06.10.26
22-ц/812/1801/26
Справа №477/2693/24
Провадження № 22-ц/812/1801/26
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
06 жовтня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Соловйовим М.А.,
за участі позивачки ОСОБА_1 та її представника Гусєва М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 13 жовтня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Козаченком Р.В., повний текст судового рішення складено 24 жовтня 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства фірми «СІДКОРН» про стягнення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою та моральної шкоди
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом Приватного підприємства фірми «СІДКОРН» ( далі - ППФ «СІДКОРН» про стягнення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою та моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка кадастровий номер [номер приховано]:07:000:0722 площею 11,00 га, яка розташована в межах Коларівської сільської ради Жовтневого (тепер - Миколаївського) району Миколаївської області.
01 серпня 2017 року вона уклала з приватним підприємством фірмою «СІДКОРН» договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 7 років.
За умовами пункту 2.2 розділу договору «Орендна плата» за користування вказаною земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю орендну плату у розмірі 12% від грошової оцінки земельної ділянки. Розмір орендної плати підлягав індексації відповідно до рівня інфляції національної валюти України.
Згідно з пунктом 2.1. договору орендна плата вноситься орендарем щорічно з урахуванням податків відповідно до чинного законодавства, а саме 50% до 25 серпня поточного року та 50% до 15 листопада поточного року.
Вказує, що протягом 2018 - 2022 років відповідач належним чином не виконував свої зобов`язання зі сплати орендної плати, виплачуючи її невчасно, а за 2023 рік взагалі її не сплатив.
На заяву ініціативної групи власників земельних ділянок про виплату орендної плати за 2023 рік відповідач листом від 12 лютого 2024 року пояснив, що несплата сталася через форс-мажорні обставини, проте позивач вважає, що відповідачем не доведено належними доказами існування таких обставин.
Відповідачем не сплачено їй оренду плату за 2023 та 2024 роки.
Заборгованість по орендній платі за 2023 рік та 2024 роки, зважаючи на вимоги заяви про збільшення позовних вимог,з врахуванням нормативно грошової оцінки землі за 2019 рік, коефіцієнту індексації нормативно -грошової оцінки сільськогосподарських угідь за 2023 рік, коефіцієнта індексації за 2023 та 2024 роки становить 129915 грн 92 коп. без врахування податків та обов`язкових платежів.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України відповідач зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, що станом на 01 січня 2025 року становить інфляційні втрати у розмірі 22497 грн 50 коп., три проценти річних в сумі 2557 грн 50 коп.
Систематичною несплатою орендної плати, в порушення умов договору, були порушенні її права та інтереси, що мали негативний вплив на її матеріальний стан та перешкоджало реалізації її планів. У зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, бездіяльністю, їй було заподіяно моральну шкоду, яка виражається у душевних стражданнях, погіршені сну, виникненні потреби докладання додаткових зусиль для організації свого життя, яку вона оцінює у 5000 грн.
Посилаючись на викладене, з урахуванням збільшених позовних вимог, позивачка остаточно просила стягнути з відповідача борг за оренду землі 2023-2024 років у розмірі 154970 грн 96 коп., з яких заборгованість з орендної плати 129915 грн 92 коп без врахування податків та обов`язкових платежів, інфляційні втрати - 22497 грн 54 коп, 3% річних у розмірі 2557 грн 50 коп. та 5000 грн моральної шкоди.
Рішенням Вітовського районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ППФ «СІДКОРН» на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати у розмірі 44684 грн 15 коп.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ППФ «СІДКОРН» на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 451 грн. 82 коп.
Рішення суду мотивовано тим, що обов`язок з доказування обставин невиплати позивачці відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою у період 2023-2024 роки через неможливості використання за призначенням орендованої у неї земельної ділянки за обставин, за які він не відповідає, а також наявності форс-мажорних обставин, внаслідок яких він не мав можливості своєчасно сплачувати орендну плату як підставу звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання покладається на відповідача .
В той же час, ППФ «СІДКОРН» не надало належних, достатніх та переконливих доказів на підтвердження неможливості використання за призначенням здійснення сільськогосподарської діяльності з метою вирощування сільськогосподарської продукції - орендованої у позивачки земельної ділянки через обставини, за які відповідач не відповідав у 2023-2024 роках.
Суд не погодився з посиланнями представника відповідача на існування форс-мажорних обставин, які перешкоджали виконанню передбачених договором сторін обов`язків з виплати позивачці орендної плати за 2023-2024 роки, а саме неможливість проведення сільськогосподарської діяльності на орендованих землях з метою отримання прибутку у зв`язку з бойовими діями і вторгненням збройних формувань російської федерації до України, що потягло замінування та засмічення вибухонебезпечними предметами орендованих земель, пошкодження їх майна, зупинення роботи предметів, які здійснювали купівлю продукції.
За такого вважав доведеними вимоги позивачки до відповідача про стягнення орендної плати за 2023-2024 роки.
З врахуванням висновку Державної експертизи землевпорядної документації від 29 червня 2017 року, відповідно до якої нормативно-грошова оцінка земельної ділянки позивачки складає 213067 грн.14 коп., інформації з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо коефіцієнтів індексації нормативно- грошової оцінки земель за 2023 рік -1.051, за 2024 рік- 1.12, вимог пункту 164.2.5 статті 164, пункту 170.1.1 статті 170 ПК України, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача орендну плату за 2023 рік у розмірі 21631 грн.99 коп., за 2024 рік у розмірі 23052 грн.16 коп.
В той же час, суд вважав, що з врахуванням непередбачених обставин, які не залежали від волі відповідача в нього не було повноцінної можливості вчасно сплатити орендну плату.
За загальновідомим фактом в період 2022 -2023 років територія півдня України, зокрема Одеська та Миколаївські області, піддавалися артилерійсько-ракетним обстрілам, в зв`язку з чим морські порти, через які здійснювалося відвантаження закупленої зернової продукції, не працювали. Тільки із серпня 2023 року в Одеській області запрацювали певні портові структури, що дозволило зерно-трейдерам розпочати закупівлю зернових культур у сільгоспвиробників та їх вивезення. А порти Миколаївської області, через які здійснювалася така діяльність, не працюють і до цього часу.
Тому суд вважав, що ці форс-мажорні обставини перешкоджали відповідачу своєчасно виконати передбачений договорами обов`язок з виплати позивачці орендної плати за 2023-2024 роки.
Зважаючи на таке, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми.
Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції зазначав, що оскільки спричинення моральної шкоди позивачка пов`язує із невиконанням відповідачем обов`язку у передбачені умовами договору оренди строки виплатити орендну плату, проте таке порушення строків сплати орендної плати стало наслідком непереборної сили, вина відповідача в такому порушенні позивачкою недоведена, так само як і не надано суду доказів про заподіяння їй моральної шкоди.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та змінити це рішення в частині стягнення заборгованості з орендної плати, задовольнивши ці виомги у повному обсязі.
Так вказує, що розрахунок основної орендної плати за 2023-2024 роки судом першої інстанції здійснений невірно.
Вказує, що як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення позивачка мала б отримати орендну плату за 2023 рік у розмірі 21 631,99 грн: 12% від нормативної грошової оцінки землі (25 568 грн. 06 коп.) і за відрахуванням податків та зборів (19,5% - 4 985,77 грн.) та з нарахуванням індексації нормативної грошової оцінки земель (1,051), а за 2024 рік - 23 052,16 грн.: 12% від нормативної грошової оцінки землі (25 568 грн. 06 коп.) і за відрахуванням податків та зборів (19,5%) та з нарахуванням індексації нормативної грошової оцінки земель (1,12).
Разом з тим, судом помилково взято за основу розрахунку висновок державної експертизи землевпорядної документації від 29.06.2017 р. №458-60/7 ТУ Держгеокадастру у Миколаївській області нормативна грошова оцінка земельної ділянки ОСОБА_1 площею 10,9956 га визначена у розмірі 213 067,14 грн (копія наявна в матеріалах справи), 12% від якої і становить 25 568 грн. 06 коп.
Апелянт вважає, що для розрахунку належної орендної плати за 2023, 2024 роки, потрібно було врахувати наказ Міністерства аграрної політики України від 18.12.2018 р. №605, відповідно до якого проведена переоцінка земель і нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі (1га) по Миколаївській області становить у розмірі 27 038,00 грн. (станом на 01.01.2018 р.).
Зазначає, що податкові органи для визначення правильності обчислення обов`язкових платежів (ПДФО. Військового збору) Орендарями земельних ділянок, як податковими агентами, після 2018 року враховують саме цей наказ Міністерства аграрної політики України від 18грудня 2018 року № 605.
Будь-яких контрозрахунків щодо визначених позивачкою розмірів орендної плати відповідачем не надавалося і судом не наведено аргументів стосовно неприйняття таких розрахунків.
Окрім того, посилаючись лише на загальновідомі факти в період 2022-2023 роки, зокрема артилерійсько-ракетні обстріли, суд, всупереч попередньому висновку в даному ж рішенні, безпідставно вважає, що ці форс-мажорні обставини перешкоджали відповідачу своєчасно виконати передбачений договорами обов`язок з виплати орендної плати за 2023-2024 роки та робить взагалі необгрунтований висновок про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності за невиконання зобов`язання зі своєчасної сплати орендної плати та неправомірно, начебто за приписами ст. 617 ЦК, звільнив від відшкодування інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Тобто, інфляційні втрати суд відносить до санкцій відповідальності за невиконання зобов`язання, хоча на думку позивачки це стан боргу (за офіційними індексами інфляції, яка реально набагато більше).
До того ж, відповідно до статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово- промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.
Вказує, що у разі, якщо боржник (у даному випадку орендар - Відповідач) посилається на причину невиконання зобов`язання на наявність обставин, які він вважає форс-мажорними, то має надати докази того, що саме ці обставини перешкодили йому у виконанні зобов`язань.
Відповідач обмежився посиланням на засуху, військові дії на території України й зокрема на полях, але не надав доказів на підтвердження того, які саме обставини вплинули на господарську діяльність підприємства.
І згідно чинних наказів Міністерства з питань реінтеграції, в 2023 році орендовані земельні ділянки не відносилися до переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії.
Відтак, на думку позивачки, відповідачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами існування форс-мажорних обставин, які б перешкоджали йому виконати передбачений договором обов`язок з виплати позивачу орендної плати за 2023-2024 роки.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 11 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження у цій справі та роз`яснено право на подачу до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі у строк не пізніше п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали. Вказана ухвала отримана ППФ «Сіркорн» 12 серпня 2026 року.
Відзив на апеляційну скаргу представником відповідача адвокатом Смоляк О.А. направлено до апеляційну суду 06 жовтня 2026 року та просила визнати причини несвоєчасного подання відзиву поважними, поновити строк на його подання/ продовжити з ініціативи суду, встановлений ухвалою від 11 серпня 2026 року строк для дня фактичного подання та прийняття цей відзив до розгляду.
Згідно з частиною першою статті 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Відповідно до статті 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно зі статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин другої, шостої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
Строк на подання відзиву відноситься до процесуальних строків, встановлених судом.
Колегія суддів, дослідивши клопотання представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на таке.
Звертаючись до суду з цим клопотанням, представник відповідача причини несвоєчасного подання відзиву на апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що АО «Сетнем», яке раніше здійснювало правничий супровід підприємства у цій справі через завантаження не мала можливості прийняти доручення у встановлений судом строк. ППФ «Сідкорн» шукало інших представників, зверталося до окремих адвокатів та адвокатських об`єднань, передавало матеріали справи для вивчення. Проте погодити умови співпраці не вдавалося, роботу та комунікацію з потенційними представниками додатково переривали обстріли Києва та Миколаєва у серпні-вересні 2026 року та тривалі повітряні тривоги. П`ятиденний строк у конкретних обставинах цієї справи був недостанім для пошуку представника, погодження умов праці, ознайомлення з матеріалами справи та підготовку мотивованих заперечень. Підприємство вживало заходи для організації захисту, а звернення з цим відзивом одразу після укладання договору підтверджує добросовісність його процесуальної поведінки та відсутність намірів затягувати розгляд справи.
Між тим, доказів на підтвердження того, що відповідач був позбавлений реальної можливості реалізувати свої повноваження, як учасника справи у апеляційному провадженні, апеляційному суду не надано.
Сам факт запровадження воєнного стану в Україні та пов`язаних з цим обставин (повітряні тривоги, тощо ), без обґрунтування неможливості звернення до суду у встановлені строки у зв`язку із запровадженням такого, не може вважатися поважною причиною для безумовного поновлення чи продовження цих строків.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22, провадження № 11-119заі22.
Посилання відповідача, що договір про надання правничої допомоги укладено лише 05 жовтня 2026 року, не є поважною причиною для продовження строку на подання відзиву, з огляду на таке.
Національні суди повинні враховувати можливість заявника ефективно представляти себе у суді (рішення Європейського суду з прав людини від 07 травня 2002 року у справі "Мак-Вікар проти Сполученого Королівства", заява № 46311/99, пункти 48 - 62; від 23 вересня 1998 року у справі "Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства", заява № 68416/01, пункт 61).
Держава не відповідальна за професійний юридичний захист особи у цивільній справі, незалежно від того, на яких умовах надається правова допомога - на умовах безкоштовної чи оплатної правової допомоги адвоката, крім особливих обставин (рішення ЄСПЛ від 30 березня 1999 року у справі "Tuzinski проти Польщі", заява № 40140/98, умови визначення про неприйнятність).
В обов`язки держави також не входить забезпечення необхідного балансу між ефективним доступом до суду з одного боку, та незалежністю професії юриста з іншого (рішення ЄСПЛ від 22 березня 2007 року у справі "Старощик проти Польщі", заява № 59519/00, пункт 135).
Колегія суддів, з урахуванням висновків ЄСПЛ, зазначає, що суди у цивільних справах не оцінюють професійність, якість чи своєчасність правової допомоги, яка перешкодила особі, якій вона надається, отримати ефективний доступ до суду.
Відповідач не навів обставин, які б свідчили про те що, він не мав можливості у встановлений строк звернутися до апеляційного суду у будь-який зручний для нього спосіб, зокрема засобами дистанційного зв`язку (на офіційну електронну або поштову адреси апеляційного Суду, через підсистему "Електронний суд"), та не надав доказів на їх підтвердження.
Відповідно до статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю треба розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Відповідач з 12 серпня 2026 року обізнаний про факт відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , мав об`єктивну можливість у межах розумних строків подати до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, враховуючи те, що представник відповідача Смоляк О.А. представляла відповідача у суді першої інстанції і у неї склалася позиція щодо цього спору, проте подала відзив до апеляційного суду зі спливом тривалого часу.
Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що немає правових підстав для продовження відповідачеві строку на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Оскільки право учасника справи подати заяву про поновлення процесуального строку стосується процесуального строку встановленого законом, а не процесуального строку встановленого судом, який лише може бути продовжений за заявою учасника справи поданою до його закінчення, відсутні підстави для його поновлення.
У судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи представник відповідача не з`явились.
Від представника відповідача Смоляк О.А. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що договір про надання правничої допомоги щодо представництва інтересів ППФ «СІДКОРН» в апеляційному проваджені укладено 05 жовтня 2026 року, із цієї дати адвокат Смоляк О.А. прийняла доручення на ведення справи.
Відповідно до частини 1 статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Верховний Суд вже неодноразово в своїх рішеннях, зокрема в постановах від 16.03.2026 у справі №128/1272/18, від 14.03.2025 у справі №203/3889/23, від 21.12.2023 у справі №686/23143/20, від 27.04.2020 у справі №802/562/18-а, від 21.06.2018 у справі №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.
Колегія суддів враховує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Враховуючи передбачені чинним процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи в якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності в справі матеріалів для її розгляду, вивчивши матеріали справи, участь Смоляк О.А. у суді першої інстанції, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, яка не з`явилася, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що норми чинного законодавства не обмежують представництво сторін конкретними особами, відтак, у відповідача була можливість забезпечити участь іншого представника, для захисту своїх прав, при розгляді даної справи.
З огляду на вказане, враховуючи, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи та відповідно можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
У судовому засіданні апеляційної інстанції позивачка та її представник апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що позивачці на підставі Державного акту про право власності на землю від 08 серпня 2007 року серії ЯГ №613925 належить земельна ділянка площею 11,00 га кадастровий номер [номер приховано]:07:000:0722, яка розташована в межах Коларівської сільської ради Жовтневого (тепер - територія Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївського району) Миколаївської області.
01 серпня 2017 року вона уклала з ППФ «СІДКОРН» договір оренди строком на 7 років, який 15 листопада 2017 року був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майн. Відповідно до умов договору початок його дії з 01 січня 2018 року, а закінчення - 31 грудня 2024 року.
Відповідно до пункту 2.1 договору, орендна плата повинна була вноситися орендарем щорічно з урахуванням утриманих податків, відповідно до чинного законодавства, а саме 50% до 25 серпня поточного року та 50% до 15 листопада поточного року.
Згідно з пунктом 2.2. договору, за користування земельною ділянкою Орендар сплачував орендну плату у розмірі 12% від грошової оцінки земельної ділянки. Розмір орендної плати підлягав індексації відповідно до рівня інфляції національної валюти України.
Пунктом 3.4.2. договору встановлений обов`язок орендатора своєчасно сплачувати орендну плату.
У пункті 4.1. договорів сторони домовились, що звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за даним договором, якщо таке невиконання стало наслідком нездоланної сили, тобто подій, настання яких ні Орендодавець, ні Орендар не спроможні були передбачити і попередити (пожежі, повені, засухи, землетруси, інші стихійні явища природи, військові дії тощо).
Так, частиною першою статті 2 Закона України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
За приписами статті 1 Закона України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статті 13 Закона України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 15 Закона України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Положеннями статей 24, 25 Закона України "Про оренду землі" визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.
Згідно вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
У постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року в справі № 922/2394/21 зазначено, що «статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18 та у постанові від 09 листопада 2021 у справі № 913/20/21».
При цьому, з огляду на викладені вимоги закону форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору.
Разом із тим, частиною шостою статті 762 ЦК України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що ППФ «СІДКОРН» не виплатило ОСОБА_1 орендну плату за користування земельною ділянкою за період 2023-2024 роки.
При цьому, саме на відповідача у справі покладено обов`язок доказування його доводів щодо неможливості використання за призначенням орендованої у позивачки земельної ділянки через обставини, за які він не відповідає, а також наявності форс-мажорних обставин, внаслідок яких він не мав можливості своєчасно сплачувати орендну платі як підставу звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.
ППФ «СІДКОРН» не надало належних, достатніх та переконливих доказів на підтвердження неможливості використання за призначенням-здійснення сільськогосподарської діяльності з метою вирощування сільськогосподарської продукції - орендованої у позивачки земельної ділянки через обставини, за які відповідач не відповідає у 2023-2024 роках.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України внаслідок військової агресії росії проти Держави Україна введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє до сьогоднішнього дня.
У відповідності до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022 року "Про затвердження переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово- окупованих російською федерацією" територія Мішково-Погорілівської територіальної громади була включена: до переліку територій активних бойових дії - у період з 04.03.2022 року по 11.11.2022 року; до переліку територій можливих бойових дій - з 11.11.2022 року і до теперішнього часу.
При цьому загальновідомим є той факт, що у 2023-2024 роках активних бойових дій на території орендованих відповідачем земельних ділянок в межах території Мішково-Погорілівської територіальної громади не було.
Відомостей про використання цих земель у зазначений період військовими формуваннями Збройних Сил України суду не надано.
При цьому сам по собі факт звернення відповідача (вперше - 18 вересня 2024 року) до Головного управління ДСНС України в Миколаївській області з проханням провести обстеження орендованих земельних ділянок на наявність забруднень вибухонебезпечними предметами та проведення відповідними службами робіт з очищення (розмінування) місцевості на підставі таких звернень відповідача - не доводить факту невикористання орендарем ППФ «СІДКОРН» цих ділянок за призначенням.
Доказів звернення відповідача із такими заявами до Головного управління ДСНС України в Миколаївській області до 18 вересня 2024 року матеріали справи не містять.
Разом із тим зміст адресованого орендодавцям листа ППФ «СІДКОРН» від 11 грудня 2023 року підтверджує здійснення відповідачем сільськогосподарської діяльності з метою вирощування сільськогосподарської продукції на орендованих земельних ділянках у 2023-2024 роках. Так, пояснюючи неможливість своєчасного розрахунку з орендної плати за 2023 рік, відповідач зазначає, що у 2023 році вся площа була засіяна соняшником, але погодні умови протягом червня-серпня 2023 року (дуже високі температури та відсутність дощів) призвели до втрати урожаю, у зв`язку із чим під урожай 2024 року ними була посіяна озима пшениця і ячмінь, у зв`язку із чим розрахунок буде проведено після збирання урожаю 2024 року (т. 1 а.с. 21).
У адресованому орендодавцям листі від 12.02.2024 року ППФ «СІДКОРН» підтвердило можливість розрахунку з орендної плати за 2023 рік тільки після збирання урожаю 2024 року (т. 1 а.с. 20).
Посилання представника відповідача у суді апеляційної інстанції на те, що вказані листи не доводять користування ППФ «СІДКОРН» орендованими земельними ділянками та були написані з метою пояснити орендодавцям причину невиплати орендної плати за 2023 рік, колегія суддів оцінює критично.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19).
Апеляційний суд вважає, що поведінка ППФ «СІДКОРН» суперечить добросовісності, оскільки не відповідає попереднім заявам та поведінці відповідача, на які позивачка ОСОБА_1 розумно покладалась.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що рішенням Мішково-Погорілівської сільської ради від 24.09.2024 року №6 було відмовлено ППФ «СІДКОРН» у наданні пільг зі сплати місцевих податків та зборів за 2022 та 2023 роки, у тому числі і по земельній ділянці позивача (т. 1 а.с. 59).
Також колегія суддів враховує, що наданий Головним управлінням статистики у Миколаївській області «Звіт ППФ «СІДКОРН» про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду за 2024 рік» також підтверджує здійснення відповідачем сільськогосподарської діяльності на орендованих земельних ділянках. Доказів того, що спірна земельна ділянка не входить до підзвітної площі, відповідачем не надано (т. 1 а.с.173-235 ).
Згідно інформації Головного управління статистики у Миколаївській області, викладеній у листі від 28.05.2025 р., надати звіти ППФ «СІДКОРН» про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2023, 2024 років та про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду за 2023 рік, оскільки вони вже видалені з бази даних приймального шлюзу електронної звітності органів державної статистики та знищені.
Оцінивши зібрані у справі докази відповідно до вищевикладених вимог закону, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність ППФ «СІДКОРН» факту неможливості використання за призначенням у 2023-2024 роках орендованої у позивачки земельної ділянки через обставини, за які відповідач не відповідає.
За такого висновок суду першої інстанції про наявність підстав для звільнення відповідача від обов`язку зі сплати орендної плати позивачці за 2023-2024 роки на підставі частини 6 статті 762 ЦК України - є правильним.
З огляду на викладене, з ППФ «СІДКОРН» на користь позивачки підлягає стягненню орендна плата, виходячи з наступного розрахунку.
Частиною першою статті 632 ЦК України визначено, що ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина третя статті 21 Закону "Про оренду землі").
Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 05 лютого 2025 у справі № 925/457/23: "Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізми їх застосування є різними як за правовим змістом, так і за суб`єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України).
Отже, за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов`язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону № 161-XIV (індексується лише орендна плата).
За загальним правилом, індексація орендної плати здійснюється шляхом корегування суми орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції у місяцях, що минули з дати визначення орендної плати за базовий місяць. Базовим місяцем уважатиметься місяць, у якому востаннє змінювалася (чи підлягала перегляду) орендна плата, тобто місяць, з якого почала діяти нова нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки.
Згідно п. 2.1, 2.2. Договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2017 року орендна плата вноситься орендарем щорічно з урахуванням утриманих податків відповідно до чинного законодавства в розмірі 12% від грошової оцінки земельної ділянки. Розмір орендної плати підлягає індексації відповідно до рівня інфляції національної валюти України.
За умовами договору пункту 2.3 розмір платежів може змінюватися за погодженням сторін шляхом внесення змін та доповнень до цього Договору.
Отже, умовами указаного договору оренди землі індексація нормативної грошової оцінки не визначена.
Зміст указаного пункту від 01 серпня 2017 року дає підстави для висновку про те, що оскільки обов`язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі оренди землі, то відповідно мала індексуватися саме орендна плата відповідно до приписів частини третьої статті 21 Закону України "Про оренду землі".
За такого, при вирішенні вказаного спору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором, а автоматична зміна розміру орендної плати за договором оренди землі з урахуванням щорічної індексації нормативної грошової оцінки законодавчо та умовами договору не передбачена.
Згідно висновку Державної експертизи землевпорядної документації від 29 червня 2017 року № 458-6017 нормативно-грошова оцінка земельної ділянки ОСОБА_1 площею 11.00 га складає 213067 грн 14 коп. (т.1 а.с.15).
Позивачем у поданому нею позові та у заяві про збільшення позовних вимог наведено розрахунок орендної плати який здійснено з врахуванням розміру нормативно грошової оцінки землі за 2019 рік, з урахуванням індексу інфляції та з урахуванням коефіцієнту індексації нормативно грошової оцінки землі.
Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги здійснив власний розрахунок заборгованості по орендній платі з врахуванням розміру нормативно грошової оцінки землі за 2017 рік і коефіцієнту індексації нормативно грошової оцінки землі, та стягнув визначену ним суму орендної плати з вирахуванням податків та обов`язкових платежів.
Колегія суддів не погоджується в повній мірі із розрахунком здійсненим судом та взагалі з розрахунком здійсненим позивачем, зважаючи на таке.
При проведені розрахунку суд першої інстанції правильно виходив з того, при визначені щорічного розміру орендної плати слід виходити із розміру нормативно-грошової оцінки землі, визначеної Державною експертизою землевпорядної документації від 29 червня 2017 року № 458-601, що становить 213067 грн 14 коп. Проте розрахунок орендної плати слід проводити не з врахуванням коефіцієнту індексації нормативно грошової оцінки землі, а із застосуванням коефіцієнту індексації.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 540/544/18, від 09 червня 2021 року у справі №948/393/20, розрахунок орендної плати слід проводити з урахуванням індексу інфляції, шляхом множення розміру орендної плати на коефіцієнт індексації, що розраховується як добуток індексів інфляції за 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому виплачується плата за користування.
За такого розмір орендної плати: за 2023 рік становить 27690 грн.91 коп.( 213067.14 х12%= 25568.04;від яких 50% - 12784.08); індексація 08.2022-07.2023 =1446.22; 11.2022-10.2023= 676.65)
за 2024 рік становить 27495 грн.02 коп.( 213067.14 х12%= 25568.04;від яких 50% - 12784.08); індексація 08.2023-07.2024 =689.58; 11.2023-10.2024=1237.40), а всього 55185 грн 95 коп.
У відповідності до положень пункту 170.1.1 статті 170 ПК України податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.
Тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, яка обчислена без утримання податків та інших обов`язкових платежів.
Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не було виконано взятих на себе зобов`язань за укладеним договором оренди від 01 серпня 2017 року, оскільки виплата орендної плати за 2023-2024 роки позивачу не була проведена, у зв`язку з чим дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача орендну плату за вказані періоди, проте при проведені розрахунку невірно розрахував оренду плату, яка підлягала сплаті позивачеві.
Разом із тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доведеності відповідачем існування форс-мажорних обставин, які перешкоджали ППФ «СІДКОРН» своєчасно та належним чином виконати свій обов`язок зі сплати орендної плати позивачці.
Так відповідно до змісту листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2924/02.0-7.1, який є у загальному доступі, Торгова-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Оцінюючи зібрані у справі докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в ході судового розгляду ППФ «СІДКОРН» доведено, що ведення активних бойових дії у період з 04.03.2022 року по 11.11.2022 року на території, де розташовані орендовані відповідачем земельні ділянки, а також пошкодження впродовж березня 2022 року під час обстрілу російських військ майна на виробничій базі ППФ «СІДКОРН» (руйнування складських приміщень, знищення сільськогосподарської продукції (50 т. соняшника та 120 т. Ячменю), знищення сільськогосподарської техніки (автомобілі КАМАЗ - 2шт, 1 автомбіль МАЗ, 3 причіпа та 2 трактори) (а.с. 96, 99) вплинуло на господарську діяльність підприємства, тобто доведено існування форс-мажорних обставин, які перешкоджали йому виконати передбачений договором сторін обов`язок з виплати позивачу орендної плати за 2023-2024 роки.
За таких обставин, виходячи з приписів статті 617 ЦК України та узгоджених сторонами у пункті Договору оренди умов щодо звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за даним Договором, якщо таке невиконання стало наслідком нездоланної сили, тобто подій, настання яких ні Орендодавець, ні Орендар не спроможні були передбачити і попередити (пожежі, повені, засухи, землетруси, інші стихійні явища природи, військові дії тощо), колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності за невиконання зобов`язання зі сплати орендної плати.
За такого вимоги позивачки в частині стягнення з ППФ «СІДКОРН» інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми задоволенню не підлягають. Наведені в апеляційній скарзі аргументи правильність висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.
Також, колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволенню позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди.
Так, відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня провини особи, що завдала моральну шкоду, якщо провина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності й справедливості.
Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювана та вина останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору".
Таким чином, в даному випадку предметом доказування є вина відповідача, причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями відповідача та спричинення моральної шкоди позивачу.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 пов`язує із невиконанням відповідачем обов`язку у передбачені умовами Договору оренди строки виплатити орендну плату. Проте таке порушення строків сплати орендної плати стало наслідком непереборної сили, вина відповідача в такому порушенні позивачкою недоведена, так само як і не надано суду доказів про заподіяння їй моральної шкоди.
З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволені цих вимог. Доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування рішення суду.
З огляду на викладене, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по орендній платі слід змінити, стягнувши на користь позивача з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 55185 грн 95 коп, яка обчислена без утримання податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Отже апеляційна скарга позивачки підлягає частковому задоволенню.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, відповідно, є підстави для зміни проведеного судом першої інстанції розподілу судового збору
За подання позовної заяви позивачем сплачено 1599 грн.71 коп. судового збору, позов задоволено на 34.50 %.
Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 551 грн.90 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанцій.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 13 жовтня 2025 року в частині стягнення заборгованості по орендній платі змінити.
Стягнути з Приватного підприємства фірми «СІДКОРН» на користь ОСОБА_1 55185 грн 95 коп. заборгованості по орендній платі без урахування податків та обов`язкових платежів, 551 грн. 90 коп. судових витрат.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 15 жовтня 2026 року.