Справа № 344/13658/25
Провадження № 2/344/918/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ЗАОЧНЕ
15 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:
головуючої судді Домбровської Г.В.,
при секретарі з/з: Петришин Р.Р.,
за участі Позивача ОСОБА_1 , представника Позивача адвоката Тиніва І.Д., прокурора Коцюруби О.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю органу опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (надалі - «Позивач») звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 (надалі - «Відповідач») про позбавлення батьківських прав, у якому просила позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги мотивовує тим, що Відповідач, який є рідним батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не підтримує жодного зв`язку з нею, не бере участі у її вихованні та утриманні, не цікавиться навчанням дитини, її розвитком.
Як зазначено Позивачем у позовній заяві, Відповідач протягом семи років не бере жодної участі у матеріальному та фінансовому забезпеченні дитини, не підтримує спілкування із донькою та не бере участь у її вихованні, не дбає про її здоров`я, не піклується про фізичний, моральний та духовний розвиток дочки, навчання та освіту дитини, не виражає поваги щодо неї, чим позбавив малолітню доньку належного батьківського виховання та опіки. Відповідач не тільки ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а свідомо не бажає їх виконувати.
Позивач та її представник у судових засіданнях позовні вимоги підтримували та просили їх задовольнити. Додатково Позивач зазначила, що ще за час спільного проживання з Відповідачем ним було позичено у різних людей значні суми коштів, які не повернуто. У зв`язку з виїздом Відповідача за кордон його кредитори пред`являють претензії щодо повернення коштів їй, колишній дружині. А тому, пред`являючи даний позов про позбавлення батьківських прав, вона прагне у майбутньому убезпечити власну дитину від претензій кредиторів її батька щодо боргів останнього.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суду не сповістив, про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся в установленому законом порядку. Заперечень проти позову, в тому числі відзиву на позовну заяву, заяв чи клопотань від Відповідача не надходило.
Крім того, повідомлення Відповідача було здійснено на підставі ч. 11 ст. 128 ЦПК України шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада» на веб-сайті Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Органом опіки та піклування - Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради - на адресу суду направлено висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав. В судовому засіданні представник органу опіки підтримувала наданий висновок, в подальшому, будучи належним чином повідомленими, не зявилася в судове засідання.
В судовому засіданні 06.10.2026 року, за участі психолога, Судом з`ясовано думку дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка повідомила Суду, що взагалі не знає свого батька та ніколи його не бачила, лише на фотографіях, які показувала мама. Батько ніколи не телефонує дитині, не вітає з днем народження, не передає ніяких подарунків.
Прокурор в судовому засіданні вважала за доцільне позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Оскільки Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, про причини свої неявки в судове засідання не повідомив, відзиву на позов до суду не подав, а Позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, Суд на підставі ст. 280 ЦПК України ухвалив про заочний розгляд справи.
Проаналізувавши пояснення Позивача та його представника, з`ясувавши думку дитини, висновок органу опіки та піклування, позицію прокурора, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.
Сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.11.2018 року у справі №344/7594/18, яке набрало законної сили 04.01.2019 року.
Вказаним рішенням розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 12.07.2013 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції, про що зроблено актовий запис за №864.
Малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено на проживання з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Як вбачається зі змісту рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.11.2018 року у справі №344/7594/18, звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 зазначала, що «причиною розірвання шлюбу є те, що відповідач залишив сім`ю, забравши всі сімейні заощадження, залишив позивачку з дитиною та пішов з дому. Також він ошукав та заволодів грошовими коштами інших осіб, які на даний час здійснюють моральний тиск на позивачку з приводу повернення їм коштів. Без згоди позивачки отримав кредит у банку, який витратив на власні потреби. За таких обставин вважає, що примирення є неможливим, оскільки, суперечить інтересам позивачки та малолітньої доньки».
Відповідно до Свідоцтва про народження (повторно) серії НОМЕР_2 від 17.07.2024 року (а.с.11) батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Згідно Довідки № 9653 про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 виданої Управлінням реєстраційних процедур Івано-Франківської Міської ради від 22 вересня 2020 року, дитина проживає разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 20.12.2018 року у справі №344/8187/18, яке набрало законної сили 21.01.2019 року, вирішено стягувати із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повнолітня. Стягнення аліментів розпочато з 12 червня 2018 року.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17.07.2019 року у справі №344/8049/19, яке набрало законної сили 19.08.2019 року, стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , пеню за прострочення сплати аліментів на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за період з 12.06.2018 року по 30.04.2019 року, у розмірі 10 892 грн. 24 коп.
Згідно розрахунку Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Міністерства юстиції України зі сплати аліментів згідно виконавчого листа №344/8187/18 виданого 24.01.2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, заборгованість по сплаті аліментів станом на 01.05.2025 року становить 39 610, 54 грн.
Малолітня ОСОБА_4 навчається у класі Ліцею № 20 Івано-Франківської міської ради, що підтверджується заявою про зарахування від 11.04.2022 року (а.с.16).
Згідно Характеристики від Ліцею № 20 Івано-Франківської міської ради на ученицю 3-А класу Ліцею № 20 Івано-Франківської міської ради ОСОБА_3 дитина зарекомендувала себе як дисциплінована, скромна, працьовита та доброзичлива учениця. На уроках завжди уважна та активна. Навчанням та вихованням ОСОБА_5 займається мама, ОСОБА_1 . За період навчання дитини у ліцеї №20 батько ОСОБА_2 не цікавився навчанням та вихованням дочки. батько не приходив у заклад освіти та не борав участі у її вихованні, не спілкувався з класним керівником та не брав участі у роботі батьківського колективу ліцею.
Відповідно до інформації Ліцею № 20 Івано-Франківської міської ради про участь батька ОСОБА_2 у вихованні дочки, ОСОБА_3 , за період навчання дитини у Ліцеї № 20, батько ОСОБА_2 впродовж навчання дитини від першого классу у закладі освіти Ліцей №20 не з`являвся. Він не цікавився дочкою та її навчальною діяльністю, не брав участь в роботі батьківського комітету класу та ліцею. Класник керівник не бачила його та не спілкувалася з батьком ОСОБА_3 .
Отже, як зазначено у позовній заяві, Відповідач протягом семи років не бере жодної участі у матеріальному та фінансовому забезпеченні дитини, не підтримує спілкування із донькою та не бере участь у її вихованні, не дбає про її здоров`я, не піклується про фізичний, моральний та духовний розвиток дочки, навчання та освіту дитини, не виражає поваги щодо неї, чим позбавив малолітню доньку належного батьківського виховання та опіки. Відповідач не тільки ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а свідомо не бажає їх виконувати. ОСОБА_2 перестав брати будь-яку участь у вихованні дитини, коли дочці виповнилося 2 роки. Відповідач не відвідує дитину за місцем її проживання та не спілкується з дочкою ні безпосередньо, ані за допомогою телефонного зв`язку чи інших засобів комунікації. Фактично протягом 7-ми років Відповідач жодного разу не цікавився життям дитини, не виявляв будь-якого інтересу щодо виховання, стану здоров`я та розвитку малолітньої. Протягом цього періоду дитина не бачила батька та не відчувала його підтримки. Відповідач впродовж цього часу ніколи не вітав дитину ані з днем народження, ні з іншими святами. При цьому, позивачкою не створювалися перешкоди у спілкуванні батька з дитиною.
Таким чином, як зазначено у позовній заяві, свідома поведінка Відповідача є спрямованою на умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків, виражає повне ігнорування інтересів дитини та виявляє протягом тривалого часу явне небажання мати щось спільне з дочкою.
Враховуючи вищевикладене, посилаючись на те, що Відповідач не бере жодної участі у вихованні дитини, Позивач звернулася до суду з даним цивільним позовом про позбавлення його батьківських прав.
Згідно із частиною 4 статті 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина 5 статті 19 Сімейного кодексу України).
Відповідно до наявного у матеріалах справи Витягу з рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 22.05.2026 року №685 Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За змістом статей 3,9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка набрала чинності для України 27.09.1991 року, у всіх діях щодо дітей, у тому числі коли дитина розлучається з одним з батьків, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (пункт 49 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» та пункт 47 рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява №31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
У постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св2) зазначено, що Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька/матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Суд наголошує, що відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
При цьому, Суд зауважує, що відповідно до правових висновків, викладених у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17 (провадження № 61-11607св19), від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17 (провадження № 61-18550св19), від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18 (провадження № 61-22060св19), від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17 (провадження №61-4149св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18 (провадження № 61-20399св19), від 13 жовтня 2021 року у справі № 359/8130/19 (провадження № 61-9758св21), позбавлення батьківських прав за пунктом 2 частини першої статті 164 СК України має такі особливості:
- ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками;
- позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України;
- розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який суди йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, провадження № 61-9650св24).
Так, як зазначила в судовому засіданні Позивача та підтвердила дитина під час зясування її думки, Відповідач - батько дитини, свідомо нехтує та ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо її виховання, тобто свідомо самоусунувся від виховання та утримання дітей. Будь-які перешкоди у вихованні дітей у Відповідача відсутні.
В даній цивільній справі Відповідач ОСОБА_2 , будучи (вважаючись) належним чином повідомленим про судові засідання у справі, не скористався правом з`явитися в судове засідання та надати власні пояснення щодо порядку здійснення та виконання ним своїх батьківських обов`язків по відношенню до неповнолітньої дитини.
При цьому, судом неодноразово відкладалися судові засідання, в том числі і з метою надання можливості Відповідачу особисто з`явитися в судове засідання, однак таким правом Відповідач не скористався.
Так, Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження того, що Позивачкою ОСОБА_1 чи іншими особами Відповідачу ОСОБА_2 чиняться будь-які перешкоди у спілкуванні з дитиною, у її вихованні.
Будь-яких обставин поважності причин того, що ОСОБА_2 не займається вихованням своєї дитини, Судом не встановлено.
Судом не встановлено обставин, а стороною Відповідача такого не доведено належними та допустимими засобами доказування, що ОСОБА_1 чинить будь-які перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною, в участі у її вихованні.
Крім того, Суд звертає також увагу на те, що в ході розгляду даної цивільної справи органом опіки та піклування прийнято Рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 22.05.2026 року №685 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд також вважає за необхідне звернути увагу на висловлену Верховним Судом правову позицію у постанові від 29.09.2021 року по справі № 459/3411/18, провадження №61-10531св21.
Під час перегляду судових рішень про задоволення позову про позбавлення батьківських прав по справі № 459/3411/18 Верховний Суд роз`яснив, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Також Верховний Суд зауважив, що лише факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Під час перегляду судових рішень, Верховний Суд виходив з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
На необхідності дотримання вказаного принципу неодноразово наголошено у практиці Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ»), яка застосовується судами України на підставі частини четвертої статті 10 ЦПК України та положень Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (рішення ЄСПЛ від 06 липня 2010 року у справі «Neulinger and Shuruk v. Switzerland», заява № 41615/07, п. 135; рішення ЄСПЛ від 11 жовтня 2017 року у справі «M.S. v. Ukraine», заява № 2091/13, п. 77). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Mamchur v. Ukraine»(«Мамчур проти України»), заява № 10383/09, п. 100).
Враховуючи наведене, проаналізувавши матеріали даної справи, оцінивши надані докази та пояснення учасників провадження, Суд дійшов висновку про те, що доказів, які б спростовували твердження Позивача про те, що батько ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини ОСОБА_3 , та спілкуванні з нею в належному обсязі, Відповідачем Суду не надано, а Судом таких обставин не встановлено.
Зокрема, належні докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 піклується про фізичний і духовний розвиток дитини ОСОБА_3 , її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: забезпечує необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини (в разі потреби), спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; надає дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей; сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; виявляє інтерес до внутрішнього світу дитини; створює умов для отримання нею освіти, - в матеріалах справи відсутні.
Можливості на даний час змінити поведінку ОСОБА_2 у кращий бік по відношенню до виховання дитини Суд не вбачає, а обставин, які б свідчили про відсутність його вини у невиконанні батьківських обов`язків, Судом не встановлено.
Відтак, вищевказані обставини свідчать про те, що поведінка батька, пов`язана з його самоусуненням від виконанням батьківських обов`язків, суперечить інтересам дитини ОСОБА_3 , позбавляє її відповідних соціальних благ, створює перешкоди у реалізації відповідних прав та обов`язків.
При цьому, у постанові від 29.09.2021 року по справі № 459/3411/18, провадження № 61-10531св21 Верховний Суд наголосив, що «права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків».
З огляду на все викладене Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав Відповідача щодо дитини є обґрунтованими, такими, що відповідають в першу чергу інтересам дитини, та підлягають задоволенню.
Положення ст. 166 Сімейного кодексу України передбачають такі правові наслідки позбавлення батьківських прав. Особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.
При цьому, Суд роз`яснює Відповідачу, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав в порядку статті 169 Сімейного кодексу України.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у разі, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом .
На підставі вищенаведеного відповідно до ст. ст. 19, 164, 165, 166, 180-182, 184, 191 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 268, 280-282,288-289ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В :
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю органу опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.
2. Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
3. Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 15.10.2026 року.
Суддя Домбровська Г.В.