П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/15536/25
перша інстанція: суддя Лебедєва Г.В.,
повний текст судового рішення
складено 25.06.2026, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючої-судді - Казанчук Г.П.
суддів - Градовського Ю.М., Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у справі № 420/15536/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВИКЛАД ОБСТАВИН :
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у його звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, особою з інвалідністю ІІ групи, який за висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити його з військової служби з цієї підстави.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 11.04.2025 подав рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , особою з інвалідністю ІІ групи, до якого долучив медичні документи батька, документи щодо відсутності інших членів сім`ї, які можуть здійснювати догляд, та документи щодо стану здоров`я матері.
Позивач вказував, що відповідач листом від 14.04.2025 № 490 фактично відмовив у задоволенні рапорту з посиланням на відсутність висновку про потребу батька в постійному догляді та акта обстеження сімейного стану, хоча такий акт складається територіальним центром комплектування та соціальної підтримки лише за запитом командира військової частини, якого відповідач не направляв.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 11.04.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Зобов`язано Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11.04.2025 про звільнення з військової служби на зазначеній підставі з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно не врахував подані позивачем медичні документи батька, у тому числі висновок лікарсько-консультативної комісії за формою 080-4/о, звівши їх оцінку до відсутності словосполучення «постійний догляд», що свідчить про надмірний формалізм.
Суд зазначив, що акт перевірки сімейного стану складається територіальним центром комплектування та соціальної підтримки за зверненням командира військової частини, однак відповідач такого запиту не направляв, а відтак передчасно дійшов висновку про непідтвердження відсутності інших членів сім`ї, які можуть здійснювати догляд.
Водночас, оскільки суд не може пересвідчитися у виконанні всіх визначених законом умов для звільнення, належним способом захисту є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що рапорт позивача було прийнято, розглянуто та повідомлено позивача про виявлені недоліки, а остаточне рішення про звільнення відповідно до підпункту 2 пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, належить до компетенції вищого командування.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції не визначив, у чому саме полягало порушення, допустив внутрішню суперечність при оцінці висновку за формою 080-4/о, визнавши його відмінності від документа, передбаченого додатком 19 до Інструкції № 170, та водночас вважаючи його підтвердженням потреби у постійному догляді, і не надав оцінки запереченням щодо форми та змісту заключень ЛКК № 1297 та № 29.
На думку апелянта, суд передчасно дійшов висновку про ненаправлення відповідачем запиту до ТЦК та СП, не встановивши територіально компетентний центр та коло осіб першого і другого ступеня споріднення, а також не врахував, що відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 обов`язок подати повний пакет документів покладається на військовослужбовця.
Апелянт також звертає увагу на те, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення містить текст, який не стосується цієї справи.
Рух справи в апеляційній інстанції:
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2026 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту строк для усунення недоліків.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2026 року продовжено апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -
УСТАНОВИВ:
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
Батько позивача, ОСОБА_2 , відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААД № 363907 від 13.11.2024 є особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання безтерміново.
Згідно з заключенням лікарсько-консультативної комісії КНП «Овідіопольська лікарня» від 22.11.2024 № 1297 ОСОБА_2 потребує постійного медикаментозного лікування та постійного стороннього догляду.
14.01.2025 лікарсько-консультативною комісією Овідіопольської лікарні щодо ОСОБА_2 видано висновок за формою 080-4/о про потребу в догляді.
Відповідно до довідки Овідіопольської селищної ради від 13.03.2025 № 104 позивач фактично проживає разом з батьком та матір`ю, ОСОБА_3 , яка згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії від 28.03.2025 № 29 сама потребує постійного догляду.
11.04.2025 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з доданими до нього документами, у тому числі нотаріально посвідченою заявою батька про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд.
Листом від 14.04.2025 № 490 відповідач повідомив позивача про відсутність документів щодо повного переліку членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, висновку МСЕК чи ЛКК із зазначенням потреби в постійному догляді та акта обстеження сімейного стану, затвердженого ТЦК та СП, у зв`язку з чим підстав для клопотання перед вищестоящим командуванням немає.
06.05.2025 батько позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про проведення перевірки сімейного стану, однак листом від 27.05.2025 № 6195 йому повідомлено, що такий акт складається виключно за запитом командира військової частини.
Доказів направлення відповідачем запиту до територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо перевірки сімейного стану позивача, як і доказів направлення рапорту позивача вищестоящому командуванню, матеріали справи не містять.
Отже, правомірність дій відповідача щодо розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем лише в частині задоволених позовних вимог, а позивач рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про зобов`язання звільнити його з військової служби не оскаржує, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції саме в оскаржуваній частині.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено проведення загальної мобілізації.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан та загальна мобілізація продовжувались і станом на час розгляду справи тривають.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 2 Закону № 2232-XII громадяни України, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, визначених частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються підстави звільнення з військової служби, думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю та районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Перелік документів, які підтверджують підстави для звільнення з військової служби, визначено додатком 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170).
Відповідно до підпункту 26 пункту 5 додатка 19 до Інструкції № 170 (в редакції наказу Міністерства оборони України від 23.07.2024 № 495) у разі необхідності здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, підтвердними документами є, зокрема, один із документів, що підтверджує інвалідність особи, її потребу у постійному догляді, та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV.
Відповідно до статей 14, 31, 66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за № 1214/42559, затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок № 531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців.
Згідно з пунктом 2 розділу I Порядку № 531 з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).
Положеннями розділу III Порядку № 531 передбачено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, яка повинна містити відомості про погодження або непогодження рапорту із зазначенням правової підстави та обґрунтування.
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.
Відмова у задоволенні рапорту повинна бути вмотивованою.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Отже, наслідком подання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи вмотивована відмова у задоволенні рапорту із зазначенням її підстави.
Відповідно до абзацу шістнадцятого пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), перевірка сімейного стану військовослужбовця здійснюється районним (міським) ТЦК та СП за зверненням командира військової частини.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 зазначив, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.
У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які при цьому реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.
У цій же постанові Верховний Суд наголосив, що відмова у звільненні військовослужбовця за наявності в нього обов`язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутності іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд, суперечить принципам державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України), недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України) та пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду, а при ухваленні рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.
Верховний Суд у постанові від 29.04.2026 у справі № 520/14746/25 звернув увагу, що відповідно до підпункту 26 пункту 5 додатка 19 до Інструкції № 170 одним із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, є акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, який підлягає належному дослідженню.
Аналіз наведених норм свідчить, що військова частина, до якої подано рапорт про звільнення, зобов`язана не лише зареєструвати його та перевірити повноту поданих документів, а й вжити заходів до отримання документів, які видаються лише за запитом командування, та забезпечити рух рапорту до посадової особи, уповноваженої прийняти рішення про звільнення, а відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Як встановлено, 11.04.2025 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, до якого долучив, зокрема, довідку МСЕК про встановлення батьку ІІ групи інвалідності, заключення лікарсько-консультативної комісії від 22.11.2024 № 1297 про потребу батька в постійному сторонньому догляді, висновок за формою 080-4/о від 14.01.2025, довідку про склад сім`ї, нотаріально посвідчену заяву батька про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд, а також висновок ЛКК від 28.03.2025 № 29 про потребу матері позивача в постійному догляді.
Відповідач листом від 14.04.2025 № 490 зазначив про відсутність документів щодо повного переліку членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, висновку МСЕК чи ЛКК із зазначенням потреби в постійному догляді та акта обстеження сімейного стану, затвердженого ТЦК та СП, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для клопотання перед вищестоящим командуванням.
Щодо доводів апелянта про розгляд рапорту позивача та розмежування повноважень військової частини і вищого командування колегія суддів зазначає таке.
Підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 визначено посадових осіб, уповноважених видавати накази про звільнення з військової служби в особливий період, однак ця норма не звільняє командира військової частини, до якого подано рапорт, від обов`язку належним чином опрацювати рапорт та забезпечити його рух до уповноваженої посадової особи.
Відповідно до Порядку № 531 непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду посадовою особою, уповноваженою приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання.
Матеріали справи не містять доказів того, що рапорт позивача направлявся посадовій особі, уповноваженій приймати рішення про звільнення, а лист від 14.04.2025 № 490 за своїм змістом є відмовою у подальшому русі рапорту з посиланням на недоліки поданих документів.
Саме такі дії відповідача суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправними, а тому доводи апелянта про те, що суд не визначив, у чому полягало порушення, є безпідставними.
Щодо доводів апелянта про ненаправлення запиту до ТЦК та СП колегія суддів зазначає, що акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, відповідно до абзацу шістнадцятого пункту 11 Положення № 154 складається за зверненням командира військової частини.
Матеріалами справи підтверджено, що батько позивача 06.05.2025 самостійно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про проведення перевірки сімейного стану, однак листом від 27.05.2025 № 6195 йому повідомлено, що такий акт складається виключно за запитом командира військової частини.
Відповідач такого запиту не направляв, доказів протилежного не надав, а отже, поклав на позивача обов`язок подати документ, який позивач не міг отримати самостійно, та зробив відсутність такого документа однією з підстав для відмови.
Посилання апелянта на пункт 233 Положення № 1153/2008, яким на військовослужбовця покладено обов`язок подати документи, що підтверджують підстави звільнення, не спростовують наведеного висновку, оскільки такий обов`язок не може поширюватися на документи, видача яких залежить виключно від дій командування.
Доводи апелянта про те, що суд не встановив територіально компетентний ТЦК та СП, коло осіб першого та другого ступеня споріднення та зміст запиту, колегія суддів відхиляє, оскільки з`ясування цих обставин є саме метою перевірки сімейного стану, яку мав ініціювати відповідач, і такі обставини мають бути встановлені відповідачем під час повторного розгляду рапорту.
Щодо доводів апелянта стосовно оцінки медичних документів колегія суддів зазначає, що позивач долучив до рапорту не лише висновок за формою 080-4/о, а й заключення лікарсько-консультативної комісії КНП «Овідіопольська лікарня» від 22.11.2024 № 1297, в якому прямо зазначено, що батько позивача потребує постійного медикаментозного лікування та постійного стороннього догляду.
Відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII потреба особи з інвалідністю в постійному догляді може підтверджуватися висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Відповідач у листі від 14.04.2025 № 490 оцінки заключенню ЛКК від 22.11.2024 № 1297 не надав, обмежившись загальним висновком про відсутність висновку МСЕК чи ЛКК із зазначенням потреби в постійному догляді, що не відповідає змісту поданих позивачем документів.
Доводи апелянта щодо невідповідності заключень лікарсько-консультативної комісії встановленій формі, порядку їх видачі та складу комісії не були підставою прийняття оскаржуваного рішення, а були вперше наведені під час судового розгляду, тоді як суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень з урахуванням тих підстав, з яких воно було прийняте.
При цьому такі доводи відповідач не позбавлений можливості навести у вмотивованому рішенні за результатами повторного розгляду рапорту позивача.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зведення оцінки поданих позивачем медичних документів до відсутності в одному з них словосполучення «постійний догляд» без аналізу змісту інших документів свідчить про надмірний формалізм, несумісний з принципом належного урядування.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач розглянув рапорт позивача без з`ясування всіх обставин, що мають значення для його вирішення, а відтак його дії щодо відмови у задоволенні рапорту є протиправними.
Щодо доводів апелянта про суперечливість обраного способу захисту колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не зобов`язував відповідача звільнити позивача з військової служби, а зобов`язав його повторно розглянути рапорт з урахуванням правової оцінки, наданої судом, тобто вчинити дії в межах його власних повноважень, у тому числі щодо отримання необхідних документів, оцінки поданих медичних документів та забезпечення руху рапорту.
Такий спосіб захисту відповідає вимогам частини четвертої статті 245 КАС України, оскільки за наявних обставин, зокрема за відсутності акта перевірки сімейного стану, суд не може пересвідчитися у виконанні всіх визначених законом умов для звільнення позивача, а визначення конкретного переліку дій, необхідних для повторного розгляду рапорту, належить до компетенції відповідача.
Щодо посилання апелянта на наявність у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції тексту, який не стосується цієї справи, колегія суддів зазначає, що абзаци щодо компенсації за невикористану додаткову відпустку та позову іншої особи є очевидною технічною помилкою, яка не вплинула на зміст мотивів суду щодо предмета спору та на правильність вирішення справи по суті.
Відповідно до частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зазначена описка може бути виправлена судом першої інстанції в порядку статті 253 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).
Відповідно до вимог статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частинами першою - третьою статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (п.п. 29-30 рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994).
При цьому право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (п. 30 рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у справі № 420/15536/25 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя Г.П. Казанчук
Суддя Ю.М. Градовський
Суддя О.В. Єщенко