П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/27828/26
перша інстанція: суддя Андрухів В.В.,
повний текст судового рішення
складено 14.09.2026, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючої-судді - Казанчук Г.П.
суддів - Градовського Ю.М., Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі № 420/27828/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеський інститут підприємництва та права», про визнання запису таким, що не відповідає фактичним обставинам, та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВИКЛАД ОБСТАВИН :
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління державної реєстрації Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеський інститут підприємництва та права», в якому просив суд:
- визнати таким, що не відповідає фактичним обставинам, запис у Єдиному державному реєстрі про Асєєва Романа Олександровича як керівника юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський інститут підприємництва та права», код ЄДРПОУ 20933567, та встановити, що Асєєв Роман Олександрович не є керівником юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський інститут підприємництва та права», код ЄДРПОУ 20933567, починаючи з 16 березня 2018 року;
- зобов`язати суб`єкта державної реєстрації після набрання рішенням суду законної сили провести державну реєстраційну дію щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеський інститут підприємництва та права», код ЄДРПОУ 20933567, шляхом виключення з ЄДР відомостей про ОСОБА_1 як керівника юридичної особи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) містяться відомості про нього як про керівника ТОВ «Одеський інститут підприємництва та права», однак ці відомості не відповідають фактичним обставинам, оскільки його повноваження керівника припинені 16 березня 2018 року на підставі поданої ним заяви про звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, що підтверджується відомостями Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Позивач вказував, що про те, що відповідні зміни до ЄДР власником (засновником) товариства внесені не були, йому стало відомо лише у липні 2026 року, а його вимога від 25.07.2026 до засновника товариства щодо надання документів та усунення порушення його прав залишилась без відповіді.
Позивач зазначав, що під час усного звернення державний реєстратор повідомив його про те, що для проведення відповідної реєстраційної дії необхідне рішення засновника (учасника) юридичної особи про зміну керівника або судове рішення, однак рішення засновника отримати неможливо, оскільки єдиний засновник товариства ОСОБА_2 помер, а сам позивач, не будучи чинним керівником, не може подати документи державному реєстратору.
При цьому позивач наголошував, що рішення державного реєстратора про відмову у проведенні державної реєстрації відсутнє, а звернення до суду є єдиним способом захисту його прав, оскільки наявність у ЄДР недостовірних відомостей створює для нього правову невизначеність та може мати негативні правові наслідки.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2026 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Позивачу роз`яснено, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами підсудності, встановленими ГПК України.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю виник з корпоративних відносин, оскільки пов`язаний з реалізацією загальними зборами товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень, а тому належить до юрисдикції господарського суду.
Суд зазначив, що вимога позивача до суб`єкта державної реєстрації є похідною від основної вимоги - визначення відсутності у позивача повноважень керівника, а належним відповідачем у такому спорі є саме товариство, яке не вчинило дій щодо внесення до ЄДР відомостей про керівника юридичної особи, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 та від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та зобов`язати Управління державної реєстрації Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити реєстраційні дії щодо виключення з ЄДР відомостей про нього як керівника ТОВ «Одеський інститут підприємництва та права».
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції фактично підмінив предмет позову іншим спором, оскільки позов не спрямований на оскарження рішення загальних зборів учасників товариства про призначення чи звільнення директора, не містить вимог про поновлення на посаді чи визнання недійсним рішення органу управління юридичної особи та не стосується корпоративних прав учасників товариства.
На думку апелянта, предметом позову є невідповідність відомостей ЄДР фактичним обставинам, оскільки трудові відносини між ним та товариством припинились ще у 2018 році, а усунути недостовірний запис можливо лише шляхом проведення суб`єктом державної реєстрації відповідної реєстраційної дії, що свідчить про публічно-правовий характер спору.
Апелянт посилається на принципи достовірності та повноти відомостей ЄДР, принцип добросовісності, статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України», рішення Конституційного Суду України щодо права на працю, а також на постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2019 у справі № 927/97/19, від 08.09.2020 у справі № 916/667/19, від 03.11.2020 у справі № 922/88/20.
Крім того, апелянт звертає увагу на внутрішню суперечливість резолютивної частини оскаржуваної ухвали, в якій зазначено, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами підсудності, встановленими ГПК України, тоді як Цивільний процесуальний кодекс України регулює цивільне, а Господарський процесуальний кодекс України - господарське судочинство.
Рух справи в апеляційній інстанції:
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -
УСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, 09.09.2026 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної реєстрації Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - ТОВ «Одеський інститут підприємництва та права», в якому просив визнати таким, що не відповідає фактичним обставинам, запис у ЄДР про нього як керівника товариства, встановити, що він не є керівником товариства з 16 березня 2018 року, та зобов`язати суб`єкта державної реєстрації виключити з ЄДР відомості про нього як керівника юридичної особи.
Згідно з відомостями з ЄДР, доданими до позовної заяви, керівником ТОВ «Одеський інститут підприємництва та права» (код ЄДРПОУ 20933567) з 03.02.2015 зазначено ОСОБА_1 , засновником (учасником) товариства - ОСОБА_2 , а вищим органом управління - загальні збори.
Відповідно до відомостей Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомості про нарахування позивачу заробітної плати ТОВ «Одеський інститут підприємництва та права» наявні по березень 2018 року включно.
25.07.2026 позивач звернувся до засновника (власника) ТОВ «Одеський інститут підприємництва та права» з вимогою щодо надання документів та внесення змін до ЄДР, відповіді на яку не отримав.
З письмовою заявою про проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу позивач до суб`єкта державної реєстрації не звертався, рішення про відмову у проведенні державної реєстрації щодо нього не приймалось, що позивач зазначає й у позовній заяві.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Отже, правомірність відмови суду першої інстанції у відкритті провадження у справі з підстав непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів є предметом апеляційного перегляду.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною шостою статті 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції, а визначальною ознакою для правильного вирішення питання щодо юрисдикції суду є з`ясування характеру спірних правовідносин, предмета спору, суб`єктного складу, а також того, за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Приватноправовий спір характеризується тим, що учасники спору перебувають у приватноправових відносинах, а спір виникає з порушення приватного права або інтересу конкретного суб`єкта, яке потребує захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаних зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої особи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 дійшла висновку, що спір щодо припинення трудових відносин з одноосібним виконавчим органом (директором) товариства з обмеженою відповідальністю не є трудовим, а виникає з корпоративних відносин, оскільки пов`язаний з управлінням юридичною особою, а тому належить до юрисдикції господарського суду.
У зазначеній справі колишній директор товариства, який не міг домогтися припинення своїх повноважень у зв`язку з нерозглядом його заяв загальними зборами учасників, також просив зобов`язати суб`єкта державної реєстрації виключити з ЄДР відомості про нього як керівника, і Велика Палата Верховного Суду виснувала, що така вимога підлягає розгляду за правилами господарського судочинства разом з вимогою про припинення відносин між директором та товариством.
Аналогічний висновок щодо юрисдикції господарського суду у спорах про припинення повноважень директора товариства викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 127/27466/20.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з позовної заяви, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що його повноваження як керівника ТОВ «Одеський інститут підприємництва та права» припинились у березні 2018 року, однак засновник товариства не прийняв відповідного рішення та не забезпечив внесення змін до ЄДР, а отримати таке рішення неможливо у зв`язку зі смертю єдиного засновника.
Отже, підставою позову є не протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта державної реєстрації, а невиконання товариством та його вищим органом управління дій, пов`язаних з припиненням повноважень керівника та поданням документів для державної реєстрації відповідних змін.
Сам позивач у позовній заяві зазначає, що рішення державного реєстратора про відмову у проведенні державної реєстрації відсутнє, з відповідною заявою та документами до суб`єкта державної реєстрації він не звертався, а усна консультація державного реєстратора не є рішенням про відмову у державній реєстрації.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, зокрема щодо її керівника, проводиться на підставі поданих документів, зокрема рішення уповноваженого органу управління юридичної особи, або на підставі судового рішення, що набрало законної сили.
Таким чином, суб`єкт державної реєстрації не наділений повноваженнями самостійно, без відповідного рішення органу управління юридичної особи або судового рішення, встановлювати факт припинення повноважень керівника юридичної особи та вносити до ЄДР відповідні зміни.
Перша позовна вимога - про визнання запису таким, що не відповідає фактичним обставинам, та встановлення того, що позивач не є керівником товариства з 16 березня 2018 року, - за своєю суттю є вимогою про припинення повноважень позивача як одноосібного виконавчого органу товариства, тобто стосується управління юридичною особою і спрямована проти товариства, а не проти суб`єкта владних повноважень.
Друга позовна вимога - про зобов`язання суб`єкта державної реєстрації виключити з ЄДР відомості про позивача як керівника - є похідною від першої та, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 448/362/22, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства разом з основною вимогою.
Доводи апелянта про те, що він не просить втручатися у корпоративну діяльність товариства, а лише привести відомості ЄДР у відповідність до фактичних обставин, колегія суддів відхиляє, оскільки встановлення факту припинення повноважень керівника товариства з певної дати безпосередньо стосується відносин управління юридичною особою, а внесення змін до ЄДР є лише наслідком вирішення такого питання.
Посилання апелянта на постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2019 у справі № 927/97/19, від 08.09.2020 у справі № 916/667/19 та від 03.11.2020 у справі № 922/88/20 колегія суддів відхиляє, оскільки ці справи розглядалися господарськими судами, стосувалися способів захисту прав у спорах щодо реєстраційних записів і не містять висновку про віднесення спорів, подібних до цього, до юрисдикції адміністративних судів.
Доводи апелянта щодо порушення його права на повагу до приватного життя, права на працю та принципу достовірності відомостей ЄДР стосуються суті спору і можуть бути предметом оцінки суду відповідної юрисдикції, однак не змінюють приватноправового характеру спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що цей спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Колегія суддів також зазначає, що вимоги апеляційної скарги про ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог не можуть бути предметом розгляду суду апеляційної інстанції, оскільки відповідно до статті 320 КАС України за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд апеляційної інстанції може лише скасувати її та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, а позовні вимоги по суті судом першої інстанції не розглядались.
Водночас колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо невідповідності резолютивної частини оскаржуваної ухвали її мотивувальній частині.
Так, у мотивувальній частині ухвали суд першої інстанції дійшов висновку про корпоративний характер спору та його належність до юрисдикції господарського суду відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, однак у резолютивній частині роз`яснив позивачу, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами підсудності, встановленими ГПК України.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди, а згідно з частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Натомість відповідно до частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Кодексу України з процедур банкрутства, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Справи, визначені статтею 20 ГПК України, у тому числі справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, розглядаються господарськими судами за правилами господарського, а не цивільного судочинства.
Отже, цивільне та господарське судочинство є окремими видами судочинства, які здійснюються різними судами, спеціалізованими на розгляді відповідних категорій справ, і регулюються різними процесуальними кодексами, а правила підсудності, встановлені ГПК України, застосовуються виключно до справ господарської юрисдикції.
Таким чином, роз`яснення суду першої інстанції про те, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами підсудності, встановленими ГПК України, поєднує ознаки двох різних юрисдикцій, а тому є внутрішньо суперечливим і таким, що не дозволяє позивачу визначити суд, до якого він має звернутися за захистом своїх прав.
Відповідно до частини шостої статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Мета цієї норми полягає у забезпеченні реалізації права особи на доступ до суду, гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки особа, якій відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі, має отримати від суду чітку і зрозумілу відповідь щодо суду, який уповноважений розглянути її спір.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду має бути практичним та ефективним, а не теоретичним чи ілюзорним, і для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, що становлять втручання у її права (пункт 36 рішення у справі «Беллє проти Франції» (Bellet v. France) від 04.12.1995, заява № 23805/94).
Суперечливе роз`яснення щодо юрисдикції суду не відповідає зазначеній меті, оскільки створює для позивача ризик повторного звернення до суду, який не уповноважений розглядати його спір, та, як наслідок, повторної відмови у відкритті провадження і затягування вирішення спору.
З огляду на висновки суду першої інстанції, викладені в мотивувальній частині ухвали, з якими погоджується колегія суддів, позивачу належало роз`яснити, що розгляд цього спору віднесено до юрисдикції господарського суду.
Крім того, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною четвертою статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення абзацу другого її резолютивної частини в редакції, яка відповідає мотивувальній частині ухвали та вимогам частини шостої статті 170 КАС України.
Зазначена зміна не впливає на правильність висновку суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (п.п. 29-30 рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994).
З огляду на викладене апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - зміні в частині роз`яснення позивачу юрисдикції суду, до якої віднесено розгляд справи.
Оскільки ухвала суду першої інстанції по суті залишається без змін, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2026 року у справі № 420/27828/26 змінити, виклавши абзац другий її резолютивної частини в такій редакції:
«Роз`яснити позивачу, що розгляд даного спору віднесено до господарської юрисдикції.»
В іншій частині ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2026 року у справі № 420/27828/26 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя Г.П. Казанчук
Суддя Ю.М. Градовський
Суддя О.В. Єщенко