П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2026 р. м. Одеса Справа № 400/762/26
перша інстанція: суддя Малих О.В.,
повний текст судового рішення
складено 26.06.2026, м. Миколаїв
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючої-судді - Казанчук Г.П.
суддів - Градовського Ю.М., Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі № 400/762/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВИКЛАД ОБСТАВИН :
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями від 26.12.2025 № 348, про відмову в погодженні надання їй та членам її сім`ї житла (квартири за адресою: АДРЕСА_1 ) для постійного проживання шляхом виключення з числа службового житла;
- зобов`язати Міністерство оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями погодити надання їй та членам її сім`ї житла (квартири за адресою: АДРЕСА_1 ) для постійного проживання.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що вона проходить військову службу понад 20 календарних років, перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та забезпечена службовою квартирою, а тому відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081, та пункту 10 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України від 31.07.2018 № 380, має право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.
Позивачка вказувала, що Комісія з контролю повернула матеріали її облікової справи без реалізації з посиланням на рішення Міністра оборони України від 17.12.2025 № 7571/з/2, не зазначивши, яким саме вимогам законодавства не відповідає пропозиція щодо неї, що свідчить про відсутність правового обґрунтування рішення та створює правову невизначеність.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечував, зазначаючи, що рішенням Міністра оборони України від 17.12.2025 № 7571/з/2 тимчасово призупинено виключення житла з числа службового, позивачка вже забезпечена службовим житлом, рішення про виключення квартири з числа службових керівництвом Міністерства оборони України не приймалося, а надання їй житла порушить принцип черговості.
Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв у поясненнях щодо позову підтримав позицію відповідача.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом Комісії з контролю від 26.12.2025 № 348, у частині повернення без реалізації матеріалів облікової справи ОСОБА_1 як такої, що не підпадає під категорії, визначені у рішенні Міністра оборони України від 17.12.2025 № 7571/з/2.
Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути матеріали облікової справи ОСОБА_1 зі складом сім`ї 3 особи та прийняти рішення щодо надання статусу постійного житла за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виключення цього житла з числа службового та забезпечити ним для постійного проживання, відповідно до законодавства та нормативно-правових актів Міністерства оборони України, в тому числі Алгоритму № 7571/з/І, чинного на момент подачі матеріалів облікової справи.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1331,20 грн.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 11 розділу II Інструкції № 380 визначено виключний перелік рішень, які може приймати Комісія з контролю, однак за наслідками розгляду облікової справи позивачки Комісія з контролю не прийняла жодного з передбачених цим пунктом рішень, а повернула матеріали без реалізації, чим перевищила свої повноваження та порушила конституційне право позивачки на житло.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачка вже забезпечена службовим житлом з відомчого житлового фонду Міністерства оборони України, а рішення Комісії з контролю обґрунтоване рішенням Міністра оборони України від 17.12.2025 № 7571/з/2 про тимчасове призупинення виключення житла з числа службового, яке було чинним на дату прийняття оскаржуваного рішення та є обов`язковим для виконання військовими посадовими особами.
Апелянт вказує, що відповідно до пункту 10 розділу VII Інструкції № 380 виключення житла з числа службового здійснюється на підставі клопотання квартирно-експлуатаційного органу, а рішення про виключення приймає керівництво Міністерства оборони України, однак такого рішення щодо спірної квартири не приймалося.
Також апелянт посилається на принцип черговості надання житла, оскільки позивачка перебуває у загальній черзі Миколаївського гарнізону під № 506, а у першочерговій - під № 456, і надання їй житла поза чергою порушить права інших військовослужбовців.
На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував, що рішення № 7571/з/2 прийнято з урахуванням законопроєкту «Про основні засади житлової політики», який Верховна Рада України прийняла 13.01.2026, і яким визнано таким, що втратив чинність, Житловий кодекс Української РСР, а службове житло надається лише для тимчасового проживання.
Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв у додаткових поясненнях, поданих до суду апеляційної інстанції, підтримав доводи апеляційної скарги.
Відзив на апеляційну скаргу від позивачки до суду апеляційної інстанції не надходив.
Рух справи в апеляційній інстанції:
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
05.10.2026 року від третьої особи - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв надійшли додаткові пояснення у справі.
Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -
УСТАНОВИВ:
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 з 01.08.1993 проходить військову службу у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 , має військове звання «головний сержант» та вислугу на військовій службі понад 20 календарних років.
Позивачка перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у Миколаївському гарнізоні у загальній черзі з 04.07.2007, а у першочерговій черзі - з 30.11.2017 у зв`язку з наявністю у її чоловіка статусу учасника бойових дій.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.09.2023 № 206 на підставі протоколу житлової комісії Миколаївського гарнізону від 10.08.2021 № 2 позивачці надано службову двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
05.11.2025 позивачка звернулася з рапортом про забезпечення її та членів її сім`ї житлом для постійного проживання шляхом виключення займаної квартири з числа службових.
Відповідно до протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2025 № 8, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2025 № 312 та списків надання жилої площі для постійного проживання облікову справу позивачки направлено на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями.
Рішенням Комісії з контролю, оформленим протоколом від 26.12.2025 № 348, матеріали облікової справи позивачки повернуто без реалізації з тих підстав, що вона не підпадає під категорії, визначені рішенням Міністра оборони України від 17.12.2025 № 7571/з/2, про що КЕВ м. Миколаїв повідомлено листом від 09.01.2026 № 124.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Отже, правомірність рішення Комісії з контролю, оформленого протоколом від 26.12.2025 № 348, в частині, що стосується позивачки, є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло, а громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з абзацом четвертим пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення, які надаються один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Механізм забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями визначено Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081, та Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністра оборони України від 31.07.2018 № 380 (далі - Інструкція № 380).
Відповідно до пункту 10 розділу VII Інструкції № 380 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
Згідно з пунктами 3-5 розділу VII Інструкції № 380 для прийняття рішення про надання жилих приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини розглядає документи облікових справ військовослужбовців та приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання, яке є підставою для наказу командира військової частини, після чого облікова справа разом з витягом з протоколу та наказом направляються до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, який готує список надання жилої площі для постійного проживання, що направляється для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.
За результатами розгляду списку надання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про погодження надання постійного житла або про відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови (пункт 5 розділу VII Інструкції № 380).
Пунктом 11 розділу II Інструкції № 380 визначено, що Комісія з контролю відповідно до визначених завдань має право приймати рішення щодо погодження рішення житлової комісії військової частини про надання військовослужбовцям та членам їх сімей жилої площі для постійного проживання або виплату грошової компенсації, погодження рішення житлової комісії про надання службових жилих приміщень, перегляду раніше прийнятих рішень Комісії з контролю, а у разі непогодження рішення житлової комісії військової частини Комісія з контролю повертає документи на доопрацювання із відповідним обґрунтуванням.
Аналіз наведених норм свідчить, що за результатами розгляду облікової справи військовослужбовця, рішення житлової комісії щодо якого надійшло на погодження, Комісія з контролю зобов`язана прийняти одне з передбачених Інструкцією № 380 рішень - про погодження надання постійного житла або про відмову в такому погодженні із зазначенням причини відмови, яка має ґрунтуватися на нормах законодавства, що регулює забезпечення військовослужбовців житлом.
Як встановлено, Комісія з контролю повернула матеріали облікової справи позивачки без реалізації виключно з посиланням на те, що позивачка не підпадає під категорії, визначені рішенням Міністра оборони України від 17.12.2025 № 7571/з/2.
Матеріали справи не містять доказів того, що рішення Міністра оборони України від 17.12.2025 № 7571/з/2 є нормативно-правовим актом, який пройшов державну реєстрацію та набрав чинності в установленому порядку, а сам апелянт зазначає, що Міністерство оборони України лише опрацьовує відповідні зміни до Інструкції № 380.
Отже, зазначене рішення є внутрішнім розпорядчим документом, який не може змінювати чи обмежувати права військовослужбовців, визначені Законом № 2011-XII, Порядком № 1081 та Інструкцією № 380.
Інструкція № 380 не передбачає такої підстави для неприйняття рішення про погодження або відмову в погодженні надання постійного житла, як тимчасове призупинення виключення житла з числа службового на підставі розпорядчого документа посадової особи, а також не передбачає повернення облікової справи «без реалізації».
Тому доводи апелянта про те, що рішення № 7571/з/2 було чинним і обов`язковим для військових посадових осіб, не свідчать про правомірність оскаржуваного рішення, оскільки відповідно до частини другої статті 19 Конституції України Комісія з контролю зобов`язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а в спірних правовідносинах мала керуватися нормами законодавства, а не внутрішніми розпорядчими документами, які суперечать цим нормам.
Крім того, оскаржуване рішення не містить жодного правового обґрунтування того, яким саме вимогам законодавства не відповідає облікова справа позивачки, а тому не відповідає критерію обґрунтованості, визначеному пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України.
Доводи апелянта про те, що позивачка вже забезпечена службовим житлом, колегія суддів відхиляє, оскільки саме забезпечення службовим житлом військовослужбовця з вислугою 20 років і більше є передумовою реалізації права на виключення цього житла з числа службового відповідно до пункту 10 розділу VII Інструкції № 380.
Посилання апелянта на відсутність рішення керівництва Міністерства оборони України про виключення квартири з числа службових також не спростовують висновку про протиправність оскаржуваного рішення, оскільки погодження Комісією з контролю надання постійного житла передує прийняттю рішення про виключення житла з числа службового, а відсутність такого рішення є наслідком саме неприйняття Комісією з контролю рішення по суті.
Доводи апелянта щодо порушення принципу черговості не можуть бути оцінені судом, оскільки Комісія з контролю на цю обставину в оскаржуваному рішенні не посилалася і її не досліджувала, а суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень та обґрунтовувати його рішення мотивами, яких воно не містить.
Посилання апелянта на Закон України від 13.01.2026 № 4751-IX «Про основні засади житлової політики» колегія суддів відхиляє, оскільки на дату прийняття оскаржуваного рішення (26.12.2025) цей Закон не був чинним, а правомірність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється на підставі законодавства, чинного на момент його прийняття.
Водночас питання застосування законодавства, чинного на момент повторного розгляду облікової справи позивачки, з урахуванням змін у правовому регулюванні та перехідних положень зазначеного Закону, належить до компетенції відповідача, який під час повторного розгляду повинен прийняти обґрунтоване рішення відповідно до вимог законодавства та висновків суду.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність рішення Комісії з контролю, оформленого протоколом від 26.12.2025 № 348, в частині, що стосується позивачки.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтував свій висновок лише посиланням на пункт 11 розділу II Інструкції № 380, без аналізу пункту 5 розділу VII Інструкції № 380, яким безпосередньо визначено види рішень Комісії з контролю за результатами розгляду списку надання постійного житла, та без оцінки доводів відповідача щодо рішення Міністра оборони України від 17.12.2025 № 7571/з/2, що потребує доповнення мотивувальної частини рішення.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Оскільки Комісія з контролю не прийняла рішення по суті, не перевіряла наявність усіх умов для погодження надання позивачці постійного житла і таке рішення передбачає оцінку обставин, яку суд не вправі здійснювати замість суб`єкта владних повноважень, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні вимоги про зобов`язання погодити надання позивачці житла для постійного проживання та обрав спосіб захисту у вигляді зобов`язання повторно розглянути матеріали її облікової справи.
Водночас пункт 3 резолютивної частини рішення суду першої інстанції, яким зобов`язано відповідача не лише повторно розглянути матеріали облікової справи, а й прийняти рішення щодо надання статусу постійного житла шляхом виключення житла з числа службового та забезпечити ним позивачку для постійного проживання, фактично наперед визначає зміст рішення, яке має прийняти відповідач, що суперечить відмові суду в задоволенні вимоги про зобов`язання погодити надання житла.
Крім того, зобов`язання відповідача під час повторного розгляду керуватися, зокрема, «Алгоритмом № 7571/з/2» суперечить висновку про те, що рішення Міністра оборони України від 17.12.2025 № 7571/з/2 не може бути підставою для обмеження прав військовослужбовців на забезпечення житлом.
Також у пунктах 2 і 3 резолютивної частини рішення суду першої інстанції помилково зазначено військове звання позивачки «полковник», тоді як, як встановлено, позивачка має військове звання «головний сержант».
З урахуванням наведеного, з метою забезпечення ясності та виконуваності судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне змінити пункти 2 і 3 резолютивної частини рішення суду першої інстанції, виклавши їх у редакції цієї постанови.
Відповідно до вимог статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частинами першою - третьою статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (п.п. 29-30 рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994).
Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною четвертою статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції шляхом викладення його мотивувальної частини та пунктів 2, 3 резолютивної частини в редакції цієї постанови.
Оскільки за наслідками апеляційного розгляду результат вирішення спору по суті не змінився, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі № 400/762/26 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а пункти 2 і 3 резолютивної частини - в такій редакції:
« 2. Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями від 26.12.2025 № 348, в частині повернення без реалізації матеріалів облікової справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
3. Зобов`язати Міністерство оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями повторно розглянути матеріали облікової справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) щодо погодження надання їй та членам її сім`ї житла за адресою: АДРЕСА_1 , для постійного проживання шляхом виключення цього житла з числа службового та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду.».
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі № 400/762/26 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя Г.П. Казанчук
Суддя Ю.М. Градовський
Суддя О.В. Єщенко