ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2026 р. Справа № 520/22570/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, у справі № 520/22570/25
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 26.11.2024 №0[телефон приховано] форма «ПС», що прийняте на підставі Акту (довідки) фактичної перевірки від 18.10.2024 №3145/04/36/07/08/РРО/ НОМЕР_1 ;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 26.11.2024 №0[телефон приховано] форма «С», що прийняте на підставі Акту (довідки) фактичної перевірки від 18.10.2024 №3145/04/36/07/08/РРО/ НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ про проведення перевірки та направлення були надані співробітнику ТОВ «ФАН РІТЕЙЛ», так само як і письмова вимога про надання документів. Також вважає, що з`ясування питання щодо дотримання платником податків обліку товарних запасів не стосується здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, оформлення трудових відносин з працівниками, не пов`язане із отриманням дозвільних документів і тому не може бути предметом фактичної перевірки. Вказує, що дії податкового органу по опису товару не відповідають вимогам законодавства, оскільки єдиний спосіб забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства проведення інвентаризації активів і зобов`язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. При цьому, інвентаризація може здійснюватися саме платником, а контролюючий орган може лише вимагати її проведення. Проте, у спірному випадку питання проведення інвентаризації з боку податкового органу в ході проведення перевірки не було ініційовано, а інспектори самостійно без участі платника податку здійснили опис товару. Звертає увагу, що представники контролюючого органу неправомірно вказали на порушення позивачем п.12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР), оскільки в акті фактичної перевірки зазначено, що позивачем не надано банківські виписки, договори оренди та трудові договори, проте, зазначена норма таких вимог не встановлює. Зазначає, що позивач, як суб`єкт господарювання веде облік товарних запасів товару, який продається. Тому, якщо б працівники контролюючого органу звернулися під час фактичної перевірки безпосередньо до позивача, він би надав їм документи щодо товару, який перебуває безпосередньо у позивача у продажу, а також інші витребувані документи. Зауважує, що матеріали справи не містять належних доказів проведення контрольно-розрахункової операції під час проведення фактичної перевірки, оскільки відсутній фіскальний чек, що підтверджує придбання товару представниками контролюючого органу. Також звертає увагу на відсутність доказів, які б вказували на видачу посадовим особам контролюючого органу, які в межах проведення фактичної перевірки здійснили контрольну розрахункову операцію, грошових коштів (готівки) з кави за рахунок відповідних бюджетних асигнувань контролюючого органу, таким чином, вказані грошові кошти фактично мають інше джерело походження ніж кошти, передбачені на здійснення відповідної діяльності органів ДПС.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2026, прийнятим в порядку спрощеного провадження, у задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61057, ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, а спірні податкові повідомлення-рішення визнати протиправними та скасувати.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо підстав для призначення фактичної перевірки відносно Позивача, оскільки факт наявності у контролюючого органу звернення споживача суд першої інстанції не перевіряв, як і не перевіряв зміст такого звернення та відповідність такого звернення вимогам Закону України «Про звернення громадян».
Вказує, що суд першої інстанції не проаналізував наказ про проведення фактичної перевірки, який не містить посилання на фізичну або юридичну особу як платника податку, яка підлягає перевірці а лише на назву магазину який не є юридичною чи фізичною особою, а отже не може бути підставою для проведення перевірки відносно Позивача.
Зауважує, що ні матеріали фактичної перевірки, ні документи, що долучені до матеріалів справи не містять доказів того, що в магазині "YABLUKA" провадила діяльність Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 . З огляду на наведене, ні позивача, ні його представника не було повідомлено про початок проведення фактичної перевірки господарської діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Акт фактичної перевірки не містить інформації щодо особи яка проводила розрахункові операції, коли була проведена вказана розрахункова операція та що саме придбавалося під час розрахункової операції. Матеріали фактичної перевірки не містять доказів того, що представники ГУ ДПС у Дніпропетровській області перевіряли документи, а також посаду особи яка вказана в акті фактичної перевірки як Горохов Андрій Вікторович, що в свою чергу надало б підстави зробити висновок щодо відсутності приналежності ОСОБА_2 до Позивача. Під час розгляду справи, суд першої інстанції не дослідив проведення представниками контролюючого органу контрольно-розрахункової операції та не перевірив джерело походження коштів на її проведення. Також вказує на необґрунтованість висновку контролюючого органу про наявність у Позивача в реалізації необлікованого товару. Звертає увагу, що питання проведення інвентаризації з боку податкового органу в ході проведення перевірки не було ініційовано. Вважає, що при проведенні фактичної перевірки ГУ ДПС в Дніпропетровській області, дослідивши питання ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації (зберігання), вийшло за межі, визначені п. 80.2.5. статті 80 та п.75.1.3. статті 75 ПК України, оскільки не мало права досліджувати це питання під час фактичної перевірки.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Зазначає, що підставою для проведення фактичної перевірки на підставі звернення покупця (споживача) є пп. 80.2.3 п. 80.2 ст. 80 ПК України, тоді як у спірному випадку перевірка була проведена на підставі пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України. Також просить суд апеляційної інстанції звернути увагу на вимоги п. 1 ч. 1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: під час ухвалення рішення суд вирішує: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Проте, вимоги позовної заяви ФОП ОСОБА_3 жодним чином не стосувались відсутності підстав для проведення перевірки, саме тому суд першої інстанції і не надав оцінки обставинам призначення фактичної перевірки.
Щодо доказів здійснення діяльності ФОП ОСОБА_3 з у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , зазначає, що ФОП ОСОБА_3 до позовної заяви у якості додатку надав копію договору суборенди від 08.08.2024, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 про взяття ФОП ОСОБА_3 в суборенду нежитлове приміщення, загальною площею 20 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Мета договору - для ведення господарської діяльності. До того ж, згідно інформаційної бази ДПС України за ФОП ОСОБА_3 міститься інформація про реєстрацію 08.08.2024ПРРО за адресою АДРЕСА_2 та про присвоєння йому фіскального номеру 4[телефон приховано]. Копія наказу від 09.10.2024 № 4867-п та направлення на перевірку щодо здійснення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_3 були вручені 09.10.2024 особі, яка фактично проводила розрахункові операції у магазині «Yabluka» - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), про що свідчить його особистий підпис. Інформації про себе та жодного документу на підтвердження особистих даних ця особа не надала. В акті перевірки вказано, що ця особа здійснювала розрахункові операції та вказаний фіскальний номер ПРРО 4[телефон приховано]. Актом перевірки зафіксований факт здійснення посадовими особами ГУ ДПС у Дніпропетровській області контрольної розрахункової операції, а саме: 09.10.2024 о 14 год. 20 хв. було придбано Адаптер у кількості 1 шт. вартістю 649,00 грн (копія чека надається). У чеку вказано фіскальний номер ПРРО 4[телефон приховано], дата: 09.10.2024, час: 14:20 та сума: 649,00 грн здійснення розрахункової операції.
Особа, яка здійснювала розрахункові операції ( ОСОБА_2 ) не відмовилась від отримання документів, а навпаки, поставила свій підпис у направленнях на перевірку, також засвідчила своїм підписом отримання копії наказу про проведення перевірки ФОП ОСОБА_3 . Також, ця особа отримала письмову вимогу про надання документів, що була адресована також ФОП ОСОБА_3 . Доказів, які б свідчили про здійснення розрахункової операції іншою особою Апелянтом не надано, таких обставин не встановлено під час розгляду справи в суді першої інстанції. Таких доказів не надано і при звернені до суду апеляційної інстанції.
Вказує, що якщо ОСОБА_2 є неуповноваженою особою ФОП ОСОБА_3 , то виникає питання: на якій підставі він знаходився у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », де проводилась фактична перевірка, отримував від посадових осіб ГУ ДПС у Дніпропетровські області документи, що були адресовані ФОП ОСОБА_3 (направлення, копію наказу на перевірку та запит про надання документів), та яким чином він здійснював реалізацію товару, що належить Апелянту. До того ж, Апелянт вказує на те, що 09.10.2024 він знаходився у магазині за вказаною вище адресою та особисто здійснював реалізацію товару. Також вказує, що «окрім вказаних осіб, в магазині здійснювали свою діяльність інші невідомі мені особи». Отже, у магазині загальною площею 20 м2, який орендується ФОП ОСОБА_3 (матеріали справи містять договір суборенди), здійснюють діяльність ще якісь особи, про яких Апелянт не має ніяких відомостей. Ця обставина викликає дуже великий сумнів. Крім того, доказів того, що за цією адресою здійснює діяльність ще якісь особи, матеріали справи не містять, навпаки, усі матеріали справи підтверджують той факт, що у магазині за вказаною вище адресою здійснює господарську діяльність саме ФОП ОСОБА_3 .
Доводи ФОП ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_2 не є його посадовою особою вважає безпідставними, оскільки наявність чи відсутність трудових відносин із особою, яка фактично проводить розрахункові операції, для реалізації можливості засвідчення факту відмови від допуску до проведення перевірки чи допуску до неї, правового значення не має. Зазначає, що саме платник податків є відповідальною особою за дотриманням норм чинного законодавства при здійсненні своєї господарської діяльності, відтак має контролювати здійснення розрахункових операцій своїх товарів відповідними особами. Твердження Апелянта про те, що у нього відсутні наймані працівники свідчить лише про порушення ним крім податкового, ще й трудового законодавства.
Також вважає обґрунтованими висновки перевірки по суті виявлених порушень, оскільки позивачем не надано до перевірки договір оренди або власності; форма ведення обліку товарів, первинні документи походження товару, банківські виписки».
Щодо не проведення інвентаризації, зазначає, що Посадові особи ГУ ДПС у Дніпропетровській області були допущені до проведення фактичної перевірки магазину, господарську діяльність у якому здійснює ФОП ОСОБА_3 , а отже і до обстеження приміщень, у яких знаходився товар для його подальшої реалізації. Зважаючи на викладене, а також те, що з боку працівників Апелянта не висувалося жодних перешкод у доступу до товару, що перебував на реалізації, під час проведення перевірки були складені Описи наявних товарів. Опис наявної у місці реалізації продукції за своєю правовою природою є інформаційним додатком до акту перевірки, оскільки відображені у них дані мають значення у питанні визначення розміру штрафних санкцій, які підлягають застосуванню до суб`єкта господарювання за допущене податкове правопорушення.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з огляду на ненадання оцінки допущеним відповідачем порушенням порядку призначення та проведення фактичної перевірки, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, та стверджуючи про дотримання порядку та умов призначення фактичної перевірки, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Перевіривши з урахуванням пояснень учасників справи за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиву на неї, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у період з 09.10.2024 по 18.10.2024 фахівцями ГУ ДПС у Дніпропетровській області проведено фактичну перевірку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 .
За результатами перевірки складено Акт фактичної перевірки, що зареєстрований в органі ДПС за місцем здійснення діяльності суб`єкту господарювання від 18.10.2024 №3145/04/36/07/08-РРО/ НОМЕР_1 (далі - Акт фактичної перевірки), яким встановлено порушення позивачемп.12 ст.3 Закону №265/95-ВР, п.85.2 ст.85 ПК України, п.1, 11 розділу ІІ Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, затвердженого наказ Міністерства фінансів України від 03.09.2021 № 496.
На підставі висновків Акту фактичної перевірки ГУ ДПС у Харківській області прийнято:
податкове повідомлення-рішення від 26.11.2024 №0[телефон приховано] форма «ПС», яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 2040 грн за порушення пункту 85.2 ст.85 ПК України;
податкове повідомлення-рішення від 26.11.2024 №0[телефон приховано] форма «С», яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 401186 грн за порушення пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач здійснює реалізацію саме технічно складних побутових товарів, тому на нього розповсюджуються вимоги п. 12 ст. 3 Закону №265/95-ВР. Відтак, є пряма норма закону, якою передбачено ведення обліку товарних запасів саме суб`єктами господарювання, які здійснюють розрахункові операції, що є предметом фактичної перевірки. Перевіркою встановлено порушення порядку обліку товарно-матеріальних цінностей за місцем їх реалізації, а саме: ФОП ОСОБА_3 не веде облік товарних запасів за місцем їх реалізації згідно Опису товарів в місці продажу, на загальну суму 401 186,00 гривень.
Суд зазначив, що посадовими особами ГУ ДПС у Дніпропетровській області перед початком фактичної перевірки особі, яка фактично проводила розрахункові операції - ОСОБА_2 , у присутності якого проводилась перевірка, про що зазначено в акті перевірки, була вручена письмова вимога про надання документів. Ця особа поставила свій підпис у направленнях на перевірку, також засвідчила своїм підписом отримання копії наказу на перевірку та в її присутності був складений Опис залишків товарів, необлікованих згідно встановленого порядку, які знаходились на реалізації в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та належать ФОП ОСОБА_3 . Проте, з невідомих підстав на усіх документах ОСОБА_2 поруч зі своїм підписом зазначав про те, що він є представником ТОВ «Фан Рітейл». Жодного документу на підтвердження того факту, що він є представником ТОВ «Фан Рітейл» Горохов А. В. не надав.
Суд також звернув увагу на суперечності у позовній заяві, де позивач спочатку стверджує, що описаний товар, документи на які відсутні, йому не належить, а потім зазначає про те, що документи, підтверджуючі облік товарних запасів, були направлені поштою, без надання доказів направлення на адресу контролюючого органу цих документів.
Зазначив, що посадові особи ГУ ДПС у Дніпропетровській області особі були допущені до проведення фактичної перевірки магазину, господарську діяльність у якому здійснює ФОП ОСОБА_3 , а отже і до обстеження приміщень, у яких знаходився товар для його подальшої реалізації. З боку працівників позивача не висувалося жодних перешкод у доступі до товару, що перебував на реалізації, під час проведення перевірки були складені описи наявних товарів. Опис наявної у місці реалізації продукції за своєю правовою природою є інформаційним додатком до акту перевірки, оскільки відображені у них дані мають значення у питанні визначення розміру штрафних санкцій, які підлягають застосуванню до суб`єкта господарювання за допущене податкове правопорушення.
Також вважає, що ГУ ДПС під час проведення перевірки мало беззаперечне право запитати у платника податків для вивчення документи, пов`язані з виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, а тому застосування штрафу за не надання у повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, суд першої інстанції визнав правомірним.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України визначено, що контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту, що відносяться до повноважень митних органів), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Умови, порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичних перевірок, строки проведення перевірок та оформлення їх результатів визначені статтями 75, 80, 81 ПК України.
За змістом абзацу 1 пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки визначений статтею 80 ПК України.
На відміну від всіх інших передбачених законом перевірок фактична перевірка здійснюється без будь-якого попередження платника податку (особи) відповідно до пункту 80.1 статті 80 ПК України.
Водночас, попри відсутність необхідності попередження платника про проведення фактичної перевірки закон встановлює підставі та обов`язкові умови (обставини), що є необхідною передумовою для її здійснення. Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, окреслений у відповідних підпунктах пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Згідно з висновком судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23, правове формулювання пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов`язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.
У розглядуваній ситуації, як з`ясовано судами, в основу проведення фактичної перевірки платника контролюючим органом покладено підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України (правова підстава).
За приписами підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб`єктів (державних органів або органів місцевого самоврядування), яка свідчить про можливі порушення таким платником законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Як акцентував увагу Верховний Суд, зокрема, в постанові від 16 лютого 2026 року у справі № 520/22782/24, суди при вирішенні спору повинні, як з`ясувати підстави, встановлені ПК України для призначення фактичної перевірки позивача та їх належне відображення в наказі про проведення перевірки, так і встановити, яка саме фактична підстава для проведення такої мала місце у конкретній справі. Для цього суди мають належним чином дослідити наказ на проведення перевірки, з`ясувати відповідність його змісту вимогам пункту 81.1 статті 81 ПК України та встановити, яка саме з фактичних підстав для її проведення у ньому зазначена, а в подальшому - чи підтверджується ця фактична підстава відповідними доказами.
У постанові від 11.06.2026 у справі №280/11483/24 за подібних правовідносин Верховний Суд вказав, що без з`ясування наведених питань неможливо дійти обґрунтованого висновку щодо правомірності призначення та проведення фактичної перевірки і, відповідно, законності актів індивідуальної дії, прийнятих за результатами такого контрольного заходу.
У справі, що розглядається, колегією суддів встановлено, що фактичну перевірку позивача проведено на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Водночас, дослідивши зміст наказу №4867-п від 09.10.2024, колегією суддів встановлено, що підставою для проведення фактичної перевірки вказано «З метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відновин з працівниками (найманими особами), керуючись ст.19-1, ст.20, пп.69.2-5 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ, пп.75.1.3 п.75.1 ст.75, на підставі пп..80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України».
Вказаний наказ не містить жодного посилання на наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення ФОП ОСОБА_1 законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.
Не надано таких доказів контролюючим органом і під час розгляду справи в суді як першої, так і апеляційної інстанції.
Отже, всупереч обов`язку, визначеного ч.2 ст.77 КАС України, суб`єктом владних повноважень не доведено наявність підстав для проведення фактичної перевірки позивача на підставі наказу №4867-п від 09.10.2024.
Враховуючи вищевикладене, доводи апелянта про порушення контролюючим органом порядку призначення фактичної перевірки знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та є обґрунтованими.
У відповідності до правової позиції, яка неодноразово та послідовно висловлювалась у постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно від 04 лютого 2019 року у справі №807/242/14, від 31 січня 2023 року у справі №540/1245/20, від 19 квітня 2024 року у справі №260/1885/19, від 18 лютого 2026 року у справі №810/2305/17, від 30 березня 2026 року у справі №240/23207/24 та інших, податкова перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки. Акт такої перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Враховуючи викладене, установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, суд може не переходити до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів.
Попри відсутність у позовній заяві аргументів щодо протиправності призначення фактичної перевірки позивача, та наведення позивачем таких доводів лише під час апеляційного розгляду, колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду висловила та послідовно застосовує правову позицію, за змістом якої повноваження органів влади є законодавчо визначеними, а суд діє згідно з презумпцією «Jura novit curia» («Суд знає закони»). Велика Палата Верховного Суду, зокрема зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункти 84, 86 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17), а також, що неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц).
Вимоги статті 9 КАС України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи, що розглядається.
При цьому, обставини, які свідчать про порушення відповідачем порядку призначення фактичної перевірки позивача, встановлені апеляційним судом на підставі доказів, які були наявні в матеріалах справи під час розгляду справи в суді першої інстанції, проте, всупереч обов`язку, встановленого статтею 90 КАС України, залишені судом першої інстанції поза увагою.
Оскільки колегією суддів встановлено порушення процедури призначення фактичної перевірки позивача, за відсутності підстав, передбачених пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України, колегія суддів дійшла висновку про протиправність результатів такої перевірки у вигляді спірних податкових повідомлень-рішень, та зазначає про відсутність підстав для аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень останніх.
За встановлених обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Апеляційний суд, з огляду на вищенаведену усталену практику Верховного Суду, відхиляє решту доводів, викладених в апеляційній скарзі та відзиві на неї, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають.
Згідно з частинами 1, 2 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 у справі № 520/22570/25 прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а отже підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог
Крім того, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, яке є самостійною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції відповідно до п. 7 ч.3 ст.317 КАС України, оскільки суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Так предметом спору у цій справі за позовом, заявленим фізичною особою-підприємцем, були податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області 26.11.2024 №0[телефон приховано] форма «ПС», яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 2040 грн за порушення пункту 85.2 ст.85 ПК України, та від 26.11.2024 №0[телефон приховано] форма «С», яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 401186 грн за порушення пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, на загальну суму грошового зобов`язання 403 226 грн.
Відповідно до п.4 ч.4 ст.12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позовну заяву у цій справі подано до суду першої інстанції 22.08.2025.
Відповідно ст.7 до Закону України «Про держаний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028 гривень.
Оскільки позовну заяву подано фізичною особою-підприємцем, гранична межа для визначення форми провадження відповідно до п.4 ч.4 ст.12 КАС України становить 80 * 3028 грн = 242 240 грн.
Оскільки ціна позову у цій справі перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вказана справа підлягала розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, що судом першої інстанції не враховано..
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 у справі № 520/22570/25 скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 26.11.2024 №0[телефон приховано].
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 26.11.2024 №0[телефон приховано].
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 15.10.2026 року