ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 736/391/26
Головуючий у першій інстанції - Пархомчук Т. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2154/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Супруна О.П.,
суддів: Разгуляєвої О.В., Стельмаха А.П.,
секретар: Герасименко Ю.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області у складі судді Пархомчук Т.В. від 30.07.2026 (повне судове рішення складено 06.08.2026) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області,
У С Т А Н О В И В :
24.02.2026 ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Корюківського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, у якому просив позбавити відповідача батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов мотивував тим, що 23.07.2014 між сторонами було укладено шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 Корюківський районний суд Чернігівської області рішенням від 03.10.2017 розірвав шлюб між сторонами. Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з батьком.
Зазначав, що відповідач після розірвання шлюбу з дитиною не проживає, після початку збройної агресії Російської Федерації певний час перебувала за кордоном, участі у вихованні сина не бере, матеріально його не забезпечує та не цікавиться його навчанням і шкільним життям. Усі питання щодо виховання дитини він вирішує самостійно, дитина перебуває на його повному утриманні.
Посилався на довідку Киселівського ліцею Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 10.02.2026 № 16, довідку виконавчого комітету Киселівської сільської ради від 11.02.2026 № 02-22/67 та акт обстеження умов проживання від 06.02.2026 № 13, якими, на його переконання, підтверджуються проживання дитини з ним та невиконання відповідачем батьківських обов`язків.
Стверджував, що відповідач не піклується про фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, не цікавиться станом її здоров`я та навчанням, не спілкується з сином у необхідному обсязі, не бере участі в його вихованні та утриманні, що свідчить про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків та є підставою для позбавлення її батьківських прав.
Корюківський районний суд Чернігівської області своїм рішенням від 30.07.2026 (повне судове рішення складено 06.08.2026) відмовив у позові ОСОБА_1 , попередивши ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та поклав контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків на Службу у справах дітей Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.
Мотивуючи відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та свідомого нехтування нею батьківськими обов`язками. Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який допускається лише за наявності вини батьків та неможливості змінити їхню поведінку в кращу сторону.
При цьому суд урахував, що відповідно до наданих доказів дитина проживає разом із батьком, який самостійно займається її вихованням, тоді як мати з дитиною не проживає, участі в її вихованні не бере та не цікавиться її навчанням. Водночас, на думку суду, самі по собі зазначені обставини не свідчать про наявність достатніх підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Суд також зазначив, що нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 від 27.04.2026 про згоду на позбавлення її батьківських прав не може бути підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправомірною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Із огляду на це суд не взяв до уваги і висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він ґрунтувався саме на зазначеній заяві.
05.09.2026 до Чернігівського апеляційного суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником, адвокатом Приходько О.Ю., у якій апелянт просить скасувати рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 30.07.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та дійшов помилкового висновку про недоведеність винної поведінки відповідача і свідомого нехтування нею батьківськими обов`язками. На думку апелянта, матеріали справи містять достатньо доказів тривалого невиконання ОСОБА_2 обов`язків щодо виховання та утримання сина, зокрема її відсутності в житті дитини, неучасті у вихованні, відсутності інтересу до її навчання та розвитку, а також ненадання матеріальної допомоги.
Зазначає, що відповідач із 2017 року фактично не бачила сина, не підтримує з ним належного спілкування, хоча має можливість приїздити до нього, а в матеріалах справи відсутні докази її участі у вихованні чи утриманні дитини. Навпаки, наявна нотаріально засвідчена заява ОСОБА_2 від 27.04.2026 про згоду на позбавлення її батьківських прав.
Посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки сукупності доказів, зокрема довідці Киселівської сільської ради про проживання дитини з батьком та невиконання матір`ю обов`язків щодо її виховання, довідці Киселівського ліцею про відсутність інтересу матері до навчання сина, акту обстеження умов проживання, висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, а також поясненням дитини щодо відсутності стосунків із матір`ю.
Апелянт уважає, що наведені обставини свідчать про систематичне та свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, а тому у справі наявні виключні обставини для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористалася.
Відповідно до частини третьої статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Судова повістка, направлена ОСОБА_2 за адресою, зазначеною в матеріалах справи, повернулася до суду з відміткою поштового оператора про відсутність одержувача за вказаною адресою. Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України така особа вважається належним чином повідомленою про розгляд справи та згідно частини другої статті 372 ЦПК України неявка відповідача не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За правилами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Указаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який зареєстровано 23.07.2014 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Корюківського районного управління юстиції у Чернігівській області, актовий запис № 44.
Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження серії НОМЕР_1 (а.с. 15).
Заочним рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 03.10.2017 у справі № 736/957/17 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 14).
Після розірвання шлюбу малолітній ОСОБА_3 проживає разом із батьком - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою Виконавчого комітету Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 11.02.2026 № 02-22/67 за зазначеною адресою зареєстрований та проживає ОСОБА_1 , разом із яким зареєстрований та проживає його син ОСОБА_3 . У довідці зазначено, що батько виховує сина один, тоді як ОСОБА_2 на території Киселівської сільської ради не зареєстрована та не проживає, участі у вихованні дитини не бере (а.с. 12).
Із Довідки-характеристики від Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 11.02.2026 № 02-18/157 убачається, що за місцем проживання ОСОБА_1 характеризується позитивно, громадського спокою не порушує, скарги на нього від жителів Киселівської територіальної громади до сільської ради не надходили, скарги і зауваження з приводу невиконання батьківських обов`язків також відсутні (а.с .13).
Відповідно до довідки адміністрації Киселівського ліцею Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 10.02.2026 № 16, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в зазначеному закладі освіти з першого класу по час видачі довідки. Батько учня, ОСОБА_1 , відповідально ставиться до результатів навчання сина та тісно співпрацює з навчальним закладом, тоді як мати учня досягненнями сина в навчанні не цікавиться, батьківські збори не відвідує (а.с. 18).
06.02.2026 органом опіки та піклування Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області проведено обстеження умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого складено акт обстеження умов проживання № 13 (а.с. 19). У результаті обстеження встановлено, що житло розташоване на першому поверсі одноповерхового багатоквартирного будинку, складається з двох спальних кімнат, кухні-студії, коридору, санвузла та веранди, має загальну площу 90 м2, електрифіковане, обладнане опаленням від твердопаливного котла та забезпечене водопостачанням із власної свердловини. На момент обстеження у будинку було чисто, тепло та світло, житло мебльоване та забезпечене необхідними побутовими електроприладами. Родина має продуктовий запас. У дитини є окрема кімната, яка мебльована з урахуванням його віку, дитина забезпечена одягом і взуттям відповідно до сезону, канцелярським приладдям та комп`ютерною технікою для навчання в онлайн-режимі. Зовнішній вигляд дитини охайний, візуально дитина здорова, у будинку наявна свіжа їжа. ОСОБА_1 із 2018 року самостійно здійснює догляд за своїм сином ОСОБА_4 , а після розірвання шлюбу ОСОБА_2 змінила місце проживання та перестала цікавитися дитиною.
На підставі Акта обстеження умов проживання № 13 від 06.02.2026 Службою у справах дітей Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області також видано довідку № 01-23/26, яка підтверджує, що ОСОБА_1 самостійно здійснює догляд за своїм малолітнім сином ОСОБА_3 (а.с. 20).
27.04.2026 ОСОБА_2 склала нотаріально посвідчену заяву, у якій зазначила про свою згоду на позбавлення її батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 . Копію зазначеної заяви позивач надіслав до суду першої інстанції з електронної адреси 29.04.2026 (а.с. 30).
Згідно з висновком про доцільність позбавлення батьківських прав, затвердженим рішенням виконавчого комітету Киселівської сільської ради від 25.05.2026 № 1551, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, орган опіки та піклування виходив із обставин фактичного невиконання матір`ю батьківських обов`язків та наявності її нотаріально посвідченої заяви про згоду на позбавлення батьківських прав (а.с. 39-40).
Під час розгляду справи судом першої інстанції було опитано малолітнього ОСОБА_3 , який повідомив, що бажає позбавлення матері батьківських прав. Дитина зазначила, що мати з ним стосунків не підтримує, не спілкується, він не бачив її з раннього віку, телефонує раз на рік.
Таким чином, суд першої інстанції встановив, що після розірвання шлюбу дитина фактично проживає з батьком, який здійснює за нею повсякденний догляд та займається вихованням, забезпечує належні умови проживання, навчання та побуту, тоді як мати за місцем проживання дитини не проживає, участі в її вихованні та навчанні не бере, не підтримує з дитиною належного спілкування, а також надала нотаріально посвідчену заяву про згоду на позбавлення її батьківських прав.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені обставини свідчать про неналежне виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків, однак у сукупності з іншими встановленими у справі обставинами не дають достатніх підстав для застосування до неї такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради № 789-XII від 27.02.1991, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України» (заява
№ 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
У рішенні від 10.09.2019 у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.
У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я та безпеку, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 Сімейного кодексу України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 Сімейного кодексу України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 Сімейного кодексу України).
Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.
Частиною п`ятою статті 150 СК України передбачено, що передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно положень статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
Наведені положення СК України в сукупності свідчать про те, що позбавлення батьківських прав як захід сімейно-правової відповідальності передбачає встановлення не лише факту неналежного виконання батьківських обов`язків, а й винної поведінки одного з батьків, його свідомого та тривалого ухилення від їх виконання.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2024 у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) указано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
Схожі висновки зроблені в постановах Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 311/563/20, від 04.04.2024 у справі № 553/449/20, від 11.12.2024 у справі № 344/17548/21 та інших.
У постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.».
У постанові Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 671/2114/24 наголошено, що зазначені обставини можуть розцінюватися як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків та свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Верховний Суд також підкреслив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, а питання щодо належного виховання дитини за можливості має вирішуватися менш радикальними засобами, без роз`єднання дитини з одним із батьків.
Аналогічний правовий підхід викладений у постанові Верховного Суду від 01.10.2025 у справі № 127/12929/24.
У зазначеній постанові Суд також виснував, що саме лише подання одним із батьків заяви про визнання позову або згоду на позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку довести наявність передбачених частиною першою статті 164 СК України обставин. Водночас Верховний Суд визнав обґрунтованим застосування до відповідача менш радикального заходу у вигляді попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків.
Верховний Суд також зауважував, що заява відповідачки про відмову від батьківських прав щодо дитини та визнання позову про позбавлення батьківських прав, не можуть слугувати достатньою підставою для задоволення позову у цій справі, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22, від 29.11.2023 у справі № 607/15704/22).
Отже, сама по собі нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 від 27.04.2026 про згоду на позбавлення її батьківських прав не створює самостійної правової підстави для задоволення позову та не може слугувати достатньою підставою для розірвання кровного споріднення між матір`ю і сином та позбавлення останньої права на материнську турботу в умовах воєнного стану. Необхідність забезпечення опіки та турботи з боку матері є нагально необхідною для повноцінного і гармонійного розвитку хлопчика. Така заява підлягає оцінці разом з іншими доказами у справі та може характеризувати ставлення відповідача до виконання нею батьківських обов`язків, однак не звільняє суд від необхідності встановити наявність саме тих обставин, які відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення батьківських прав.
Очевидно, що сімейні відносини мають складний характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти матір права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення матері всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності (постанова Верховного Суду від 29.04.2026 у справі № 755/11992/24).
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 тривалий час фактично не бере участі у вихованні сина, не цікавиться його навчанням, не підтримує з ним належного спілкування та не проживає разом із ним. Ці обставини колегія суддів враховує як такі, що свідчать про неналежне виконання відповідачем покладених на неї законом батьківських обов`язків.
Разом із тим, позбавлення батьківських прав не є санкцією за сам факт неналежного виконання батьківських обов`язків. Для його застосування необхідно встановити, що поведінка батька чи матері має характер свідомого, винного та остаточного ухилення від виконання батьківських обов`язків, а збереження за особою батьківських прав за конкретних обставин справи суперечить найкращим інтересам дитини.
При вирішенні цього питання суд має оцінити не окремі факти, а всю сукупність обставин, у тому числі причини та характер поведінки батьків, ставлення кожного з них до дитини, можливість налагодження сімейних відносин, вік дитини, її думку, наявність або відсутність реальної загрози її розвитку та можливість захисту її інтересів менш радикальними засобами.
Такий підхід відповідає і актуальній практиці Верховного Суду.
Так, у постанові від 22.07.2026 у справі № 638/4326/24 Верховний Суд, задовольняючи позов про позбавлення батьківських прав, виходив із сукупності виняткових обставин: багаторічної фактичної відсутності батька в житті сина, відсутності будь-яких доказів спілкування або вжиття заходів для його відновлення, відсутності доказів перешкоджання такому спілкуванню з боку матері, втрати фактичного зв`язку між батьком і дитиною та відсутності з боку відповідача доказів виконання батьківських обов`язків. Верховний Суд при цьому окремо оцінив тривалість такої поведінки, ставлення батька до дитини та наслідки для найкращих інтересів дитини.
Зазначена правова позиція не суперечить висновку у цій справі, а навпаки свідчить про необхідність встановлення саме сукупності виняткових обставин, які дають підстави для висновку про неможливість зміни поведінки одного з батьків та необхідність остаточного припинення відповідного сімейного правового зв`язку.
У справі, яка переглядається, таких виняткових обставин у необхідному обсязі не встановлено.
Зокрема, матеріали справи не містять відомостей про те, що поведінка ОСОБА_2 створює або створювала загрозу життю, здоров`ю, фізичному чи психічному розвитку дитини, перешкоджає її навчанню, негативно впливає на її розвиток або іншим чином зумовлює необхідність негайного та остаточного припинення правового зв`язку між матір`ю та сином.
Таким чином, предметом оцінки у цій справі є не питання про те, чи виконує ОСОБА_2 свої батьківські обов`язки належним чином, оскільки встановлені судом обставини дають підстави відповісти на це питання негативно, а питання про те, чи досягла її поведінка такого ступеня винного та свідомого ухилення, за якого саме позбавлення батьківських прав є необхідним та пропорційним заходом захисту інтересів дитини.
Колегія суддів ураховує і думку малолітнього ОСОБА_3 , який під час розгляду справи судом першої інстанції висловив бажання, щоб матір було позбавлено батьківських прав, та повідомив про фактичну відсутність спілкування з нею. Разом із тим зауважив, що матір телефонує один раз на рік.
Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
У постанові від 03.02.2026 у справі № 671/2114/24 Верховний Суд наголошував, що думку дитини необхідно враховувати системно, у взаємозв`язку з фактичними обставинами та всіма доказами у справі. При цьому суд має виходити саме з найкращих інтересів дитини, а не лише з її бажання чи бажання одного з батьків.
Європейський суд з прав людини також послідовно виходить із того, що у справах, які стосуються сімейних відносин, першочергове значення мають найкращі інтереси дитини, однак збереження сімейних зв`язків є важливою складовою цих інтересів. У рішенні Великої палати у справі «Strand Lobben and Others v. Norway» Суд наголосив, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за дуже виняткових обставин, а органи держави мають докладати зусиль для збереження особистих відносин та, за необхідності, відновлення сімейного зв`язку. При цьому рішення про остаточне розірвання сімейних зв`язків може бути виправданим лише тоді, коли воно зумовлене overriding requirement, тобто переважаючою необхідністю, що відповідає найкращим інтересам дитини.
Зазначений підхід узгоджується з положеннями статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя. Позбавлення батьківських прав за своєю природою є особливо інтенсивним втручанням у сімейне життя, оскільки воно істотно змінює правовий зв`язок між батьками та дитиною.
Європейський суд з прав людини при оцінці необхідності такого втручання виходить із того, що національні органи повинні здійснювати поглиблене дослідження всієї сімейної ситуації та забезпечувати справедливий баланс між конкуруючими інтересами, надаючи при цьому особливого значення найкращим інтересам дитини. Сам факт того, що певний захід може бути корисним або бажаним для одного з батьків, не є достатнім для його застосування.
Отже, у контексті статті 8 Конвенції позбавлення батьківських прав має відповідати вимогам законності, переслідувати легітимну мету захисту прав та інтересів дитини і бути необхідним у демократичному суспільстві, тобто пропорційним встановленим обставинам. Остаточне припинення сімейного зв`язку не може застосовуватися лише тому, що один із батьків тривалий час не виконував своїх обов`язків, якщо інтереси дитини можуть бути належним чином захищені менш радикальним заходом.
Саме такий підхід відповідає і положенням Конвенції про права дитини.
У цій справі колегія суддів бере до уваги, що дитина тривалий час фактично виховується батьком та сформувала звичне для себе середовище проживання, навчання і розвитку. Позбавлення матері батьківських прав за таких обставин не покращує безпосередньо побутові чи освітні умови дитини, які вже забезпечені батьком, а наслідком такого заходу буде остаточне звуження юридичного сімейного зв`язку дитини з матір`ю.
За таких обставин, збереження за ОСОБА_2 статусу матері саме по собі не позбавляє дитину належних умов проживання, виховання та навчання, оскільки такі умови фактично забезпечуються батьком. Водночас, позбавлення батьківських прав має незворотні та істотні правові наслідки, передбачені статтею 166 СК України, у тому числі припинення особистих немайнових прав щодо дитини та звільнення від обов`язків щодо її виховання.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування у цій справі не є самостійною та безумовною підставою для задоволення позову. Як убачається з його змісту, при вирішенні питання про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав орган опіки та піклування, серед іншого, виходив із її нотаріально посвідченої заяви про згоду на позбавлення батьківських прав. Однак така згода, як зазначалося вище, сама по собі не є передбаченою статтею 164 СК України підставою для позбавлення батьківських прав.
Разом із тим, матеріали справи не містять даних про проведення органом опіки та піклування всебічної оцінки можливості відновлення або налагодження відносин між матір`ю та дитиною, причин припинення їхнього спілкування, можливості зміни відповідачем ставлення до виконання батьківських обов`язків та наслідків саме позбавлення батьківських прав для дитини.
Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції представник третьої особи не змогла дати ґрунтовну відповідь на питання, у чому полягає інтерес дитини в позбавленні її матері батьківських прав.
Тому, висновок органу опіки та піклування обґрунтовано оцінений судом першої інстанції разом із іншими доказами та не визнаний достатньою підставою для задоволення позову.
Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 03.02.2026 у справі № 671/2114/24 та від 01.10.2025 у справі № 127/12929/24, відповідно до яких висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а питання про позбавлення батьківських прав суд вирішує самостійно, оцінюючи всі докази та виходячи з найкращих інтересів дитини.
Колегія суддів не залишає поза увагою тривалість фактичної відсутності матері в житті дитини. Водночас, сама тривалість такої відсутності не є самодостатньою підставою для позбавлення батьківських прав.
Позбавлення батьківських прав не має на меті покарання одного з батьків за неналежне виконання ним своїх обов`язків. Його призначення полягає в захисті дитини від поведінки батьків, яка становить для неї реальну загрозу або свідчить про таке стійке та винне самоусунення, за якого збереження відповідного правового статусу суперечить її найкращим інтересам.
За відсутності встановлення таких виняткових обставин застосування крайнього заходу є непропорційним.
Суд першої інстанції не залишив встановлені факти неналежного виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків без реагування, а попередив її про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та поклав контроль за виконанням нею батьківських обов`язків на Службу у справах дітей Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.
Такий спосіб реагування відповідає характеру встановлених у справі обставин та принципу пропорційності, оскільки дозволяє забезпечити контроль за виконанням матір`ю її обов`язків без негайного застосування найбільш суворого заходу сімейно-правового впливу.
Положення про можливість попередження одного з батьків та покладення контролю на орган опіки та піклування прямо передбачене сімейним законодавством і відповідає підходу Верховного Суду щодо необхідності застосування менш радикального заходу, якщо наявні порушення прав дитини можуть бути усунені без остаточного припинення сімейного зв`язку.
Верховний Суд зауважував, що коли є рішення судів (що набрало законної сили) за первинним зверненням одного з батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого з батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду іншим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий з батьків дитини під час звернення повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками (постанови Верховного Суду від 23.11.2022 у справі № 149/2510/21, від 23.10.2024 у справі № 464/2040/23, від 06.03.2024 у справі № 317/2256/22).
Отже, висновок суду першої інстанції про відмову у позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та належній оцінці доказів у їхній сукупності.
Доводи апеляційної скарги про те, що тривала відсутність матері в житті дитини, невиконання нею обов`язків щодо виховання та навчання, її нотаріальна згода на позбавлення батьківських прав, думка дитини та висновок органу опіки та піклування безумовно свідчать про наявність підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, колегія суддів відхиляє, оскільки ці обставини підлягають оцінці не ізольовано, а в контексті необхідності та пропорційності застосування саме крайнього заходу.
Наявність у справі доказів неналежного виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків сама по собі не свідчить про неможливість змінити її поведінку в майбутньому та не доводить необхідності остаточного припинення її правового зв`язку з дитиною.
Із огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих матері щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, що є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 374 ЦПК України).
За правилом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з викладеного вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення, а рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 30.07.2026 - без змін.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 30.07.2026 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не оскаржується, окрім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 15.10.2026.
Головуючий: О.П. Супрун
Судді: О.В. Разгуляєва
А.П. Стельмах