ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 р. Справа № 520/21822/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 24.08.26 по справі № 520/21822/26
за позовом ОСОБА_1
до Східного апеляційного господарського суду треті особи Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, Державна судова адміністрація України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ
ОСОБА_1 (далі за текстом - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Східного апеляційного господарського суду (далі - відповідач), треті особи Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області (далі - ГУ ДКСУ у Харківській області, третя особа 1), Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України, третя особа 2), у якому просила суд:
- визнати протиправними дії Східного апеляційного господарського суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 01 липня 2023 року по 15.04.2025 - дати звільнення з посади судді Східного апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн;
- зобов`язати Східний апеляційний господарський суд провести нарахування та виплату судді Східного апеляційного господарського суду ОСОБА_1 не донараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 липня 2023 року по 15.04.2025 - дати звільнення з посади судді Східного апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402 VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн, на 01 січня 2024 року - 3028 грн, на 01 січня 2025 року 3028 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.
В обґрунтування позовних вимог послалася на протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 01.01.2023 по 15.04.2025 суддівської винагороди із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, як таких, що суперечать нормам Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі по тексту - Закон № 1402-VIII), виключно яким може регулюватися питання суддівської винагороди, що призвело до протиправного зменшення позивачу суддівської винагороди за вказаний період.
Враховуючи те, що після набрання чинності змінами, внесеними до Конституції України згідно із Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII (далі по тексту - Закон № 1401-VIII), статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій", що відповідає приписам частини 1 статті 135 Закону № 1402-VIII, стверджувала, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є Закон № 1402-VIII.
До позовної заяви додала клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, в обґрунтування якого зазначила, що з метою досудового врегулювання спору, 30 червня 2026 року на адресу Східного апеляційного господарського суду цінним листом з повідомленням про вручення поштового відправлення № 7602000143044 позивачем було направлено заяву з проханням провести нарахування та виплату їй недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 01 липня 2023 року по 15 квітня 2025 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону № 1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року - 3028 грн та на 1 січня 2025 року - 3028 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, а у разі не врегулювання вказаного добровільно - видати довідку про розмір фактично виплаченої суддівської винагороди за посадою судді Східного апеляційного господарського суду ОСОБА_1 за період з 01 липня 2023 року по 15 квітня 2025 року та про розмір недонарахованої та невиплаченої позивачу суддівської винагороди за період з 01 липня 2023 року по 15 квітня 2025 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону № 1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року - 3028 грн та на 1 січня 2025 року - 3028 грн, з врахуванням виплачених сум.
Стверджувала, що відповідно до інформації, зазначеної у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення № R76[телефон приховано], вищезазначена заява була вручена Східному апеляційному господарському суду 03 липня 2026 року, однак до 21.07.2026 (дата подання позовної заяви до суду першої інстанції) заява позивача не була розглянута відповідачем, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом для захисту своїх прав.
Просила врахувати, що м. Харків, починаючи з 24 лютого 2022 року та по теперішній час перебуває під постійними ракетними ударами і ворожими обстрілами, що стало причиною вимушеного проживання позивача в інших місцевостях, зумовивши змушені зволікання, які пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами і труднощами, що тривають і до тепер.
Враховуючи викладене, вважала наявними підстави для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлення такого строку.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 по справі №520/21822/26 заяву позивача про поновлення строку звернення до суду - залишити без задоволення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Східного апеляційного господарського суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху.
Надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням обґрунтованих та поважних причин його пропуску.
Роз`яснено позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали від 27.07.2026 позивачем 05.08.2026 за допомогою засобів підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» подано до Харківського окружного адміністративного суду заяву про поновлення процесуального строку, у якій з посиланням на приписи частини 2 статті 122 КАС України, ОСОБА_1 стверджувала, що перебіг строку звернення до суду у даній справі розпочався з 25 червня 2026 року - дати набрання чинності змінами, внесеними до Закону № 1402-VIII Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Закону України «Про Вищу раду правосуддя» щодо удосконалення декларацій доброчесності судді та родинних зв`язків судді» № 4905-IX від 09 червня 2026 року (далі - Закон № 4905-ІХ), яким усунуто колізію та прямо передбачено, що для обчислення суддівської винагороди має використовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом про Державний бюджет на відповідний рік.
Переконувала, що саме з 25.06.2026 позивач дізналася про порушення свого права на належне матеріальне забезпечення шляхом нарахування суддівської винагороди за період з 01 липня 2023 року по 15.04.2025 виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на: 1 січня 2024 року - 3028 грн, 1 січня 2025 року - 3028 грн, а не з базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, як здійснював відповідач.
В іншій частині заява про поновлення строку звернення до суду з цим позовом дублює зміст заяви, поданої разом з позовною заявою.
Враховуючи викладене, просила поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом для звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.08.2026 у справі № 520/21822/26 заяву ОСОБА_1 про поновлення строку - залишено без задоволення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Східного апеляційного господарського суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.
Роз`яснено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просила суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду про повернення позовної заяви від 24 серпня 2026 року №520/21822/26, а справу передати на розгляд суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що повертаючи позовну заяву з підстав пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції не врахував обставини того, що довідка Східного апеляційного господарського суду № 08-36/003197 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яка була видана позивачу після відрахування зі штату суду, не може вважатись достовірною та документально підтвердженою інформацією про обсяг і характер виплачених ОСОБА_1 сум при відрахуванні зі штату Східного апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, оскільки не містить посилання на те, що суддівська винагорода була розрахована виходячи з базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, а тому відсутні підстави пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду з цим позовом з датою отримання вказаної довідки.
Зауважила, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року у справі № 520/20049/23 було визнано протиправними дії Східного апеляційного господарського суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, та зобов`язано відповідача провести відповідні нарахування та їх виплату, у зв`язку з чим у апелянта були обґрунтовані сподівання на те, що подальше нарахування суддівської винагороди у період з 01.07.2023 по 15.04.2025 буде здійснюватися за аналогічним механізмом. Проте, станом на дату подання позовної заяви (21.07.2026) відповідачем не було проведено перерахунок суддівської винагороди на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року у справі № 520/20049/23, а у відповідь на заяву від 30 червня 2026 року, подану з метою досудового врегулювання спору, надано довідку Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 року № 134, в якій, окрім іншого, зазначено, що суддівська винагорода позивача за період з 01 липня 2023 року до 18 квітня 2025 року була розрахована виходячи з базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, що підтверджує тривале невиконання відповідачем приписів законодавства в частині належного обрахунку суддівської винагороди, а отримання таких відомостей і є датою, коли ОСОБА_1 дізналась про порушення своїх прав.
Зауважила, що як доказ, довідка Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 року № 134 не надавалась до суду першої інстанції, оскільки позов у даній справі було надіслано до Харківського окружного адміністративного суду 21.07.2026 через систему «Електронний суд», а довідка на електронну пошту позивача надійшла на наступний день - 22.07.2026 о 11 год 25 хв.
Наполягала, що у зазначених триваючих правовідносинах, у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, виникли умови, які не можна вважати звичайними, а тому у позивача не було можливості своєчасно реалізувати своє право на звернення до суду через відсутність інформування відповідачем щодо механізму нарахування суддівської винагороди.
Переконувала, що відповідач не інформував позивача як у період роботи, так і в день проведення розрахунку при звільненні про те, що з 01.07.2023 по 15.04.2025 ним продовжувалося порушення прав ОСОБА_1 на належне матеріальне забезпечення шляхом нарахування суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн; про такі порушення з об`єктивних причин позивач дізналась тільки 25 червня 2026 року - дати набрання чинності змінами до Закону № 1402-VIII Законом №4905-IX.
В іншій частині зміст апеляційної скарги є аналогічним змісту заяв про поновлення строку звернення до суду, поданих до суду першої інстанції.
Відповідач та треті особи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач була звільнена з посади судді 15 квітня 2025 року, а наказом Східного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2025 року №18/к її відраховано зі штату суду 18 квітня 2025 року. При цьому, як зазначає сама ОСОБА_1 у поданій заяві, 22 квітня 2025 року нею отримано довідку Східного апеляційного господарського суду № 08-36/003197 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Отже, на переконання суду першої інстанції, отримавши 22.04.2025 довідку про суддівську винагороду, позивач була обізнана про порядок обрахунку суддівської винагороди та в межах установленого законодавством тримісячного строку мала можливість звернутися до суду з відповідним позовом, оскільки саме з цієї дати отримала документальне підтвердження складових та розміру суддівської винагороди, а відтак мала можливість оцінити правильність проведених відповідачем нарахувань та, у разі незгоди, звернутися до суду, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.09.2025 у справі № 440/9690/24, від 11.12.2025 у справі № 420/3504/25, від 30.06.2026 у справі № 240/1492/25 та від 25.06.2026 у справі № 520/25416/25.
Судом також враховано, що позивач ще у 2023 році зверталася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Східного апеляційного господарського суду щодо правильності нарахування та виплати їй суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн.
За результатами розгляду справи № 520/20049/23 рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 червня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн, визнано протиправними.
Таким чином, за висновком суду першої інстанції, позивач не лише була обізнана з характером спірних правовідносин та способом нарахування їй суддівської винагороди, а й реалізовувала своє право на судовий захист у зв`язку з аналогічним порушенням з боку того самого відповідача, однак за інший період.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що наведені у заяві про поновлення строку обставини не підтверджують наявності об`єктивних, непереборних та незалежних від волі позивача обставин, які перешкоджали їй своєчасно звернутися до суду, у зв`язку з чим дійшов висновку, що підстави, наведені нею у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, є неповажними та недостатніми для поновлення такого строку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
В силу приписів пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
За визначенням, наведеним у пункті 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, отже, військова служба в органах цивільного захисту є публічною службою.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби (професійної діяльності суддів).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Загальні правила, які закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів.
Відповідно до вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Колегія суддів зауважує, що суддівська винагорода за своєю правовою природою є різновидом заробітної плати, гарантованою державою, яка отримується у якості винагороди за здійснення правосуддя на професійній основі, а відтак правовідносини щодо її нарахування та виплати мають характер трудових відносин у частині захисту майнового права на її отримання, що узгоджується, зокрема, з положеннями статті 43 Конституції України.
Водночас положення Закону № 1402-VIII не встановлюють спеціального строку звернення до суду з вимогами, що виникають із правовідносин щодо нарахування та виплати суддівської винагороди, а відтак не містять норм, які б визначали особливий порядок обчислення чи тривалість такого строку.
З огляду на викладене, у спорах про стягнення суддівської винагороди у разі її неналежної виплати підлягають застосуванню положення статті 233 КЗпП України, яка встановлює спеціальні строки звернення до суду з вимогами, що випливають із трудових правовідносин, зокрема щодо виплати належної за працю винагороди. Застосування саме цієї норми забезпечує ефективний судовий захист порушеного майнового права та не допускає звуження обсягу гарантій оплати праці для осіб, які перебувають на публічній службі, порівняно з іншими категоріями працівників.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Згодом, на підставі Закону України від 25 квітня 2024 року № 3680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників", який набрав чинності 24 серпня 2024 року, частину другу статті 233 КЗпП України доповнено другим реченням такого змісту: "Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права".
Колегія суддів зазначає, що з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23.
У постанові від 21.03.2025 Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року).
У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
Колегія суддів зауважує, що хоча у справі № 460/21394/23 предметом судового розгляду були правовідносини, пов`язані з виплатою грошового забезпечення військовослужбовців, а не суддівської винагороди, правові висновки, викладені у постанові Судової палати від 21.03.2025, визначають загальний підхід до застосування приписів статті 233 КЗпП України незалежно від виду публічної служби. Зазначені висновки спрямовані на забезпечення єдності судової практики щодо визначення редакції статті 233 КЗпП України, яка підлягає застосуванню до триваючих у часі правовідносин, а відтак підлягають урахуванню судами під час вирішення спорів, пов`язаних із виплатою суддівської винагороди, зокрема й у справі, що розглядається.
Отже, правовідносини щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 01.07.2023 по 15.04.2025 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, урегульовано приписами статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ.
Ураховуючи щомісячний характер нарахування та виплати суддівської винагороди, ці правовідносини за спірний період підлягають регулюванню приписами статті 233 КЗпП України, при цьому, ключовим для визначення початку відліку строку є день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (частина перша), або день отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні (частина друга).
За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.06.2026 по справі № 520/11936/25, у спорах про стягнення суддівської винагороди у разі її неналежної виплати основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права на виплату належного їй розміру суддівської винагороди, є дата ознайомлення позивача з документом, що відображає фактичні суми виплат.
Чинне законодавство не встановлює спеціальної форми документа, який відображає фактичні суми виплат та порядок його доведення до відома судді.
Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нарахування та виплату суддівської винагороди, фінансові повідомлення або інші документи, що містять відомості про складові виплати, їх розміри та здійснені утримання, які надаються під час виплати суддівської винагороди і з яких суддя має об`єктивну можливість встановити розмір отриманої суми, її складові та можливу неповноту виплати.
Саме з моменту ознайомлення з таким документом у судді виникає реальна можливість та об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити можливі порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
Водночас, колегією суддів встановлено, що довідка Східного апеляційного господарського суду № 08-36/003197 від 22.04.2025, на дату отримання якої (22.04.2025) посилається суд, як на дату початку перебігу строку звернення до суду з цим позовом, містить лише відомості про посадовий оклад позивача станом на 18.04.2025 - 131375,00 грн, доплату за вислугу років 70% - 91962,50 грн, доплату за науковий ступінь - 0,00 грн, доплату за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 0,00 грн, щомісячну доплату відповідно до частини шостої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - 0,00 грн, разом - 223337,50 грн, без зазначення розміру прожиткового мінімуму, який було застосовано Східним апеляційним господарським судом при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивачу на дату звільнення. Також у цій довідці взагалі не відображено дані щодо застосованого прожиткового мінімуму при визначенні розмірів та складових суддівської винагороди позивача, отриманої нею за період з 01.07.2023 по 15.04.2025, що не було враховано судом першої інстанції.
Проаналізувавши положення Закону № 1402-VIII, колегія суддів дійшла висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку відповідного суду інформувати суддю про суму нарахованої та виплаченої суддівської винагороди з детальним розшифруванням її складових. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.
Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.
Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема,
(b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.
У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін:
(a) валова сума нарахованої заробітної плати;
(b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру;
(c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.
Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.
Як зазначалося, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.
Таким чином, для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.07.2023 по 15.04.2025, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум суддівської винагороди за кожен місяць зазначеного періоду.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2026 по справі № 260/722/25, який в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин.
З огляду на обставини цієї справи, колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період 01.07.2023 по 15.04.2025 суду першої інстанції необхідно було з`ясувати дату коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум суддівської винагороди за кожен місяць зазначеного періоду.
За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, та відповідно установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 є передчасним.
З наведеного слідує, що повертаючи позивачу позовну заяву з підстав пропуску строку звернення до суду за вищевказаний період, суд першої інстанції не врахував актуальну правову позицію Верховного Суду у спорах зазначеної категорії, не з`ясував суттєві обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду, що в свою чергу позбавило позивача права на звернення до суду з позовом про нарахування та виплату суддівської винагороди у належному розмірі за період з 01.07.2023 по 15.04.2025.
За приписами статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Підсумовуючи вищевикладене з урахуванням встановлених обставин у справі, колегія суддів вважає, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 24.08.2026 по справі № 520/21822/26 прийнята при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, неправильному застосуванні норм процесуального права, а тому відповідно до вимог частини 3 статті 312 КАС України підлягає скасуванню з направленням до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.08.2026 по справі № 520/21822/26 - скасувати.
Справу № 520/21822/26 за позовом ОСОБА_1 до Східного апеляційного господарського суду, треті особи Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко