ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 р. Справа № 520/32030/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/32030/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач 1, апелянт 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області, відповідач 2, апелянт 2), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 963310143819 від 30.06.2025 ГУ ПФУ в Закарпатській області щодо відмови у проведенні з 20 березня 2024 року з урахуванням раніше виплачених сум перерахунок і виплату ОСОБА_1 державної пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків, призначеної згідно ч. 1 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до довідки про заробітну плату за роботу в зоні відчуження на Чорнобильській АЕС, яка знаходиться в пенсійній справі, з обов`язковим урахуванням при обчисленні пенсії коефіцієнта заробітної плати 9,85475 без обмеження максимального її розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року №2-р(ІІ)/2024 і без застосування до перерахованої пенсії з 01.01.2025 року понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, визначених в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану»;
- зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити з 23.12.2024, з урахуванням раніше виплачених сум, перерахунок і виплату ОСОБА_1 державної пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків, призначеної згідно ч. 1 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до довідки про заробітну плату за роботу в зоні відчуження Чорнобильської АЕС, яка знаходиться в пенсійній справі, з обов`язковим урахуванням при обчисленні пенсії коефіцієнта заробітної плати 9,85475 без обмеження максимального її розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року №2-р(ІІ)/2024 і без застосування до перерахованої пенсії з 01.01.2025 року понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, визначених в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 адміністративний позов задоволено частково, вийшовши за межі позовних вимог.
Визнано протиправним та скасовано рішення № 963310143819 від 30.06.2025 ГУ ПФУ в Закарпатській області щодо відмови у проведенні з 20 березня 2024 року з урахуванням раніше виплачених сум перерахунок і виплату ОСОБА_1 державної пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків, призначеної згідно ч. 1 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без обмеження максимального її розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024 і без застосування до перерахованої пенсії з 01.01.2025 року понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, визначених в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити з 23.12.2024 з урахуванням раніше виплачених сум перерахунок і виплату ОСОБА_1 державної пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків, призначеної згідно ч. 1 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без обмеження максимального її розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024 і без застосування до перерахованої пенсії з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, визначених в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій він посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Харківській області вказує, що рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(ІІ)/2024 не містить положень щодо порядку його виконання та на даний час не було прийнято відповідного правового акта, який регулював порядок здійснення перерахунку пенсії. Також апелянт посилається на те, що до статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VІ зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ зі змінами, та до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ не були внесені жодні зміни.
Крім того ГУ ПФУ в Харківській області зазначає, що стаття 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанова № 1 є чинними і неконституційними не визнавались, а отже є обов`язковими до застосування.
Позивач та відповідач 2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались, що відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Водночас ГУ ПФУ в Закарпатській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 та ухвалити нове рішення, яким апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Закарпатській області задовольнити та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт 2 вказує, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулась із відповідною заявою. Отже суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги безпідставно поклав зобов`язання на ГУ ПФУ в Закарпатській області, чим порушим норми процесуального права.
По суті спору відповідач 2 посилається на те, що стаття 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанова № 1 є чинними і неконституційними не визнавались, а отже є обов`язковими до застосування, а тому ГУ ПФУ в Закарпатській області діяло відповідно до вимог статті 19 Конституції України. Використання коефіцієнтів до пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до спеціальних законів (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), вжито для забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави шляхом справедливого та неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами із забезпеченням збалансованості бюджету.
Також апелянт посилається на незастосування судом першої інстанції положень ст. 122 КАС України. Позивач звернувся до суду з позовом 08.12.2025, тобто поза межами шестимісячного строку, встановленого положеннями частини 2 статті 122 КАС України.
Крім того, ГУ ПФУ в Закарпатській області посилається на те, що оскільки правовідносини щодо призначення, перерахунку та виплати пенсій належить до виключної компетенції та дискреційних повноважень Пенсійного фонду України, суд при здійсненні захисту прав та свобод особи не може перебирати на себе функції даного органу державної влади та втручатися в делеговані йому повноваження.
Позивач та відповідач 1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача 2 не скористались, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
На підставі положень частини 1 статті 308, пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянти посилаються в апеляційних скаргах, прийшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено такі обставини справи, які знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році (категорія 1), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 .
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію по інвалідності, призначену на умовах статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
23.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про здійснення перерахунку та виплати пенсії згідно рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 щодо зняття обмеження виплати пенсії інвалідам ЧАЕС, а також щодо перерахунку пенсії без застосування з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, визначених в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Заява позивача була розглянута ГУ ПФУ в Закарпатській області з урахуванням принципу екстериторіальності, відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області від 30.06.2025 № 963310143819 було відмовлено у перерахунку пенсії.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позов та виходячи за межі позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що з 20.03.2024 з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024, стаття 67 Закону № 796 не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, також припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, зі змінами, визнано неконституційними. Таким чином, позивач має право на виплату пенсії без обмеження максимальним розміром.
Щодо застосування понижуючих коефіцієнтів суд першої інстанції зазначив, що положення ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови КМУ № 1 від 03.01.2025 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вказані положення суперечать ст. 59 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та ч. 2 ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, дії відповідача щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії позивача при здійсненні перерахунку пенсії є протиправними та такими, що порушують права позивача.
Щодо позовних вимог про зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок і виплату позивачу пенсії відповідно до довідки про заробітну плату за роботу в зоні відчуження Чорнобильської АЕС, яка знаходиться в пенсійній справі, з обов`язковим урахуванням при обчисленні пенсії коефіцієнта заробітної плати 9,85475, суд зауважив, що матеріали справи не містять доказів існування у відповідача наміру допускати порушення закону у процедурі проведення майбутніх виплат за перерахованою пенсією, отже, за таких обставин суд не знаходить підстав для задоволення позову в цій частині, адже вимоги заявлені на майбутнє, стосуються правовідносин, котрі ще не відбулись та відносно яких відсутні докази обрання владним суб`єктом наперед певного варіанту правової поведінки.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що дії зобов`язального характеру, як спосіб відновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом до того органу, рішення якого оскаржується. Відтак, дії зобов`язального характеру щодо перерахунку пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким в даному випадку є ГУ ПФУ в Закарпатській області.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 796-ХІІ цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
У статті 14 Закону № 796-ХІІ визначені 4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, для встановлення пільг і компенсацій.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 14 Закону № 796-ХІІ до категорії 1 віднесені особи з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12 цього Закону), щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.
Положеннями частини 1 статті 49 Закону № 796-XII визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з частиною 1 статті 54 Закону № 796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
За змістом першого речення частини 1 статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності 01.10.2011, (у редакції станом до 20.03.2024) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Підпунктом 6 пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI внесено зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до статті 67 Закону № 796-XII, внаслідок чого частину третю цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з частиною 3 статті 67 Закону № 796-XII (у редакції станом до 20.03.2024) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Таким чином, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VІ, зокрема, Закону № 796-ХІІ, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку, тобто максимальний розмір такої пенсії обмежений десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, які викладені в постановах від 05.09.2023 у справі № 120/1602/23, від 15.11.2023 у справі № 120/6735/23, від 28.02.2024 у справі № 240/20830/21, від 24.04.2024 у справі № 580/365/20.
Водночас, 20.03.2024 Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, та припис першого речення частини 3 статті 67 Закону №796-XII зі змінами.
У пункті 5.14. мотивувальної частини Рішення № 2-р(II)/2024 від 20.03.2024 Конституційний Суд України зазначив, що запроваджене обмеження максимального розміру пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призвело до порушення сутності конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб, що є порушенням зобов`язань держави, які випливають зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в їх взаємозв`язку. Наведене свідчить про те, що приписи статті 2 Закону № 3668-VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, що обмежують максимальний розмір пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідають статтям 1, 3, 16, частині третій статті 22, частині першій статті 50 Конституції України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024, припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII зі змінами, визнані неконституційними, і втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 20.03.2024, дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024, стаття 67 Закону № 796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, так само як і припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, зі змінами.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи ГУ ПФУ в Харківській області щодо невнесення змін до статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VІ зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ зі змінами, та до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.
Щодо застосування до пенсії позивача понижуючих коефіцієнтів колегія суддів зазначає таке.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації з 24.02.2022 5:30 год в Україні введений воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє до тепер.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» встановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Наступними Указами Президента України, якими продовжувався строк дії воєнного стану в Україні, перелік конституційних прав і свободи людини і громадянина, які можуть бути обмежені в умовах воєнного стану, не змінювався, що виключає можливість розширеного тлумачення переліку таких обмежень будь-яким органом державної влади.
Із вищезазначеного вбачається, що в період дії в Україні воєнного стану конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України, не обмежується.
Крім того, за змістом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-ІХ (далі - Закон № 4059-ІХ) встановлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, в тому числі, Закону № 796-XII, (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 46 Закону № 4059-ІХ Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова № 1), яка набрала чинності 03.01.2025 та застосовується з 01.01.2025.
Згідно з пунктом 1 Постанови № 1 у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Таким чином, положеннями статті 46 Закону № 4059-ІХ та Постанови № 1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, в тому числі, які мають право на пенсію за Законом № 796-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законами № 1058-ІV та № 796-ХІІ.
Колегія суддів звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями.
Колегія суддів зазначає, що Закон № 4059-ІХ не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali).
Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто в спірних правовідносинах це норми Закону № 796-ХІІ, а положення Закону № 4059-ІХ слід вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Так, у Рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007). Виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини 2 статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині 2 статті 19, статті 130 Конституції України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можлива лише у випадку внесення відповідних змін до Законів № 1058-ІV та № 796-ХІІ, а інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.
Положеннями статті 46 Закону № 4059-ІХ та Постанови № 1 встановлено додаткові підстави для обмеження розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 796-ХІІ, шляхом застосування зменшувальних коефіцієнтів, що є неприпустимим.
Колегія суддів наголошує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми Закону № 796-ХІІ, які у часі прийняті раніше та мають пріоритет стосовно більш пізніх у часі і загальних положень Закону № 4059-ІХ.
Також колегія суддів зауважує, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19; постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).
З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянтів на те, що пенсія позивача розрахована відповідно до норм чинного законодавства, оскільки стаття 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанова № 1 є чинними і неконституційними не визнавались.
Щодо посилання ГУ ПФУ в Закарпатській області на те, що оскільки правовідносини щодо призначення, перерахунку та виплати пенсій належить до виключної компетенції та дискреційних повноважень Пенсійного фонду України, суд при здійсненні захисту прав та свобод особи не може перебирати на себе функції даного органу державної влади та втручатися в делеговані йому повноваження, колегія суддів зазначає таке.
Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Отже, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Подібний правовий підхід щодо вибору ефективного способу захисту застосовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.11.2018 у справі № 263/15749/16-а, від 20.12.2018 у справі № 524/3878/16-а, від 22.03.2019 у справі № 815/6832/15, від 01.10.2019 у справі № 826/3943/16, від 31.03.2020 у справі № 826/14837/16, від 15.06.2021 у справі № 200/12944/19-а, від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19, від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21.
Крім того, у судовій практиці сформульована стала правова позиція, яка полягає у тому, що ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а; постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 15.07.2019 у справі № 420/5625/18, від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18, від 01.06.2022 у справі № 620/5996/21, від 25.10.2022 у справі № 200/13288/21).
Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз положень КАС України також дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Тобто дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
При цьому згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Колегія суддів також враховує правову позицію, яка викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
З огляду на вищевикладене, з урахуванням того, що під час розгляду цієї справи встановлено відсутність правових підстав для відмови в перерахунку та виплати позивачу пенсії без обмеження максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, та без застосування до перерахованої пенсії понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, визначених в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з метою забезпечення ефективного захисту прав ОСОБА_1 , з урахуванням положень статей 2 та 245 КАС України, колегія суддів вважає, що зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1, не може вважатися втручанням у дискреційні повноваження відповідачів, адже такий спосіб захисту порушеного права буде найбільш ефективним.
Щодо посилання ГУ ПФУ в Закарпатській області на те, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулась із відповідною заявою, а тому суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги безпідставно поклав зобов`язання на відповідача 2, чим порушив норми процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а його заява про перерахунок пенсії за принципом екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Закарпатській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області від 30.06.2025 № 963310143819 позивачу було відмовлено в такому перерахунку.
Судом першої інстанції вказане рішення пенсійного органу скасовано як протиправне та саме на цей орган покладено обов`язок здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу.
Положеннями абзацу першого пункту 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Вищевикладене, на переконання колегії суддів, свідчить, що з урахуванням принципу екстериторіальності перерахунок пенсії у випадку скасування судом рішення про відмову в її перерахунку має здійснюватися саме тим територіальним органом Пенсійного фонду України, якого було уповноважено розглядати подану особою заяву про перерахунок.
До компетенції ж органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи (у цій справі це ГУ ПФУ в Харківській області) належить здійснення виплати пенсії після її перерахунку органом, який розглянув відповідну заяву.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що у спірних правовідносинах обов`язок щодо перерахунку позивачу пенсії правомірно покладено судом першої інстанції саме на ГУ ПФУ в Закарпатській області як орган, який прийняв протиправне рішення про відмову у такому перерахунку.
Водночас, суд першої інстанції залишив поза увагою, що пункт 4.10 Порядку № 22-1 встановлює, що виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи).
Отже, саме ГУ ПФУ в Харківській області є відповідальним за виплату ОСОБА_1 пенсії у випадку прийняття рішення про її перерахунок.
Водночас, суд першої інстанції помилково поклав обов`язок з проведення виплати перерахованої пенсії на ГУ ПФУ в Закарпатській області.
Також ГУ ПФУ в Закарпатській області посилається на незастосування судом першої інстанції положень ст. 122 КАС України. Позивач звернувся до суду з позовом 08.12.2025, тобто поза межами шестимісячного строку, встановленого положеннями частини 2 статті 122 КАС України.
Щодо зазначених доводів колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду.
За змістом статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Закон № 796-ХІІ не встановлює спеціального строку звернення до суду за захистом порушеного права на отримання певного виду пенсії чи додаткової виплати за цим Законом, відтак застосуванню підлягає строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 122 КАС України.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Водночас поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).
Колегія суддів звертає увагу, що соціальні виплати, визначені статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у вигляді підвищення до пенсії та додаткової пенсії, носять щомісячний характер (регулярні платежі), тому про порушення свого права позивач мав бути обізнаний щомісячно, що узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 25.02.2025 у справі № 580/7961/24.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС, у спорах цієї категорії:
- для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;
- пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
З матеріалів справи встановлено, що позовні вимоги стосуються перерахунку з 23.12.2024 державної пенсії позивача по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків, призначеної згідно ч. 1 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без обмеження максимального її розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024 і без застосування до перерахованої пенсії з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, визначених в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
При цьому із заявою про перерахунок пенсії позивач звернувся до відповідача 23.06.2025, а з позовом до суду - 08.12.2025.
З огляду на вищезазначене, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2026 позивачу було надано строк - п`ять днів з дня отримання копії цієї ухвали для надання пояснень щодо поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом в частині вимог про перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(ІІ)/2024, за період з 23.12.2024 по 08.06.2025 та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, визначених у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» за період з 01.01.2025 по 08.06.2025.
Копію ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2026 позивач отримав 18.07.2026, однак станом на дату ухвалення цієї постанови жодних пояснень до суду не надійшло.
За змістом частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом в частині вимог про перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(ІІ)/2024, за період з 23.12.2024 по 08.06.2025 та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, визначених у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» за період з 01.01.2025 по 08.06.2025 та з урахуванням того, що ОСОБА_1 не надано до суду пояснень щодо поважності причин пропуску строку і судом таких не встановлено, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду у цій частині.
Щодо позовних вимог про зобов`язання здійснити перерахунок і виплату позивачу пенсії відповідно до довідки про заробітну плату за роботу в зоні відчуження Чорнобильської АЕС, яка знаходиться в пенсійній справі, з обов`язковим урахуванням при обчисленні пенсії коефіцієнта заробітної плати 9,85475, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі будуть здійснювати перерахунок та виплату пенсії без урахування зазначеної довідки, тобто вимоги заявлені на майбутнє, а тому підстави для їх задоволення відсутні.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Положеннями пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів передбачено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянтів, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Згідно з частинами 1-3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За змістом частини 2 статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для частково задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року по справі № 520/32030/25 скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 963310143819 від 30.06.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови у проведенні з 20 березня 2024 року з урахуванням раніше виплачених сум перерахунок і виплату ОСОБА_1 державної пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків, призначеної згідно ч. 1 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без обмеження максимального її розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року №2-р(ІІ)/2024 і без застосування до перерахованої пенсії з 01.01.2025 року понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, визначених в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити з 08.06.2025 перерахунок ОСОБА_1 державної пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків, призначеної згідно ч. 1 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без обмеження максимального її розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року №2-р(ІІ)/2024 і без застосування до перерахованої пенсії з 08.06.2025 понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, визначених в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 08.06.2025 виплату ОСОБА_1 перерахованої державної пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків, призначеної згідно ч. 1 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без обмеження максимального її розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року №2-р(ІІ)/2024 і без застосування до перерахованої пенсії з 08.06.2025 понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, визначених в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» з урахуванням раніше виплачених сум.
Позов в частині вимог про перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(ІІ)/2024, за період з 23.12.2024 по 08.06.2025 та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, визначених у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», за період з 01.01.2025 по 08.06.2025 - залишити без розгляду
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В.Присяжнюк