ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м.Суми
Справа №591/5556/24
Номер провадження 22-ц/816/501/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Воронкова Д. В.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
у присутності :
представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Пєхтєрєва Дмитра Васильовича,
представника заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвоката Касатської Юлії Анатоліївни,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Пєхтєрєвим Дмитром Васильовичем, на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 травня 2025 року у складі судді Онайка Р.А., постановлену у м. Суми, повне судове рішення складно 30 травня 2025 року,
в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особа: Орган опіки та піклування Сумської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна,
у с т а н о в и в :
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаною заявою, свої вимоги мотивував тим, що ОСОБА_2 є сином його дружини, має інвалідність ІІ групи внаслідок психічного розладу. Мати ОСОБА_2 виховує меншу дитину та має намір виїхати разом з нею за кордон. ОСОБА_2 має інвалідність з дитинства, не здатен до систематичної праці.
Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_1 подав до суду заяву про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , недієздатним та призначення заявника опікуном.
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 травня 2025 року провадження у даній справі за заявою ОСОБА_1 закрито.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що заявник ОСОБА_1 не є членом сім`ї ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норму права, яка не підлягала до застосування, а саме частину 2 статті 2 Закону України « Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», яка, на думку суду, визначає поняття «близьких родичів».
Заявник стверджує, що є членом сім`ї ОСОБА_2 , оскільки є його вітчимом.
Вважає, що суд не врахував, що 20 червня 2023 року між заявником ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб. Від шлюбу вони мають спільну доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Дружина заявника через наявність дворічної доньки фізично не може здійснювати опіку над своїм сином ОСОБА_2 .
Апелянт зауважує, що фактично проживає разом зі своєю родиною та пасинком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
За поданням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 04 лютого 2025 року, апелянт не має протипоказань щодо його призначення опікуном ОСОБА_2 . Вказаним поданням також встановлено факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично проживають за однією адресою: АДРЕСА_1 .
Суд дійшов хибного висновку про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають за різними адресами, що суперечить матеріалам справи та поясненням учасників.
Заявник стверджує, що він є членом сім`ї ОСОБА_2 , його вітчимом, а тому має право на подання до суду заяви про визнання ОСОБА_2 недієздатним та призначення опікуна.
Місцевий суд безпідставно не застосував висновки, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, де чітко визначено, що вітчим є членом сім`ї .
Письмових відзивів на апеляційну скаргу учасники справи у визначений апеляційним судом строк не подали.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, який підтримав доводи апеляційної скарги, думку представника заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвоката Касатської Ю.А., яка погодилась з доводами апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не належить до кола осіб, які відповідно до положень статті 296 ЦПК України, можуть бути заявниками у справі про обмеження дієздатності ОСОБА_2 , оскільки не є його родичем та не довів, що є членом сім`ї ОСОБА_2 , спільно з ним проживає, пов`язаний спільним побутом та має взаємні права та обов`язки.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо наявності підстав для закриття провадження у справі.
З матеріалів справи вбачається, що повнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має інвалідність з дитинства, ІІ групи, його матір`ю є ОСОБА_5 (а.с. 5, 6).
20 червня 2023 року ОСОБА_5 зареєстувала шлюб з ОСОБА_1 , що стало підставою для зміни її прізвища на ОСОБА_3 (а.с. 9).
ІНФОРМАЦІЯ_5 у подружжя народилася донька ОСОБА_4 (а.с. 10).
Матеріалами справи підтверджується, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 4 зворот).
При зверненні до медичного закладу у травні 2025 року та у податкових деклараціях за 2023, 2024 роки ОСОБА_1 також зазначив своїм місцем проживання адресу зареєстрованого місця проживання (а. с. 16, 20-23).
Місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 7, 11).
За ствердженням заявника та згідно з актом обстеження умов життя від 14 січня 2025 року, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За цією адресою проживають та мають постійне місце реєстрації ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . На момент обстеження комісією Департаменту соціального захисту населення СМР умов проживання разом із ОСОБА_2 у квартирі перебували його бабуся ОСОБА_6 , дід ОСОБА_7 та вітчим ОСОБА_1 (а.с. 85-86).
Наявний у матеріалах справи висновок судово-психіатричного експерта від 09 січня 2025 року містить відомості з виписки про перебування ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні в психіатричному відділенні №1 КНП СОР ОКСЛ з 02 серпня 2023 року по 22 серпня 2023 року, згідно з якою: до відділення ОСОБА_2 надійшов вперше за направленням амбулаторної служби у супроводі бабусі. Мати проживає періодично за кордоном або в м. Києві з новонародженою дитиною. Батько виїхав з до Німеччини у зв`язку з хворобою та інвалідністю сина, де і проживає з новою родиною, в Німеччині ліки приймав, лікарями було рекомендовано електро-судомну терапію від якої батьки відмовились, обстановкою тяготився, просив повернутися в Україну до бабусі. На даний час повернувся з Німеччини проживає з бабусею, прабабусею та дідом (а.с. 74).
Відтак, окрім зазначення у акті обстеження умов проживання про перебування ОСОБА_1 підчас складання акту за адресою: АДРЕСА_1 , у матеріалах справи відсутні інші докази на підтвердження фактичного проживання заявника за однією адресою з ОСОБА_2 , наявності у них спільного побуту, взаємних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 55 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.
Згідно з частиною першою статті 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Відповідно до частини четвертої та п`ятої статті 63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
Згідно з частиною третьою статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Статтею 9 СК України встановлено коло осіб, сімейні особи між якими регулюються СК України, зокрема це подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі.
Відповідно до частини четвертої статті 2 СК України не регулює сімейні відносини між тіткою, дядьком та племінниками, а також між іншими родичами за походженням.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.
Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19).
Суд першої інстанції, установивши, що заявник ОСОБА_1 доводиться повнолітньому ОСОБА_2 вітчимом, проте за відсутності достатніх доказів їх проживання за однією адресою, ведення спільного побуту, наявності взаємні прав та обов`язків, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявник не є членом сім`ї та близьким родичем ОСОБА_2 , при цьому правильно застосував положення статей Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, а тому закрив провадження у справі, оскільки заява у справі подана особою, яка не може виступати заявником у такій категорії справ окремого провадження.
Цей висновок ґрунтується на правильному застосуванні та тлумаченні норм матеріального та процесуального права: статті 296 ЦПК України, статей 2, 3, 9 СК України. У зв`язку з наведеним апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Заперечуючи у апеляційній скарзі висновки місцевого суду про недоведеність обставин належності ОСОБА_1 до членів сім`ї ОСОБА_8 , заявник зазначив про безпідставність такого твердження, проте достатніх доказів на його спростування не надав, як у місцевому суді, так і у суді апеляційної інстанції.
Сама лише присутність заявника ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , 14 січня 2025 року під час обстеження умов життя ОСОБА_2 комісією Департаменту соціального захисту населення СМР не є достатньою для висновку про належність ОСОБА_1 до членів сім`ї ОСОБА_8 .
Відомості з подання Виконавчого комітету Сумської міської ради щодо місця фактичного проживання заявника та ОСОБА_2 не є об`єктивними та достатніми для спростування висновків суду першої інстанції, як такі, що вказані зі слів самого заявника.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини, не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального права, тому апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм процесуального права.
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та залишає оскаржувану ухвалу суду без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Пєхтєрєвим Дмитром Васильовичем, залишити без задоволення
Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 15 жовтня 2026 року.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
Д. В. Воронков