Номер провадження: 22-ц/813/8099/26
Справа № 495/9941/25
Головуючий у першій інстанції Волкова Ю. Ф.
Доповідач Комлева О. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.10.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
за участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 червня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Волкової Ю.Ф., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, -
в с т а н о в и в:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Російської Федерації, в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, в якому просив стягнути з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є громадянином України та військовослужбовцем Збройних Сил України, на службі перебуває з 09.10.2022 року.
24.02.2022 року, рф розпочала повномасштабну збройну агресію проти України, що призвело до введення воєнного стану на всій території України.
До початку повномасштабного вторгнення позивач був підприємцем (ФОП) та володів рестораном, унаслідок збройної агресії та введення воєнного стану він був змушений повністю припинити господарську діяльність, що призвело до остаточної втрати бізнесу.
ОСОБА_1 вважає, що внаслідок агресії відповідача йому спричинена моральна шкода, яка виразилася у душевних стражданнях, розмір якої він оцінює у сумі 3 000 000 грн.
Як на підставу спричинення моральної шкоди позивач зазначив: постійний психологічний стрес та тривогу як військовослужбовця, який щодня ризикує життям, повну втрату справедливого бізнесу - джерела доходу та результату багаторічних зусиль, розлучення з родиною та неможливість нормального спілкування внаслідок служби, постійні побоювання за безпеку своїх близьких під час повітряних тривог.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26.06.2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позову, проігнорував надані позивачем докази, зокрема посвідчення про відрядження на виконання бойового розпорядження, не застосував правову позицію Верховного Суду та практику ЄСПЛ, не врахував позитивну судову практику за аналогічних обставин, що призвело до неправомірної відмови в задоволенні позову.
Своїм правом передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України учасники справи не скористалися, відзив на адресу суду не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
За наслідком розгляду даної справи 06 жовтня 2026 року, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч. 1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 15.10.2026 року о 11 год. 00 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.
Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового рішення, сторони повідомлені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що наведені позивачем обставини справи, які на думку позивача знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку із завданою йому моральною шкодою, не доведено достатніми, належними і достовірними доказами.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції та з огляду на доводи апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно положень ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Загальновідомою обставиною, тобто такою що не потребує доказування у відповідності до ч. 3 ст. 82 ЦПК України та, зважаючи на матеріали справи, в даному випадку є те, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02.03.2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
14.04.2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням ст.ст. 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України).
Тлумачення ст. 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 року у справі № 487/6970/20, постанова від 05.12.2022 року у справі № 214/7462/20).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальними правилами доказування, визначеними ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У відповідності до положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Звертаючись до суду із відповідними позовними вимогами, позивачем стверджується про втрату бізнесу та економічної основи, оскільки до повномасштабного вторгнення був приватним підприємцем, володів рестораном, проте внаслідок збройної агресії та введення воєнного стану змушений повністю припинити господарську діяльність, що призвело до остаточної втрати бізнесу.
Разом з тим, дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як правильно зазначено судом першої інстанції, позивачем на підтвердження наведених обставин належних та достатніх доказів у відповідності до положень ст.ст. 77, 80 ЦПК України не надано. Будь-які відомості щодо наявності у позивача бізнесу, про що стверджується останнім, та втрата такого безпосередньо у зв`язку із настанням воєнних дій матеріали справи не містять. Тобто, за наявних фактичних матеріалів справи не можливо встановити безпосередньо причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою в даному випадку та її результатом - моральною шкодою, що є необхідною умовою у справах про стягнення моральної шкоди.
Відомостей щодо неможливості позивачем подання відповідних доказів на підтвердження наведених в позовній заяві обставин, якими останній обґрунтовує заявлені вимоги, в матеріалах справи не міститься, із відповідним клопотанням про витребування доказів у відповідності до положень ст. 84 ЦПК України позивач не звертався.
На підтвердження зазначених позивачем обставин, а саме щодо розлучення з родиною та побоювання за безпеку таких, до матеріалів справи долучено виключно копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , з якого вбачається перебування позивача у шлюбі з ОСОБА_2 з 27.04.2024 року, проте відомостей хто саме, окрім дружини, входить до складу родини останнього, місце перебування таких, відомості щодо зміни фактично місця проживання у зв`язку із воєнними діями тощо в матеріалах справи не міститься, відповідних доказів не надано, що в свою чергу позбавляє в даному випадку суд дослідити в повному обсязі наведені обставини, якими також обґрунтовано заявлені вимоги.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, що визначено положеннями ст. 65 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а тому сам факт перебування позивача - ОСОБА_1 на військові службі з 09.10.2022 року в даному випадку не може бути єдиною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
Натомість, будь-яких належних та обґрунтованих доводів на підтвердження наявності в даному випадку правових підстав для скасування оскаржуваного рішення скаржником не наведено, а наведені твердження вже досліджувалися судом першої інстанції під час розгляду справи по суті.
За положеннями п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Таким чином, з огляду на вищевикладене в своїй сукупності, колегія суддів приходить до висновку про відсутність в даному випадку правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду.
Керуючись ст.ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 червня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 15 жовтня 2026 року.
Головуючий О.С. Комлева
Судді М.М. Драгомерецький
С.М. Сегеда