Справа №638/546/26
Провадження № 2/638/1367/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді Подус Г.С.,
за участю секретаря Двойних А.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду м.Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа: Державна казначейська служба України про стягнення грошових коштів та моральної шкоди, -
встановив:
До Шевченківського районного суду м. Харкова надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа: Державна казначейська служба України, в якій позивач просить:
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі - 64 301, 20 грн. та інфляційні витрати у розмірі - 310 117, 28 грн.
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі - 125 000, 00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_2 відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.03.2024, зареєстрованого в реєстрі №197 (спадкова справа № 34/2023). Із змісту Свідоцтва про право на спадщину за законом вбачається, що ОСОБА_1 успадковує суми недоотриманої пенсії у розмірі 402 144 грн 87 коп., що належало спадкодавцю таким чином: сума недоотриманої пенсії у розмірі 339 776 грн. 24 коп. - особисто йому, що обліковується на рахунку Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, належність якої спадкодавцю підтверджується листом відділу опрацювання документації № 2 Управління з питань виплати Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.01.2024 року за № 2000-0502-8/14858, а сума недоотриманої пенсії у розмірі 62 338 грн. 63 коп. матері спадкодавця, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якої був син, ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав, що обліковується на рахунку Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі ГУ ПФ України в Донецькій області, Відповідач), належність якої підтверджується листом відділу обслуговування громадян № 15 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 23.08.2022 року за № 0500-1518-8/51139. Вказаний розмір недоотриманої пенсії не був виплачений спадкоємцю, внаслідок протиправної бездіяльності та протиправних дій ГУ ПФ України у Харківській області, через що позивачу було заподіяно моральну шкоду.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 27.01.2026 року позовну заяву прийнято та відкрито загальне позовне провадження із призначенням підготовчого судового засідання.
04.02.2026 року від представника відповідача надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог вказуючи, на те що рішення суду стосовно виплати пенсії спадкоємцю ( ОСОБА_1 ) виконується у відповідності до чинного законодавства (зокрема Порядку №1165) згідно якого такі виплати здійснюються в порядку черговості надходження коштів з державного бюджету. Окрім цього заперечує наявність будь-яких підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат в порядку ст. 625 ЦК України, так як таких порядок не встановлений законодавства у відносинах відносно стягнення пенсій. Щодо стягнення моральної шкоди також заперечував, оскільки така вимога є необґрунтованою.
11.02.2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому він зазначив, що Як зазначено Відповідачем у відзиві на позовну заяву: «Сума нарахованих кошів у розмірі 318913,88 грн. (з урахуванням залишку не погашеної переплати пенсії) обліковується у переліку отримувачів виплат за минулий період (за 2024 рік), сформованому згідно з п. 2 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту і частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165 (далі - Порядок №1165). Отже, постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 № 1165 затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території (далі Порядок № 1165). Згідно з абзацом 2 пункту 1 Порядку № 1165 пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік. Відповідно до пункту 4 Порядку № 1165 пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису. Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів. У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів. За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев`ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів. Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Звертає увагу, що зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Позивач наголошує, що з боку пенсійного органу було вчинено декілька протиправних дій, внаслідок яких ОСОБА_1 було заподіяно моральну шкоду, а саме: 1. протиправні дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо надання приватному нотаріусу інформації не в повному обсязі про розмір недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 01.05.2016 р. по 10.11.2022 р. 2. протиправне застосування ГУ ПФУ в Харківській області Порядку № 1165. Наприклад, протиправність дій ГУ ПФ України в Харківській області встановлена рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 у справі № 520/29084/23, де суд постановив - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області(майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) щодо надання листом від 07.08.2023 року за № 2000-0502 8/106680 приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (номер свідоцтва НОМЕР_1 ) інформації не в повному обсязі про розмір недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 01.05.2016 р. по 10.11.2022 р. Протиправні дії Відповідача заподіяли ОСОБА_1 моральні страждання, що полягали в наступному: Загальновідомим фактом є те, що у 2014 році розпочалася антитерористична операція на сході України (АТО) - комплекс військових та спеціальних організаційно правових заходів українських силових структур, спрямований на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань у війні на сході України. Місто Ясинувата, Донецької області було окуповано незаконними російськими та проросійськими збройними формуваннями. Із урахуванням наведеного, 01.05.2016 ОСОБА_2 пенсійні виплати були призупинені за результатом обміну інформацією з Єдиною інформаційною базою даних внутрішньо переміщених осіб відповідно до підпункту 5 пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Тобто, починаючи з 01.05.2016 ОСОБА_2 не отримував жодних пенсійних виплат, які йому належали. Це все відбувалося у той час, коли особа потребувала фінансового забезпечення, враховуючи складний час та окупацію міста. ОСОБА_2 , як громадянин України, розраховував на отримання пенсійних виплат, однак не отримував їх, через що, у сукупності з обставинами (окупацією, початком воєнних дій), зазнав моральної шкоди, а саме: біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття невизначеність, інші негативні переживання. несправедливості, тривала Безумовно, ОСОБА_1 , як син ОСОБА_2 , переживав ідентичні емоції та неймовірне хвилювання за свого батька. Розуміючи, що його батько є людиною пенсійного віку, він намагався його підтримувати та допомагати. Оскільки батько перебував під окупацією та не мав фінансової можливості виїхати (через відсутність соціальних виплат, зокрема) Позивач довгий час був позбавлений можливості особисто зустрітися із батьком. 26.07.2021 ОСОБА_2 звернувся із заявою № 4170 про поновлення виплати пенсії. Внаслідок чого, ОСОБА_2 було взято на облік, як внутрішньо переміщену особу, до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Виплату пенсії ОСОБА_2 було поновлено з 01.09.2021. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 . Похованням ОСОБА_2 також займався його син ОСОБА_1 . Надалі Позивач розпочав процедуру отримання недоотриманої пенсії свого батька. Отримавши Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №818, ОСОБА_1 пережив неймовірне розчарування через протиправні дії Відповідача, оскільки, як повідомлено було приватним нотаріусом Полтєвою Інною Олексіївною, ГУ ПФ України у Харківській області здійснив розрахунок суми недоотриманої пенсії із урахуванням статті 46 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (що також підтверджується листом №11129-10106/С-02/8-0500/23 від 15.06.2023) та обмежив розмір недоотриманої пенсії трьома роками. Надалі розпочався судовий процес у справі № 520/29084/23, який тривав з 12.10.2023 (день подання позовної заяви до суду) до 09.01.2024 (дата набрання рішення суду законної сили). Процедура оскарження протиправних дій ГУ ПФ України у Харківській області викликала у ОСОБА_1 надзвичайні хвилювання, враховуючи те, що раніше вказана особа ніколи не зверталася до суду. Після того, як Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позовну заяву ОСОБА_1 , Позивач видихнув з полегшенням, розуміючи, що суд підтвердив протиправність дій Відповідача, захистив права Позивача, а тому у ГУ ПФ України у Харківській області не залишалося іншого варіанту як виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію батька в розмірі 339 776 грн. 24 коп. Внаслідок постійного емоційного напруження, у Позивача почала розвиватися хвороба - закритокутова прогресуюча глаукома обох очей. Хвороба підтверджується наданими до суду документами. Зокрема, у консультативному висновку спеціаліста від 30.11.2017 року 34187/17 зазначена підозра на глаукому. Однак через розвиток захворювання очей, що було спричинено постійними стресами та напругою, Позивач перебуваючи у Франції, у вересні 2025 року зробив додаткове обстеження на підставі якого лікар прописав відповідне лікування. Наведене підтверджується листом від 16.09.2025 № 1[телефон приховано], що складається з двох аркушів. Наданий лист викладений французькою мовою, але, у подальшому до суду буде надано переклад наведеного доказу. Внаслідок вищезазначених протиправних дій ГУ ПФУ в Харківської області ОСОБА_1 , який переживає постійні душевні страждання після смерті свого батька, зазнав моральної шкоди, що призвело до його душевних страждань, стану постійного напруження та стресу, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, порушення звичних комфортних умов проживання його та спричиняє не лише моральні страждання, але і змушує звертатись до суду за захистом своїх порушених прав, що потребує витрат часу і емоційних затрат, що негативно впливає на стан здоров`я Позивача.
09.03.2026 року від позивача надійшли письмові доповнення по суті справи, в яких він надав додаткові пояснення з приводу отриманої моральної травми та погіршення стану здоров`я внаслідок протиправних дій відповідача.
Ухвалою суду від 17.03.2026 року було закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.
28.05.2026 року від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких надав додаткові медичні документи.
Ухвалою суду від 01.06.2026 року було прийнято процесуальне рішення про повернення на стадію підготовчого судового засідання та залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Державну казначейську службу України.
08.06.2026 року від представника третьої особи надійшли письмові пояснення в яких зазначив, з позовними вимогами позивача не погоджується з наступних підстав. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України ). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах , зокрема і представляти державу в суді (постанови від 20.11.2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц, від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17. Крім того, Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 641/4272/19 (застосовуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у справах № 242/4741/16-ц та № 641/8857/17) дійшов висновку про те, що у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем Казначейство або його територіальний орган . Казначейство відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету. Разом з цим, Казначейство не порушувало інтересів та охоронюваних законом прав позивача. Відповідно до п.2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів , державного бюджетів або бюджетних установ виконуються та місцевих органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМ України від 03.08.2011 №845 (далі-Порядок). Безспірне списання коштів за рішеннями суду з державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам здійснюється Казначейством у відповідності з п.35, 38, 39 Порядку. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (ч.1 ст. 23 Бюджетного кодексу України). Зокрема, у Законі України «Про Державний бюджет України на 2026» передбачено спеціальну бюджетну програму КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» (далі - КПКВК 3504030). Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (ч.1 ст. 23 Бюджетного кодексу України). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають Державного бюджету України , стягненню з тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)). Покладення обов`язку відшкодувати моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Позивач обґрунтовує свої вимоги винятково оціночними судженнями, а подані докази погіршення здоров`я не пов`язані із затримкою виплати пенсійних виплат. Вважаємо, що докази надані позивачем не підтверджують, розмір завленої шкоди, а її розмір визначений всупереч загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України) та є надмірним відшкодуванням враховуючи, що Закон України Про Державний бюджет України на 2026 рік приймався в умовах воєнного стану, тому видатки державного бюджету першочергово були спрямовані на національну безпеку, оборону та на здійснення заходів пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України . Щодо виплатити інфляційних збитків та 3% річних за період не виконання грошових зобов`язань. Відповідно до положення "Про Пенсійний фонд України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Одним із завдань Пенсійного фонду є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Зі змісту частини 3 статті 11 та частини 1 статті 13 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Законодавець у частині 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин 2 та 3 статті 11 Цивільного кодексу України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо. Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Суми пенсії не виплаченої пенсії включені до Реєстру, що визнається відповідачем. Тому в даному випадку відсутнє цивільно-правове порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Отже, Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення цієї статті не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
24.08.2026 року від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
Ухвалою суду від 25.08.2026 року було закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові, та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надав заяву про слухання справи за його відсутністю.
Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, надав заяву про слухання справи за його відсутністю.
Заслухавши вступне слово позивача, дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що листом від 03.10.2023 № 0500-0202-8/84180, листом від 30.08.2021 № 2000-0402-8/110009 та листом від 31.08.2021 №2000-0219-8/110380 ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Донецькій області як одержувач пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058 IV від 09.07.2003.
Виплата пенсії ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщеній особі, здійснювалась з 01.01.2015.
З 01.05.2016 ОСОБА_2 пенсійні виплати призупинені за результатом обміну інформацією з Єдиною інформаційною базою даних внутрішньо переміщених осіб відповідно до підпункту 5 пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
26.07.2021 ОСОБА_2 звернувся із заявою № 4170 про поновлення виплати пенсії. Внаслідок чого, ОСОБА_2 було взято на облік, як внутрішньо переміщену особу, до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Виплату пенсії ОСОБА_2 було поновлено з 01.09.2021.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 .
Із змісту Свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстровано в реєстрів №818, вбачалося, що ОСОБА_1 має право успадкувати суму недоотриманої пенсії у розмірі 193 155 грн. 85 коп., яка належала ОСОБА_2 , що підтверджується листом відділу опрацювання документації № 2 Управління з питань виплати Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 07.08.2023 року за № 2000-0502-8/106680.
Приватним нотаріусом Полтєвою Інною Олексіївною повідомлялося, що Відповідач здійснив розрахунок суми недоотриманої пенсії із урахуванням статті 46 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (що також підтверджується листом №11129-10106/С-02/8-0500/23 від 15.06.2023) та обмежив розмір недоотриманої пенсії трьома роками.
Не погодившись з такою позицією Відповідача, Позивачем було подано позовну заяву до Харківського окружного адміністративного суду з метою зобов`язати ГУ ПФ України в Харківській області здійснити розрахунок суми недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період: з 01.05.2016 р. (дата призупинення виплати) по 10.11.2022 р. (дата смерті).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 у справі № 520/29084/23 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо надання листом від 07.08.2023 року за № 2000-0502-8/106680 приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (номер свідоцтва 7231) інформації не в повному обсязі про розмір недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 01.05.2016 р. по 10.11.2022 р. та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області надати приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (номер свідоцтва 7231) інформацію про розмір недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 01.05.2016 р. по 10.11.2022 р.
Надалі листом від 29.02.2024 № 6143-3867/С-02/8-2000/24 Відповідачем надано розрахунок суми нарахованої недоотриманої пенсії відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року по справі №520/29084/23 на ОСОБА_2 за період з 01.05.2016 по 30.11.2022 року.
Відповідно до розрахунку у період з травня 2016 по листопад 2022 року розмір недоотриманої пенсії становить 339 776, 24 грн.
Із урахуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 у справі №520/29084/23 приватним нотаріусом Полтєвою Інною Олексіївною було видано оновлене свідоцтво про право на спадщину за законом від 07.03.2024, зареєстрованого в реєстрі за № 197, де було вказано суму недоотриманої пенсії у розмірі 339 776 грн. 24 коп. 27.04.2024 свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі №197 (спадкова справа № 34/2023), подано до ГУ ПФ України у Харківській області через електронний кабінет пенсійного фонду.
08.10.2025 на адресу Відповідача направлено адвокатський запит №08102025 з вимогою повідомити: 1) на якій стадії перебуває виплата ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) недоотриманої пенсії ОСОБА_2 в розмірі 339 776 грн. 24 коп.; 2) причини не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) недоотриманої пенсії ОСОБА_2 в розмірі 339 776 грн. 24 коп.
У відповідь на вказаний адвокатський запит Відповідач листом від 15.10.2025 №2000-0202-8/159520повідомив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 по справі № 520/29084/23 приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Полтєвій Інні Олексіївні було надано інформацію про розмір недоотриманої пенсії ОСОБА_2 у розмірі 339 776, 24 грн. за період з 01.05.2016 по 30.11.2022 року. Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 27.04.2024 щодо виплати недоотриманої пенсії померлого пенсіонера, ОСОБА_2 , нарахована сума недоотриманої пенсії. Сума нарахованих кошів обліковується у переліку отримувачів виплат за минулий період (за 2024 рік), сформованому згідно з п. 2 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165 (далі - Порядок №1165). Згідно з пунктом 1 Порядку №1165 пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік. Відповідно д о п. 4 Порядку №1165 пенсійні виплати з а минулий період проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису. Розмір пенсійної виплати за минулий період визначається у сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, щ о обліковується в переліку отримувачів. У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період, виплата проводиться у сумі, що визначається пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної д о виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати інфляційного збільшення заборгованості та 3% річних у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії згідно з рішенням суду у справі № 520/29084/23, звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати;
пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом;
пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 46 Закон № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Із вищезазначеного правового регулювання можна зробити висновок, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічну правову позицію сформовано Верховним Судом в постанові від 21.08.2023 у справі №460/6767/20, на яку посилається позивач в обґрунтування доводів касаційної скаргу.
При цьому суд враховує висновок Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, сформований у пункті 29 постанови від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, про те, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Законом №1058-IV врегульовано питання відповідальності держави в особі певних органів за неналежне виконання грошового зобов`язання щодо пенсіонера, а саме виплати компенсації втрати частини доходів через невчасно виплачену пенсію.
Крім того, нормою статті 46 Закон № 1058-IV установлено, що компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із окремим законом, яким у межах спірних правовідносин є Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 ЦК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною третьою статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі №420/2411/19 (пункт 77)).
Необхідно зазначити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Також суд зауважує, що відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов`язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"), приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
Такі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України є актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.
Підсумовуючи викладене, суд вказує на те, що спірні правовідносини у справі, а саме компенсація пенсіонеру втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульовані спеціальним законом - Законом України
«Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», відтак норми статті 625 ЦК України у такому випадку не застосовуються, що свідчить про відсутність правових підстав для зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області з 01.05.2016 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 саме інфляційне збільшення заборгованості у сумі 310117,28 грн та 3 відсотка річних у сумі 64301,20 грн, у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії.
Доводячи необхідність застосування до спірних правовідносин норм статті 625 ЦК України, позивач вказує на постанову Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 826/22867/15 де зазначив, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові
Однак суд визнає безпідставним посилання позивача на вищезазначену постанову з огляду на неподібність правовідносин у справі №826/22867/15 та у справі, яка розглядається.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення інфляційних втрат та 3 відсотків річних є не обґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Оскільки позовна вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 відсотків річних, то вона також не підлягає задоволенню.
Судові витрати залишити за позивачем.
На підставі вищевикладеного, ст. 625 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 11-13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа: Державна казначейська служба України про стягнення грошових коштів та моральної шкоди - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Головуючий суддя: