Рішення № 140627113 у справі № 205/3857/25 від 18.09.2026

Єдиний унікальний номер 205/3857/25

Номер провадження2/205/915/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Грони Д. С.,

за участю секретаря судового засідання Швидкої К. О.,

позивачі: не з`явились,

відповідач: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до держави російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди внаслідок військової агресії та окупацією російською федерацією частини території України, -

ВСТАНОВИВ:

До Новокодацького районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про встановлення факту вимушеного переселення внаслідок збройної агресії рф проти України, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії та окупацією російською федерацією частини території України.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що до початку повномасштабного вторгнення з боку країни-агресора російської федерації вона з родиною проживала у м. Маріуполі. Напередодні повномасштабного вторгення рф на територію України, тобто 23.02.2022, позивачка разом зі своїми дітьми поїхала до родичів на ночівлю. З власних речей з собою вони мали лише документи, одну зміну дитячого одягу для сина, піжами для дітей, памперси, дитяче харчування та готівку в розмірі п`ятнадцять тисяч гривень. 24.02.2022 о 04 годині ранку президент рф публічно оголосив про початок так званої «спеціальної військової операції» внаслідок якої місто Маріуполь потрапило під навалу обстрілів рф. Позивачка з дітьми не змогли повернутися до свого помешкання. За час перебування в блокаді міста Маріуполя, із 26.02.2022 по 15.03.2022 позивачка з дітьми, рятуючи своє життя, вимушені були жити в підвалах під постійними обстрілами збройних сил рф, в умовах дефіциту їжі, відсутності в місті води, світла, газу, тепла і зв`язку. 16.03.2022 позивачці та її родині, під постійними обстрілами збройних формувань рф та так званої днр, вдалося виїхати на підконтрольну уряду України територію. В подальшому житло позивачки, яке залишилось в окупованому м. Маріуполі було захоплено представниками окупаційної адміністрації та пограбоване. Посилаючись на викладені обставини, а також на пережитий стрес та моральні страждання, просить суд встановити факт, що має юридичне значення, що вимушене переселення позивачки та її дітей у березні 2022 року відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та тимчасовою окупацією російською федерацією частини території України, стягнути з держави російської федерації на користь ОСОБА_1 та на користь неповнолітньої ОСОБА_2 та на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 4 635 686,58 грн, моральну шкоду у розмірі 300 000,00 доларів США, по 100 000 доларів США кожному.

17.03.2025 ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (суддя Бізяєва Н.О.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

12.06.2025 Розпорядженням керівника апарату суду, у зв`язку з достроковим припиненням відрядження судді Бізяєвої Н. О. до Новокодацького районного суду міста Дніпра, було проведено повторний розподіл справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначеного головуючого суддю Грону Д. С.

17.06.2025 ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра суддею прийнято справу до свого провадження, продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

06.10.2025 ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпропетровська закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з`явилась, клопотань про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції не подавала, про час та місце слухання справи була повідомлена своєчасно та належним чином. 31.03.2025 через систему «Електронний суд» подала заяву про розгляд справи за її відсутності, вказала, що позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, причини неявки суду не повідомив, у встановлений строк представник відповідача не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.

Розглянувши питання судового імунітету в даному випадку, суд дійшов такого.

У справах з іноземним елементом щодо приватноправових відносин, одним із учасників яких є іноземні держави, акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та в інших випадках, передбачених законами України і міжнародними договорами України, застосовується судовий імунітет.

Позивачка визначила відповідачем російську федерацію.

У випадку пред`явлення позову до іноземної держави, питання судового імунітету розглядається, зокрема відповідно до статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Крім того, судовий імунітет поширюється також на акредитовані в Україні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав, їх службових осіб. Дипломатичний і консульський імунітети регулюються національним законодавством і міжнародними конвенціями: Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року, Віденською конвенцією про консульські зносини і факультативними протоколами 1963 року. На відміну від іноземних держав вони підлягають юрисдикції судів України лише в межах, визначених принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорам відповідної держави.

При цьому, рішення про відмову від імунітету може бути прийняте виключно державою, що акредитує, а не дипломатичним представництвом самостійно, в якому здійснює функції дипломатичний агент тобто Урядом цієї держави в особі відповідного зовнішньополітичного відомства.

Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятий Радою Європи 16.05.1972 (далі конвенція 1972) та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН 02.12.2004 (далі Конвенція 2004).

Обидві конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету, а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом в суді іншої держави-учасниці.

Так, стаття 11 Конвенції 1972 та стаття 12 Конвенції 2004 передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справ, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Зазначені статті відображають підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну.

Попри те, що Україна не є учасницею жодної із вищенаведених конвенцій, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 14.03.2013 справі «Олєйніков проти Російської Федерації» вказав, що положення Конвенції 2004 року підлягають застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її.

Вищезазначене також було враховано Верховним Судом у своїй постанові від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц, якою суд обґрунтував свою правову позицію про відсутність у рф судового імунітету.

Отже, судовий імунітет не підлягає застосуванню з огляду на порушення рф державного суверенітету України.

Також, Верховний Суд у своєму рішенні від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 зазначив, що починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні рф запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку із вчиненням збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності України.

Виклик відповідача у справі держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації, здійснювався шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України на сайті Новокодацького районного суду міста Дніпра.

З огляду на викладене, керуючись ч. 4 ст. 223 ЦПК України, суд дійшов до висновку про розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних у ній доказів та відповідно до ст. 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши обставини, оцінивши наявні у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зіст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За положеннями статей 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.

Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).

Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф.

Міністерством розвитку громад та територій України 28.02.2025 наказом № 376 затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08.06.1977 несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла.

За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копію паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 , виданим Орджонікідзевським РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області 16.10.2007.

Позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Маріуполі. Її батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 від 29.02.2016.

ОСОБА_2 з 11.05.2011 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 04.03.2021 № 12-12.01-0357.

17.08.2016 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було зареєстрували шлюб, та складено актовий запис № 321, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_3 від 17.08.2016.

ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Маріуполь. Його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_4 від 16.02.2019.

ОСОБА_3 з 20.08.2020 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади № 2024/001047093 від 31.01.2024.

22.03.2022 ОСОБА_1 разом з дітьми виїхала до Республіки Польща, що підтверджується відміткою в закордонному паспорті, а також "Засвідченнями для громадянина України" виданими польською стороною.

В подальшому Позивачка та її діти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримали тимчасовий захист на території Республики Польща, що підтверджується відповідними свідоцтвами з реєстру PESEL.

Стосовно позовної вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, що вимушене переселення ОСОБА_1 та її малолітніх дітей з міста Маріуполя Донецької області відбулось внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та тимчасовою окупацією російською федерацією частини території України суд зазначає таке.

Факт збройної (військової) агресії російської федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, отже не підлягає доказуванню. Саме наслідком збройної агресії рф, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародною спільнотою, стала окупація частини території України. Суд погоджується з твердженням позивачки, що переселення її та її неповнолітніх дітей з міста Маріуполя Донецької області у березні 2022 року відбулося внаслідок саме збройної агресії рф та окупації частини території України.

Щодо позовних вимог про стягнення матеріальних збитків внаслідок тимчасової окупації м. Маріуполя рф та вимушеним переселенням позивачки та її родини суд зазначає таке.

Квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_1 , що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав № 29834701 від 29.04.2011. Вартість цієї квартир позивачка заявляє у сумі 1 800 000,00 грн. Звіт про оцінку цього майна позивачкою надано не було. Крім того, позивачкою не надано доказів знищення цього майна. Факт знаходження цього майна на тимчасово окупованій території України, хоча і перешкоджає позивачці вільному користуванню цим майном, проте не позбавляє її права власності на це майно.

Транспортний засіб Skoda Fabia, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_5 належить ОСОБА_4 (титульний власник), що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 .

Транспортний засіб ГАЗ 2417, 1989 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_7 також належить ОСОБА_4 (титульний власник), що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 .

Суд зазначає, що власник цього майна з позовом до суду не звертався, а позивач у цій справі не надала підтвердження повноважень діяти від імені та в інтересах ОСОБА_4 .

Як вказує позивачка, власницею гаражу № НОМЕР_8 в кооперативі «Олімпійський 25» також є інша фізична особа - ОСОБА_5 , яка також до суду не зверталась, а позивач у цій справі не надала підтвердження повноважень діяти від імені та в інтересах ОСОБА_5 .

Крім того Позивачка вказує про шкоду від втрати нею земельної ділянки площею 0,06 га вартістю 350 814,66 грн. Суд зазначає, що дачна земельна ділянка площею 0,06 га в садівничому товаристві «Павлопілля» належить до колективної форми власності, що вбачається з копії Членської книжки члена садівничого товариства (а.с. 60) та Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості (а.с.62). Членом вказаного садівничого товариства є ОСОБА_4 . Як членом цього товариства ним сплачено вступний внесок в сумі 2 000,00 грн. Земельного акту на право приватної власності на земельну ділянку, а також свідоцтва про право власності на садовий (дачний) будинок, або будь якого іншого підтвердження право власності на вказане майно позивачем суду не надано.

Щодо позовних вимог про компенсацію витрат позивачки на організацію життя в Республіці Польща у зв`язку з вимушеним переселенням, витрат на відновлення здоров`я позивачки, її дітей, батьків, поїздки із Польщі до України, а також втраченої вигоди у зв`язку з неможливістю виконувати свої трудові обов`язки суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка разом з дітьми у березні 2022 року виїхала з України до Республіки Польща, де отримали PESEL, тобто залучена до спеціально запровадженої програми, яка надає право на тимчасовий захист українців. Ця програма надає право на офіційне працевлаштування без додаткових дозволів на роботу, доступ до медичних послуг у системі NFZ, отримання соціальних виплат та допомоги. Позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що особисто нею були понесені додаткові витрати на організацію свого проживання, які б не покривались програмою Уряду Республіки Польща з тимчасового захисту українців, як і того, що з часу офіційного звільнення з попереднього місця роботи вона не мала об`єктивної можливості працевлаштуватись за місцем свого фактичного знаходження.

Також суд зауважує, що з наданих позивачкою копії лабораторних досліджень не можливо однозначно встановити, що вони стосуються саме негативних наслідків для здоров`я позивачки внаслідок вимушеного переселення з міста Маріуполя у зв`язку зі збройною агресією рф. До того ж переклад цих досліджень з польської мови виконано позивачкою за допомогою програми ChatGPT, а не дипломованим фахівцем-лінгвістом. Таким чином суд вважає надані копії лабораторних досліджень не належними доказами у цій справі.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про недоведеність позивачкою належними та допустимими доказами завданої їй відповідачем матеріальної шкоди в розмірі 4 635 686,58 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивачки компенсації моральної шкоди у розмірі 100 000,00 доларів кожному суд зазначає таке.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: зокрема, у випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на рф як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди рф.

Таким чином, рф є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме рф є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Право на життя передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, ІV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти російської федерації» від 1 липня 2010 року зокрема зазначив: 37. Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia); Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 року у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia); рішення у справі «Гарабаєв проти Російської Федерації» (Garabayev v. Russia), а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 року у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia).

З огляду на вказану практику Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

За положеннями ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію, як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Луізідоу проти Турецької Республіки» (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

В рішенні Суду зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того, суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.

Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.

Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з частинами 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Способи захисту цивільних прав визначено ст. 16 ЦК України.

Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

У ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Загальновідомим, та таким, що не потребує доказування, є факт, що 24.02.2022 почалось повномасштабне російське збройне вторгнення в Україну і триває до теперішнього часу.

У позовній заяві позивач зазначає про те, що вона разом з дітьми були вимушені покинути власну домівку внаслідок повномасштабного вторгнення рф на територію України, тривалий час перебували під артилерійськими обстрілами та авіаційним бомбардуванням збройних сил рф. Тривалий час позивачка та її неповнолітні діти перебували в м. Маріуполі в умовах реальної загрози життю та здоров`ю, в умовах нестачі їжі та питної води. В подальшому в складі гуманітарної колони виїжджали з тимчасово окупованої території України на підконтрольну Уряду України територію. Більш того, в м. Маріуполі Донецької області залишилось майже все майно позивачки та її родини, яке в подальшому було розграбоване представниками окупаційної адміністрації. У звязку з вказаним позивачка разом з дітьми була вимушена виїхати до Республіки Польща та мусила облаштовувати своє життя в новому місці.

Враховуючи наведені позивачкою обґрунтування душевних страждань, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, позивачем вірно обрано спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у вигляді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно неї.

Слід зазначити, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідачем будь-яких доказів, які б спростовували наведені позивачкою обставини або свідчили про відсутність причинного зв`язку між його діями та заподіяною шкодою, суду не надано.

Враховуючи тривалість та характер моральних переживань, що пов`язані з військовою агресією російської федерації проти України, вимушеністю позивачки та її дітей покинути власну домівку та змінити звичний уклад їхнього життя, враховуючи відчуття позивачкою та її дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 душевних страждань, що не дають їм можливості проживати повноцінним життям та життям, яким вони проживали до збройної агресії російської федерації проти України, те, що позивачка та її неповнолітні діти зазнають душевного болю та страждань, втрати душевного спокою, постійно відчуває невпевненість і незахищеність, з урахуванням вимог справедливості, співмірності та розумності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди в загальному розмірі 3 600 000,00 грн, тобто 1 200 000,00 грн на користь ОСОБА_8 , 1 200 000,00 грн на користь ОСОБА_2 , 1 200 000,00 грн на користь ОСОБА_3 .

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно з п. 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави в розмірі 15 140,00 гривень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.1,2,77-78,81,89,141,223,247,259,263-265,273,279,280,354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до держава російська федерація про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Встановити факт, що має юридичне значення, що вимушене переселення ОСОБА_1 та її дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у березні 2022 року відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та тимчасовою окупацією російською федерацією частини території України.

Стягнути з відповідача держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_9 ), яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_10 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_11 ) моральну шкоду у розмірі - 3 600 000 (три мільйона шістсот тисяч) гривень 00 копійок, тобто по 1 200 000,00 грн кожному.

Стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації на користь держави Україна судовий збір у розмірі 15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: держава російська федерація, в особі міністерства юстиції російської федерації : 119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14.

Суддя: Денис ГРОНА