ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/19855/20 суддя першої інстанції: Кочанова П.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Осіпової О.О., Ясиновського І.Г., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі № 640/19855/20 за позовом Державного підприємства «Держвуглепостач» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про результати розгляду скарги,
В С Т А Н О В И В:
Державне підприємство «Держвуглепостач» (далі - позивач, ДП «Держвуглепостач») звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДПС (далі - Офіс ВПП ДПС), Державної податкової служби України (далі - ДПС України), у якому просило суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.06.2020 № Ю-50-10;
- визнати протиправним та скасувати рішення про результати розгляду скарги від 23.07.2020 № 23568/6/99-00-06-03-01-06.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 замінено відповідача - Офіс ВПП ДПС його правонаступником - Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - апелянт, відповідач, Центральне МУ ДПС по роботі з ВПП), а також залучено до участі у справі другим відповідачем Головне управління ДПС у місті Києві.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.06.2020 № Ю-50-10, у задоволенні інших позовних вимог відмовлено, стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Центрального МУ ДПС по роботі з ВПП судовий збір у розмірі 12 611,56 грн.
Підставою для часткового задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) сплачувався з рахунків відокремленого підрозділу ДП «Держвуглепостач», який не є юридичною особою, діє від імені підприємства та не зареєстрований як окремий платник єдиного внеску, а тому такі платежі свідчать про виконання позивачем обов`язку зі сплати єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі.
Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції виходив з того, що рішення, прийняте за результатами розгляду скарги платника, саме по собі не породжує для позивача юридичних наслідків.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Центральне МУ ДПС по роботі з ВПП звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.03.2026.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що спірну вимогу сформовано на підставі даних інтегрованої картки платника, у якій станом на 31.05.2020 за позивачем обліковувалася заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 700 637,01 грн, а тому, на думку апелянта, з урахуванням пунктів 59.1, 59.4 статті 59 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючий орган мав правові підстави для її формування.
Крім того, апелянт наголосив на тому, що після відображення інформації про сплату позивачем самостійно нарахованих сум спірну вимогу було відкликано, а суд першої інстанції не з`ясував обставини справи повно та всебічно.
Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апелянт послався на відсутність картки справи в підсистемі «Електронний суд» та неотримання копії оскаржуваного рішення.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2026 відкрито апеляційне провадження та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Не погоджуючись з вимогами апеляційної скарги, ДП «Держвуглепостач» у відзиві зазначило, що наведені апелянтом причини пропуску строку на апеляційне оскарження не є поважними, суд першої інстанції повно встановив обставини справи, а платежі, здійснені відокремленим підрозділом від імені підприємства у зв`язку з блокуванням рахунків позивача, свідчать про належне виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску.
Позивач також наголошує на тому, що інтегрована картка платника є лише способом ведення обліку і не створює обов`язку зі сплати, апелянт не довів правомірності спірної вимоги, а сама обставина її відкликання після відображення платежів підтверджує відсутність реальної недоїмки.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.10.2026 апеляційну скаргу відповідача призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.
ДП «Держвуглепостач» (код ЄДРПОУ 40225511) зареєстроване як юридична особа 20.01.2016 та на час виникнення спірних правовідносин перебувало на обліку в Офісі ВПП ДПС.
Наказом ДП «Держвуглепостач» від 31.10.2017 № 40 затверджено Положення про відокремлений підрозділ «Управління з контролю якості та збагачення вугілля» ДП «Держвуглепостач» (далі - Положення, відокремлений підрозділ).
Відповідно до розділів 3, 6, 8 Положення відокремлений підрозділ не є юридичною особою, діє в межах повноважень, наданих підприємством, використовує надане йому підприємством майно на праві оперативного управління, а доходи, отримані в результаті його діяльності, після сплати податків та інших обов`язкових платежів належать підприємству.
13.05.2020 Офісом ВПП ДПС сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 550 055,00 грн.
Водночас з рахунку відокремленого підрозділу в рахунок сплати єдиного внеску перераховано кошти платіжними дорученнями від 07.02.2020 № 260 на суму 6 750,00 грн, від 26.02.2020 № 2697 на суму 250,00 грн, від 27.02.2020 № 272 на суму 268 900,00 грн, від 04.03.2020 № 2759 на суму 2 455,00 грн, № 2781 на суму 1 400,00 грн, від 16.03.2020 № 2815 на суму 103 000,00 грн, від 16.03.2020 № 2818 на суму 1 800,00 грн та від 30.03.2020 № 2854 на суму 164 500,00 грн.
У призначенні кожного із зазначених платежів визначено, що кошти сплачуються як єдиний внесок, із зазначенням виду виплат і періоду, за який він сплачується. Платіжні доручення прийнято банком до виконання, а платежі проведено в ті самі або наступні дні, що підтверджується відмітками банку.
Крім того, платіжними дорученнями від 19.05.2020 № 35 на суму 152 000,00 грн та від 22.05.2020 № 56 на суму 106 250,00 грн з рахунку відокремленого підрозділу на рахунок № НОМЕР_1 перераховано кошти на загальну суму 258 250,00 грн.
Листом від 19.06.2020 № 0618/06 ДП «Держвуглепостач» повідомило Офіс ВПП ДПС про те, що у зв`язку з блокуванням рахунків підприємства сплата єдиного внеску здійснювалася з рахунків відокремленого підрозділу, та просило врахувати відповідні платежі в рахунок сплати єдиного внеску позивача (а.с. 15).
Матеріали справи також містять лист ДПС України від 21.08.2019, наданий на звернення Офісу ВПП ДПС від 03.06.2019 № 3557/8/28-10-17-18, у якому зазначено, що в разі, якщо відокремлений підрозділ не є юридичною особою, діє на підставі положення та статуту підприємства і реалізує його цілі та завдання, сплата єдиного внеску таким підрозділом за підприємство можлива.
09.06.2020 Офісом ВПП ДПС на підставі даних інформаційної системи та статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-50-10, якою позивачу визначено до сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 700 637,01 грн. Зазначену вимогу позивач отримав 26.06.2020.
Рішенням ДПС України від 23.07.2020 № 23568/6/99-00-06-03-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а вимогу від 09.06.2020 № Ю-50-10 - без змін.
Не погоджуючись з вимогою, ДП «Держвуглепостач» звернулося до суду і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено частково.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Водночас згідно з частиною другою цієї статті суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як убачається зі змісту апеляційної скарги, доводи апелянта стосуються виключно правомірності вимоги від 09.06.2020 № Ю-50-10, тоді як у частині відмови в задоволенні позову рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржується і жодних доводів щодо нього апеляційна скарга не містить. З огляду на це колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI), який застосовується в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що Закон № 2464-VI є спеціальним законом, яким визначається порядок сплати єдиного внеску, а правовідносини щодо його справляння за своєю суттю є публічно-правовими (постанови від 25.01.2019 у справі № 817/85/16, від 06.02.2020 у справі № 817/110/16, від 11.10.2024 у справі № 460/528/20).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Частиною сьомою статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Частиною восьмою цієї статті встановлено, що платники єдиного внеску, крім окремих категорій платників, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449), сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку платника шляхом внесення відповідних сум на рахунки для його зарахування, відкриті в органах Державної казначейської служби України.
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI податковий орган надсилає платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки, яка є виконавчим документом, а платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня її надходження сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Пунктом 3 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платнику, зокрема, у разі, якщо він має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, та формується на підставі даних інформаційних систем контролюючого органу на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) може бути правомірно сформована лише за наявності в платника недоїмки, тобто суми єдиного внеску, фактично не сплаченої у встановлений законом строк.
Дані інформаційних систем контролюючого органу, зокрема інтегрованої картки платника, є засобом обліку нарахованих і сплачених сум єдиного внеску, однак самі по собі не створюють обов`язку зі сплати та не можуть мати перевагу над первинними платіжними документами, які підтверджують фактичне перерахування коштів.
Отже, невідображення в інтегрованій картці платника фактично сплачених сум єдиного внеску не утворює недоїмки в розумінні пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI і не може бути підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Подібний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 11.10.2024 у справі № 460/528/20, у якій Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки), у складі якої обліковувалися суми, перераховані в рахунок сплати єдиного внеску від імені та за рахунок платника з рахунку іншої особи в умовах арешту рахунків платника, але не зараховані контролюючим органом як сплата єдиного внеску цього платника.
У зазначеній постанові Верховний Суд також виснував, що сама лише обставина перерахування власних коштів платника єдиного внеску не з його власного рахунку, в умовах неможливості використання його рахунків, не свідчить про порушення вимог частини дев`ятої статті 25 Закону № 2464-VI, якою заборонено передачу платником обов`язків зі сплати єдиного внеску третім особам.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів зауважує, що в цій справі належність сплачених коштів платнику є ще більш очевидною, оскільки платежі здійснювалися не третьою особою, а відокремленим підрозділом самого позивача.
Так, згідно з частиною третьою статті 95 Цивільного кодексу України філії та представництва, які є відокремленими підрозділами юридичної особи, не є юридичними особами, наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Аналогічні положення містить і Положення, відповідно до якого відокремлений підрозділ не є юридичною особою, використовує майно підприємства, а отримані ним доходи належать підприємству.
Отже, кошти, які перебували на рахунку відокремленого підрозділу та були перераховані в рахунок сплати єдиного внеску, є коштами самого ДП «Держвуглепостач», а такі платежі за своєю правовою природою є сплатою єдиного внеску платником, а не третьою особою.
Поряд з цим колегія суддів враховує, що хоча Положенням передбачено наявність у відокремленого підрозділу окремого балансу, судом першої інстанції встановлено, що такий підрозділ не зареєстрований як окремий платник єдиного внеску. Відповідач цієї обставини не спростовує, а недоїмку визначив саме за обліковими даними позивача.
За таких обставин зобов`язання зі сплати єдиного внеску, щодо якого сформовано спірну вимогу, є зобов`язанням позивача, а сплачені з рахунку відокремленого підрозділу кошти підлягали врахуванню в рахунок його виконання.
Крім того, ДПС України листом від 21.08.2019, наданим на звернення саме Офісу ВПП ДПС, роз`яснила можливість сплати єдиного внеску відокремленим підрозділом, який не є юридичною особою, за підприємство.
Відтак формування спірної вимоги без урахування платежів, про здійснення яких позивач додатково повідомив контролюючий орган листом від 19.06.2020, не відповідає критеріям обґрунтованості та добросовісності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на пункти 59.1, 59.4 статті 59 ПК України, оскільки зазначені норми регулюють надсилання податкової вимоги у разі виникнення податкового боргу, тоді як спірну вимогу сформовано на підставі статті 25 Закону № 2464-VI, а порядок її формування та надсилання визначається цим спеціальним законом та Інструкцією № 449.
Водночас і за змістом наведених апелянтом норм підставою для надсилання вимоги є наявність реальної заборгованості, а не лише її відображення в облікових даних контролюючого органу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Натомість відповідач, як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції та апеляційної скарги, не надав розрахунку недоїмки в розрізі звітних періодів, не спростував факту проведення платежів, підтверджених платіжними дорученнями з відмітками банку, та не навів причин, з яких такі платежі не було враховано в рахунок сплати єдиного внеску позивача.
Колегія суддів також зауважує, що арифметична сума платежів за наведеними в рішенні суду першої інстанції реквізитами платіжних доручень за період з 07.02.2020 по 30.03.2020 становить 549 055,00 грн, а не 550 055,00 грн, як зазначив суд першої інстанції.
Однак така неточність не впливає на правильність вирішення спору, оскільки сукупний розмір платежів, здійснених до формування спірної вимоги, з урахуванням платежів від 19.05.2020 та 22.05.2020 становить 807 305,00 грн і перевищує визначену у вимозі суму, а відповідач не довів, що після врахування цих платежів у позивача залишалася несплачена сума єдиного внеску.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції і доводи апелянта про відкликання спірної вимоги після відображення в обліку сплачених позивачем сум.
Доказів відкликання вимоги, дати та підстав такого відкликання апелянт до апеляційної скарги не додав, така обставина судом першої інстанції не встановлювалася, а неможливості подання відповідних доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача, апелянт не обґрунтував, що відповідно до частини четвертої статті 308 КАС України унеможливлює їх прийняття судом апеляційної інстанції.
Верховний Суд у постанові від 11.10.2024 у справі № 460/528/20 зазначив, що не підтверджені належними та допустимими доказами доводи контролюючого органу про відкликання вимоги не можуть слугувати підставою для висновку про відсутність спору у справі.
Більше того, сам апелянт пов`язує відкликання вимоги з відображенням в обліку раніше сплачених позивачем сум, що лише підтверджує висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача недоїмки на дату формування спірної вимоги та про те, що відображення заборгованості в обліку було зумовлене неврахуванням фактично здійснених платежів.
Водночас колегія суддів зазначає, що посилання суду першої інстанції на положення Бюджетного кодексу України та Положення про єдиний казначейський рахунок не є визначальними для вирішення цього спору, оскільки порядок сплати єдиного внеску врегульовано Законом № 2464-VI та Інструкцією № 449.
Однак такі посилання не призвели до неправильного вирішення справи, а висновок суду першої інстанції про протиправність спірної вимоги по суті є правильним.
Решта доводів апеляційної скарги зводиться до цитування загальних положень КАС України щодо змагальності сторін, доказування та вимог до судового рішення і не містить посилань на конкретні порушення норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, як того вимагає частина друга статті 317 КАС України.
Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.
Керуючись статтями 139, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі № 640/19855/20 за позовом Державного підприємства «Держвуглепостач» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про результати розгляду скарги - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі № 640/19855/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач С.В. Воловик
Судді О.О. Осіпова
І.Г. Ясиновський