Дата документу 13.10.2026 Справа № 337/1992/26
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 337/1992/26
Провадження №22-ц/807/2264/26
Головуючий в 1-й інстанції - Мурашова Н.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Кухаря С.В.,
суддів: Кочеткової І.В., Подліянової Г.С.,
секретар Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича на заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 вересня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Райхенфельдської сільської військової адміністрації Мелітопольського району Запорізької області про визнання права власності на нерухоме майно,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2026 року позивач ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Ковальова Д.В. звернувся до суду з позовом до Райхенфельдської сільської військової адміністрації Мелітопольського району Запорізької області про визнання за ним права власності на житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1 . Позов мотивував тим, що він з жовтня 2005 по цей час зареєстрований та до кінця квітня 2022 постійно проживав в зазначеному будинку, який первісно був наданий йому в користування як співробітнику поліцію як службове житло. 27.07.2018 цей будинок був переданий Міністерством внутрішніх справ України до комунальної власності Плодородненької сільської ради Михайлівського району Запорізької області. Право власності на житловий будинок з господарськими спорудами було зареєстровано за Плодородненькою сільською радою. 17.02.2022 Плодородненькою сільською радою було прийнято рішення №3 про надання згоди на безоплатну передачу (приватизацію) йому у власність вказаного житлового будинку та рекомендовано звернутись до державного реєстратора для оформлення свідоцтва про право власності. Разом з тим, з початком повномасштабного вторгнення рф в Україну та окупацією території Плодородненської сільської громади та Михайлівської селищної громади усі державні органи на цій частині Запорізької області припинили свою діяльність і він не зміг зареєструвати право власності на вказаний будинок та отримати відповідне свідоцтво. В 2023 році у зв`язку з воєнним станом було створено Плодородненьку сільську військову адміністрацію Мелітопольського району Запорізької області, яка в грудні 2025 перейменована на Райхенфельдську сільську військову адміністрацію Мелітопольського району Запорізької області (далі - Райхенфельдська СВА). 12.02.2026 позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно з заявою про реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок та видачу свідоцтва про право власності, однак рішенням від 17.12.2026 державний реєстратор відмовив йому в цьому, пославшись на те, що рішення сільської ради не містить формулювання про безпосередню передачу житлового будинку у його власність, а передбачає вчинення подальших дій щодо отримання свідоцтва про право власності, якого у нього немає. У зв`язку з цим він вимушений звернутись до суду з цим позовом і вважає, що його порушене право власності підлягає захисту в силу ст.392 ЦК України.
Посилаючись на означені обставини просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на будинок АДРЕСА_1 , який складається з: А1 - житловий будинок, а2 - прибудова, Б1 - літня кухня, В1 - сарай, Г1 - гараж, Д1 - душ, Ж1 - сарай, К1 - сарай, Л1 - сарай, М1 - навіс, Н1 - вольєр, П1 - навіс, Р1 - господарська будівля, С1 - навіс, Т1 - навіс, Ф1 - сарай, Х1 - навіс, Ц1 - вбиральня, 1 - огорожа, 2 - водопровід, 3 - вигрібна яма, 4 - вигрібна яма, 5 - вигрібна яма, І - дворове мощення; загальною вартістю 99840 (дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот сорок) гривень 00 копійок.
Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 вересня 2026 року, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до Райхенфельдської сільської військової адміністрації Мелітопольського району Запорізької області про визнання права власності на нерухоме майно.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 17.09.2026 ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у нього права власності на спірний житловий будинок, оскільки не врахував, що відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування. На думку апелянта, рішення Плодородненської сільської ради № 3 від 17 лютого 2022 року про надання згоди на безоплатну передачу (приватизацію) житлового будинку фактично є підставою виникнення у нього права власності на спірне майно. Апелянт зазначає, що до 27 липня 2018 року спірний житловий будинок перебував у державній власності, після чого на підставі наказу МВС України та акта приймання-передачі був переданий до комунальної власності Плодородненської сільської ради, за якою зареєстровано право власності. Надалі рішенням Плодородненської сільської ради № 3 від 17 лютого 2022 року йому надано згоду на безоплатну передачу зазначеного будинку у приватну власність. У зв`язку з початком повномасштабного вторгнення РФ та окупацією території громади він не мав можливості завершити оформлення права власності та отримати свідоцтво про право власності. Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 392 ЦК України, оскільки звернення до суду було зумовлене неможливістю реалізувати набуте ним право власності у позасудовому порядку через відмову державного реєстратора у проведенні державної реєстрації права власності. На його переконання, така відмова не може позбавляти його права на судовий захист. Також апелянт посилається на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ щодо захисту права на мирне володіння майном, зазначаючи, що втручання держави у це право повинно мати законну підставу, переслідувати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності. На думку апелянта, невизнання за ним права власності на спірний будинок за наведених обставин порушує його право на мирне володіння майном.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 з 19.10.2005 по цей час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується доданими до позовної заяви довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 24.02.2026, витягом з реєстру територіальної громади від 23.01.2025.
Житловий будинок (А1), загальною площею 78,69 кв.м., з господарськими спорудами (літня кухня (Б1), сарай (В1), гараж (Г1), сарай (К1), душ (Д1)) за адресою: АДРЕСА_1 з 23.06.2020 зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві власності за Плодородненькою сільською радою Михайлівського району Запорізької області на підставі рішення цієї ради №5 від 27.02.2018 «Про прийняття житлового будинку та земельної ділянки до комунальної власності Плодородненської сільської ради», наказу МВС України №281 від 10.05.2018 «Про передачу нерухомого майна в комунальну власність» із змінами, внесеними наказом МВС України №101 від 18.02.2020, акту прийому-передачі б/н від 27.07.2018, що підтверджується наданими позивачем копіями зазначених документів, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.06.2020, інформаційною довідкою з цього ж реєстру від 17.02.2026.
Крім того, згідно з копією рішення №1 від 06.10.2020 Плодородненькою сільською радою Михайлівського району Запорізької області вирішено прийняти безоплатно у комунальну власність територіальної громади Плодородненської сільської ради житловий будинок, який перебував на балансі Михайлівського районного відділу ГУМВС в Запорізькій області, за адресою: АДРЕСА_1 .
27.10.2020 КП «Михайлівське районне архітектурно-планувальне та техінвентаризаційне бюро» виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за вказаною адресою, власником у якому зазначено Плодородненьку сільську раду Михайлівського району Запорізької області, копія якого також додана позивачем до позовної заяви.
Згідно з копією рішення № 3 від 17.02.2022 Плодородненькою сільською радою Михайлівського району Запорізької області вирішено надати ОСОБА_1 згоду на безоплатну передачу у приватну власність (приватизацію) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (п.1) та рекомендувати ОСОБА_1 звернутися до державного реєстратора для оформлення свідоцтва про право власності з метою подальшого оформлення правової та технічної документації на вказаний житловий будинок відповідно до вимог чинного законодавства (п.2), після оформлення ОСОБА_1 права власності на житловий будинок списати його з балансу Плодородненської сільської ради (п.3).
Також згідно з наданими суду документами встановлено, що Плодородненька сільська рада Михайлівського району Запорізької області як юридична особа була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 21.05.1997, ЄДРПОУ 04352486, керівником станом на 22.11.2017 значиться ОСОБА_1 .
Відповідно до Указу Президента України від 07.04.2023 № 197/2023 утворено Плодородненьку сільську військову адміністрацію Мелітопольського району Запорізької області, яка в подальшому на підставі розпорядження начальника сільської військової адміністрації №132 від 04.12.2025 перейменована на Райхенфельдську сільську військову адміністрацію Мелітопольського району Запорізької області.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 08.12.2025 Райхенфельдська сільська військова адміністрація Мелітопольського району Запорізької області зареєстрована як юридична особа (орган державної влади), ЄРДПОУ 44929884, керівником (начальником) зазначений ОСОБА_1 .
Згідно з рішенням № 83329768 від 17.02.2026 державним реєстратором прав на нерухоме майно виконавчого комітету Михайлівської селищної ради Василівського району Запорізької області Лань В.С. відмовлено в проведенні державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, а саме, заявником не надано документу - свідоцтва про право власності, яке підтверджує виникнення права власності, рішення про надання згоди на приватизацію не підтверджує виникнення права власності.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів виникнення у нього права власності на спірний житловий будинок, оскільки процедура його приватизації не була завершена, свідоцтво про право власності йому не видавалося, а тому підстави для застосування статті 392 ЦК України відсутні. Суд також зазначив, що позивач не довів порушення чи невизнання його права відповідачем та наявність реального спору про право.
Колегія суддів, погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами норм статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК України).
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин (постанова від 14 грудня 2021 року у справі 344/16879/15-ц, постанова від 13 липня 2022 року у справі № 645/6151/15-ц).
Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності згідно зі ст. 392 ЦК України є, зокрема, оспорювання (невизнання) існуючого права позивача, а не намір набути вказане право за рішенням суду.
Верховний Суд у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17 звертав увагу на те, що під час вирішення спору про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (правові позиції Верховного Суду з цього приводу - mutatis mutandis пункт 13 постанови від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункт 12 постанови від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17 ).
Згідно зі статтею 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ч. 4 статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Як убачається зі змісту рішення Плодородненської сільської ради від 17 лютого 2022 року № 3, цим рішенням позивачу надано згоду на безоплатну передачу спірного житлового будинку у приватну власність та рекомендовано звернутися до державного реєстратора для оформлення відповідного права. Водночас рішення не містить положення про передачу цього будинку у приватну власність позивача, а зняття будинку з балансу ради передбачено після оформлення права власності.
Отже, за змістом зазначеного рішення сільська рада погодила можливість подальшої приватизації житлового будинку, проте не ухвалила остаточного рішення про його передачу у власність позивача. Саме по собі надання такої згоди не є достатнім для висновку про виникнення у позивача права власності на спірне нерухоме майно.
Матеріали справи не містять доказів прийняття уповноваженим органом рішення про передачу будинку у приватну власність позивача та завершення передбаченої законом процедури приватизації. Натомість право власності на спірний об`єкт залишалося зареєстрованим за Плодородненською сільською радою.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про недоведеність набуття позивачем права власності на спірний житловий будинок та відсутність підстав для застосування статті 392 ЦК України є обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги про те, що рішення Плодородненської сільської ради від 17 лютого 2022 року № 3 є належною правовою підставою для виникнення у позивача права власності на спірний житловий будинок, колегія суддів відхиляє.
Посилання апелянта на положення статті 11 ЦК України, відповідно до яких цивільні права та обов`язки можуть виникати з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, наведеного висновку не спростовують, оскільки правові наслідки прийняття відповідного акта визначаються його змістом та положеннями законодавства, яке регулює відповідні правовідносини. Сам по собі факт прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання згоди на приватизацію не свідчить про виникнення права власності, якщо передбачена законом процедура набуття такого права не була завершена.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації та тимчасової окупації території громади позивач був позбавлений можливості завершити оформлення права власності на спірний житловий будинок. Колегія суддів враховує наведені обставини, однак зазначає, що неможливість завершення процедури приватизації з причин, які не залежали від волі позивача, сама собою не свідчить про набуття ним права власності на спірне нерухоме майно та не змінює встановленого законом порядку його набуття.
Колегія суддів наголошує, що судове рішення про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України має підтверджувати вже набуте особою право власності, а не замінювати собою передбачену законодавством процедуру приватизації майна.
Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції й доводи апелянта щодо відмови державного реєстратора у проведенні державної реєстрації права власності на спірний житловий будинок.
Як убачається з матеріалів справи, підставою для прийняття державним реєстратором рішення від 17 лютого 2026 року № 83329768 стала відсутність документів, які підтверджують набуття позивачем права власності на відповідне нерухоме майно.
Водночас сама по собі відмова у державній реєстрації права власності не є достатньою підставою для його визнання в судовому порядку відповідно до статті 392 ЦК України.
Крім того, позивач не оскаржував зазначеного рішення державного реєстратора, а звернувся до суду з вимогою про визнання права власності на нерухоме майно, яке на час розгляду справи зареєстроване за Плодородненською сільською радою.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру спірних правовідносин, оскільки фактично спрямований на первинне набуття права власності на житловий будинок у судовому порядку, а не на підтвердження вже існуючого права, яке оспорюється або не визнається іншою особою.
Посилання апелянта на порушення його права на мирне володіння майном, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Колегія суддів зазначає, що гарантії, передбачені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, поширюються не лише на існуюче майно, а за певних обставин і на майнові вимоги, щодо яких особа має законне сподівання на їх реалізацію. Водночас таке сподівання повинно мати достатнє підґрунтя в національному законодавстві та не може ґрунтуватися виключно на намірі особи набути майно у власність. У цій справі рішення сільської ради про надання згоди на приватизацію житлового будинку не підтверджує завершення процедури його передачі у приватну власність позивача. Доказів набуття позивачем права власності на спірний будинок у встановленому законом порядку матеріали справи не містять.
При цьому відмова у задоволенні позову про визнання права власності не позбавляє позивача можливості захисту належних йому прав та законних інтересів у передбачений законом спосіб, а лише свідчить про відсутність правових підстав для задоволення заявленої ним вимоги.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на спірний житловий будинок відповідно до статті 392 ЦК України.
Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича залишити без задоволення.
Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 вересня 2026 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 15 жовтня 2026 року.
Головуючий С.В. Кухар
Судді: І.В. Кочеткова
Г.С. Подліянова