ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 761/2215/26 Головуючий у 1 інстанції: Саадулаєв А.І.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Безименної Н.В.
Ключковича В.Ю.
За участю секретаря Смолко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації про скасування постанови, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської державна адміністрація, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову №144 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, винесену 13 січня 2026 року адміністративною комісією при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 1530 грн. за ст. 152 КУпАП.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2026 року позов задоволено. Скасовано постанову №144 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, винесену 13 січня 2026 року адміністративною комісією при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), якою було ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 1530 грн. за ст. 152 КУпАП.
Не погодившись із рішенням суду, відповідач - Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що адміністративною комісією при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) всебічно розглянуто матеріали справи, досліджено наявні докази та пояснення представника позивача, за результатами чого, правомірно прийнято постанову від 13.01.2026 № 144. Апелянт звертає увагу, що конструкція з написом «VIEWPOINT by PARKOVY» розміщена на естакаді над проїжджою частиною Паркової дороги, а не на фасаді будівлі біля входу до приміщення, у зв`язку з чим, не відповідає встановленим законодавством умовам розміщення вивісок. При цьому, апелянт зазначає, що реєстрація відповідного позначення як торговельної марки не є достатньою підставою для визнання конструкції вивіскою, оскільки, правова кваліфікація такої конструкції залежить не лише від змісту розміщеної інформації, а й від місця її розташування. Також, апелянт стверджує, що спірна конструкція є засобом зовнішньої реклами, розміщення якого потребує отримання відповідного дозволу незалежно від форми власності об`єкта нерухомого майна, на якому її встановлено. Крім того, вказує на помилковість висновку суду першої інстанції щодо поширення вимог пунктів 14.1.1 та 14.1.4 Правил благоустрою міста Києва виключно на об`єкти комунальної власності. Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки протоколу про адміністративне правопорушення, акту обстеження, фотоматеріалам та іншим доказам, які підтверджують фактичне місце розташування конструкції, а також не враховано відповідних висновків Верховного Суду щодо розмежування вивісок та зовнішньої реклами.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 09.01.2026 до адміністративної комісії при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшов протокол про адміністративне правопорушення від 02.01.2026 № 005097, складений головним спеціалістом відділу контролю та обліку рекламних засобів та вивісок Управління з питань реклами стосовно ОСОБА_1 , директора ТОВ «АМАДЕУС КО», за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до зазначеного протоколу, ОСОБА_1 порушено пункти 14.1.1, 14.1.4 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051, а саме: самовільне розміщення рекламного засобу (спеціальної стаціонарної конструкції) типу «конструкція на естакаді, мості, шляхопроводі» в кількості 1 одиниця без відповідної дозвільної документації за адресою: м. Київ, Паркова дорога, естакада через Паркову дорогу, в напрямку Дніпровського узвозу.
До протоколу про адміністративне правопорушення від 02.01.2026 № 005097 долучено акт обстеження місця вчинення (виявлення) правопорушення від 02.01.2026 із фотофіксацією розміщення конструкції та довіреність.
Згідно з актом обстеження від 02.01.2026, за результатами обстеження території міста Києва за адресою: Печерський район, Паркова дорога, естакада через Паркову дорогу, в напрямку Дніпровського узвозу, виявлено розміщення рекламного засобу типу «конструкція на естакаді, мості, шляхопроводі» без виданого в установленому порядку дозволу. У зазначеному акті рекламний засіб обліковано за № 29767С, а юридичною особою, яка розмістила рекламний засіб, визначено ТОВ «АМАДЕУС КО».
13 січня 2026 року адміністративною комісією при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розглянуто матеріали справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за статтею 152 КУпАП. У розгляді справи брала участь представник ОСОБА_1 за довіреністю - Єрмоленко О.О., яка надала пояснення щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.
За результатами розгляду матеріалів справи адміністративною комісією при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) винесено постанову від 13.01.2026 № 144, якою директора ТОВ «АМАДЕУС КО» ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі дев`яноста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 530 грн.
Не погоджуючись із постановою про накладення адміністративного стягнення, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади рекламної діяльності в Україні, відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами, регулюються Законом України «Про рекламу» від 03.07.1996 № 270/96-ВР (далі - Закон № 270/96-ВР).
За визначенням, наведеним у пункті 15 частини 1 статті 1 Закону № 270/96-ВР, реклама - інформація про особу, ідею та/або товар, розповсюджена за грошову чи іншу винагороду або з метою самореклами в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена, щоб сформувати або підтримати у прямий (пряма реклама, телепродаж) або непрямий (спонсорство, розміщення товару (продакт-плейсмент) спосіб обізнаність споживачів реклами та їхній інтерес щодо таких особи, ідеї та/або товару.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 270/96-ВР визначено, що зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Згідно з пунктом 18 частини 1 статті 1 Закону № 270/96-ВР, рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до споживачів реклами.
Частиною шостою статті 9 Закону № 270/96-ВР передбачено, що вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, комерційне (фірмове) найменування, торговельну марку, що правомірно використовується цією особою, належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, на якому розміщено власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу до такого приміщення, не вважається рекламою.
За приписами частини 1 статті 16 Закону № 270/96-ВР, розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами (далі - Типові правила № 2067).
Відповідно до пункту 2 Типових правил № 2067, спеціальні конструкції - тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об`ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами.
Цим же пунктом визначено, що вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб`єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.
Рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 затверджено Правила благоустрою міста Києва (далі - Правила № 1051/1051).
Пунктом 14.1.1 Правил № 1051/1051 передбачено, що розміщення та утримання засобів та обладнання зовнішньої реклами, реклами на об`єктах та обладнанні транспорту комунальної власності територіальної громади міста Києва (крім випадків її розміщення на/в рухомому складі) в м. Києві повинно відповідати вимогам законів України «Про благоустрій населених пунктів», «Про дорожній рух», «Про автомобільні дороги», «Про рекламу», Типовим правилам розміщення зовнішньої реклами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, інших обов`язкових до виконання нормативно-правових актів, рішенням Київської міської ради, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а також цим Правилам.
Згідно з пунктом 14.1.4 Правил № 1051/1051, підставою для розміщення реклами, виконання робіт, пов`язаних з розташуванням рекламного засобу, його встановленням та експлуатації, є виданий в установленому порядку дозвіл на розміщення зовнішньої реклами або погодження на розміщення реклами на транспорті комунальної власності.
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Положеннями статті 152 КУпАП передбачено, що порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб`єктів підприємницької діяльності - від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
За змістом статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В силу вимог статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 152 КУпАП стало встановлення посадовою особою Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) факту розміщення на естакаді через Паркову дорогу в напрямку Дніпровського узвозу конструкції, яку контролюючим органом кваліфіковано як рекламний засіб, розміщений без відповідної дозвільної документації.
Зокрема, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 02.01.2026 № 005097, ОСОБА_1 , як директору ТОВ «АМАДЕУС КО», інкриміновано порушення пунктів 14.1.1, 14.1.4 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051, що полягало в самовільному розміщенні рекламного засобу (спеціальної стаціонарної конструкції) типу «конструкція на естакаді, мості, шляхопроводі» в кількості однієї одиниці без відповідної дозвільної документації.
На підставі зазначеного протоколу та долучених до нього матеріалів адміністративною комісією при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято постанову від 13.01.2026 № 144, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 530 грн.
Водночас, матеріалами справи підтверджується, що на зазначеній конструкції розміщено напис «VIEWPOINT by PARKOVY», який є зареєстрованою торговельною маркою, право на яку належить ТОВ «АМАДЕУС КО», що підтверджується свідоцтвом на торговельну марку № НОМЕР_1 , зареєстрованим у Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки 31.05.2023.
Крім того, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.02.2021 № 246029743, за ТОВ «АМАДЕУС КО» зареєстровано право приватної власності на комплекс будівель та споруд, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого, зокрема, входить естакада.
Колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення питання щодо правомірності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності визначальне значення має встановлення наявності в розміщеної конструкції ознак рекламного засобу, використання якого, відповідно до вимог законодавства, потребує отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами.
Так, відповідно до положень статті 1 Закону України «Про рекламу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), реклама є інформацією про особу, ідею та/або товар, розповсюдженою за грошову чи іншу винагороду або з метою самореклами та призначеною для формування або підтримання обізнаності споживачів реклами та їхнього інтересу щодо відповідної особи, ідеї та/або товару.
Законодавче визначення зовнішньої реклами, своєю чергою, передбачає поширення реклами на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, зовнішніх поверхнях будинків, споруд, елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що для кваліфікації конструкції як засобу зовнішньої реклами необхідним є встановлення як відповідного способу розміщення інформації, так і її рекламного призначення.
Отже, сама по собі наявність конструкції на зовнішній поверхні споруди або над проїжджою частиною дороги не є достатньою підставою для висновку про її належність до засобів зовнішньої реклами без встановлення характеру інформації, для поширення якої така конструкція використовується.
У постанові від 28.02.2019 у справі № 149/2498/17 Верховний Суд зазначив, що реклама - це інформація, а вивіска (табличка) - спосіб розміщення інформації. Вивіска (табличка) може мати як рекламний характер, так і інформаційний. Різниця полягає у змісті інформації, а не способі її представлення.
Водночас, у зазначеній постанові Верховний Суд наголосив на необхідності врахування як змісту розміщеної інформації, так і місця розташування відповідної конструкції для вирішення питання щодо можливості її віднесення до вивісок, які відповідно до законодавства не вважаються рекламою.
Застосовуючи наведений підхід до встановлених обставин справи, колегія суддів враховує, що на конструкції, розміщеній на естакаді через Паркову дорогу, міститься позначення «VIEWPOINT by PARKOVY», яке відповідає зареєстрованій торговельній марці ТОВ «АМАДЕУС КО».
При цьому, відповідне позначення розміщено на об`єкті нерухомого майна, який входить до складу комплексу будівель та споруд, що належить зазначеному товариству на праві приватної власності.
Наведені обставини мають значення для оцінки призначення розміщеної інформації, оскільки, не виключають можливості використання відповідного позначення для ідентифікації об`єкта, пов`язаного з діяльністю товариства, без самостійної мети рекламування товарів чи послуг.
Водночас, колегія суддів враховує, що реєстрація торговельної марки сама по собі не виключає можливості її використання з рекламною метою, зокрема для самореклами, а відсутність у розміщеній інформації безпосередніх закликів до придбання товарів чи отримання послуг не є безумовною підставою для висновку про відсутність рекламного характеру такої інформації.
Разом із тим, правова кваліфікація конкретної конструкції повинна ґрунтуватися на встановлених обставинах її використання, змісті та призначенні розміщеної інформації, а не виключно на припущенні про можливість її використання з рекламною метою.
Як встановлено судом першої інстанції, на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення відповідачем надано протокол про адміністративне правопорушення від 02.01.2026 № 005097, акт обстеження місця вчинення (виявлення) правопорушення від 02.01.2026 та матеріали фотофіксації.
Зазначені документи підтверджують факт розміщення конструкції на естакаді над проїжджою частиною Паркової дороги, її зовнішній вигляд та місце розташування.
Водночас, із їхнього змісту вбачається, що відповідну конструкцію визначено як рекламний засіб, виходячи насамперед з її конструктивного типу, місця розташування та відсутності дозвільної документації.
При цьому, протокол про адміністративне правопорушення та акт обстеження не містять належного обґрунтування того, які саме ознаки розміщеної інформації свідчать про її рекламне призначення у розумінні Закону України «Про рекламу».
Зокрема, у зазначених документах не наведено обставин, які б дозволяли встановити, що позначення «VIEWPOINT by PARKOVY» використовується саме з метою формування або підтримання обізнаності споживачів реклами та їхнього інтересу до особи, товарів чи послуг, а не виконує інформаційно-ідентифікаційну функцію щодо відповідного об`єкта.
Колегія суддів зазначає, що саме по собі віднесення конструкції уповноваженою посадовою особою до рекламних засобів без належного встановлення ознак реклами не є достатнім підтвердженням правильності такої правової кваліфікації.
При цьому, суд не ставить під сумнів факт розміщення конструкції у визначеному контролюючим органом місці, однак зазначає, що встановлення цієї обставини не є тотожним доведенню рекламного характеру розміщеної інформації.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.09.2021 у справі № 641/4163/17, відповідно до яких, для вирішення питання щодо належності конструкції до вивісок або рекламних засобів необхідно на підставі належних і допустимих доказів установити конкретні ознаки, які визначають її правову природу.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що встановлені контролюючим органом обставини розташування конструкції на естакаді та відсутності відповідної дозвільної документації підлягали оцінці у сукупності з іншими обставинами, які характеризують зміст і призначення розміщеної інформації.
Щодо доводів апелянта про те, що конструкція розміщена на естакаді над проїжджою частиною дороги, а не на фасаді будівлі біля входу до приміщення, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною шостою статті 9 Закону України «Про рекламу» визначено умови, за яких вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, комерційне найменування, торговельну марку, що правомірно використовується відповідною особою, та іншими передбаченими цією нормою відомостями не вважається рекламою.
Наведена норма встановлює не лише вимоги до змісту відповідної інформації, але й визначені умови щодо місця її розташування.
Разом із тим, колегія суддів зауважує, що відсутність умов для застосування законодавчого винятку щодо вивісок не усуває необхідності встановлення того, що конкретна конструкція використовується для поширення інформації, яка відповідає визначенню реклами, наведеному в статті 1 Закону України «Про рекламу».
Відповідно, невідповідність конструкції встановленим вимогам до розміщення вивісок не може самостійно замінювати доказування наявності ознак рекламного засобу та всіх обставин інкримінованого адміністративного правопорушення.
У постанові від 11.08.2021 у справі № 323/809/17 Верховний Суд дійшов висновку, що порушення певних параметрів, встановлених для вивіски, за відсутності ознак зовнішньої реклами не може бути підставою для притягнення до відповідальності за порушення статті 16 Закону України «Про рекламу».
Щодо посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 405/4704/15-а та від 02.05.2023 у справі № 380/11494/20, колегія суддів зазначає наступне.
Так, у зазначених постановах Верховний Суд виходив із необхідності врахування місця розташування інформаційних конструкцій та дотримання визначених законодавством умов, за яких відповідні вивіски чи таблички не вважаються рекламою.
Разом з тим, наведені висновки не звільняють суб`єкта владних повноважень від обов`язку доведення обставин конкретного адміністративного правопорушення, за вчинення якого особу притягнуто до відповідальності.
При цьому, у справі № 405/4704/15-а Верховним Судом перевірялася правомірність рішення про демонтаж рекламних засобів, тоді як у справі № 380/11494/20 - правомірність рішення щодо демонтажу вивіски, розміщеної на огорожі, а не безпосередньо на будівлі, в якій здійснювалася професійна діяльність.
Натомість, у даній справі, предметом судової перевірки є правомірність постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 152 КУпАП, що потребує встановлення всіх обставин інкримінованого правопорушення та наявності достатніх доказів його вчинення.
Отже, наведені апелянтом висновки Верховного Суду підтверджують необхідність оцінки місця розташування конструкції, проте не спростовують висновку про обов`язковість належного встановлення її рекламного призначення.
Не змінюють зазначеного висновку й доводи апелянта щодо належності естакади до окремої складової частини комплексу нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Колегія суддів зазначає, що належність відповідного об`єкта ТОВ «АМАДЕУС КО» на праві приватної власності сама по собі не виключає застосування встановленого законодавством дозвільного порядку розміщення зовнішньої реклами.
Водночас, право власності на об`єкт нерухомого майна не визначає автоматично рекламного або інформаційного характеру конструкції, розміщеної на такому об`єкті.
Таким чином, встановлення факту належності естакади Товариству на праві приватної власності та розташування на ній відповідного позначення має враховуватися при оцінці всіх обставин справи, однак не може самостійно підтверджувати чи спростовувати рекламне призначення інформації.
Посилання апелянта на класифікацію спірної конструкції як рекламного засобу, що розміщується на естакаді, мості чи шляхопроводі, також не спростовують зазначених висновків.
Визначення конструктивного типу відповідного об`єкта та місця його розташування характеризує спосіб використання конструкції, однак саме по собі не встановлює рекламного характеру інформації, для поширення якої вона використовується.
При цьому, відповідно до пункту 2 Типових правил № 2067, спеціальні конструкції використовуються саме для розміщення реклами, у зв`язку з чим віднесення конкретного об`єкта до рекламних засобів потребує встановлення відповідного призначення.
Отже, наведені апелянтом положення щодо конструктивних характеристик рекламних засобів не усувають необхідності встановлення обставин, які свідчать про використання спірної конструкції для поширення реклами.
Щодо посилання апелянта на інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.07.2026 № 485909520, колегія суддів зазначає, що відомості про склад комплексу нерухомого майна та характеристики естакади можуть підтверджувати її розташування як окремої складової відповідного комплексу.
Водночас, зазначені відомості не містять інформації щодо рекламного призначення напису «VIEWPOINT by PARKOVY» та не спростовують установлених обставин належності відповідної торговельної марки ТОВ «АМАДЕУС КО».
Таким чином, посилання на зазначений документ не є достатнім для спростування висновку щодо недоведеності відповідачем рекламного характеру конструкції.
З приводу доводів апелянта щодо неналежної оцінки судом першої інстанції протоколу про адміністративне правопорушення, акта обстеження та долучених фотоматеріалів колегія суддів зазначає, що зазначені документи були предметом дослідження суду першої інстанції, про що безпосередньо вказано в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
При цьому, суд першої інстанції виходив із недостатності наданих відповідачем доказів для висновку про рекламний характер конструкції та наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки, наявні матеріали адміністративного провадження підтверджують насамперед факт розміщення конструкції та місце її розташування, однак не містять належного обґрунтування віднесення розміщеної на ній інформації до реклами.
При цьому, висновок про рекламний характер конструкції не може ґрунтуватися виключно на визначенні її посадовою особою контролюючого органу як рекламного засобу без належного встановлення фактичних обставин, що підтверджують таку кваліфікацію.
Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 звернув увагу, що саме по собі описання адміністративного правопорушення у постанові про накладення адміністративного стягнення не може вважатися беззаперечним доказом його вчинення, оскільки така постанова є рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зафіксованого правопорушення.
Отже, складення протоколу про адміністративне правопорушення та прийняття на його підставі постанови про накладення адміністративного стягнення не звільняє уповноважений орган від обов`язку доведення обставин, які становлять фактичну та правову підставу притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів враховує, що, відповідно до вимог статей 245, 251, 252 та 280 КУпАП, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення уповноважений орган зобов`язаний забезпечити всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи, встановити факт вчинення адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Водночас, частиною другою статті 77 КАС України обов`язок щодо доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладено на відповідача.
Таким чином, саме відповідач повинен довести належними, допустимими та достатніми доказами наявність обставин, які стали підставою для прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення.
При цьому, обов`язок доказування правомірності оскаржуваної постанови не може бути перекладений на позивача шляхом покладення на нього обов`язку доводити відсутність ознак адміністративного правопорушення.
У постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а Верховний Суд наголосив, що відповідно до принципу презумпції невинуватості, який підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, сумніви щодо події правопорушення та винуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, підлягають тлумаченню на користь такої особи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що встановлених адміністративною комісією обставин недостатньо для висновку про доведеність рекламного характеру конструкції «VIEWPOINT by PARKOVY», а відтак і вчинення ОСОБА_1 інкримінованого адміністративного правопорушення.
Доводи апелянта щодо дотримання адміністративною комісією процедури розгляду справи, дослідження матеріалів адміністративного провадження та забезпечення участі представника ОСОБА_1 у засіданні комісії не спростовують наведеного висновку.
Дотримання встановленої законодавством процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення є необхідною умовою правомірності відповідного рішення, однак, не замінює встановлення фактичних та правових підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Так само, обставина перебування ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ «АМАДЕУС КО» не усуває необхідності доведення наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП.
Колегія суддів зазначає, що адміністративна відповідальність посадової особи можлива за умови встановлення передбачених законом підстав такої відповідальності, зокрема факту порушення відповідних нормативних вимог та винності особи у його вчиненні.
Водночас, із матеріалів справи не вбачається, що адміністративною комісією належним чином установлено сукупність обставин, необхідних для висновку про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, яке полягало саме в самовільному розміщенні рекламного засобу без відповідної дозвільної документації.
При цьому, колегія суддів наголошує, що висновок про недоведеність складу адміністративного правопорушення не ґрунтується виключно на факті реєстрації торговельної марки, відсутності у написі безпосередніх закликів до придбання товарів чи отримання послуг або належності естакади на праві приватної власності ТОВ «АМАДЕУС КО».
Наведений висновок є результатом оцінки сукупності встановлених обставин справи, змісту розміщеної інформації, її можливого інформаційно-ідентифікаційного призначення та достатності наданих відповідачем доказів на підтвердження обставин інкримінованого адміністративного правопорушення.
Колегія суддів вважає, що встановлення факту розміщення конструкції на естакаді над проїжджою частиною дороги та відсутності відповідної дозвільної документації, за наявності обґрунтованих сумнівів щодо рекламного характеру розміщеної інформації, не є достатнім для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 152 КУпАП у зв`язку з порушенням пунктів 14.1.1 та 14.1.4 Правил благоустрою міста Києва.
Отже, відповідачем не доведено належними та достатніми доказами правомірності висновку адміністративної комісії щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП, що виключає можливість визнання обґрунтованою постанови від 13.01.2026 № 144 про накладення адміністративного стягнення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність відповідачем правомірності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 152 КУпАП та наявність правових підстав для скасування постанови адміністративної комісії при виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.01.2026 № 144 про накладення адміністративного стягнення.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 286, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Безименна Н.В.
Ключкович В.Ю.