ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 р. Справа № 520/24415/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 року (ухвалене суддею Мар`єнко Л.М.) в справі № 520/24415/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просили: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані його батьком ОСОБА_2 календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік та щорічної основної відпустки за 2022 рік; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані його батьком ОСОБА_2 , календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік та щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу військової частини.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 р. задоволено адміністративний позов.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт вважає, що немає законних підстав для нарахування та виплатити позивачу грошової компенсації за невикористані його батьком - ОСОБА_2 , календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік та щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в окремому розвідувально-диверсійному підрозділі управління розвідки Міністерства оборони України - Військова частина НОМЕР_2 , спецпідрозділ "Kraken", м. Харків.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.02.2023 р. №4РС старшого солдата ОСОБА_2 , який перебував у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 , колишнього співробітника відділення управління військової частини НОМЕР_2 , виключено зі списків особового складу Збройних Сил України у зв`язку з загибеллю.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині від 06.02.2023 р. №38ДСК, старшого солдата ОСОБА_2 , колишнього співробітника (3 категорії) відділення п`ятого управління військової частини НОМЕР_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в результаті вибухової травми під час виконання бойового завдання у селі Новоселівське Сватівського району Луганської області, 05.11.2022 р. виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_2 від 24.01.2023 р. №70, у особовій справі старшого солдата ОСОБА_2 , значиться син - ОСОБА_1 , 1987 р.н.
25.12.2023 р. ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстровано державним нотаріусом четвертої Харківської міської державної нотаріальної кантори за №6-394 від 25.12.2023 р., відповідно до якого після смерті ОСОБА_2 , успадкував 1/2 частину спадкового майна, яке складається із грошового забезпечення та додаткових винагород в Міністерстві оборони України, військова частина НОМЕР_1 .
07.03.2023 р. ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив виплатити йому грошове забезпечення та додаткові (одноразові) види грошового забезпечення належні, але не отримані до дня смерті (загибелі) батька ОСОБА_2 .
На запит позивача, Військовою частиною НОМЕР_3 надано довідку про розміри нарахованого але не виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_2 .
Однак вищевказана довідка не містить розрахунку грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та щорічної додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2022 рік.
Згідно листа Військової частини НОМЕР_2 від 08.09.2023 р. №222/28/1966 надати довідку про розмір грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік та щорічної додаткової відпустки не є можливим, оскільки військова частина НОМЕР_2 власного фінансово-економічного органу не має та відповідних довідок не видає.
Відповідно до листа військової частини НОМЕР_1 від 28.03.2024 р. №222/4/1162 довідка про розмір грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та щорічної додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту" за 2022 рік ОСОБА_2 у військовій частині НОМЕР_1 не створювалась, тому надати її оригінал чи копію неможливо. Разом з тим стосовно порушеного питання повідомлено, що ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 і відповідно правових підстав для виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сім`ї військовослужбовця не вбачається.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з позовом до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як син загиблого військовослужбовця, за відсутності інших членів сім`ї та законних представників, має право на отримання грошової компенсації за невикористані ОСОБА_2 дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та за невикористані у 2022 році дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту встановлює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (в подальшому - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону №2011-ХІІ, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону №504/96-ВР. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Законом України "Про відпустки" №504/96-ВР від 15.11.1996 р. (в подальшому - Закон №504/96-ВР) встановлено державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно з ст. 4 Закону №504/96-ВР, установлюються такі види відпусток: зокрема 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Частиною 6 статті 24 Закону № 504/96-ВР визначено, що у разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, що не була одержана за життя, виплачується членам сім`ї такого працівника, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.
Згідно з ст. 16-2 Закону №504/96-ВР, зокрема учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (в подальшому - Закон № 3551-XII), ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Згідно з ст. 5 Закону №3551-ХІІ, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Таким чином, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Судовим розглядом встановлено, що померлий військовослужбовець ОСОБА_2 мав пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, був учасником бойових дій, отже мав право на отримання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік за 2022 рік. Доказів використання цих відпусток відповідачем не надано.
Відповідно до абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Розділом XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, яка затверджена наказом Міністерства Внутрішніх справ України від 15.03.2018 р. №200 (в подальшому - Інструкція №200) врегульовано питання виплати військовослужбовцям грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби або переміщення.
Згідно з п. 5 розд. XXXI Інструкції №200, у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Відповідно до п. 10 розд. XXXI Інструкції №200, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ, незалежно від подання таким військовослужбовцем відповідного рапорту.
Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.08.2019 р. у зразковій справі №620/4218/18.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 щорічну основну відпустку за 2022 рік не використав та щорічна додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2022 рік не надавалась, виплата компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки позивачу, як сину загиблого не здійснювалася, що визнається відповідачем.
Розділом XXVIIІ Інструкції №200 врегульовано питання виплати грошового забезпечення в разі, зокрема смерті (загибелі) військовослужбовців.
Відповідно до п. 1 розд. XXVIIІ Інструкції №200, у разі смерті (загибелі) військовослужбовця грошове забезпечення нараховується повністю за той місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув).
Грошове забезпечення виплачується членам сімей військовослужбовців, а саме дружині (чоловіку), а у разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Згідно з п. 3 розд. XXVIIІ Інструкції №200, особам, зазначеним у пункті 1 цього розділу, також виплачуються одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на отримання яких виникло у військовослужбовця до дня його смерті (загибелі), або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, або оголошення померлим.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач, як син загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , за відсутності інших членів сім`ї та законних представників, має право на отримання грошової компенсації за невикористані ОСОБА_2 дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та за невикористані у 2022 році дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на час прийняття наказу про виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Із урахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані його батьком - ОСОБА_2 календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік та щорічної основної відпустки за 2022 рік та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані його батьком - ОСОБА_2 , календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік та щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу військової частини.
Отже, суд апеляційної інстанції переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 в справі № 520/24415/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін