Справа № 303/7820/26
2/303/3726/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючого судді Заболотного А.М.
секретар судового засідання Желізняк К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мукачево в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Верхньокоропецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Друга мукачівська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,-
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Верхньокоропецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом. Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_2 , яка за життя склала заповіт від 01.12.2000 року, яким заповіла все належне їй майно позивачу. Про існування заповіту позивачка не знала та дізналася лише у травні 2026 року, коли під час проведення ремонтних робіт у будинку спадкодавиці було виявлено відповідний документ. Після смерті ОСОБА_2 у будинку продовжував проживати її син ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , не оформивши спадкових прав. Зазначає, що за життя баба не повідомляла їй про складений заповіт, а з огляду на проживання сина спадкодавиці у спадковому будинку позивач вважала, що він оформив спадщину. 28.08.2026 року позивач звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак постановою державного нотаріуса їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з пропуском установленого законом строку для прийняття спадщини. Посилаючись на те, що про наявність заповіту їй стало відомо лише у травні 2026 року, позивач вважає причини пропуску строку поважними та просить суд визначити їй додатковий строк тривалістю два місяці для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 .
Ухвалою від 07.09.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання по справі призначено на 25.09.2026 року.
Ухвалою від 25.09.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.10.2026 року.
Позивач ОСОБА_1 та її представник, адвокат Носова Г.В., в судове засідання не з`явилися, представник подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, просить позов задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві.
Представник відповідача Верхньокоропецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області Химич В.І. в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без їх участі.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Другої мукачівської державної нотаріальної контори Шпеник М.Ю. в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 02.02.2008 року.
Предметом цього спору є питання встановлення наявності підстав для визначення додаткового строку для подання заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також судом встановлено, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_2 .
На день смерті ОСОБА_2 постійно проживала та була зареєстрована у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_2 . Право власності на зазначений житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами було зареєстровано за нею на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 07.10.2005 року.
Згідно із заповітом від 01.12.2000 року, посвідченим виконавчим комітетом Верхньокоропецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, у реєстрі нотаріальних дій № 24, ОСОБА_2 заповіла все належне їй майно своїй онуці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Наявність зазначеного заповіту підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 28.08.2026 року № 86513313, згідно з якою заповіт зареєстрований у Спадковому реєстрі за номером 39510456.
З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 28.08.2026 року № 86513351 встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не відкривалася, свідоцтва про право на спадщину не видавалися.
Разом із ОСОБА_2 на день її смерті проживав та був зареєстрований її син ОСОБА_3 , 1968 року народження, що підтверджується довідкою відділу ЦНАП Верхньокоропецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 13.05.2026 року № 10-10/134.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 03.08.2024 року.
Після його смерті спадкова справа не відкривалася, свідоцтва про право на спадщину не видавалися, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 28.08.2026 року № 86513319. Відповідно до інформаційної довідки № 86513392 заповіти від його імені у Спадковому реєстрі відсутні.
Позивач вказує на те, що у травні 2026 року під час проведення ремонтних робіт у житловому будинку, який належав ОСОБА_2 , на горищі було виявлено пакет зі старими документами, серед яких знаходився заповіт від 01.12.2000 року на ім`я позивача. До цього часу позивачка не була обізнана про існування заповіту, оскільки за життя бабуся не повідомляла їй про своє волевиявлення щодо розпорядження майном на випадок смерті.
Також вказує на те, що після виявлення заповіту звернулася до державного нотаріуса Другої мукачівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Постановою державного нотаріуса від 28.08.2026 року № 276/02-31 у вчиненні нотаріальної дії відмовлено у зв`язку з пропуском установленого законом строку для прийняття спадщини.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1223, ч. 1 ст. 1220, ч. 1 ст. 1270 ЦК України). Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Частиною 2 ст. 1223 ЦК України передбачено, у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи зазначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. За змістом ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Згідно з ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. У ч. 1 ст. 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.
Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.
Разом з тим, згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06.09.2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.
Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах.
Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.
Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.
Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.
Крім того, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 26.06.2024 року у справі № 686/5757/23, Велика Палата Верховного Суду конкретизувала підхід до оцінки необізнаності спадкоємця про наявність заповіту як причини пропуску строку для прийняття спадщини. Зокрема, необхідно враховувати, чи є заповіт єдиною підставою спадкування для відповідної особи та чи вимагало незнання про його існування вчинення нею дій щодо прийняття спадщини за законом.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що необізнаність про наявність заповіту може визнаватися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або наступної черги, яка набуває право на спадкування за відсутності спадкоємців попередньої черги, оскільки такі особи за відсутності заповіту не були б закликані до спадкування.
З огляду на наведений правовий висновок суд вважає за необхідне оцінити правовий статус позивачки як спадкоємиці, обставини її обізнаності про існування заповіту та поведінку після того, як їй стало відомо про волевиявлення спадкодавиці.
Як установлено судом, позивач ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя спадкодавиця склала заповіт від 01.12.2000 року, посвідчений Верхньокоропецькою сільською радою Мукачівського району Закарпатської області, яким заповіла все належне їй майно позивачці.
Наявність зазначеного заповіту підтверджується відповідними відомостями Спадкового реєстру. Доказів скасування заповіту або визнання його недійсним матеріали справи не містять.
Суд бере до уваги, що позивач не належить до спадкоємців першої черги за законом після смерті ОСОБА_2 , оскільки є її онукою, а її мати ОСОБА_4 , яка є дочкою спадкодавиці, жива. За таких обставин позивачка не набуває права спадкування за законом за правом представлення замість своєї матері відповідно до ст. 1266 ЦК України.
Отже, у спірних правовідносинах підставою спадкування для позивачки є саме заповіт, складений на її користь.
При цьому сама по собі наявність у спадкодавиці сина ОСОБА_3 , який проживав разом із нею на день її смерті, не змінює правового статусу позивачки як спадкоємиці за заповітом та не свідчить про наявність у неї самостійного права на спадкування за законом.
Як стверджує позивачка, за життя ОСОБА_2 не повідомляла їй про складення заповіту та не висловлювала наміру передати їй своє майно після смерті. Позивач також не була обізнана про наявність відповідного документа після смерті бабусі, оскільки у житловому будинку спадкодавиці продовжував проживати її син ОСОБА_3 , який, за твердженням позивачки, мав намір оформити спадкові права на будинок, проте не оформив, а спадкоємці після його смерті відсутні.
Суд враховує, що позивачка тривалий час проживала окремо від спадкодавиці, а після смерті останньої не вчиняла дій щодо прийняття спадщини, оскільки не знала про існування заповіту, складеного на її користь. Водночас сам факт непроживання разом зі спадкодавицею та припущення щодо намірів іншого родича не можуть самостійно визнаватися поважними причинами пропуску строку. Такі обставини підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами, зокрема, з урахуванням правового статусу позивачки та фактичного часу, коли вона дізналася про заповіт.
Згідно з матеріалами справи, про існування заповіту позивачці стало відомо лише у травні 2026 року, коли під час проведення ремонтних робіт на горищі житлового будинку, що належав ОСОБА_2 , було виявлено пакет зі старими документами, серед яких знаходився заповіт від 01.12.2000 року.
Після виявлення заповіту позивач вжила заходів для з`ясування правового статусу спадкового майна, звернулася до відповідних органів за отриманням інформації про реєстрацію права власності на житловий будинок та відомостей зі Спадкового реєстру, а 08.08.2026 року звернулася до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Постановою державного нотаріуса від 28.08.2026 року № 276/02-31 у вчиненні нотаріальної дії їй було відмовлено у зв`язку з пропуском установленого законом строку для прийняття спадщини.
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що після фактичного виявлення заповіту позивач вжила заходів для оформлення спадкових прав та звернулася до нотаріуса, а надалі до суду за захистом свого права.
Суд також бере до уваги, що відсутність спадкової справи після смерті ОСОБА_2 та свідоцтв про право на спадщину самі по собі не підтверджують відсутності інших осіб, які могли прийняти спадщину. Водночас ці відомості підтверджують, що спадкові права на належний спадкодавиці житловий будинок у нотаріальному порядку не були оформлені, що зумовило необхідність з`ясування позивачкою обставин спадкування після виявлення заповіту.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, суд виходить із того, що необізнаність позивача про існування заповіту стосується обставин, які мають істотне значення для реалізації нею права на спадкування. Позивач не була спадкоємицею за законом, яка мала б самостійно реалізувати право на спадкування незалежно від наявності заповіту, а її право на спадкування спірного майна виникає саме на підставі волевиявлення спадкодавиці, оформленого заповітом.
За таких обставин застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 року у справі № 686/5757/23 дає підстави для визнання необізнаності позивачки про наявність заповіту поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки саме заповіт є підставою її спадкування, а про його існування вона дізналася після закінчення встановленого законом строку.
Крім того, у згаданій вище постанові Велика Палата Верховного Суду зауважує, що важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину.
У зв`язку з цим судом встановлено, що у цій справі спір існує з територіального громадою, а не між двома спадкоємцями, що вказує на відсутність порушення принципу правової визначеності стосовно інших осіб.
При цьому, суд враховує необхідність забезпечення поваги до волі заповідача, яка належним чином виражена у заповіті та відповідно до закону підлягає правовій охороні після смерті особи. Відмова у визначенні додаткового строку виключно з формальних підстав, без урахування конкретних обставин, за яких спадкоємиця дізналася про заповіт, не відповідала б необхідності оцінити обставини справи з урахуванням свободи заповіту та права спадкоємиці на реалізацію спадкових прав у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
На підставі зазначеного, аналізуючи наявні по справі докази в їх сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів, враховуючи фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, а також відсутність втручання у право власності інших осіб, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки в протилежному випадку позивач буде позбавлена спадщини. Тому суд вважає за необхідне визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори тривалістю два місяці.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 1220, 1222, 1223, 1261, 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України, суд,-
У Х В А Л И В :
Позов задовольнити.
Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , додатковий строк тривалістю два місяці для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , який рахувати з дня набрання рішенням суду законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).
Представник позивача: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 ).
Відповідач: Верхньокоропецька сільська рада Мукачівського району Закарпатської області (вул. Шенборна, 16, с. Верхній Коропець, Мукачівський район, Закарпатська область, код ЄДРПОУ: 04350263).
Третя особа: Друга Мукачівська державна нотаріальна контора (пл. Кирила і Мефодія, 30, м. Мукачево, Закарпатська область, код ЄДРПОУ: 05466016).
Суддя А.М.Заболотний