно до якого доходом комісіонера є не вся сума коштів, отримана ним у зв`язку з реалізацією товару комітента, а належна йому комісійна винагорода.
Як встановлено самим контролюючим органом, у перевіреному періоді позивач здійснювала діяльність, зокрема, на підставі договорів комісії з ТОВ «СПОРТГЛАСС ІНВЕСТ» та ТОВ «СПОРТГЛАСС УКРАЇНА».
Щодо взаємовідносин з ТОВ «СПОРТГЛАСС ІНВЕСТ» до перевірки було надано договір комісії №0106-06 від 01.06.2024, акти приймання-передачі товарів від 10.06.2024 на загальну суму 203 692,00 грн, від 18.06.2024 - 160 493,00 грн, від 26.06.2024 - 184 393,00 грн, від 04.07.2024 - 181 643,00 грн, від 12.07.2024 - 220 594,00 грн, від 01.08.2024 - 316 837,00 грн, а також звіти комісіонера до зазначеного договору, підписані в електронному вигляді електронними підписами із застосуванням сервісу «Вчасно».
Відповідачем встановлено, що відповідно до умов зазначеного договору ФОП ОСОБА_1 як комісіонер зобов`язалася за дорученням ТОВ «СПОРТГЛАСС ІНВЕСТ» як комітента від свого імені, за плату, але за рахунок комітента укладати договори щодо продажу товарів, а комісійна винагорода становила 1 відсоток від договірної вартості реалізованого товару.
Більше того, відповідно до наведених в Акті перевірки обставин, на підставі наданих позивачем документів, у тому числі руху коштів на її розрахунковому рахунку, контролюючий орган самостійно встановив суму винагороди ФОП ОСОБА_1 за зазначеним договором - 14 710,44 грн.
Щодо взаємовідносин із ТОВ «СПОРТГЛАСС УКРАЇНА» відповідач зазначив, що безпосередньо договір комісії №0108-22 від 01.08.2024 до перевірки не надано. Водночас контролюючим органом встановлено надання актів приймання-передачі товарів та звітів комісіонера за цим договором, а на підставі наданих документів визначено суму комісійної винагороди позивача у розмірі 5 194,78 грн.
Таким чином суд приходить до висновку, що контролюючий орган не лише мав у своєму розпорядженні первинні документи, якими оформлювалися відповідні господарські операції, а й на підставі цих документів та дослідженого руху коштів установив конкретний розмір винагороди, отриманої позивачем у межах комісійних правовідносин.
Судом також досліджено порядок проведення розрахунків між позивачем та ТОВ «СПОРТГЛАСС ІНВЕСТ» і ТОВ «СПОРТГЛАСС УКРАЇНА». Зокрема, на підставі наданих позивачем зведених відомостей руху коштів судом встановлено, що комісійна винагорода сплачувалася комітентами окремими грошовими платежами, а випадків її утримання позивачем із виручки, належної до перерахування комітентам, не встановлено.
Вище вказана обставина відповідачем в судовому засіданні не заперчувалась.
Разом із тим відповідач не визнав зазначені операції реальними, пославшись на ненадання документів щодо транспортування товарно-матеріальних цінностей, прийнятих на реалізацію, а також на інформацію інформаційних баз ІКС «Податковий блок» щодо контрагентів позивача.
Зокрема, стосовно ТОВ «СПОРТГЛАСС ІНВЕСТ» контролюючим органом зазначено про відсутність у товариства ресурсів для здійснення господарської діяльності, відомостей про об`єкти оподаткування - склади та транспорт, відсутність найманих працівників, неподання податкової звітності за 2024 рік, незадекларовані доходи та несплату податків. На думку відповідача, зазначені обставини унеможливлюють підтвердження реальності взаємовідносин із таким платником податків.
Аналогічні за своїм змістом доводи наведені контролюючим органом щодо ТОВ «СПОРТГЛАСС УКРАЇНА».
Суд вважає такі висновки контролюючого органу необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Таким чином, сама правова конструкція договору комісії передбачає, що комісіонер виступає у відносинах із третіми особами від власного імені та може отримувати кошти від реалізації товару, однак відповідні кошти в частині, яка належить комітенту, не стають унаслідок цього власним доходом комісіонера.
Саме з урахуванням такої цивільно-правової природи комісійних відносин законодавець у пункті 292.4 статті 292 Податкового кодексу України прямо визначив доходом платника єдиного податку за договором комісії суму отриманої ним винагороди.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Матеріали перевірки не містять відомостей про визнання укладених позивачем правочинів недійсними.
Водночас суд враховує, що саме по собі невизнання правочину недійсним не позбавляє контролюючий орган можливості при здійсненні податкового контролю встановлювати фактичний зміст господарських операцій та оцінювати відповідність їх документального оформлення реальним господарським відносинам.
Проте в такому разі висновок контролюючого органу має ґрунтуватися на встановлених фактичних обставинах, які спростовують задекларований сторонами зміст операції та дають можливість визначити її дійсний економічний і правовий зміст.
У спірних правовідносинах відповідач таких обставин не встановив.
Акт перевірки та відзив не містять установлених контролюючим органом суперечностей між актами приймання-передачі товарів, звітами комісіонера та рухом коштів, які б свідчили про невідповідність документально оформлених комісійних відносин їх фактичному змісту.
Контролюючим органом не встановлено, що позивач придбавала відповідні товари у ТОВ «СПОРТГЛАСС ІНВЕСТ» або ТОВ «СПОРТГЛАСС УКРАЇНА» у власність; не встановлено іншого джерела їх надходження до позивача; не визначено іншого виду правовідносин, які фактично існували між сторонами замість оформлених ними відносин комісії.
Не встановлено відповідачем і того, що укладені сторонами договори були удаваними та приховували договори поставки, купівлі-продажу чи інші правочини.
За таких обставин відомості щодо виконання контрагентами позивача власних податкових обов`язків, наявності у них працівників, складів, транспортних засобів та подання ними податкової звітності самі по собі не доводять набуття позивачем у власність переданих їй для реалізації товарів та, відповідно, не доводять належність їй усієї суми коштів, отриманих від реалізації таких товарів.
Суд також не вбачає причинно-наслідкового зв`язку між наведеними відповідачем порушеннями або недоліками у діяльності комітентів та висновком про те, що кошти, які відповідно до документів належали комітентам, мають бути визнані власним доходом комісіонера.
Порушення контрагентом податкового законодавства не має наслідком автоматичної зміни цивільно-правової природи укладеного ним правочину та не перетворює договір комісії на договір купівлі-продажу або поставки.
Так само ненадання позивачем окремих документів щодо транспортування товару за відсутності встановлених відповідачем суперечностей у документах, які безпосередньо підтверджують його передачу на комісію та подальшу реалізацію, не є достатнім доказом того, що відповідний товар позивач отримала у власність.
Більше того, суд звертає увагу на внутрішню суперечливість позиції контролюючого органу.
Заперечуючи реальність передачі товарів позивачу на виконання договорів комісії, відповідач водночас визнає реальною подальшу реалізацію позивачем відповідних товарів та саме кошти, отримані внаслідок такої реалізації, враховує при визначенні її доходу.
Однак контролюючим органом не встановлено, кому в такому разі належав реалізований позивачем товар, на якій правовій підставі він опинився у її розпорядженні, яким чином позивач набула право власності на нього та з яких правових підстав уся виручка від його реалізації, а не передбачена договорами винагорода, набула характеру власного доходу позивача.
Заперечення факту передачі товару на комісію саме по собі не доводить іншого юридичного факту - набуття цього товару позивачем у власність.
Натомість самим відповідачем на підставі досліджених ним документів та руху коштів визначено суму комісійної винагороди позивача за операціями з ТОВ «СПОРТГЛАСС ІНВЕСТ» у розмірі 14 710,44 грн та з ТОВ «СПОРТГЛАСС УКРАЇНА» - 5 194,78 грн.
Тобто контролюючим органом фактично встановлено саме той показник, який відповідно до пункту 292.4 статті 292 Податкового кодексу України становить дохід платника єдиного податку при здійсненні діяльності за договорами комісії.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідачем не доведено наявності фактичних та правових підстав для включення до доходу ФОП ОСОБА_1 усієї суми коштів, отриманих у межах операцій з ТОВ «СПОРТГЛАСС ІНВЕСТ» та ТОВ «СПОРТГЛАСС УКРАЇНА», замість належної позивачу комісійної винагороди.
Отже, включення контролюючим органом до доходу позивача коштів за зазначеними операціями у сумі 1 984 522,00 грн є неправомірним та суперечить пункту 292.4 статті 292 Податкового кодексу України.
Виключення зазначеної суми з визначеного відповідачем доходу позивача за 2024 рік у розмірі 7 387 308,48 грн виключає встановлене контролюючим органом перевищення граничного обсягу доходу платника єдиного податку другої групи - 5 921 400,00 грн.
При цьому суд звертає увагу, що визначена відповідачем сума нібито перевищення становила 1 465 908,48 грн, тобто є меншою за неправомірно включену ним до доходу суму коштів за комісійними операціями - 1 984 522,00 грн.
Таким чином, висновок відповідача про перевищення ФОП ОСОБА_1 у 2024 році граничного обсягу доходу платника єдиного податку другої групи є необґрунтованим.
Відповідно відсутні правові підстави для застосування до частини доходу позивача ставки єдиного податку 15 відсотків.
За таких обставин податкове повідомлення-рішення від 04.03.2026 №16121240207, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з єдиного податку в загальному розмірі 274 857,84 грн, у тому числі 219 886,27 грн за податковим зобов`язанням та 54 971,57 грн за штрафними санкціями, є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас установлене контролюючим органом перевищення граничного обсягу доходу за 2024 рік було єдиною підставою для його наступного висновку про обов`язок ФОП ОСОБА_1 припинити застосування спрощеної системи оподаткування та перейти з 01.01.2025 на сплату інших податків і зборів, передбачених Податковим кодексом України.
Отже, висновки контролюючого органу щодо оподаткування господарської діяльності позивача у 2025 році за правилами загальної системи є похідними від висновку про перевищення граничного обсягу доходу у 2024 році.
Оскільки судом установлено необґрунтованість вихідного висновку про таке перевищення, відсутньою є й правова підстава, з якою відповідач пов`язував обов`язок позивача перейти на загальну систему оподаткування.
З цих підстав не можуть вважатися правомірними визначені відповідачем податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами господарської діяльності позивача у 2025 році.
Податковим повідомленням-рішенням від 04.03.2026 №16163240207 позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 306 977,05 грн, з яких 245 581,64 грн - податкове зобов`язання та 61 395,41 грн - штрафна санкція, виходячи з визначеного контролюючим органом чистого оподатковуваного доходу позивача за 2025 рік у розмірі 1 364 342,47 грн.
Оскільки обов`язок позивача оподатковувати отриманий у цей період дохід за правилами загальної системи відповідачем не доведено, податкове повідомлення-рішення від 04.03.2026 №16163240207 є протиправним та підлягає скасуванню.
З тих самих підстав є протиправним податкове повідомлення-рішення від 04.03.2026 №16164240207, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з військового збору в загальному розмірі 85 271,40 грн, з яких 68 217,12 грн - податкове зобов`язання та 17 054,28 грн - штрафна санкція.
Похідним від помилкового висновку про перебування позивача на загальній системі оподаткування є також визначення їй податкового зобов`язання з податку на додану вартість.
Податковим повідомленням-рішенням від 04.03.2026 №16133240207 позивачу визначено грошове зобов`язання з ПДВ у загальному розмірі 122 696,66 грн, з яких 98 157,33 грн - податкове зобов`язання та 24 539,33 грн - штрафна санкція.
Оскільки правовою передумовою такого донарахування контролюючим органом визначено обов`язковий перехід позивача із спрощеної на загальну систему оподаткування, а відповідна передумова за результатами судового розгляду не підтвердилася, податкове повідомлення-рішення від 04.03.2026 №16133240207 також є протиправним та підлягає скасуванню.
Аналогічний похідний характер має висновок контролюючого органу про обов`язок позивача подати за 2025 рік податкову декларацію про майновий стан і доходи як фізичної особи - підприємця, яка перебуває на загальній системі оподаткування.
Оскільки підстави вважати позивача такою особою відповідачем не доведені, відсутній і склад порушення, покладений в основу податкового повідомлення-рішення від 04.03.2026 №16162240207 про застосування штрафної санкції у розмірі 340,00 грн за неподання відповідної декларації.
Тому зазначене податкове повідомлення-рішення також підлягає скасуванню.
Щодо визначених позивачу зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування суд зазначає таке.
Вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 26.02.2026 №Ф-14898 позивачу визначено недоїмку з єдиного внеску у розмірі 100 320,00 грн, а рішенням від 26.02.2026 №14878240207 застосовано штрафні санкції у розмірі 10 032,00 грн.
Зазначені рішення також ґрунтуються на висновку контролюючого органу про те, що з 01.01.2025 позивач повинна була перебувати на загальній системі оподаткування та, відповідно, визначати базу нарахування єдиного внеску за правилами, встановленими для фізичних осіб - підприємців на загальній системі.
Оскільки вихідний висновок про обов`язковий перехід позивача на загальну систему оподаткування визнаний судом необґрунтованим, правові підстави для визначення на цій підставі недоїмки з єдиного внеску та застосування штрафних санкцій відсутні.
Крім того, суд вважає за необхідне надати самостійну оцінку способу визначення контролюючим органом суми єдиного внеску.
Як вбачається з наданих відповідачем додаткових пояснень, при визначенні суми єдиного внеску контролюючий орган виходив із визначеного ним за результатами перевірки чистого оподатковуваного доходу позивача за 2025 рік у розмірі 1 364 342,47 грн та розподілив відповідну базу на січень, лютий і березень 2025 року - період здійснення позивачем підприємницької діяльності до 07.03.2025, застосувавши до кожного місяця максимальну величину бази нарахування єдиного внеску.
Водночас із наведеного відповідачем розрахунку не вбачається встановлення фактичного розміру чистого доходу, отриманого позивачем окремо в кожному із зазначених місяців.
Контролюючий орган фактично здійснив розрахунковий розподіл сукупного доходу за перевірений період між окремими місяцями та на цій підставі застосував максимальну величину бази нарахування єдиного внеску за кожний із них.
Проте визначення загального фінансового результату за певний період саме по собі не свідчить про отримання платником відповідного доходу в кожному окремому місяці у розмірі, достатньому для застосування максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.
Відповідачем не наведено первинних документів, даних бухгалтерського чи податкового обліку або відомостей про рух коштів, на підставі яких ним було встановлено фактичну величину доходу позивача у січні, лютому та березні 2025 року окремо.
Отже, навіть за умови правильності вихідного припущення відповідача про перебування позивача у 2025 році на загальній системі оподаткування, яке судом уже відхилено, визначення суми єдиного внеску мало б ґрунтуватися на встановленій відповідно до закону базі його нарахування, а не на механічному розподілі сукупного фінансового результату між місяцями.
Таким чином, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 26.02.2026 №Ф-14898 та похідне від неї рішення про застосування штрафних санкцій від 26.02.2026 №14878240207 є протиправними як унаслідок відсутності підстав для переведення позивача на загальну систему оподаткування, так і з огляду на недоведеність визначеної контролюючим органом бази нарахування єдиного внеску за відповідні місяці.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що всі розглянуті в межах цього епізоду донарахування утворюють єдиний причинно-наслідковий ланцюг.
Його вихідною передумовою стало включення контролюючим органом до доходу ФОП ОСОБА_1 за 2024 рік у повному обсязі коштів, отриманих нею в межах договорів комісії з ТОВ «СПОРТГЛАСС ІНВЕСТ» та ТОВ «СПОРТГЛАСС УКРАЇНА», замість визначення доходом лише належної їй комісійної винагороди відповідно до пункту 292.4 статті 292 Податкового кодексу України.
Саме внаслідок цього відповідачем штучно сформовано перевищення граничного обсягу доходу платника єдиного податку другої групи, застосовано ставку єдиного податку 15 відсотків та зроблено наступний висновок про обов`язок позивача перейти з 01.01.2025 на загальну систему оподаткування.
З останнього висновку, своєю чергою, відповідачем виведено обов`язки зі сплати ПДФО, військового збору, ПДВ та єдиного внеску за правилами, встановленими для фізичних осіб - підприємців на загальній системі оподаткування, а також обов`язок подати декларацію про майновий стан і доходи.
Оскільки первісна передумова такого ланцюга донарахувань - перевищення позивачем граничного обсягу доходу у 2024 році - не підтвердилася, похідні від неї висновки контролюючого органу також не можуть вважатися правомірними.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
У межах цього епізоду відповідач такого обов`язку не виконав.
Отже, податкові повідомлення-рішення від 04.03.2026 №16121240207, №16163240207, №16164240207, №16133240207, №16162240207, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 26.02.2026 №Ф-14898 та рішення про застосування штрафних санкцій від 26.02.2026 №14878240207 є протиправними та підлягають скасуванню.
3. Щодо епізоду з проведенням розрахункових операцій без застосування РРО/ПРРО на суму 280 432,03 грн та застосуванням штрафної санкції (податкове повідомлення-рішення від 04.03.2026 №16136240207)
Як убачається з Акта, контролюючий орган дійшов висновку про порушення ФОП ОСОБА_1 пункту 1 статті 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у зв`язку з нібито проведенням у 2025 році розрахунків з покупцями без застосування РРО/ПРРО та без видачі розрахункового документа на загальну суму 280 432,03 грн.
На підставі цього висновку податковим повідомленням-рішенням від 04.03.2026 №16136240207 до позивача застосовано штрафну санкцію відповідно до пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР у розмірі 100 відсотків вартості товарів, реалізованих, за висновком контролюючого органу, з порушенням установленого порядку проведення розрахунків, що становить 280 432,03 грн.
Підставою для такого висновку стало встановлення контролюючим органом розбіжності між сумою доходу, самостійно зазначеною позивачем у податковій декларації платника єдиного податку фізичної особи - підприємця за 2025 рік, та сумою фактичних надходжень, установлених під час перевірки на підставі банківських виписок і даних РРО/ПРРО.
Так, відповідно до встановлених самим відповідачем обставин, у період з 01.01.2025 по 07.03.2025 позивачем отримано 416 598,60 грн безготівкових коштів, що надійшли на банківський рахунок, 289 900,00 грн готівкового виторгу, проведеного через РРО/ПРРО, та 390 558,00 грн із застосуванням платіжних терміналів (еквайрингу).
Загальна сума встановлених контролюючим органом надходжень становила, таким чином, 1 097 056,60 грн.
Водночас у податковій декларації платника єдиного податку за 2025 рік позивачем було зазначено дохід у сумі 1 377 488,63 грн.
Різниця між задекларованою сумою та сумою надходжень, установлених контролюючим органом на підставі досліджених ним документів, становила 280 432,03 грн.
На підставі виключно зазначеної арифметичної розбіжності контролюючий орган дійшов висновку: «Таким чином, платником не було проведено через РРО у 2025 році дохід отриманий готівкою на суму - 280 432,03 грн».
Суд вважає такий висновок необґрунтованим.
Наявність арифметичної різниці між сумою доходу, зазначеною платником у податковій декларації, та сумою надходжень, установлених контролюючим органом на підставі банківських виписок і даних РРО/ПРРО, сама по собі свідчить лише про невідповідність між цими показниками, однак не встановлює причини виникнення такої невідповідності.
Зокрема, така розбіжність сама по собі не доводить фактичного отримання платником додаткових коштів, не встановлює готівкової форми їх отримання та не підтверджує здійснення розрахункових операцій без застосування РРО/ПРРО.
Суд звертає особливу увагу на непослідовність застосованого відповідачем підходу до перевірки достовірності показників податкової звітності позивача.
Зміст документальної перевірки передбачає, зокрема, перевірку достовірності задекларованих платником показників шляхом їх зіставлення з первинними документами, банківськими виписками, даними РРО/ПРРО та іншими джерелами інформації, що використовуються контролюючим органом під час здійснення податкового контролю.
Саме такий підхід контролюючий орган застосував до показників господарської діяльності позивача за 2024 рік. Задекларований платником розмір доходу відповідач не сприймав як безумовно достовірний, а перевіряв його на підставі первинних документів, руху коштів, даних РРО/ПРРО та інших джерел і за результатами такого дослідження визначив інший, на думку контролюючого органу, фактичний розмір доходу.
Натомість при оцінці показника доходу за 2025 рік відповідач застосував протилежний підхід.
Установивши на підставі досліджених ним документів надходження у загальній сумі 1 097 056,60 грн та одночасно встановивши зазначення позивачем у декларації доходу в сумі 1 377 488,63 грн, контролюючий орган не встановив первинними документами фактичного отримання різниці у сумі 280 432,03 грн, а фактично презюмував отримання позивачем цієї суми виключно з огляду на її включення до підсумкового показника податкової декларації.
При цьому Актом перевірки не встановлено окремого порушення, яке полягало б у неправильному визначенні позивачем у декларації платника єдиного податку за 2025 рік доходу шляхом його завищення на 280 432,03 грн. Навпаки, цей показник декларації відповідач використав як достовірну величину фактично отриманого доходу, зокрема і при визначенні податкових наслідків діяльності позивача у 2025 році.
Суд вважає такий підхід суперечливим.
Податкова декларація є документом податкової звітності, в якому платник відображає визначені ним підсумкові показники. Водночас сам факт зазначення певної суми у декларації не є первинним доказом здійснення конкретної господарської або розрахункової операції.
Зокрема, декларація сама по собі не встановлює, який саме товар був реалізований, коли та де відбулася його реалізація, хто був покупцем, яка сума була ним сплачена, яким способом здійснено розрахунок та чи отримував продавець відповідні кошти готівкою.
Відтак зазначення позивачем певного підсумкового показника у декларації не може без встановлення відповідних фактичних обставин слугувати достатнім доказом здійснення нею конкретних розрахункових операцій у розумінні Закону №265/95-ВР.
Податкова декларація не може одночасно бути предметом перевірки щодо одних показників та безумовним доказом фактичного здійснення господарських операцій щодо інших лише залежно від того, який із таких підходів призводить до збільшення податкових зобов`язань або застосування штрафних санкцій.
Установивши невідповідність між показником декларації та документально підтвердженими надходженнями, контролюючий орган мав установити причину такої розбіжності та перевірити, чи пов`язана вона з фактичним отриманням позивачем коштів, не відображених через РРО/ПРРО, чи з іншими обставинами формування показника податкової звітності.
Проте матеріали перевірки не містять відомостей про здійснення відповідачем таких дій.
Контролюючим органом не встановлено жодної конкретної розрахункової операції, яка була проведена позивачем без застосування РРО/ПРРО та сукупна вартість яких становила б 280 432,03 грн.
Не встановлено дат здійснення таких операцій, місць їх проведення, покупців, найменування та вартості реалізованих товарів, фактів передачі відповідних товарів покупцям, фактів отримання позивачем готівкових коштів або будь-яких інших фактичних обставин, які б підтверджували здійснення розрахунків без застосування РРО/ПРРО.
Не встановлено контролюючим органом і будь-якого іншого джерела фактичного надходження позивачу коштів у сумі 280 432,03 грн.
Більше того, під час перевірки контролюючий орган не вжив заходів навіть для з`ясування причини виявленої ним розбіжності.
В Акті зазначено, що позивачем із цього питання пояснень не надано. Однак сам по собі факт ненадання пояснень не свідчить про відмову платника від їх надання, якщо контролюючий орган не звертався до нього з відповідним питанням та не пропонував пояснити встановлену розбіжність.
Під час судового розгляду позивач надала пояснення щодо обставин формування відповідного показника податкової декларації.
Зокрема, ОСОБА_1 пояснила, що декларацію платника єдиного податку за 2025 рік формувала та подавала особисто, а цифрові показники вносила вручну в системі електронного кабінету.
Також вона зазначила, що під час проведення документальної позапланової невиїзної перевірки перевіряючі не направляли їй письмових або усних запитів щодо встановленої розбіжності, не вимагали пояснень та не повідомляли про її виявлення, у зв`язку з чим можливості пояснити походження такої розбіжності під час перевірки вона не мала.
За поясненнями позивача, про наявність помилки їй стало відомо лише після отримання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та детального аналізу разом з адвокатом матеріалів перевірки.
ОСОБА_1 пояснила виникнення розбіжності механічною помилкою при ручному формуванні підсумкового показника доходу, внаслідок якої частина вже оприбуткованого через ПРРО виторгу була повторно врахована при визначенні загальної суми доходу та до декларації внесено завищений показник 1 377 488,63 грн.
Суд ураховує зазначені пояснення в сукупності з іншими доказами у справі.
Водночас для вирішення питання про правомірність застосування штрафної санкції за пунктом 1 статті 17 Закону №265/95-ВР визначальним є не встановлення судом точного механізму виникнення арифметичної помилки при заповненні податкової декларації, а доведення контролюючим органом самого факту здійснення позивачем розрахункових операцій без застосування РРО/ПРРО.
Отже, навіть незалежно від того, яким саме способом при заповненні декларації виникла сума розбіжності 280 432,03 грн, ця обставина не звільняла відповідача від необхідності довести фактичне отримання позивачем відповідних коштів та здійснення саме тих операцій, за які Законом №265/95-ВР передбачена фінансова відповідальність.
При цьому надані позивачем пояснення про помилкове завищення показника декларації узгоджуються з установленою самим контролюючим органом обставиною - відсутністю документального підтвердження фактичного отримання позивачем спірних 280 432,03 грн.
Натомість відповідач не навів доказів, які б спростовували таке пояснення та підтверджували його власний висновок про отримання зазначеної суми саме готівкою від покупців.
Показовими у цьому контексті є й додаткові пояснення ГУ ДПС у м. Києві від 07.10.2026, надані на виконання вимоги суду.
Як убачається з їх змісту, під час судового засідання 15.09.2026 суд зобов`язав відповідача надати пояснення безпосередньо щодо суми 280 432,03 грн, суті встановленого порушення та податкових повідомлень-рішень, на які вплинув цей епізод.
Однак і в додаткових поясненнях відповідач не навів відомостей про будь-які конкретні розрахункові операції, здійснені позивачем без застосування РРО/ПРРО.
Натомість контролюючий орган повторив той самий розрахунок: із задекларованого доходу 1 377 488,63 грн відняв документально встановлені надходження у сумі 1 097 056,60 грн та на підставі отриманої різниці знову зробив висновок про отримання позивачем саме готівкового доходу без застосування РРО/ПРРО у сумі 280 432,03 грн.
Таким чином, навіть після постановлення судом питання безпосередньо про походження спірної суми відповідач не навів будь-якого іншого доказу її фактичного отримання, крім самого факту зазначення більшого підсумкового показника в декларації.
Суд зазначає, що застосування фінансової санкції у розмірі вартості товарів, реалізованих із порушенням установленого законом порядку проведення розрахунків, не може ґрунтуватися на припущенні про існування таких операцій.
Арифметична розбіжність між показником податкової декларації та сумою документально підтверджених надходжень може бути підставою для з`ясування причин її виникнення, витребування пояснень і документів та проведення відповідних контрольних дій, однак сама по собі не є доказом здійснення розрахункових операцій без застосування РРО/ПРРО.
Фактично застосований відповідачем спосіб доказування має зворотну логіку: відсутність документів, які підтверджували б отримання 280 432,03 грн, використана не як підстава для сумніву в достовірності завищеного показника декларації, а як доказ того, що відповідні кошти були отримані приховано.
Такий висновок не випливає з установлених під час перевірки фактів.
Суд також ураховує, що в додаткових поясненнях від 07.10.2026 відповідач зазначив про вплив спірної суми на визначення податкового зобов`язання з ПДВ: 280 432,03 грн віднесено контролюючим органом до обсягу постачання та на цій підставі визначено 56 086,41 грн податкового зобов`язання з ПДВ.
При цьому матеріали перевірки так само не містять доказів, які дозволяли б ідентифікувати господарські операції на суму 280 432,03 грн як операції з постачання товарів у відповідному звітному періоді.
Отже, щодо цієї частини визначеного відповідачем обсягу постачання наявна також самостійна підстава для висновку про недоведеність відповідної бази оподаткування ПДВ, поряд із встановленою судом у попередньому епізоді відсутністю правових підстав для переведення позивача на загальну систему оподаткування та пов`язаного з цим визначення податкових зобов`язань з ПДВ.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо протиправності рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
У спірних правовідносинах контролюючим органом не доведено факту здійснення позивачем у 2025 році розрахункових операцій без застосування РРО/ПРРО на суму 280 432,03 грн, а висновок про таке порушення ґрунтується виключно на припущенні, зробленому внаслідок арифметичного зіставлення підсумкового показника декларації з документально встановленою сумою надходжень.
За таких обставин суд доходить висновку про відсутність належних та достатніх підстав для застосування до позивача фінансової санкції, передбаченої пунктом 1 статті 17 Закону №265/95-ВР.
Отже, податкове повідомлення-рішення від 04.03.2026 №16136240207, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафну санкцію у розмірі 280 432,03 грн, є протиправним та підлягає скасуванню.
4. Щодо епізоду з неправильним, на думку контролюючого органу, застосуванням ставки податку на доходи фізичних осіб при придбанні вживаних мобільних телефонів у фізичних осіб (податкове повідомлення-рішення від 04.03.2026 №16160240207)
Як вбачається з Акта, контролюючим органом встановлено, що протягом листопада-грудня 2024 року та січня 2025 року ФОП ОСОБА_1 придбавала у фізичних осіб рухоме майно, зокрема вживані мобільні телефони, на загальну суму 101 919,00 грн.
Під час виплати фізичним особам доходів від продажу зазначеного майна позивач як податковий агент утримувала податок на доходи фізичних осіб за ставкою 5 відсотків.
Контролюючий орган дійшов висновку, що позивач неправомірно застосувала зазначену ставку податку у зв`язку з відсутністю документів про оцінку придбаного рухомого майна.
На думку відповідача, за відсутності таких документів доходи фізичних осіб від продажу рухомого майна підлягали оподаткуванню за загальною ставкою 18 відсотків, установленою пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України.
Виходячи із зазначеного, контролюючий орган визначив суму заниження податку на доходи фізичних осіб у розмірі 13 249,47 грн, зокрема за листопад 2024 року - 6 128,72 грн, грудень 2024 року - 5 716,75 грн, січень 2025 року - 1 404,00 грн.
На підставі цього висновку податковим повідомленням-рішенням від 04.03.2026 №16160240207 позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 13 249,47 грн та застосовано штрафну санкцію в розмірі 3 312,37 грн. Загальна сума грошового зобов`язання за цим рішенням становить 16 561,84 грн.
Суд вважає зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним з огляду на таке.
Відповідно до пункту 173.1 статті 173 Податкового кодексу України дохід платника податку від продажу або обміну об`єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 167.2 статті 167 Податкового кодексу України встановлено ставку податку в розмірі 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених розділом IV цього Кодексу.
Отже, законодавець установив спеціальну ставку податку на доходи фізичних осіб, отримані від продажу рухомого майна, яка становить 5 відсотків.
Водночас абзацом другим пункту 173.1 статті 173 Податкового кодексу України передбачено, що дохід від продажу або обміну об`єкта рухомого майна, крім легкових автомобілів, мотоциклів та мопедів, визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу або міни, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, визначеної згідно із законом.
Таким чином, положення пункту 173.1 статті 173 Податкового кодексу України регулюють два самостійні елементи оподаткування: ставку податку та порядок визначення доходу, який становить базу оподаткування.
Перший абзац зазначеної норми визначає ставку податку шляхом відсилання до пункту 167.2 статті 167 Податкового кодексу України.
Другий абзац встановлює правило визначення розміру доходу від продажу рухомого майна, передбачаючи необхідність урахування договірної та оціночної вартості відповідного об`єкта.
При цьому жодне із зазначених положень не передбачає, що відсутність документа про оцінку рухомого майна змінює встановлену законом ставку оподаткування такого доходу з 5 на 18 відсотків.
Відповідно до пункту 173.3 статті 173 Податкового кодексу України, якщо стороною договору купівлі-продажу об`єкта рухомого майна є юридична особа чи самозайнята особа, така особа вважається податковим агентом платника податку та зобов`язана виконати визначені розділом IV цього Кодексу функції податкового агента.
При цьому зазначена норма прямо передбачає, що податковий агент утримує податок за ставками, визначеними відповідно до пунктів 173.1 або 173.2 статті 173 Податкового кодексу України.
Отже, під час придбання позивачем у фізичних осіб вживаних мобільних телефонів як об`єктів рухомого майна застосуванню підлягала ставка податку, передбачена пунктом 173.1 статті 173 у взаємозв`язку з пунктом 167.2 статті 167 Податкового кодексу України, тобто 5 відсотків.
Суд звертає увагу, що положення пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, на які посилається відповідач, установлюють загальну ставку податку в розмірі 18 відсотків, яка застосовується, крім випадків, визначених пунктами 167.2-167.5 цієї статті.
Таким чином, сам пункт 167.1 передбачає винятки із загальної ставки оподаткування, одним із яких є оподаткування доходів за ставкою 5 відсотків відповідно до пункту 167.2 статті 167 Кодексу.
За наявності спеціальної норми, яка безпосередньо визначає ставку оподаткування доходу від продажу рухомого майна, застосування загальної ставки 18 відсотків можливе лише за умови існування передбачених законом підстав для незастосування відповідної спеціальної норми.
Однак відповідач таких підстав не встановив.
Зокрема, контролюючий орган не заперечує, що виплати здійснювалися фізичним особам саме за придбане у них рухоме майно. Не встановлено також обставин, які свідчили б про іншу правову природу відповідних доходів та необхідність їх оподаткування за правилами, відмінними від передбачених статтею 173 Податкового кодексу України.
Єдиною наведеною відповідачем підставою для застосування ставки 18 відсотків є відсутність документів про оцінку придбаного майна.
Проте така обставина сама по собі не змінює правової природи доходу від продажу рухомого майна та не є передбаченою Податковим кодексом України підставою для застосування до нього іншої ставки податку.
Суд наголошує, що правила визначення бази оподаткування не можуть ототожнюватися з правилами визначення ставки податку.
Відсутність документа про оцінку майна може мати значення для перевірки правильності визначення бази оподаткування відповідного доходу. Однак така обставина не надає контролюючому органу повноважень змінювати встановлену законом ставку податку.
При цьому з матеріалів перевірки вбачається, що відповідач фактично не досліджував питання заниження позивачем бази оподаткування доходів фізичних осіб від продажу рухомого майна.
Контролюючим органом не встановлено, що договірна вартість придбаних позивачем мобільних телефонів була нижчою за їхню оціночну вартість, визначену згідно із законом.
Відповідач не визначив іншої вартості придбаного майна, не встановив розміру можливого заниження доходів фізичних осіб - продавців та не навів доказів того, що фактично отримані ними доходи перевищували суми, зазначені в документах щодо відповідних операцій.
Натомість контролюючий орган використав як базу оподаткування ту саму суму доходів фізичних осіб - 101 919,00 грн, яку було відображено позивачем у податковій звітності, та здійснив донарахування виключно шляхом заміни ставки податку з 5 на 18 відсотків.
Це підтверджується безпосередньо арифметичним розрахунком визначеного відповідачем податкового зобов`язання:
101 919,00 Ч (18% ? 5%) = 13 249,47 .
Отже, сума донарахованого податку повністю відповідає різниці між застосуванням двох ставок до незмінної бази оподаткування.
Таким чином, фактичною підставою для донарахування податку стало не встановлення контролюючим органом іншого розміру оподатковуваного доходу фізичних осіб, а виключно висновок про необхідність застосування загальної ставки 18 відсотків замість спеціальної ставки 5 відсотків.
Суд вважає такий спосіб визначення податкового зобов`язання таким, що не відповідає положенням статей 167 та 173 Податкового кодексу України.
Відповідач фактично надав відсутності документа про оцінку майна правового значення, якого законодавець для цієї обставини не встановив, а саме значення підстави для зміни ставки податку.
Водночас відповідно до пункту 7.1 статті 7 Податкового кодексу України ставка податку та порядок його обчислення належать до елементів податку, що визначаються податковим законодавством.
Контролюючий орган, здійснюючи перевірку правильності нарахування та сплати податку, зобов`язаний застосовувати встановлені законом елементи оподаткування і не вправі змінювати їх залежно від наявності або відсутності документів, якщо відповідних правових наслідків прямо не передбачено законом.
Суд також ураховує, що обов`язок податкового агента щодо утримання та перерахування податку, передбачений підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, полягає в утриманні податку із суми оподатковуваного доходу за ставкою, визначеною відповідними положеннями цього Кодексу.
Отже, для висновку про порушення позивачем зазначеного обов`язку відповідач мав установити, що податок був утриманий у меншому розмірі, ніж передбачено законом.
Однак установлені під час перевірки обставини свідчать, що позивач застосувала до доходів фізичних осіб від продажу рухомого майна саме ту ставку, яка передбачена спеціальними положеннями Податкового кодексу України.
Саме по собі ненадання документа про оцінку майна не доводить факту утримання податку за неправильною ставкою та не підтверджує визначеного відповідачем розміру податкової недоплати.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
У цій справі відповідач не довів наявності передбачених Податковим кодексом України підстав для застосування до доходів фізичних осіб від продажу вживаних мобільних телефонів ставки податку 18 відсотків замість 5 відсотків.
Не доведено також заниження позивачем бази оподаткування таких доходів, яке могло б слугувати самостійною підставою для визначення іншого розміру податкового зобов`язання із застосуванням установленої законом ставки.
За таких обставин суд доходить висновку, що визначення позивачу додаткового грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 13 249,47 грн здійснено без належних правових підстав.
Оскільки застосування штрафної санкції у розмірі 3 312,37 грн є похідним від висновку про заниження зазначеного податкового зобов`язання, за відсутності встановленого порушення відсутні й підстави для застосування відповідної фінансової відповідальності.
Отже, податкове повідомлення-рішення від 04.03.2026 №16160240207, яким ФОП ОСОБА_1 визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 16 561,84 грн, є протиправним та підлягає скасуванню.
5. Щодо порушення порядку подання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, та сум утриманого з них податку (податкове повідомлення-рішення від 04.03.2026 №16161240207)
За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, пункту 51.1 статті 51 та підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України.
Підставою для такого висновку стало встановлене відповідачем у попередньому епізоді порушення, яке, на його думку, полягало у застосуванні позивачем ставки ПДФО 5 відсотків замість 18 відсотків при виплаті фізичним особам доходів за придбане у них рухоме майно.
Контролюючий орган зазначив, що у зв`язку з неправильним застосуванням ставки податку позивачем неправильно відображено у податковому розрахунку за IV квартал 2024 року та I квартал 2025 року суми податку при нарахуванні та виплаті доходів фізичним особам за придбаний у них товар. На підставі цього висновку податковим повідомленням-рішенням від 04.03.2026 №16161240207 застосовано штрафну санкцію в розмірі 1 020,00 грн.
Оцінюючи правомірність зазначеного рішення, суд насамперед враховує висновки, викладені при вирішенні попереднього епізоду спору.
Як установлено судом, доходи фізичних осіб від продажу позивачу вживаних мобільних телефонів як об`єктів рухомого майна відповідно до пункту 173.1 статті 173 у взаємозв`язку з пунктом 167.2 статті 167 Податкового кодексу України підлягали оподаткуванню за ставкою 5 відсотків.
Відсутність документа про оцінку майна не є встановленою Податковим кодексом України підставою для заміни цієї ставки загальною ставкою 18 відсотків.
Отже, встановленого відповідачем заниження ПДФО в сумі 13 249,47 грн не існувало, а тому відсутня і первинна фактична підстава, з якою контролюючий орган пов`язував неправильність податкової звітності позивача.
Разом із тим суд вважає необхідним надати оцінку оскаржуваному рішенню і незалежно від зазначеного висновку.
Пункт 51.1 статті 51 та підпункт «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України покладають на податкових агентів обов`язок подавати контролюючому органу податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку.
Таким чином, предметом відображення у відповідній звітності є, зокрема, сума фактично нарахованого (сплаченого) фізичній особі доходу та сума фактично утриманого з такого доходу податку.
У цій справі відповідач не встановив неправильного відображення позивачем сум доходів, фактично виплачених фізичним особам. Загальна сума таких доходів - 101 919,00 грн - контролюючим органом не заперечується та була використана ним самим при здійсненні податкового розрахунку.
Не встановлено відповідачем і невідповідності зазначених у податковому розрахунку сум утриманого податку тим сумам, які позивач фактично утримала при здійсненні відповідних виплат.
Фактично висновок про недостовірність податкового розрахунку ґрунтується не на неправильному відображенні в ньому фактичних показників господарських операцій, а виключно на правовій позиції контролюючого органу про те, що позивач повинна була утримати податок у більшому розмірі.
Однак незгода контролюючого органу з правильністю визначення податковим агентом податкового зобов`язання не тотожна недостовірному відображенню у звітності фактично нарахованого доходу та фактично утриманого податку.
Інше тлумачення фактично означало б, що податковий агент, який правильно зазначив у звітності суму виплаченого доходу та суму реально утриманого податку, мав би зазначати у звітності не фактичні дані, а іншу, не утриману ним суму податку лише тому, що контролюючий орган у подальшому вважає її належною до утримання.
Такий підхід не відповідає призначенню податкового розрахунку як форми відображення фактичних відомостей про нараховані доходи та утримані податки.
Отже, навіть за умови існування спору щодо правильності застосованої ставки податку сам по собі такий спір не доводить неправильності відображення у податковому розрахунку сум фактично виплаченого доходу та фактично утриманого податку.
У цій справі ж, крім того, як установлено судом при вирішенні попереднього епізоду, сама вихідна теза відповідача про неправильність застосування позивачем ставки 5 відсотків є помилковою.
Таким чином, відповідачем не доведено ані первинного порушення щодо заниження ПДФО, на якому ґрунтується оскаржуване рішення, ані самостійного порушення порядку відображення у податковому розрахунку фактичних сум доходів та утриманого податку.
За таких обставин податкове повідомлення-рішення від 04.03.2026 №16161240207 про застосування штрафної санкції у розмірі 1 020,00 грн є протиправним та підлягає скасуванню.
6. Щодо ненадання та незберігання документів, пов`язаних з предметом перевірки (податкове повідомлення-рішення від 04.03.2026 №16165240207)
Контролюючий орган також дійшов висновку про порушення позивачем вимог пунктів 44.1, 44.3, 44.6 статті 44, пункту 85.2 статті 85, пункту 177.10 статті 177 та підпункту 296.1.1 пункту 296.1 статті 296 Податкового кодексу України у зв`язку з ненаданням у повному обсязі документів, пов`язаних із предметом перевірки.
На підставі зазначеного висновку податковим повідомленням-рішенням від 04.03.2026 №16165240207 до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 1 020,00 грн.
В Акті перевірки та у відзиві відповідач зазначає, що позивачем «не надано в повному обсязі документи, пов`язані з предметом перевірки», та як приклад таких документів називає, зокрема, книгу обліку доходів та витрат, а також книгу обліку доходів для платників єдиного податку першої та другої групи.
При цьому відповідач посилається на складені протягом перевірки акти про ненадання документів від 27.01.2026, 28.01.2026, 29.01.2026, 30.01.2026, 02.02.2026, 03.02.2026 та 04.02.2026. 2026.07.22
Суд зазначає, що саме по собі складання актів про ненадання документів не звільняє контролюючий орган від обов`язку при застосуванні фінансової відповідальності встановити, який конкретно документ платник був зобов`язаний мати та зберігати відповідно до закону, у зв`язку з якими господарськими операціями та за який період, коли та на якій правовій підставі такий документ був витребуваний і в чому саме полягало його ненадання.
Натомість висновок Акта в цій частині має переважно узагальнений характер - «документи не надано в повному обсязі» - без належної індивідуалізації конкретних документів, відсутність або ненадання яких утворює склад податкового правопорушення.
Особливе значення має посилання відповідача на ненадання книги обліку доходів та витрат та порушення пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України.
Такий висновок безпосередньо пов`язаний із позицією контролюючого органу, відповідно до якої внаслідок перевищення граничного обсягу доходу у 2024 році позивач була зобов`язана з 01.01.2025 перейти із спрощеної на загальну систему оподаткування.
Проте при вирішенні попереднього епізоду спору суд установив, що зазначений висновок відповідача ґрунтувався на неправомірному включенні до доходу позивача всієї суми коштів, отриманих у межах договорів комісії, замість суми комісійної винагороди, як того вимагає пункт 292.4 статті 292 Податкового кодексу України.
Після виключення неправомірно нарахованих сум установлене відповідачем перевищення граничного обсягу доходу відсутнє, а тому позивач не втратила права на застосування спрощеної системи оподаткування з 01.01.2025.
Отже, у позивача не виник обов`язок вести облік за правилами, встановленими статтею 177 Податкового кодексу України для фізичних осіб - підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування.
Відповідно, ненадання книги або іншого регістру, обов`язок ведення якого контролюючий орган пов`язував виключно з перебуванням позивача на загальній системі оподаткування, не може утворювати податкового правопорушення.
Щодо документів, обов`язок ведення та зберігання яких відповідач пов`язував зі статусом позивача як платника єдиного податку, суд зазначає таке.
Матеріалами справи підтверджується, що під час перевірки позивач надавала контролюючому органу значний обсяг документів. Зокрема, 29.01.2026 та 03.02.2026 були направлені пакети документів, які включали первинні документи, договори, банківські виписки, звіти комісіонера та комітента, а також форми ведення обліку товарних запасів.
За таких обставин для застосування відповідальності недостатньо загального твердження про те, що документи були надані «не в повному обсязі».
Контролюючий орган мав визначити, які саме передбачені законодавством документи, обов`язкові для позивача як платника єдиного податку, не були нею створені, не зберігалися або не були надані на законну вимогу контролюючого органу.
Водночас ані наведене в Акті формулювання порушення, ані доводи відзиву не дають можливості відокремити документи, які позивач дійсно була зобов`язана вести та зберігати за правилами спрощеної системи оподаткування, від документів, які контролюючий орган вимагав виходячи з помилкового припущення про перебування позивача на загальній системі.
Не встановлено відповідачем належним чином і самостійного складу порушення щодо конкретних документів, які позивач повинна була зберігати саме як платник єдиного податку.
Таким чином, контролюючий орган фактично об`єднав у загальному висновку про «ненадання документів у повному обсязі» документи різної правової природи, не визначивши, ненадання якого конкретного документа є фактичною підставою застосованої санкції та з якої саме норми закону випливав обов`язок позивача мати та надати такий документ.
Суд не може самостійно визначати замість суб`єкта владних повноважень, який саме з документів, що згадувалися у запитах або матеріалах перевірки, мав бути покладений в основу притягнення платника до фінансової відповідальності, оскільки це означало б доповнення судом фактичних і правових підстав оскаржуваного рішення.
Отже, в частині документів, пов`язаних із загальною системою оподаткування, висновок відповідача ґрунтується на вже спростованому судом твердженні про обов`язковий перехід позивача на таку систему з 01.01.2025, а в частині документів, обов`язкових для платника єдиного податку, відповідач не встановив і належним чином не сформулював, які саме документи не були збережені або не були надані та в чому конкретно полягало порушення позивача.
За таких обставин відповідачем не доведено складу податкового правопорушення, покладеного в основу податкового повідомлення-рішення від 04.03.2026 №16165240207, у зв`язку з чим зазначене рішення про застосування штрафної санкції у розмірі 1 020,00 грн є протиправним та підлягає скасуванню.
Оцінюючи доводи сторін у сукупності, суд зазначає, що відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У межах цієї справи істотна частина визначених контролюючим органом грошових зобов`язань та штрафних санкцій є взаємопов`язаною.
Зокрема, помилкове включення до доходу платника єдиного податку всієї суми коштів, отриманих за договорами комісії, спричинило подальший висновок про перевищення граничного обсягу доходу, втрату права на застосування спрощеної системи оподаткування та виникнення у 2025 році податкових обов`язків, притаманних загальній системі оподаткування.
Так само висновок про неправильність застосування ставки ПДФО при придбанні рухомого майна став підставою для окремого висновку про неправильне заповнення податкової звітності.
При цьому щодо інших установлених перевіркою порушень відповідач не надав достатніх доказів фактичних обставин, необхідних для застосування відповідних фінансових санкцій.
Суд наголошує, що наявність у контролюючого органу повноважень здійснювати податковий контроль не звільняє його від обов`язку встановити конкретні фактичні обставини кожного податкового правопорушення та належним чином обґрунтувати причинний зв`язок між такими обставинами і визначеними платнику податковими наслідками.
Сукупність досліджених судом доказів не підтверджує висновків контролюючого органу, покладених в основу оскаржуваних рішень.
Відповідач, на якого відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності рішень суб`єкта владних повноважень, такого обов`язку не виконав.
За таких обставин адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 13 312,00 грн відповідно до частини першої статті 139 КАС України підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116, ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16154240207.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16136240207 .
Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16121240207.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16163240207.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16164240207.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16133240207.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16160240207.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 № 16161240207.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16162240207.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 04.03.2026 №16165240207.
Скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві № 14878240207 від 26.02.2026 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску.
Скасувати Вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ф 14898 від 26.02.2026 року .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 13312 (тринадцять тисяч триста дванадцять) грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 15 жовтня 2026 року.
Суддя Спірідонов М.О.