Судові рішення

Постанова № 140629504 у справі № 520/32633/25 від 15.10.2026

Постанова від 15.10.2026 в адміністративній справі № 520/32633/25 (категорія «Загальнообов’язкового державного пенсійного страхування»). Суд: Другий апеляційний адміністративний суд, суддя Спаскін О.А.

Справа№ 520/32633/25
СудДругий апеляційний адміністративний суд
СуддяСпаскін О.А.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваАдміністративне
КатегоріяЗагальнообов’язкового державного пенсійного страхування
Дата ухвалення15.10.2026
Надійшло до реєстру16.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140629504

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 р. Справа № 520/32633/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 10.06.26 по справі № 520/32633/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила:

1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо прийняття рішення №204450024521 від 03.11.2025 року про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, на яку вона мала право з досягненням 50-річного віку;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо призначити пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням висновків суду;

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до страхового стажу навчання з 01.09.1990 по 30.06.1993 та період роботи з 13.09.1993 по 31.12.1998 МК "Азовсталь".

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №204450024521 від 03.11.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу період навчання з 01.09.1990 по 30.06.1993 та період роботи з 13.09.1993 по 31.12.1998 на МК "Азовсталь".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 25.10.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням правової оцінки про необхідність зарахування періодів до страхового стажу, наведеної судом у рішенні.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул.Олександра Борисенка, буд.7, м.Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу від позивачки не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25 жовтня 2025 року звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Заяву розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та прийнято рішення від 03.11.2025 №204450024521 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю спеціального стажу станом на 11.10.2017, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В рішенні зазначено, що вік заявниці складає 50 років 02 місяці 16 днів, страховий стаж - 24 роки 04 місяці 16 днів, спеціальний стаж роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років, станом на 11.10.2017 - відсутній. Згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 20.06.1997 до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1990 по 30.06.1993 та період роботи з 13.09.1993 по 31.12.1998, оскільки дані записи внесені до трудової книжки до дати її заповнення (20.06.1997), що суперечить пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яким передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. Починаючи з 01.01.1999 періоди трудової діяльності зараховано за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5).

Вважаючи рішення відповідача протиправним, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №204450024521 від 03.11.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії з підстав незарахування зазначених періодів до страхового стажу не відповідає вимогам чинного законодавства України та підлягає скасуванню як протиправне.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 (в подальшому Закон № 1788-XIІ), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно із ст. 12 Закону № 1788-XIІ, право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до п.п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-ІV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, зокрема жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31.12.2021.

Водночас 23.01.2020 Конституційним Судом України прийнято рішення № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу ІІІ „Прикінцеві положення Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII.

Пунктом 1 резолютивної частини вказаного Рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину 2 статті 14, пункти „б„г статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213VIII.

Згідно із п. 2 резолютивної частини цього Рішення стаття 13, частина 2 статті 14, пункти „б„г статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини цього ж Рішення передбачено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти „б-„г статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам інших виробництв, професій та посад дострокові пенсії залежно від умов праці (але не раніш як після досягнення 55 років чоловіками і 50 років жінками) можуть встановлюватися за результатами атестації робочих місць за рахунок коштів підприємств та організацій, призначених на оплату праці, які перераховуються до Пенсійного фонду України на виплату пенсій до досягнення працівником пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону.

Порядок пенсійного забезпечення осіб, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених законодавством, що діяло раніше, визначається статтею 100 даного Закону.

Контроль за правильністю застосування списків на пільгове пенсійне забезпечення і якістю проведення атестації робочих місць на підприємствах та в організаціях, підготовка пропозицій щодо вдосконалення цих списків покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (стаття 13);

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, положення статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", які збільшували пенсійний вік для осіб, що мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, втратили чинність з 23.01.2020 та саме з цієї дати підлягає застосуванню норма статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213VIII, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах та стажу роботи. Перший із цих законів (для жінок) визначав вік - 50 років, а загальний стаж - не менше 20 років та пільговий стаж- не менше 10 років, тоді як другий визначав вік - 55 років, а загальний стаж не менше 25 років та пільговий стаж - не менше 10 років.

В постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Враховуючи вищевикладене, до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення КСУ №1-р/2020, а не норми Закону № 1058-ІV.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-XII з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності загального страхового та пільгового стажу роботи).

Таким чином, довод відповідача про недосягнення позивачкою відповідного пенсійного віку, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, є помилковим.

Щодо доводів апелянта, що позивачка не досягла пенсійного віку, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", колегія суддів зазначає, що оскільки з 23.01.2020 в Україні одночасно існують два Закони, котрі регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: п. б ч. 1 ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції до Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII, а тому враховуючи ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 в справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 в справі Серков проти України (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки застосуванню підлягає Закон, який є найбільш сприятливим для позивача щодо встановлення пенсійного віку на рівні найменшої величини, тобто 50 років.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 13.09.1993 по 31.12.1998 на МК "Азовсталь", колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (в подальшому Порядок №637), встановлено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З матеріалів справи встановлено, що згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_2 , заповненої 20.06.1997, ОСОБА_1 :

з 01.09.1990 по 30.06.1993 - навчалась в ПТУ №2 м.Маріуполь;

з 13.09.1993 прийнята в товстолистовий цех машиністом крана металургійного виробництва 3 розряду орендного підприємства "Металургійний комбінат "Азовсталь" (наказ №187 від 09.09.1993);

з 01.07.1996 переведена в товстолистовий цех машиністом крана металургійного виробництва (наказ №307 від 01.07.1996);

з 01.07.2003 переведена машиністом крана металургійного виробництва 3 розряду ц.№29 відділення термообробки і вогневого різання металу 16т №24 (наказ №570 від 01.07.2003);

з 01.07.2010 переведена в товстолистовий цех машиністом крана металургійного виробництва №23а г/п 30т, ділянки відділки, сортування та здавання металу (наказ №250 від 25.06.2010);

з 29.11.2018 переведена в товстолистовий цех машиністом крана металургійного виробництва 4 розряду, ділянки відділки, сортування, термообробки і вогневого різання металу (наказ №1173 від 29.11.2018).

Період роботи позивача на ПРАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь" з 13.09.1993 по 11.08.2022 також підтверджується довідкою ПРАТ МК "Азовсталь" №311 від 03.10.2025 та довідкою №03.03.01-698/к від 29.09.2025, виданими Приватним акціонерним товариством "Металургійний комбінат "Азовсталь".

Відповідно до довідки №311 від 03.10.2025 позивач виконувала роботи у цеху товстолистовому (прокатне виробництво) за професією, посадою машиніста кранів металургійного виробництва, що передбачено Списком №2 розділ III підрозділ 3а код КП Позиція 2040300а-13792, підстава: Постанова Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26.01.1991, постанова Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994; Списком №2 розділ III підрозділ 3а, код КП Позиція 3.3а - підстава: Постанова Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003; Списком №2 розділ III підрозділ 3 - підстава: Постанова Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016. За період з 13.09.1993 по 31.12.2018 спеціальний стаж позивача за Списком №2 становить 25 років 03 місяці 19 днів. Відволікання від основної роботи не було.

У довідці №311 зазначено підстави для її видачі: особиста картка, особові рахунки, штатний розпис, дані, наявні в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємства, технологія виробництва. Робочі місця атестовано наказами по комбінату: №118 від 07.06.1994 (перша атестація), №46 від 16.02.2000, №315тр від 28.09.2001, №300 від 18.09.2006, №351 від 21.12.2010, №593 від 21.12.2015, №701 від 27.11.2019.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що довідка №311 від 03.10.2025 підписана уповноваженими особами підприємства, містить печатки та всі обов`язкові реквізити, передбачені п.4.4 ДСТУ 4163:2020, а також відповідає вимогам пункту 20 Порядку №637, оскільки в ній вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія та посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків та їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Щодо доводів відповідача про непідтвердженість періоду роботи з 13.09.1993 по 31.12.1998 у зв`язку з тим, що відповідні записи внесені до трудової книжки до дати її заповнення (20.06.1997), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться (пункт 2.2).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць - двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується «05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4).

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.6).

Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів (пункт 2.9).

У розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)» і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним, звільнений ...» і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається «Дублікат» трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним (пункт 2.10).

Колегія суддів зазначає, що в силу приписів чинного законодавства заповнення трудової книжки працівника здійснюється роботодавцем, а не працівником, і саме підприємство-роботодавець є відповідальним за організацію обліку трудових книжок працівників, в тому числі правильність внесення записів до них.

Враховуючи наведене, виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки, а саме відсутність посада особи, яка здійснила запис про звільнення з роботи не може вважатися достатньою підставою неврахування її відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.

Позивач не може нести негативні наслідки у зв`язку із неправильним заповненням роботодавцем трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Відсутність посилання чи неточність записів, відсутність посади не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність ведення та заповнення трудової книжки.

Отже, недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а Верховний Суд висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19.

Тож наявність недоліків в оформленні трудової книжки не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що особа жодним чином не впливає на дотримання/недотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, та підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, про що також зазначив Верховний Суд в постанові від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що орган пенсійного фонду має усі правові підстави для того, щоб самостійно витребовувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, проведення перевірки, зустрічної перевірки для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника, разом з тим, у спірних правовідносинах пенсійним органом не подано жодного доказу щодо вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів у вкладиші трудової книжки.

Крім того, суд враховує, що сама обставина внесення записів до трудової книжки після дати її заповнення (вкладиша) не є самостійною підставою для виключення відповідного періоду роботи зі страхового стажу, оскільки зміст таких записів узгоджується з даними довідки ПРАТ МК "Азовсталь" №311 від 03.10.2025 та довідки №03.03.01-698/к від 29.09.2025, що містять відомості про прийняття позивача на роботу 13.09.1993 та її подальші переведення з посиланням на конкретні накази по підприємству. Відомості трудової книжки не суперечать, а узгоджуються з первинними документами підприємства.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що період роботи позивача з 13.09.1993 по 31.12.1998 на МК "Азовсталь" належним чином підтверджений матеріалами справи, а виявлені пенсійним органом недоліки у заповненні трудової книжки не є такими, що виключають можливість зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу позивача.

Стосовно позовних вимог про зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1990 по 30.06.1993, колегія суддів зазначає таке.

Перелік видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначено статтею 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з пунктом «д» частини третьої статті 56 Закон № 1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Статтею 38 Закону України, від 10.02.1998, №103/98-ВР "Про професійну (професійно-технічну) освіту" якою визначено, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувана освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Аналогічна, за змістом, вимога міститься і у абзаці 1 пункту 26 Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1998 № 1240, час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі до безперервного і до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за одержаною професією не перевищує трьох місяців.

Аналізом зазначених правових норм встановлено, що необхідними умовами для зарахування до пільгового стажу часу навчання в професійно-технічному навчальному закладі є те, що перерва між днем закінчення навчання та днем зарахування на роботу не повинна перевищувати трьох місяців та те, що після; закінчення навчання особа повинна бути зарахована на роботу за здобутою спеціальністю.

Окрім викладеного вище, періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01.01.2004 згідно із Законом України Про пенсійне забезпечення, а після 01.01.2004 - Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Водночас до страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004. Зокрема, й періоди навчання за денною (очною) формою у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до запису №1 трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач у період з 01.09.1990 по 30.06.1993 навчалась в ПТУ №2 м.Маріуполь, що підтверджено дипломом, який надавався позивам при зверненні до органу пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії. Запис про період навчання зроблено на підставі диплома, що видавався закладом професійно-технічної освіти.

Отже, період навчання з 01.09.1990 по 30.06.1993 у ПТУ №2 м.Маріуполь підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивача.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1990 по 30.06.1993 та період роботи з 13.09.1993 по 31.12.1998 на МК "Азовсталь".

Враховуючи вище наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №204450024521 від 03.11.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії з підстав незарахування зазначених періодів до страхового стажу не відповідає вимогам чинного законодавства України та підлягає скасуванню як протиправне. З метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1990 по 30.06.1993 та період роботи з 13.09.1993 по 31.12.1998 на МК "Азовсталь".

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 по справі № 520/32633/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
09.07.2026 Ухвала № 138089417 Другий апеляційний адміністративний суд
09.07.2026 Ухвала № 138089415 Другий апеляційний адміністративний суд
10.06.2026 Рішення № 137266840 Харківський окружний адміністративний суд
17.12.2025 Ухвала № 132699192 без тексту Харківський окружний адміністративний суд

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 21084076. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг