Дата документу 15.10.2026 Справа № 317/973/26
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЄУН 317/973/26 Головуючий у І інстанції: Турчинський М.І.
Провадження № 22-ц/807/1604/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Полякова О.З.,
суддів Онищенка Е.А.,
Подліянової Г.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У С Т А Н О В И Л А:
У лютому 2026 року ТОВ ФК «Фінтраст Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10.02.2024 ТОВ «Слон Кредит» і ОСОБА_1 уклали Договір № 1433352 про надання споживчого кредиту в електронному вигляді з використанням електронного підпису, що відповідає вимогам ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
Договір укладений на таких умовах: сума кредиту - 2700 грн (п. 1.3. кредитного договору); строк кредиту - 359 днів (з 10.02.2024 до 04.02.2025); періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.
На підставі погоджених умов, викладених у п. 2.1 Договору, ТОВ «Слон Кредит» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 2700 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , яку відповідач вказала під час укладання договору.
П. 1.5.1 Договору передбачено стандартну процентну ставку в розмірі 2,5 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 Договору.
Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов`язань перед первісним кредитором, 24.12.2024 ТОВ «Слон Кредит» на підставі Договору факторингу № 24122024 за плату відступило, а ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача.
З огляду на вищевикладене, до позивача відповідно до укладеного Договору факторингу № 24122024 від 24.12.2024 перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором № 1433352 від 10.02.2024, загальна сума заборгованості за яким склала 23894,9 грн, з яких: заборгованість з тіла кредиту - 2699,99 грн, заборгованість за процентами - 19844,91 грн, штрафні санкції - 1350 грн.
Станом на дату укладання Договору факторингу № 24122024 від 24.12.2024, строк дії Договору № 1433352 від 10.02.2024 не закінчився, тому в межах строку дії Договору, що укладений між первісним кредитором і відповідачем, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» у період з 25.12.2024 до 04.02.2025 (за 42 календарні дні) здійснило нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, на суму в розмірі 2835 грн.
Посилаючись на означені обставини, ТОВ ФК «Фінтраст Капітал» просило суд стягнути на користь товариства з ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 26729,90 грн, з яких: сума кредиту - 2699,99 грн, сума процентів за користування кредитом - 19844,91 грн, нараховані позивачем проценти - 2835 грн,штрафні санкції - 1350 грн. Також товариство просило стягнути з ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 2662,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
Рішенням від 19 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя частково задовольнив позов.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором № 1433352 від 10.02.2024 у розмірі 5400 грн, що складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2700 грн та заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 2700 грн, а також судові витрати, що складаються з: витрат зі сплати судового збору в розмірі 533 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду цим обставинам, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Також просить стягнути витрати на правничу допомогу, яких товариство зазнало під час розгляду справи суді апеляційної інстанції у розмірі 8000 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що вимоги позивача про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підтвердженими належними та допустимими доказами.
На думку позивача, суд першої інстанції правильно встановив, що враховуючи що відповідач, укладаючи з первісним кредитором кредитний договір, право вимоги за яким перейшло до позивача згідно з договором факторингу, усвідомлювала його умови, повністю з ними погодилась, в тому числі і з розмірами процентних ставок, про що свідчить її електронний підпис, не оспорювала його умов з моменту укладення, зазначений договір не визнавався недійсним в судовому порядку, і тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач порушила умови укладеного позивачем кредитного договору, своєчасно не повернула кошти та не сплатила проценти, з розміром яких погодилась при укладенні, за що наступає цивільно-правова відповідальність.
Однак, на думку товариства, суд першої інстанції фактично встановив факт укладення договору про надання споживчого кредиту, проте на інших умовах, у частині, що стосується нарахування відсотків.
Так, відповідно до положень цивільного законодавства України, зокрема принципу свободи договору, сторони є вільними у визначенні умов договору, в тому числі щодо розміру процентів за користування кредитними коштами. Узгоджений сторонами розмір процентів є обов`язковим до виконання та не може бути змінений судом довільно, якщо інше прямо не передбачено законом. Чинне законодавство не надає суду права зменшувати розмір процентів за користування кредитом лише з мотивів «справедливості» чи «розумності», якщо такі проценти прямо передбачені договором та не визнані недійсними у встановленому законом порядку. Суд не встановив обставин, які б свідчили про нікчемність чи оспорюваність відповідних умов договору. Правова позиція щодо можливості зменшення судом стосується виключно штрафних санкцій (неустойки), а не процентів за користування кредитом, які є платою за користування грошовими коштами, а не заходом відповідальності. Отже, ототожнення судом процентів із санкціями та їх зменшення є помилковим застосуванням норм матеріального права.
На думку позивача, суд безпідставно послався на необхідність дотримання «балансу інтересів сторін», фактично підмінивши собою волевиявлення сторін договору. Такий підхід суперечить усталеній судовій практиці та принципу правової визначеності. Окрім того, принципового значення набуває те, що кредитний договір є проявом інституту договірного права, який становить фундамент приватноправових відносин та ґрунтується на принципах свободи договору, рівності сторін і обов`язковості виконання взятих на себе зобов`язань. Сторони, діючи вільно та усвідомлено, самостійно визначають усі істотні умови договору, включаючи розмір процентної ставки, порядок її нарахування та наслідки порушення зобов`язань. Інститут договірного права виходить із презумпції обов`язковості договору (pacta sunt servanda), яка забезпечує стабільність цивільних правовідносин та правову визначеність. Саме тому суд не може підміняти собою сторони договору та втручатися у вже погоджений ними баланс інтересів, переглядаючи істотні умови правочину поза межами прямо передбачених законом випадків. Будь-яка спроба судового зменшення погоджених сторонами процентів або довільного визнання таких умов «несправедливими» фактично означала б вихід за межі судових повноважень та руйнування самої природи договірних відносин. Отже, втручання у зміст кредитного договору шляхом зменшення відсотків або переоцінки його умов як «несправедливих» суперечить сутності договірного права та принципу свободи договору, оскільки сторони вже досягли згоди щодо всіх істотних умов правочину. Такий підхід є неприпустимим поза межами виключних випадків, прямо визначених законом.
Відповідно до умов договору факторингу, укладеного між позивачем та первісним кредитором, позивач набув усі права вимоги за основним зобов`язанням, включаючи як вже існуючу заборгованість, так і майбутню вимогу, яка передбачена договором. Оскільки договором факторингу прямо передбачено право позивача на отримання майбутньої вимоги, а також на нарахування відсотків у разі прострочення оплати, нарахування відсотків є законним та обґрунтованим. Таким чином, майбутня вимога, що була передана позивачеві разом із договором факторингу, є належним об`єктом правочину, а відсотки за її прострочення підлягають стягненню відповідно до умов договору та положень чинного законодавства України.
Таким чином, позивач діяв правомірно, нараховуючи відсотки за договором, що підтверджується умовами кредитного договору та положеннями ст. 1078 ЦК України. Загальна сума заборгованості за відсотками, у тому числі за цей період і підлягає стягненню з відповідача.
Отже, позивач мав законне право нараховувати відсотки в межах строку дії кредитного договору, а також після укладення договору факторингу, що відповідає нормам чинного законодавства України.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів враховує, що хоча прохальна частина апеляційної скарги ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» містить вимогу про скасування рішення суду першої інстанції повністю, однак доводи апеляційної скарги не містять посилань на незаконність чи необґрунтованість рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2026 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення тіла кредиту.
За доводами апеляційної скарги, ТОВ ФК «Фінтраст Капітал» вважає оскаржуване рішення суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню в частині позовних вимог про відмову у стягненні з відповідача відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, тому в силу вимог статті 367 ЦПК України, апеляційний суд не переглядає рішення в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, цей спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою від 15 червня 2026 року Запорізький апеляційний суд відкрив провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою та призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, надавши учасникам справи строк для надання відзиву.
Однак, відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення суду в оскаржуваній частині не відповідає.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що умова договору про нарахування непропорційно високих процентів, є несправедливою, призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», тому дійшов висновку про зменшення суми відсотків до розміру тіла кредиту.
Колегія суддів у цілому погоджується з висновком суду про наявність підстав для відмови в задоволені позовних про стягнення частини процентів, однак не погоджується з підставою такою відмови та їх розміром.
Так, суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що 10.02.2024 ТОВ «Слон Кредит» як кредитодавець та ОСОБА_1 як позичальник уклали договір про надання споживчого кредиту за продукту «Комфортний» № 1433352.
За умовами кредитного договору, сума кредиту (загальний розмір) складає 2700 грн; строк кредиту 360 днів, періодичність сплати - кожні 30 днів, стандартна процента ставка - 2,50% в день. (Розділ І Договору).
Сторони узгодили інші умови кредитної угоди, зокрема щодо надання коштів у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача за реквізитами платіжної картки (п.2.1 Договору).
Сторонами також узгодили та підписали Додаток 1 до Договору, яким визначено Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та Паспорт споживчого кредиту.
Зазначений договір та додатки були підписані позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
24.12.2024 ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» уклав договір факторингу № 24122024, за умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитними договорами, зокрема, за вказаним вище кредитним договором.
Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.
Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ст. ст. 3,12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
З урахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.
Первісним кредитором зобов`язання за укладеним договором виконано в повному обсязі, але відповідач порушила умови договору, на які вона сама погодилась і свої зобов`язання за договором належним чином не виконує.
Крім положень спеціальних Законів стосовно укладення договорів в електронній формі, які законодавчо прирівнюються до договорів, укладених в письмовій формі, при вирішенні зазначеної справи судом застосовуються загальні норми ЦК України, що стосуються укладання правочинів. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Так, у договорі № 1433352 про надання споживчого кредиту від 10.02.2024, було фактично визначено строк кредитування - 360 днів та стандартну процентну ставку 2,5 %.
За умовами договору сторони погодили суму кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, тобто досягнули згоди щодо істотних умов кредитних договорів, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За положеннями ч.ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, а ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановленому в договорі.
Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Відповідно, предметом договору факторингу може бути: право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога); право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога); майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається, тобто не є необхідним підписання актів приймання-передачі тощо.
За п. 1.1. Договору факторингу № 25.09/23-Ф від 25.09.2023, за цим договором Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.
На час укладання Договору факторингу № 24122024 від 24.12.2024 між ТОВ «Слон Кредит» як клієнтом, та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як фактором, строк Договору № 1433352 від 10.02.2024 про надання споживчого кредиту не закінчився, позивач продовжив нарахування процентів за користування грошовими коштами за решту строку кредитування - у період з 25.12.2024 до 04.02.2025 - за 42 календарні дні.
Отже, в цьому випадку, нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
Статтями 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Процентна ставка за договором була погоджена сторонами під час його укладення, і відповідач свідомо прийняв умови договору, не висловивши застережень чи заперечень.
Таким чином заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що нарахування процентів за користування кредитним коштами, виданими в рамках Кредитного договору, здійснювалося в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов Кредитного договору. Відповідач свої зобов`язання перед Кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, чим порушила умови договору. Положення ст. 1078 ЦКУ також встановлює, що боржник зобов`язаний виконати свої зобов`язання перед новим кредитором у такому ж порядку, як і перед первинним. Це означає, що відповідач зобов`язаний сплатити відсотки, передбачені умовами кредитного договору, навіть якщо їх нарахування здійснюється після відступлення права вимоги.
Однак, колегія суддів не погоджується з розміром процентів, заявлених до стягнення з ОСОБА_1 з огляду на таке.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року:
доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» частиною п`ятою, якою встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %;
доповнено Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 17 і передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %;
у пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Парламент при конструюванні імперативної приватно-правової норми про максимальний розмір денної процентної ставки здійснив еx ante контроль щодо розміру процентів. Тобто сторонам заздалегідь відомо про те, що умову, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, не можна включати в договір.
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (абзац 1 частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»). Законодавець для дотримання правила про максимальний розмір денної процентної ставки передбачив нікчемність умови договору про споживчий кредит.
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
Оскільки для дотримання правила про максимальний розмір денної процентної ставки законодавець передбачив нікчемність умови договору про споживчий кредит, то споживач під час розгляду справи може заперечувати про перевищення розміру денної процентної ставки шляхом заперечення ipso iure. Втім, його відсутність не позбавляє суд можливості застосувати нікчемність умови правочину, адже він має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23 зауважила, що:
норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України № 3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні «не може перевищувати». Захист прав споживача реалізується через можливість заперечення проти умови, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, за допомогою заперечення ipso iure. Водночас нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipso iure;
за загальним правилом, максимальний розмір денної процентної ставки застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24 грудня 2023 року. Для того щоб правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на договори, які вчинені до 24 грудня 2023 року, необхідно, щоб строк дії таких договорів було продовжено після 24 грудня 2023 року. Парламент мав на увазі строк кредитування чи строк, на який надається кредит, який на рівні закону кваліфікований як істотна умова;
Законом України № 3498-IX було впроваджено перехідний період тривалістю 240 днів і передбачено поетапне зниження максимальної денної процентної ставки. Перший етап (з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року): протягом перших 120 днів після набрання чинності законом максимальна денна процентна ставка для договорів, які укладені в цей період, не могла перевищувати 2,5 %. Другий етап (з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року): наступні 120 днів характеризувалися подальшим обмеженням ставки - максимальна денна процентна ставка для договорів, які були укладені в цей період, була знижена до рівня 1,5 %. Третій етап (з 20 серпня 2024 року): після завершення 240-денного перехідного періоду максимальна денна процентна ставка для договорів про споживчий кредит не може перевищувати 1,0 %;
Колегія суддів зауважує, що Договір № 1433352 укладений 10.02.2024 строком на 360 днів. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року набрав чинності 24 грудня 2023 року. Тобто, кредитний договір укладений після набрання чинності цим Законом, а тому розрахунок заборгованості за відсотками має бути здійснений з урахуванням його положень.
З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що умови кредитного договору щодо денної процентної ставки 2,5 відсотків з 22 квітня 2024 року не відповідають закону та не можуть бути застосовані під час розрахунку відсотків за користування кредитними коштами, тому наводить власний розрахунок заборгованості за відсотками.
З 10.02.2024 до 21.04.2024 - 72 дні - не більше 2,5 відсотків у день - (2700 / 100) х 2,5 х 72 = 4860 грн;
з 22.04.2024 до 19.08.2024 - 119 днів - не більше 1,5 відсотка в день - (2700 / 100) х 1,5 х 119 = 4819,50 грн;
з 20.08.2024 до 04.02.2025 - 168 днів - не більше 1 відсотка в день - (2700 / 100) х 168 = 4536 грн.
Отже, заборгованість ОСОБА_1 за відсотками за Договором № 1433352 від 10.02.2024 складає 14215,50 грн.
Крім того, за змістом позовних вимог, до складу заборгованості позивач включив платежі, що мають штрафний характер, а саме: 1350 грн - сума заборгованості за штрафними санкціями.
Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2120-IX, серед іншого, внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного Кодексу та доповнено його Пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Здійснюючи тлумачення цього пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України, Верховний Суд в постанові від 12 червня 2024 року у справі № 910/10901/23 виснував, в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення повернення коштів.
Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23.
Отже на період дії воєнного стану позичальники звільняються від сплати пені, однак суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення на користь позивача пені.
24 лютого 2022 року Указом Президента України N 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год30 хв 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.
Таким чином, враховуючи, що Договір № 1433352 про надання споживчого кредиту укладений у 2024 році, тобто в період дії воєнного стану в Україні, нарахований кредитодавцем платіж у розмірі 1350 грн як суми заборгованості за штрафними санкціями, за своєю правовою природою є відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання (неустойкою), тому для таких правовідносин сторін слід застосовувати положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
З огляду на вищевикладене, на період дії воєнного стану відповідач звільняється від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) та інших санкцій, пов`язаних із простроченням виконання грошового зобов`язання, а нараховані після 24 лютого 2022 року такі платежі підлягають списанню кредитодавцем.
Отже, вимога про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за штрафними санкціями не підлягає задоволенню.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» слід частково задовольнити, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2026 року в частині стягнення відсотків слід скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом у розмірі 14215,50 грн.
В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи (ч.1).
Частинами 1 та 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в розмірі 10000 грн, позивач надав суду копію договору про надання правничої допомоги № 10/12-2024 від 10.12.2024, укладеного між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та адвокатом Столітнім М.М., Акт № 15110 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), відповідно до якого адвокат надав товариству такі послуги: зустріч адвоката та клієнта, надання адвокатом усної первинної консультації та роз`яснень з правових питань в межах цивільного судочинства - 0,5 год - 440 грн, дослідження наданих клієнтом документів та аналіз фактичних обставин справи - 1 год - 840 грн, аналіз чинного законодавства, судової практики Верховного Суду, практики судів апеляційної інстанції в межах цивільного судочинства, 0,5 год - 440 грн, підготовка деяких позицій на підставі вивченого питання для ефективного захисту права та інтересів клієнта, узгодження обраної позиції з клієнтом - 1 год - 840 грн, письмова юридична консультація, складання письмового консультаційного висновку з посиланням на вимоги чинного законодавства з урахуванням сталої судової практики та обраної клієнтом позиції захисту прав та інтересів - 1 год - 840 грн, проведення адвокатом заходів, спрямованих на самостійне отримання необхідних письмових доказів у цивільному процесі, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Складення, оформлення та направлення адвокатських запитів - 1 год 840 грн, складання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1433352 від 10.02.2024, укладеним між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 до суду: Запорізький районний суд Запорізької області - 2 год 1640 грн, складання та оформлення інших документів - додатків до позовної заяви, необхідних для повного, всебічного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наданих суду доказів - 1 год - 840 грн, складання та оформлення процесуальних документів, необхідних для розгляду справи в суді першої інстанції (відповідь на відзив, письмові пояснення, заяви (клопотання), клопотання про витребування доказі тощо - 2 год 1640 грн, представництво інтересів клієнта під час здійснення цивільного судочинства за позовною заявою клієнта про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1433352 від 10.02.2024, укладеним між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 , зокрема, участь у судових засіданнях - 2 год 1640 грн. Загальна сума витрат - 10000 грн.
В обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в апеляційному в розмірі 8000 грн, позивач надав суду копію Договору про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07.07.2022, укладеного між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та адвокатом Крюковою М.В., звіт про надання правової допомоги згідно з Договором № 07/07-2022 від 07.07.2022, відповідно до якого адвокат надав товариству такі послуги: правова експертиза документів та складання апеляційної скарги у справі з ОСОБА_1 , подання до суду апеляційної скарги - 40 год - 8000 грн.
Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, апеляційний суд враховує пропорційність задоволених позовних вимог, що складає 63,28 % від заявленої ціни позову, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, що є малозначною, виходячи із засад розумності та справедливості, доходить висновку про доцільність відшкодування позивачу таких витрат у розмірі 1000 грн - під час розгляду справи в суді першої інстанції та 1000 грн - в апеляційному суді, оскільки витрати у заявленому представником позивача розмірі не є конкретизованими, підтвердженими та неминучими. На думку колегії суддів, стягнення витрат на правову допомогу у справі в загальному розмірі 2000 грн забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» сплатило судовий збір у розмірі 2662,40 грн, за подання апеляційної скарги - 3993,60 грн. Отже, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог (63,28 %) позивач має право на відшкодування витрат зі сплати судового збору в розмірі 4211,92 грн ((3993,60 грн + 2662,40 грн) / 100 х 63,28), які слід стягнути з відповідача.
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369, ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2026 року в частині стягнення відсотків - скасувати, ухвалити в цій частині нову постанову, якою:
«Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за нарахованими процентами за Договором № 1433352 від 10 лютого 2024 року про надання споживчого кредиту - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за процентами за Договором № 1433352 від 10 лютого 2024 року про надання споживчого кредиту в розмірі 14215 (чотирнадцять тисяч двісті п`ятнадцять) гривень 50 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» витрати зі сплати судового збору в розмірі 4211 (чотири тисячі двісті одинадцять) гривень 92 копійки, та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.
У частині вирішення позовних вимог про стягнення штрафних санкцій рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2026 року - залишити без змін.
У решті рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2026 року не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 15 жовтня 2026 року.
Головуючий
Судді