Дата документу 13.10.2026 Справа № 335/8654/26
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 335/8654/26
Провадження №22-ц/807/2105/26
Головуючий в 1-й інстанції - Калюжна В.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Кухаря С.В.,
суддів: Кочеткової І.В., Мінгазова Р.В.,
секретар Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Дерманської Катерини Олександрівни на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2026 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за заявою ОСОБА_1 , поданою через представника - адвоката Дерманську Катерину Олександрівну, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України,-
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2026 року заявник ОСОБА_3 в особі представника, адвоката Дерманської К.О., звернулася до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя з заявою про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України. В обґрунтування заяви зазначено наступне. ІНФОРМАЦІЯ_1 у пологовому будинку міста Мелітополь Запорізької області ОСОБА_1 , перебуваючи фактично у шлюбних відносинах з ОСОБА_2 , народила дитину - ОСОБА_4 . При народжені дитини заявникам була видана довідка про народження № Р-05363 від 11.11.2025 року, на підставі якої було отримане свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 окупованої влади. Матір новонародженої дитини є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, що підтверджується копією паспорту № НОМЕР_2 , виданого 27.05.2021, запис № 20020525-01582, орган, що видав 2318, дійсний до 27.05.2031 року. Батько новонародженої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту № НОМЕР_3 , виданого 27.05.2021, запис № 20010518-03075, орган, що видав 2318, дійсний до 27.05.2031 року. У довідці та свідоцтві про народження матір дитини зазначена під прізвищем « ОСОБА_5 », тоді як у її чинному українському паспорті вона зазначена під прізвищем « ОСОБА_6 ». Така розбіжність виникла з огляду на те, що 08 червня 2024 року заявники зареєстрували шлюб на тимчасово окупованій території України, та Заявниця почала використовувати прізвище « ОСОБА_5 ». Населений пункт місто Мелітополь, в якому народилася дитина, належить до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України відповідно до чинного Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які тимчасово окуповані Російською Федерацією, затвердженої Наказом Міністерства розвитку громад та територій Україні вид 28 лютого 2025 року № 376. У зв`язку з тимчасовою окупацією зазначеної території заявники не мали можливості отримати документ про народження встановленої законодавством України форми та здійснити державну реєстрацію народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану України. Заявники перебувають на тимчасово окупованій території та не мають можливості особисто прибути до органу ДРАЦС на підконтрольній Україні території. Встановлення факту народження необхідне для проведення державної реєстрації народження дитини відповідно до законодавства України, складення актового запису про народження та отримання українського свідоцтва про народження.
З огляду на викладене, заявник просив суд встановити факт народження дитини жіночої статті ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Мелітополь Запорізької області, Україна, від батьків: мати - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с. Дунаївка, Приазовський район, Запорізької області, РНОКПП НОМЕР_4 , батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Мелітополь, РНОКПП НОМЕР_5 .
Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2026 року, заяву ОСОБА_1 , подану через представника - адвоката Дерманську Катерину Олександрівну, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України - залишити без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Дерманської Катерини Олександрівни подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог заяви у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано, що власне ім`я, по батькові та дата народження матері у наданих суду документах збігаються, а відмінність стосується виключно прізвища, зміна якого пов`язана з реєстрацією шлюбу. Вказані розбіжності за наявності інших доказів у справі не можуть бути підставою для відмови у задоволенні вимог заяви, оскільки це порушує право заявника на проведення державної реєстрації народження доньки на території України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження факту народження у заявника ОСОБА_1 дитини - ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , представником заявника надано копію свідоцтва про народження серії серія НОМЕР_1 , виданого 11.11.2025 року Територіальним відділом ЗАЦС міста Мелітополь і Мелітопольського району Управління ЗАЦС Запорізької області, актовий запис №11025990000[телефон приховано].
У вказаній копії свідоцтва про народження дитини зазначені наступні відомості про батьків: батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин Російської Федерації, мати - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка Російської Федерації.
Разом з тим, як слідує зі змісту поданої заяви, заявником у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серія № НОМЕР_2 , виданого 27.05.2021, тоді як матір`ю новонародженої дитини зазначено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянку Російської Федерації.
Згідно довідки про народження № Р-05363 від 11.11.2025 року, ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .
Відмовляючи у задоволенні вимог заяви, суд першої інстанції виходив з того, що встановлено невідповідність між зазначеними представником заявника відомостями про матір дитини та долученими до заяви документами. Матеріали справи не містять належних доказів, з яких можливо було б встановити факт народження Заявником ОСОБА_1 дитини у зазначений у заяві час на території, яка є тимчасово окупованою. Суд вважав неналежним доказом зміни прізвища Заявника ОСОБА_1 надану копію свідоцтва про укладення шлюбу від 08.06.2024 року, оскільки вказаний факт не підтверджений у встановленому законом порядку.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується виходячи з наступного.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 13 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" визначено, що підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров`я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров`я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров`я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок утворення медичної консультаційної комісії та положення про неї затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров`я. Медична консультаційна комісія видає документ про народження у разі встановлення факту народження жінкою дитини. За відсутності документа закладу охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
У абзаці сто двадцять шостому пункту 8 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 (далі - Правила № 52/5), зазначено, що державну реєстрацію народження на підставі рішення суду про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України проводить відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду в день надходження такого рішення в паперовій формі або будь-який відділ державної реєстрації актів цивільного стану за зверненням заявника в день отримання рішення суду у спосіб, передбачений абзацами п`ятим, шостим пункту 3 глави 1 розділу II цих Правил.
Згідно з підпунктом «в» пункту 12 глави 1 розділу III Правил № 52/5 у разі встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України підставою для внесення відомостей про батьків дитини є відповідне рішення суду, яким встановлені такі дані.
За приписами ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Наведені положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» дають підстави для висновку про те, що документи, видані на тимчасово окупованій території України незаконними органами та їх посадовими чи службовими особами, є недійсними і не створюють правових наслідків, за винятком документів, що підтверджують, зокрема факт народження.
Водночас Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правила № 52/5 не містять спеціальної норми права щодо порядку державної реєстрації народження на тимчасово окупованій території України відповідними органами державної реєстрації актів цивільного стану без рішення суду про встановлення такого факту, що унеможливлює встановлення факту народження та здійснення державної реєстрації народження в позасудовому порядку.
Частиною першою статті 317 ЦПК України передбачено, що заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім`ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як "намібійські винятки": документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".
У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум "реєстрація народжень, смертей і шлюбів", виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Встановлення факту народження або смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.
На підтвердження факту народження у заявника ОСОБА_1 дитини - ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , представником заявника надано копію свідоцтва про народження серії серія НОМЕР_1 , виданого 11.11.2025 року Територіальним відділом ЗАЦС міста Мелітополь і Мелітопольського району Управління ЗАЦС Запорізької області, актовий запис №11025990000[телефон приховано].
У вказаній копії свідоцтва про народження дитини зазначені наступні відомості про батьків: батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин Російської Федерації, мати - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка Російської Федерації.
Згідно довідки про народження № Р-05363 від 11.11.2025 року, ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .
Заявником у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серія № НОМЕР_2 , виданого 27.05.2021.
Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_6 , виданого Територіальним відділом ЗАЦС міста Мелітополь і Мелітопольського району Управління ЗАЦС Запорізької області, актовий запис №12024990000[телефон приховано], ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали 08.06.2024 року шлюб, після укладення якого чоловіку та дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_5 » та ОСОБА_5 ».
Встановлення факту народження дитини, що має юридичне значення, необхідно заявниці для державної реєстрації народження дитини, встановленого законодавством України зразка, підтвердження громадянства України дитини та реалізації в подальшому дитиною всіх належних їй прав та свобод громадянина України.
Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо народження дитини, з метою захисту прав громадян України ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. Проте, держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.
Рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні норм процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.
Суд першої інстанції, посилаючись на те, що надані заявницею докази на підтвердження факту народження дитини не можуть бути належними доказами на підтвердження встановлення цього факту, не надав належної оцінки доводам заявниці та не врахував відсутності можливості надання нею інших доказів на підтвердження вказаного факту на території, яка включено до переліку тимчасово окупованих територій.
При цьому, судом не враховано, що в межах розгляду заяви про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України суд має надати оцінку поданим заявником доказам в їх сукупності, оскільки рішення суду в такій категорії справ повинно ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих так званими органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України, зокрема таким як копія свідоцтва про укладання шлюбу, яке за часом передувало народженню дитини і відповідно до змісту якого заявниця змінила прізвище на « ОСОБА_5 », що в сукупності з іншими доказами підтверджує вимоги заяви.
З урахуванням наведених норм закону та встановлених обставин конкретної справи, колегія суддів дійшла висновку про доведеність заявницею допустимими доказами факту народження дитини жіночої статті ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Мелітополь Запорізької області, Україна, від батьків: мати - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с. Дунаївка, Приазовський район, Запорізької області, РНОКПП НОМЕР_4 , батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Мелітополь, РНОКПП НОМЕР_5 .
Оскільки реєстрація органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження неможлива, то суд вважає за необхідне встановити такий юридичний факт, задовольнивши вимоги заявника, які є доведеними та обґрунтованими.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог заявника.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Дерманської Катерини Олександрівни задовольнити.
Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2026 року у цій справі скасувати.
Ухвалити нову постанову.
Заяву ОСОБА_1 , подану через представника - адвоката Дерманську Катерину Олександрівну, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України - задовольнити.
Встановити факт народження дитини жіночої статті ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Мелітополь Запорізької області, Україна, від батьків: мати - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с. Дунаївка, Приазовський район, Запорізької області, РНОКПП НОМЕР_4 , батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Мелітополь, РНОКПП НОМЕР_5 .
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 15 жовтня 2026 року.
Судді: С.В. Кухар
І.В. Кочеткова
Р.В. Мінгазов