ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/33688/20 Суддя (судді) першої інстанції: Марин П.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Карпушової О.В., Ключковича В.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.07.2020 № [номер приховано].
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на момент проведення фактичної перевірки ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» мало діючу ліцензію на роздрібну торгівлю пальним за вказаною адресою, а відомості, які містяться в акті перевірки за результатами фактичної перевірки є такими, що не відповідають дійсності. Вважає, що в податкового органу відсутні докази про здійснення роздрібної реалізації пального без наявності ліцензії станом на день проведення фактичної перевірки.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що відповідно до наказу ГУ ДПС у Дніпропетровській області, фактична перевірка проведена на підставі пп. 80.2.2., 80.2.5 п.80.2 статті 80 Податкового кодексу України. Вважає, що контролюючий орган не конкретизував, які фактичні обставини стали підставою для проведення перевірки. Наявне в резолютивній частині наказу від 01.07.2020 №1508-п формулювання, на думку позивача, свідчить саме про відображення контролюючим органом такого обов`якового реквізиту наказу, як мета фактичної перевірки.
Також апелянт стверджує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не містить посилань на Порядок №790. Зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо відмови у задоволенні клопотання представника відповідача про заміну відповідача у справі.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2026 та від 28.04.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до суду 07.04.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить суд відмовити у задоволенні скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських об`єднань 11.10.2018 року, основним видом економічної діяльності підприємства за КВЕД є: 47.30 Роздрібна торгівля пальним.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області видано наказ від 01.07.2020 року № 1508-п «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР», яким керуючись ст. 19-1, ст. 20, пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, на підставі пп. 80.2.5, пп.80.2.2 п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ, наказано провести фактичну перевірку ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» (ЄДРПОУ 42547705) за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 70/А, з питань дотримання законодавства у сфері обігу підакцизних товарів. Період діяльності, який буде перевірятись: згідно ст. 102 Податкового кодексу України. Перевірку розпочати з 01 липня 2020, тривалістю не більше 10 діб.
Згідно з вимогами пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, пп. 80.2.5 п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ на підставі наказу від 01.07.2020 року №1508-п та направлень на перевірку від 01.07.2020 № 1912 та №1911 проведена фактична перевірка АЗС за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна заводська, буд. 70/А, що належить ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР», з питань дотримання законодавства у сфері обігу підакцизних товарів.
Державними ревізорами-інспекторами Головного управління ДПС у Дніпропетровській області 01.07.2020 складено акт №108/1, що засвідчує факт відмови представника ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» від підпису у направленнях від 01.07.2020 № 1912 та №1911.
За результатами фактичної перевірки ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» складено акт від 02.07.2020 року № 0065/04/36/05/РРО/42547705, яким встановлено факт здійснення роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, а саме здійснено реалізацію пального бензин А-95 PLUS Евро 5 2,71 літри вартістю 18,49 грн за літр на загальну суму 50,22 грн без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. Видано касовий чек № 7707 від 01.07.2020.
В акті зазначено, що під час перевірки встановлено порушення статті 15 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».
Державними ревізорами-інспекторами Головного управління ДПС у Дніпропетровській області 01.07.2020 складено акт № 108/2, що засвідчує факт відмови представника ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» від підписання та отримання другого примірника акту фактичної перевірки.
Примірник акту від 02.07.2020 року № 0065/04/36/05/РРО/42547705 направлений на адресу ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» засобами поштового зв`язку та був отриманий 06.07.2020 року, про що свідчить підпис в рекомендованому повідомленні про вручення.
На підставі акту перевірки від 02.07.2020 року № 0065/04/36/05/РРО/42547705 ГУ ДПС у Дніпропетровській області 24.07.2020 року прийнято податкове повідомлення-рішення №[номер приховано], яким застосовано до ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» штрафні (фінансові) санкції у розмірі 250 000 грн.
ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» подано скаргу на податкове повідомлення-рішення №[номер приховано] від 24.07.2020 року.
Рішенням ДПС України від 30.10.2020 року ДПС України залишено без змін ППР №[номер приховано] від 24.07.2020 року, а скаргу без задоволення.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 24.07.2020 № [номер приховано] протиправним, ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» звернулося до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Першочергово судова колегія надає оцінку дотриманню процедури проведення податкової перевірки.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010.
Контролюючі органи, згідно з п.20.1.4 та п.п.62.1.3 п.62.1 статті 62 Податкового кодексу України, мають право проводити перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно з п.п.75.1.3. п.75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Згідно з пунктом 80.5 статті 80 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Приписами статті 81 Податкового кодексу України передбачено, що посадові особи контролюючого стану мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред`явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику додатків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Із змісту пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України слідує, що в наказі про проведення перевірки повинні зазначатися, серед іншого, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені Податковим кодексом України, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.
Таким чином, обов`язковою умовою для допуску перевіряючих до проведення фактичної перевірки є додержання всіх вимог щодо складання та форми наказу, направлення на проведення перевірки, зокрема, зазначення мети та підстав перевірки.
Суд звертає увагу на те, що статтею 80 Податкового кодексу України визначені підстави для призначення фактичної перевірки, порядок її проведення та оформлення результатів. Також встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Так, згідно п.п.80.2.2, 80.2.5, п.80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;
у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.
Проаналізувавши зміст норм пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України у сукупності Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював у своїй постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23 таку правову позицію з тлумачення положень підпункту 80.2.2 зазначених пункту й статті Кодексу: «…єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб`єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України містить перелік сфер об`єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас, аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов`язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Верховний Суд у складі Судової палати вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.
З огляду на викладене, висновки Верховного Суду акцентують увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах Податкового кодексу України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Щодо правового змісту підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України в контексті визначення підстави для проведення фактичної перевірки, суд зазначає наступне.
Під час розгляду цієї справи суд також враховує постанову Верховного Суду від 26.03.2024 у справі №420/9909/23, у якій сформульовано висновки, які мають забезпечити єдиний підхід у правозастосуванні під час розгляду схожих спорів, у яких в підставах проведення фактичної перевірки платника податків було покладено пп.80.2.2 п.80.2 ст. 80 Податкового кодексу України або інші підпункти, в яких міститься посилання лише на одну фактичну підставу для проведення перевірки. Деякі з них є дотичними також і до справ, у яких фактичну перевірку платника податків призначено відповідно до пп.80.2.5 п.80.2 статті 80 Податкового кодексу України, про що буде зазначено далі, проте, в повній мірі вони не є застосовними, з огляду на правовий вказаної норми Податкового кодексу України, який має певні особливості.
Підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України встановлює дві підстави для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків вимог законодавства у певній сфер: (1) наявність та/або отримання певної інформації; (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у відповідній сфері.
Суд зауважує, що у даній справі, у наказі Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 01.07.2020 № 1508-п підставою для призначення перевірки зазначено: ст. 19-1, ст. 20, пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, пп. 80.2.5, пп.80.2.2 п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України.
На підставі викладеного, наказано провести фактичну перевірку позивача з питань дотримання вимог законодавства у сфері обігу підакцизних товарів (а.с.92).
З аналізу підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України вбачається, що здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального є самостійною підставою з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання за умови дотримання процедурних питань (прийняття наказу, вручення наказу, направлень, пред`явлення службових посвідчень) та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.
В даному випадку достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин, зокрема і у сфері підакцизних товарів.
Тобто, норма зазначеного вище підпункту дозволяє проведення фактичної перевірки, у тому числі на виконання функцій контролюючого органу, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, які в силу приписів статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» покладені на відповідача.
Відповідні функції контролю передбачені також і підпунктами 19-1.1.1, 19-1.1.14, 19-1.1.16, 19-1.1.17, 19-1.1.54 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України, зокрема контролюючі органи виконують такі функції: проводять відповідно до законодавства перевірки платників податків; здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері; здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального; проводять роботу щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального; здійснюють інші функції, визначені законом.
З урахуванням вище викладеного, суд зазначає, що у межах цієї справи відповідачем у наказі зазначено підставу для проведення фактичної перевірки у відповідності до вимог підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.09.2026 у справі №320/3047/23.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду.
Додатково колегія суддів зазначає, що підставою звернення позивача до суду першої інстанції у позовній заяві було те, що на момент проведення фактичної перевірки ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» мало діючу ліцензію на роздрібну торгівлю пальним за вказаною адресою, а відомості, які містяться в акті перевірки за результатами фактичної перевірки є такими, що не відповідають дійсності.
Водночас аналіз змісту позовної заяви свідчить про те, що позивач не обґрунтовував свої позовні вимоги протиправністю призначення та проведення фактичної перевірки, а також порушеннями, допущеними контролюючим органом під час видання наказу про її проведення. Зокрема, позивач не визначав такі обставини як самостійні підстави позову та не посилався на відповідні порушення процедури реалізації контролюючим органом своїх владних повноважень.
Про вищевказану підставу позивачем зазначено після подання контролюючим органом відзиву на позовну заяву у додаткових письмових поясненнях у справі.
Згідно частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Водночас суд першої інстанції здійснюючи розгляд справи забезпечив реалізацію принципу змагальності, диспозитивності та офіційно з`ясував всі обставин у справі для правильного вирішення спору, надавши оцінку зазначеним доводам позивача щодо порушень, допущених, на думку позивача, контролюючим органом під час видання наказу про проведення фактичної перевірки.
Стосовно виявлених податковим органом порушень, визначених у спірному податковому повідомленні-рішенні, слід зазначити наступне.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначає Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР.
Відповідно до статті 1 Закону №481/95-ВР ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Статтею 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання.
Ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб`єкта господарювання терміном на п`ять років. Імпорт або експорт пального здійснюється за наявності у суб`єкта господарювання, що імпортує або експортує пальне, ліцензії на право виробництва або зберігання, або оптової чи роздрібної торгівлі пальним.
Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.
Річна плата за ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним становить 2000 гривень на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.
Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним справляється щорічно і зараховується до місцевих бюджетів згідно із законодавством.
Ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб`єкта господарювання терміном на п`ять років.
Ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.
У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб`єкт господарювання має намір одержати ліцензію (оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами, оптова, роздрібна торгівля пальним або зберігання пального).
Суб`єкти господарювання отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.
У заяві про видачу ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями або пальним додатково зазначаються адреса місця торгівлі, перелік реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, а також інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення; реєстраційні номери посвідчень реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, та дата початку їх обліку в органах державної фіскальної служби.
У додатку до ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями або пальним суб`єктом господарювання зазначається адреса місця торгівлі і вказуються перелік електронних контрольно-касових апаратів та інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення; реєстраційні номери книг обліку розрахункових операцій, які знаходяться у місці торгівлі.
Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Копії таких документів не подаються у разі їх наявності у відкритих державних реєстрах, якщо реквізити таких документів та назви відповідних реєстрів зазначено в заяві на видачу ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального.
Відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник.
Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.
Після видачі/призупинення/анулювання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального не пізніше наступного робочого дня з дня видачі/призупинення/анулювання відповідної ліцензії.
Орган виконавчої влади уповноважений видавати ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним визначено у постанові Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №545 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», якою внесені зміни до пункту 6 переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2015 року №609 (опубліковано 28 червня 2019 року у газеті «Урядовий кур`єр» №121 (територіальні органи ДФС уповноважено на видачу ліцензій на роздрібну торгівлю пальним).
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №481/95-ВР за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Згідно з підпунктом 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Кодексу контролюючі органи мають право, зокрема, застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Так, згідно з абзацом 9 частини 2 статті 17 Закону №481/95-ВР до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів, зокрема, у разі роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250000 гривень.
За умовою частини 1 статті 16 Закону № 481/95-ВР, контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.
Аналіз наведених норм Закону №481/95-ВР свідчить про те, що роздрібна торгівля пальним може здійснюватися суб`єктом господарювання лише за наявності у нього ліцензії на роздрібну торгівлю. Проте, у разі здійснення роздрібної торгівлі пальним без наявності ліценції до суб`єкта господарювання застосовується штраф.
Матеріалами справи підтверджено, що за результатами фактичної перевірки позивача встановлено порушення статті 15 Закону № 481/95-ВР, а саме здійснення роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.
При цьому, факт здійснення роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним підтверджується касовим чеком № 7707 від 01.07.2020.
Судом встановлено, що матеріалами перевірки підтверджується факт реалізації ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» пального без наявності ліцензії 01.07.2020. Ліцензію отримано позивачем 30.07.2020.
Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про безпідставність посилання позивача на те, що на момент проведення фактичної перевірки ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» мало діючу ліцензію на роздрібну торгівлю пальним за вказаною адресою, оскільки остання отримана позивачем лише 30.07.2020.
Що стосується доводів скаржника про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не містить посилань на Порядок №790, як на нормативну підставу прийняття спірного у справі індивідуального акта, то колегія суддів їх не враховує, з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції), оскільки позивач не обґрунтовував такими обставинами свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу в суді першої інстанції.
Судова колегія критично оцінює доводи апелянта про порушення судом норм процесуального права, а саме: суд першої інстанції не повно дослідив письмові докази (документи), оскільки апелянт в апеляційній скарзі не обґрунтовує, які саме документи не досліджено судом, що свідчить про не виконання ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» вимог пункту 6 частини другої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо доводів апелянта про безпідставність судом відмови у заміні сторони у справі, а саме: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43145015) на Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118658), судова колегія зазначає таке.
Так, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 залучено до участі у справі другого відповідача Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ ВП: 44118658).
Суд мотивував вищевказане рішення тим, що клопотання представника відповідача підлягає частковому задоволенню шляхом залучення у справі другого відповідача Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували згоду позивача на заміну відповідача.
З цього приводу колегія суддів наголошує, що вказана підстава не входить до переліку випадків, обов`язкових підстав для скасування судового рішення, передбаченого частиною третьою статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України.
Більше того, як вбачається з матеріалів справи, представник Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) реалізував своє процесуальне право щодо подачі відзиву на позовну заяву, в якому виклав свою правову позицію щодо предмета спору, оцінка якій надана в мотивувальний частині судового рішення суду першої інстанції (а.с.75-97).
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.
Положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі №640/33688/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина
Судді О.В.Карпушова
В.Ю.Ключкович