15.10.26
22-з/812/118/26
Єдиний унікальний номер судової справи: 484/7007/25
Номер провадження: 22-з/812/1118/26 Суддя - доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2026 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів: Муругова В.В., Ямкової О.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Ремським Євгеном Вікторовичем про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 в інтересах якої діяв адвокат Ремський Є.В. звернулась до суду з позовом в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь борг у сумі 396 770 грн, а також понесені нею в суді першої інстанції судові витрати.
Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 березня 2026 року позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 25 листопада 2014 року в розмірі 396 770,00 грн, з яких: 100 000,00 грн - сума боргу; 152 600,00 грн інфляційне збільшення; 110 900,00 грн проценти за користування позикою та 33 270,00 грн - 3% річних. Також, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати по сплаті судового збору в розмірі 3174,16 грн.
Не погодившись із вказаним заочним рішенням суду, представник відповідачки - адвокат Чумаков О.А. звернувся до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області із заявою про скасування заочного рішення, яку обґрунтував тим, зокрема, що ОСОБА_2 з поважних причин не прибула у судове засідання, оскільки з 2022 року знаходиться в статусі біженця на території Німеччині та перебуває на тимчасовому обліку в Генеральному консульстві України в Гамбурзі, що підтверджується копіями довідки про місце реєстрації та підстави перебування на території Німеччини.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 травня 2026 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики залишено без задоволення.
08 червня 2026 року адвокат Чумаков О.А., діючи в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість заочного рішення, яке ухвалене з істотними порушеннями норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити в повному обсязі.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану в її інтересах адвокатом Чумаковим О.А. задоволено частково. Заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 березня 2026 року змінено. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 25 листопада 2014 року у загальному розмірі 124 008,22 грн з яких: 100 000 грн основного боргу та 24 008,22 грн відсотки за користування коштами. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3099,05 грн судового збору.
28 вересня 2026 року адвокат Ремський Є.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського апеляційного суду через систему «Електронний суд» із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7031,25 грн, що становить 31,25 % від загальної вартості наданої у справі професійної правничої допомоги у сумі 22 500 грн.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 09 жовтня 2026 року справу з розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення призначено до розгляду на 15 жовтня 2026 року без повідомлення учасників справи відповідно до частини 3 статті 270 ЦПК України.
12 жовтня 2026 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Чумакова О.А. надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в яких адвокат просив відмовити в ухваленні додаткового рішення з підстав необґрунтованості заяви.
Згідно зі ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до положень частини третьої статті 270 ЦПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
З огляду на зазначене, питання про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у цій справі вирішується судом апеляційної інстанції у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що заява задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу п.1.ч.3 ст. 133 ЦПК України).
За положеннями частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За змістом статей 137, 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Статтею 246 ЦПК України унормовано, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною 1 цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відтак, проаналізувавши положення статей 246 та 141 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що можливість суду вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог безпосередньо пов`язане з поданням відповідною стороною заяви про подання доказів понесених судових витрат до закінчення судових дебатів у справі.
У постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року в справі № 160/16902/20 зазначено, що за загальним правилом питання про стягнення витрат на правову допомогу має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів.
Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ці витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суд про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення (див.: ухвала Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 липня 2023 року у справі №340/2823/21, провадження № К/990/16360/22).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див.: зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1 та 2 статті 2 ЦПК України).
Апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року в справі №285/5547/21, згідно яких у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.
Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (див.: додаткова постанова Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19).
Умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору) є подання стороною відповідної заяви до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом. Потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (див.: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18).
Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції колегія виходить з наступного.
За положеннями статті 134 ЦПК України, подання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат є обов`язком сторони при зверненні до суду та має виключно інформаційний характер, спрямований на забезпечення принципів змагальності та диспозитивності процесу, а також на попередження іншої сторони про можливі витрати.
Разом з тим, положення частини 8 статті 141 ЦПК України встановлюють окрему процесуальну умову для вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення у справі, а саме обов`язок сторони до закінчення судових дебатів заявити про намір подати докази понесених витрат у майбутньому, що має бути виражено у відповідній заяви, незалежно від її форми (усно чи письмово).
Натомість, як встановлено за матеріалами справи під час апеляційного перегляду справи, ані позивач та її представник - адвокат Ремський Є.В. не заявляли вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.
При цьому в заяві про ухвалення додаткового рішення зазначено, що для представництва інтересів позивача безпосередньо на стадії апеляційного перегляду було укладено договір №99/ц-26 від 04 вересня 2026 року та під час апеляційного розгляду 21 вересня 2026 року адвокат Ремський Є.В. брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, надавав усні пояснення та заперечення щодо доводів апеляційної скарги.
Однак, посилання адвоката в заяві на те, що остаточний обсяг наданої правничої допомоги та її загальна вартість будуть визначені після завершення апеляційного перегляду, оскільки після ухвалення заочного рішення відповідачем ініційовано його перегляд, а надалі - апеляційне оскарження, що спричинило додатковий обсяг правової роботи, який об`єктивно не міг бути остаточно визначений на момент подання позову, не є належним виконанням вимог частини 8 статті 141 ЦПК України.
Аналогічний правовий підхід неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема у наведених у мотивувальній частині постановах, де підкреслено, що саме належне та своєчасне процесуальне заявлення відповідного клопотання є передумовою для подальшого вирішення питання про розподіл витрат.
Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).
З матеріалів справи убачається, що за час апеляційного перегляду справи позивачем (його представником) не зроблено заяви щодо стягнення з відповідача судових витрат, у тому числі пов`язаних із понесеними витратами на професійну правничу допомогу, ні у формі письмової заяви, ні усно в судовому засіданні.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Таким чином, оскільки позивач та її представник не заявили апеляційному суду до закінчення судових дебатів у справі про необхідність вирішення питання компенсації судових витрат, колегія суддів вважає, що наявні підстави для відмови у задоволенні заяви щодо стягнення витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції, з підстав зазначених вище.
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у суді першої інстанції слід зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи судом першої інстанції питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не вирішувалося.
За такого, заявлені адвокатом Ремським Є.В. в суді апеляційної інстанції вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції не підлягають вирішенню, оскільки не входять до повноважень апеляційного суду з огляду на положення статей 270 та 367 ЦПК України.
Керуючись ст. 133, 137, 141, 246, 270, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Ремським Євгеном Вікторовичем про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Тетяни Дмитрівни до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: В.В. Муругов
О.О. Ямкова