П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/39701/25
Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.
Дата і місце ухвалення: 14.04.2026 р., м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тарновецького І.І.,
суддів: Бойка А.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі № 420/39701/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправними бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення належних виплат, -
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця та зобов`язати відповідача нарахувати й виплатити відповідні суми з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб;
- визнати протиправними дії зазначеного відповідача щодо неврахування вимог абзаців четвертого, п`ятого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, під час нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 12 жовтня 2022 року, а також зобов`язати здійснити перерахунок і виплату індексації-різниці з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо неврахування вимог абзаців четвертого, п`ятого та шостого пункту 5 зазначеного Порядку під час нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 12 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року, а також зобов`язати здійснити відповідний перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб;
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо невиплати грошової компенсації за піднайом житлового приміщення за період із січня 2018 року по жовтень 2022 року в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язати нарахувати й виплатити таку компенсацію з урахуванням уже виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність зазначеного відповідача щодо невиплати компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого з грошової компенсації за піднайом житлового приміщення за період із січня 2018 року по жовтень 2022 року включно, та зобов`язати нарахувати й виплатити відповідну компенсацію;
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2016- 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення, та зобов`язати нарахувати й виплатити недоплачені суми допомоги з урахуванням зазначеної винагороди та з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 та військова частина НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції в частинах задоволення позовних вимог до кожної з військових частин та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні відповідних позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги військова частина НОМЕР_1 зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права.
Апелянт стверджує, що є неналежним відповідачем за відповідними позовними вимогами, оскільки позивачку було виключено зі списків особового складу у зв`язку з переведенням для подальшого проходження військової служби до іншого прикордонного загону, а не звільненням з військової служби.
Заперечуючи проти нарахування індексації грошового забезпечення за період із 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, військова частина НОМЕР_1 вважає безпідставним застосування січня 2008 року як базового місяця для її обчислення.
Крім того, апелянт посилається на пропуск позивачкою строку звернення до суду та заперечує проти наявності підстав для нарахування індексації-різниці за період із 1 березня 2018 року по 12 жовтня 2022 року, зазначаючи про необхідність визначення розміру підвищення грошового доходу та можливої суми індексації.
Також військова частина НОМЕР_1 не погоджується з висновками суду щодо компенсації за піднайом житла, компенсації податку на доходи фізичних осіб та врахування щомісячної додаткової грошової винагороди під час обчислення допомоги на оздоровлення. Просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні.
В обґрунтування апеляційної скарги військова частина НОМЕР_2 зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам проходження позивачкою військової служби та фактично здійсненим їй виплатам.
Апелянт звертає увагу, що позивачка проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у період із 19 серпня 2022 року до 9 лютого 2023 року, після чого була виключена зі списків особового складу для подальшого проходження служби в іншому підрозділі.
Військова частина НОМЕР_2 вважає передчасним висновок суду про наявність підстав для перерахунку індексації грошового забезпечення з урахуванням фіксованої суми індексації за період із 12 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року, оскільки, на її думку, необхідно встановити розмір підвищення грошового доходу позивачки у березні 2018 року та співвіднести його із сумою індексації, яка могла бути нарахована у відповідному місяці.
Також апелянт заперечує проти покладення на нього обов`язку щодо виплати компенсації податку на доходи фізичних осіб, посилаючись на те, що така компенсація здійснюється відповідно до встановленого порядку одночасно з виплатою відповідних сум грошового забезпечення. Крім того, зазначає про відсутність належного підтвердження необхідних для розрахунку обставин.
З огляду на викладене військова частина НОМЕР_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до неї та ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що під час визначення індексації-різниці за період з 1 березня 2018 року до 31 грудня 2022 року розмір підвищення її грошового доходу становив лише 10,20 грн, що є меншим за суму можливої індексації. Вважає, що щомісячна додаткова грошова винагорода підлягає врахуванню під час відповідного розрахунку, а доводи апелянта не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для їх часткового задоволення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у спірний період з 1 січня 2016 року до 12 жовтня 2022 року ОСОБА_1 проходила військову службу в НОМЕР_4 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), а з 12 жовтня до 31 грудня 2022 року - у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ).
Вважаючи, що у спірний період відповідачами не забезпечено належного нарахування та виплати належних їй сум грошового забезпечення та інших передбачених законодавством виплат, зокрема індексації грошового забезпечення та індексації-різниці, грошової компенсації за піднайом житлового приміщення, компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого з відповідних виплат, а також грошової допомоги на оздоровлення за 2016- 2018 роки, позивачка звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що індексація грошового забезпечення військовослужбовців є державною соціальною гарантією, обов`язковою до застосування, а тому відповідачі зобов`язані забезпечити її нарахування та виплату відповідно до вимог законодавства. Суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування січня 2008 року як базового місяця для нарахування індексації за період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року, а також для нарахування індексації-різниці відповідно до абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку № 1078 за періоди проходження позивачкою військової служби у відповідних прикордонних загонах.
Крім того, суд першої інстанції виходив із протиправності ненарахування та невиплати позивачці грошової компенсації за піднайом житлового приміщення за період із січня 2018 року до жовтня 2022 року, компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого з відповідної компенсації, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2016- 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889. Відтак суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивачки права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (окладів), з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації відповідно до закону.
Правові засади проведення індексації грошових доходів населення визначені Законом України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
За змістом статей 1, 2, 4 Закону № 1282-XII та пункту 1-1 Порядку № 1078 індексація є встановленим законодавством механізмом підвищення грошових доходів населення з метою часткового або повного відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг та проводиться за наявності визначених законодавством умов з урахуванням величини приросту індексу споживчих цін і в межах установленого прожиткового мінімуму.
Отже, індексація грошового забезпечення військовослужбовців є державною соціальною гарантією, забезпечення якої за наявності передбачених законодавством підстав становить обов`язок відповідного суб`єкта владних повноважень.
Питання визначення місяця підвищення тарифних ставок (окладів) для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період до 1 березня 2018 року було предметом розгляду Верховного Суду.
Так, у постанові від 30 травня 2023 року у справі № 380/3632/21 Верховний Суд дійшов висновку, що в період із січня 2016 року до лютого 2018 року включно посадові оклади військовослужбовців не підвищувалися, оскільки в цей період вони визначалися постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294, а нові умови грошового забезпечення, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, набрали чинності з 1 березня 2018 року. За таких обставин Верховний Суд визнав січень 2008 року місяцем підвищення тарифних ставок (окладів), який належить застосовувати для обчислення індексації грошового забезпечення за період до лютого 2018 року включно.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 320/12469/21, у якій Суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (окладів).
Наведені висновки Верховного Суду свідчать про те, що визначальним для встановлення місяця підвищення тарифних ставок (окладів) у спірний період є факт відповідного підвищення посадових окладів військовослужбовців. Саме по собі внесення змін до порядку проведення індексації постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 не свідчить про підвищення посадових окладів військовослужбовців у грудні 2015 року.
Як установив суд першої інстанції, у період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року позивачка проходила військову службу в НОМЕР_5 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ). Водночас належна індексація її грошового забезпечення за цей період із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (окладів) не була нарахована та виплачена.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (окладів) відповідно до Порядку № 1078.
При цьому питання щодо права позивачки на індексацію грошового забезпечення за зазначений період необхідно відмежовувати від питання наявності підстав для нарахування та виплати індексації-різниці після підвищення грошового доходу в березні 2018 року. Вирішення останнього питання потребує окремого встановлення розміру підвищення грошового доходу позивачки та суми індексації, яка могла бути нарахована в місяці такого підвищення, відповідно до абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку № 1078.
Отже, доводи апеляційних скарг щодо відсутності підстав для нарахування індексації-різниці самі по собі не спростовують права позивачки на індексацію грошового забезпечення за період до 1 березня 2018 року. У цій частині рішення суду першої інстанції є обґрунтованим.
Перевіряючи доводи апеляційних скарг щодо наявності у позивачки права на отримання індексації-різниці та визначення її розміру, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), у разі підвищення тарифних ставок (окладів) у місяці такого підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у відповідному місяці, визначається сума індексації-різниці, яка виплачується щомісяця до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) з урахуванням положень цього Порядку.
Отже, для вирішення питання про наявність у позивачки права на отримання індексації-різниці з березня 2018 року необхідно встановити суму індексації, що склалася в цьому місяці, визначити розмір підвищення її грошового доходу порівняно з лютим 2018 року та зіставити відповідні величини.
З архівної відомості до особистої картки грошового забезпечення позивачки за 2018 рік убачається, що в лютому 2018 року їй було нараховано посадовий оклад у розмірі 720,00 грн, оклад за військовим званням - 50,00 грн, надбавку за вислугу років - 77,00 грн, преміювання - 3 168,00 грн, щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, - 2 982,00 грн, винагороду за участь в АТО/ООС - 2 887,10 грн, винагороду за бойове чергування - 36,00 грн, надбавку за виконання особливо важливих завдань - 847,00 грн та надбавку за особливі умови служби, пов`язані з ризиком для життя, - 108,00 грн. Загальна сума нарахувань становила 10 875,10 грн.
У березні 2018 року позивачці було нараховано посадовий оклад у розмірі 3 000,00 грн, оклад за військовим званням - 810,00 грн, разову премію - 500,00 грн, щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889, - 49,70 грн, винагороду за участь в АТО/ООС - 7 642,86 грн, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань - 1 215,00 грн, надбавку за вислугу років - 952,50 грн та преміювання - 3 150,00 грн. Загальна сума нарахувань становила 17 320,06 грн.
Визначаючи складові грошового забезпечення, які підлягають урахуванню під час порівняння доходу за лютий і березень 2018 року, колегія суддів виходить із приписів пункту 5 Порядку № 1078, за якими для визначення розміру підвищення грошового доходу враховуються його складові, що не мають разового характеру.
Винагорода за участь в АТО/ООС у розмірах 2 887,10 грн за лютий 2018 року та 7 642,86 грн за березень 2018 року не включається до порівнюваних показників з огляду на характер цієї виплати. Такий підхід узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 3 квітня 2024 року у справі № 420/8465/23.
Також до порівнюваних показників не включаються разова премія в сумі 500,00 грн та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у сумі 1 215,00 грн, нараховані в березні 2018 року, оскільки ці виплати мають одноразовий характер.
За результатами визначення складових грошового забезпечення, які підлягають урахуванню під час порівняння доходу за лютий і березень 2018 року, розмір порівнюваного грошового доходу позивачки за лютий 2018 року становить 5 055,70 грн, а за березень 2018 року - 7 912,50 грн.
Відтак розмір підвищення грошового доходу позивачки у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року становить 2 856,80 грн (7 912,50 грн ? 5 055,70 грн).
Сума індексації, яка склалася у березні 2018 року, становила 4 463,15 грн та визначається шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1 762,00 грн на величину приросту індексу споживчих цін - 253,3 відсотка.
Оскільки розмір підвищення грошового доходу позивачки - 2 856,80 грн - є меншим за суму індексації, яка склалася у березні 2018 року, сума індексації-різниці становить 1 606,35 грн (4 463,15 грн ? 2 856,80 грн).
Таким чином, з березня 2018 року позивачка набула право на щомісячне отримання індексації-різниці відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у розмірі 1 606,35 грн.
Водночас суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, не визначив конкретного розміру індексації-різниці, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачці. За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне визначити відповідний розмір з урахуванням установлених обставин справи та вимог пункту 5 Порядку № 1078.
З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційних скарг та зміни рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо індексації-різниці шляхом зазначення її розміру - 1 606,35 грн щомісяця, з урахуванням раніше виплачених сум індексації та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб у порядку, передбаченому законодавством.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо вирішення судом першої інстанції позовних вимог про нарахування та виплату грошової компенсації за піднайом житлового приміщення за період із січня 2018 року по жовтень 2022 року, а також компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого з відповідної виплати, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок та розмір виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.
Механізм виплати зазначеної компенсації врегульовано Порядком виплати грошової компенсації військовослужбовцям за піднайом (найом) ними житлових приміщень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року № 450 (далі - Порядок № 450).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 450 грошова компенсація виплачується щомісяця в межах установлених граничних розмірів з урахуванням передбачених нормативним регулюванням умов та обмежень, чинних у відповідному періоді.
Отже, виконання відповідачем обов`язку щодо виплати позивачці грошової компенсації за піднайом житлового приміщення передбачає визначення її розміру відповідно до вимог законодавства, чинного в кожному місяці спірного періоду, та здійснення виплати в належному розмірі.
Обґрунтовуючи правомірність своїх дій, відповідач посилається на особисті картки грошового забезпечення позивачки, у яких відображено нарахування за видом виплати «Піднайом житла». Також в апеляційній скарзі зазначає, що в період із 2020 року по 2022 рік під час нарахування компенсації застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року, а виплата здійснювалася після утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Однак самі по собі відомості про нарахування компенсації в особистих картках грошового забезпечення не є достатнім підтвердженням належного виконання відповідачем відповідного обов`язку. Для оцінки правомірності нарахувань необхідно встановити, чи правильно визначено розмір компенсації за кожний місяць спірного періоду з урахуванням застосовних норм законодавства та чи здійснено її виплату в належному розмірі.
Посилання апелянта на застосування відповідного показника прожиткового мінімуму саме по собі не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки не підтверджує правильності визначення належної позивачці суми компенсації за кожний місяць спірного періоду.
Водночас надані відповідачем особисті картки грошового забезпечення не охоплюють усього періоду, за який заявлено позовні вимоги. Доказів, які б у сукупності підтверджували правильність нарахування та виплати компенсації за весь спірний період, апелянт не надав. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують установлених судом першої інстанції обставин, на яких ґрунтується висновок про неналежне виконання відповідачем обов`язку щодо виплати позивачці зазначеної компенсації.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо належного нарахування та виплати позивачці грошової компенсації за піднайом житлового приміщення в межах спірного періоду.
Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
Отже, питання щодо компенсації сум податку на доходи фізичних осіб підлягає вирішенню з урахуванням положень Порядку № 44, зокрема щодо виплат, з яких утримано відповідний податок, та сум, які підлягають компенсації відповідно до встановленого ним механізму.
Оскільки належний розмір грошової компенсації за піднайом житлового приміщення є предметом спору, питання про компенсацію податку, утриманого з відповідних виплат, не може вирішуватися ізольовано від визначення належного позивачці розміру основної виплати. Відтак після визначення належних сум компенсації за піднайом житлового приміщення питання про компенсацію податку має бути вирішене відповідно до Порядку № 44 з урахуванням установлених обставин щодо фактичного утримання податку та передбачених законодавством підстав для його компенсації.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо необхідності належного нарахування та виплати компенсації за піднайом житлового приміщення, а також вирішення питання про компенсацію податку, утриманого з відповідних виплат, відповідно до вимог законодавства.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати грошової компенсації за піднайом житлового приміщення за період із січня 2018 року по жовтень 2022 року, а також щодо компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого з відповідної виплати. Підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції в цій частині колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для перерахунку допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з огляду на таке.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що під час нарахування позивачці допомоги на оздоровлення за липень 2016 року, березень 2017 року та лютий 2018 року відповідач не врахував зазначену винагороду, хоча вона фактично виплачувалася позивачці щомісяця.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять, зокрема, щомісячні додаткові види грошового забезпечення - надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з підпунктом 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» військовослужбовцям виплачується допомога на оздоровлення в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення. Отже, вирішуючи питання про правильність обчислення такої допомоги, необхідно визначити складові грошового забезпечення, які відповідно до законодавства підлягають урахуванню під час її нарахування.
Правова природа щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889, була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 825/997/17. У постанові від 10 листопада 2021 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ця винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер. При цьому Велика Палата наголосила, що структура грошового забезпечення військовослужбовців визначається законом і не може бути звужена підзаконними нормативно-правовими актами.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 520/8887/2020, у якій суд погодився з необхідністю врахування щомісячної додаткової грошової винагороди під час обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Хоча зазначені судові рішення стосуються іншого виду виплати, викладені в них правові висновки мають значення для визначення правової природи спірної винагороди та її належності до складових грошового забезпечення військовослужбовців. Водночас питання врахування цієї винагороди під час обчислення допомоги на оздоровлення необхідно вирішувати з урахуванням нормативного регулювання саме такого виду виплати.
Доводи апелянта про необхідність застосування пункту 8 Інструкції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 2 лютого 2016 року № 73, колегія суддів оцінює з урахуванням змісту зазначеного положення та його співвідношення з нормами актів вищої юридичної сили.
Саме по собі встановлення підзаконним нормативно-правовим актом обмежень щодо включення певної виплати до розрахунку інших виплат не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи поширюється таке обмеження на спірні правовідносини та чи узгоджується воно зі статтею 9 Закону № 2011-XII і положеннями постанови № 1294. Висновок щодо застосування пункту 8 Інструкції № 73 має ґрунтуватися на його змісті, сфері дії та нормативному регулюванні порядку обчислення допомоги на оздоровлення.
За встановлених у цій справі обставин щомісячна додаткова грошова винагорода фактично виплачувалася позивачці, а її неврахування під час обчислення допомоги на оздоровлення стало наслідком обраного відповідачем підходу до визначення складу грошового забезпечення. За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність підстав для перерахунку відповідної допомоги з урахуванням спірної винагороди.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність обчислення допомоги на оздоровлення без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, та необхідність її перерахунку за липень 2016 року, березень 2017 року та лютий 2018 року з урахуванням зазначеної складової грошового забезпечення. Доводи апеляційних скарг у цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для зміни чи скасування рішення в цій частині.
При цьому колегія суддів ураховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди належним чином обґрунтовувати свої рішення, проте не вимагає надання детальної відповіді на кожен аргумент сторін. Такий підхід викладено, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Ruiz Torija проти Іспанії» та «Hiro Balani проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року. Водночас суд повинен надати належну оцінку доводам, які є істотними для вирішення спору та можуть вплинути на його результат. У цій справі колегія суддів надала оцінку основним доводам апеляційних скарг, а інші аргументи не містять обґрунтувань, які могли б спростувати наведені висновки суду.
Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та загалом правильно застосував норми матеріального і процесуального права.
Водночас, оскільки суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги щодо нарахування та виплати індексації-різниці, не визначив її конкретного розміру, рішення в цій частині підлягає зміні шляхом зазначення розміру індексації-різниці - 1 606,35 грн щомісяця за відповідні періоди, визначені судом першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення. Згідно зі статтею 316 КАС України судове рішення залишається без змін, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ).
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі № 420/39701/25 підлягає зміні в частині вирішення позовних вимог щодо індексації-різниці, а в іншій частині - залишенню без змін.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі №420/39701/25 змінити в частині визначення розміру індексації-різниці грошового забезпечення, належної до нарахування та виплати ОСОБА_1 .
Абзац п`ятий резолютивної частини рішення суду першої інстанції щодо зобов`язання НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення викласти в такій редакції:
«Зобов`язати НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 12 жовтня 2022 року відповідно до абзаців четвертого, п`ятого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, як різниці між сумою можливої індексації та розміром підвищення грошового доходу, у розмірі 1 606,35 грн щомісяця, з урахуванням раніше виплачених сум індексації, з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44».
Абзац сьомий резолютивної частини рішення суду першої інстанції щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення викласти в такій редакції:
«Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року відповідно до абзаців четвертого, п`ятого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, як різниці між сумою можливої індексації та розміром підвищення грошового доходу, у розмірі 1 606,35 грн щомісяця, з урахуванням раніше виплачених сум індексації, з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі № 420/39701/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий: І.І. Тарновецький
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук