ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/14318/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: - Осіпової О.О.,
суддів: - Златіна С.В., Воловика С.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому просив:
- стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати, нараховані на суми заборгованості за судовими рішеннями у справах № 580/7361/21, № 580/2068/22, № 580/10522/23, по день фактичної виплати;
- стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних від прострочених сум за зазначеними судовими рішеннями, по день фактичної виплати;
- зобов`язати відповідача забезпечити повне та своєчасне виконання судових рішень у справах № 580/7361/21, № 580/2068/22 та № 580/10522/23, які набрали законної сили, у частині невиплачених сум.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 р., позивач подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неврахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, просить скасувати рішення суду від 06.03.2026 у справі № 580/14318/25 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що внаслідок тривалого невиконання судових рішень щодо перерахунку пенсії та виплати заборгованості у нього виникло право на компенсацію втрат від знецінення грошових коштів у розмірі 605 129 грн 69 коп, що підтверджується судовими рішеннями, розрахунками та документами про часткову виплату заборгованості. Вказує, що після визначення конкретної суми заборгованості та здійснення часткових виплат правовідносини набули характеру грошового зобов`язання, а тому до них підлягають застосуванню положення ст. 625 ЦК України щодо інфляційних втрат і 3 % річних. Крім того, апелянт наголошує, що Закон України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) не виключає застосування ст. 625 ЦК України, а компенсація втрати частини доходів не є ефективним засобом захисту його права, оскільки не забезпечує повного відшкодування втрат від тривалого невиконання судових рішень. Також зазначає, що суд першої інстанції не врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо виникнення та конкретизації грошового зобов`язання, порушив принцип обов`язковості судових рішень і право на ефективний судовий захист.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що на виконання судових рішень у попередніх справах позивачу проведено перерахунок пенсії та нараховано заборгованість, зокрема в розмірі 173 391 грн 52 коп., 424 093 грн 01 коп., та 6 770 грн 16 коп. Вказує, що виплата нарахованої заборгованості здійснюється відповідно до п. 25 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон № 4059-IX) та постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» (далі - Постанова № 821), у межах затверджених бюджетних призначень і за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України, а тому часткова виплата заборгованості зумовлена обмеженістю фінансового ресурсу, а не протиправною поведінкою відповідача. Крім того, відповідач заперечує наявність підстав для застосування ст. 625 ЦК України, оскільки спірні правовідносини виникли у сфері пенсійного забезпечення та регулюються спеціальним законодавством, а не є цивільно-правовими. Посилається на правові висновки Верховного Суду щодо незастосування зазначеної статті до правовідносин, урегульованих спеціальним законодавством, і зазначає, що обов`язок виплатити пенсійну заборгованість, установлений судовим рішенням, не є грошовим зобов`язанням у розумінні ст. 625 ЦК України. Відтак, на думку відповідача, відсутні правові підстави для стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за несвоєчасну виплату пенсії, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
У запереченні на відзив позивач зазначає, що доводи відповідача не спростовують аргументів апеляційної скарги та не враховують правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19, відповідно до якого в разі прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання застосовуються положення ст. 625 ЦК України. Вказує, що цей висновок поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення, а наведені відповідачем постанови Верховного Суду не мають пріоритету над правовою позицією Великої Палати. Крім того, позивач наголошує, що відповідач фактично підтвердив наявність конкретизованої заборгованості за пенсійними виплатами та здійснення її часткової виплати, що свідчить про існування грошового зобов`язання між сторонами. Зазначає, що відсутність бюджетного фінансування не звільняє державу від відповідальності за несвоєчасне виконання судових рішень, а нарахування компенсації відповідно до Закону № 2050-III не забезпечує належного захисту його прав, оскільки відповідач не нарахував такої компенсації навіть на фактично виплачені суми. У зв`язку з цим позивач просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
У додаткових письмових поясненнях від 26.05.2026 до апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, поширивши на спірні правовідносини положення Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) та Закону № 2050-ІІІ, хоча пенсію йому призначено відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), який не передбачає спеціального механізму компенсації за прострочення виплати нарахованих сум пенсії та не визначає Закон № 2050-III як виключний спосіб такої компенсації. Вказує, що за відсутності у Законі № 2262-XII спеціальних норм щодо відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання підлягають застосуванню загальні положення цивільного законодавства, зокрема ст. 625 ЦК України. Посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19, відповідно до якого в разі прострочення виконання державою підтвердженого та конкретизованого судовим рішенням грошового зобов`язання застосовуються положення ч. 2 ст. 625 ЦК України. Наголошує, що заборгованість за пенсійними виплатами визначена та нарахована відповідачем, судові рішення набрали законної сили, а їх виконання прострочене протягом тривалого часу, що свідчить про наявність грошового зобов`язання та обґрунтовує застосування зазначеної норми.
У додаткових письмових поясненнях від 11.07.2026 до апеляційної скарги позивач наголошує, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет спору, розглянувши позов як вимогу про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати пенсії, тоді як позов стосується відповідальності за тривале невиконання судових рішень, якими підтверджено та конкретизовано грошове зобов`язання відповідача. Зазначає, що заборгованість за трьома судовими рішеннями була визначена самим відповідачем, письмово підтверджена та частково погашена, а тому до правовідносин щодо прострочення її виплати підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не Закон № 2050-III, який регулює інші правовідносини та не передбачає нарахування 3 % річних. Посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 та від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, щодо застосування ст. 625 ЦК України до грошових зобов`язань держави та відповідальності за прострочення їх виконання. Крім того, зазначає, що відсутність бюджетного фінансування не звільняє державу від відповідальності за невиконання судових рішень, а суд першої інстанції не надав належної правової оцінки заявленим вимогам і не врахував актуальних висновків Великої Палати Верховного Суду. На підтвердження своїх доводів позивач просить долучити додаткові докази, зокрема ухвали про зміну способу виконання судових рішень та листи органів Державної казначейської служби України, які підтверджують конкретизацію заборгованості та передачу виконавчих документів на казначейське виконання. Вважає, що встановлених обставин достатньо для вирішення спору судом апеляційної інстанції без направлення справи на новий розгляд.
Апеляційний розгляд справи відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22.10.2021 у справі № 580/7361/21 за позовом ОСОБА_1 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку та виплати позивачу пенсії на підставі довідки державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Черкаській області» від 16.08.2021 № 33/44/1-Г-1495/08-1637 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення; зобов`язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу на підставі довідки державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Черкаській області» від 16.08.2021 № 33/44/1-Г-1495/08-1637 та виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум з 01 грудня 2019 року.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02.06.2022 у справі № 580/2068/22 за позовом ОСОБА_1 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправними дії відповідача щодо обмеження максимального розміру пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність; зобов`язано відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії з 01.12.2019 на підставі довідки державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Черкаській області» про грошове забезпечення від 16.08.2021 № 33/44/1-Г-1495/08-1637 без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21.11.2023 у справі № 580/10522/23 за позовом ОСОБА_1 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача у відмові позивачу поновити нарахування щомісячної доплати до пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» (далі - Постанова № 713); зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу щомісячної доплати до пенсії у порядку, визначеному Постановою № 713.
На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22.10.2021 у справі № 580/7361/21 відповідачем проведено перерахунок пенсії позивачу та нараховано доплату до пенсії за період із 01.12.2019 по 31.03.2022 в сумі 173 391 грн 52 коп.
На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02.06.2022 у справі № 580/2068/22, відповідачем проведено перерахунок пенсії позивачу із грошового забезпечення 27 994 грн 68 коп., згідно з довідкою від 16.08.2021 № 33/44/1-Г-1495/08-1637. Нарахована доплата пенсії за період із 01.12.2019 до 31.07.2023 становить 424 093 грн 01 коп.
На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21.11.2023 у справі № 580/10522/23 відповідачем проведено перерахунок пенсії позивачу та нараховано доплату до пенсії за період із 01.03.2023 по 31.01.2024 в сумі 6 770 грн 16 коп.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся в суд з цим позовом.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати;
пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом;
пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ч. 2 ст. 46 Закон № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ.
Відповідно до ст. 1, 2 Закону України № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно зі ст. 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до ст. 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок - № 159).
Згідно з п. 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Згідно із п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Із вищезазначеного правового регулювання можна зробити висновок, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічну правову позицію сформовано Верховним Судом в постанові від 21.08.2023 у справі № 460/6767/20.
При цьому колегія суддів враховує висновок Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, сформований у п. 29 постанови від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, про те, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Враховуючи вищевказане, апеляційний суд підсумовує, що Законом № 1058-IV врегульовано питання відповідальності держави в особі певних органів за неналежне виконання грошового зобов`язання щодо пенсіонера, а саме виплати компенсації втрати частини доходів через невчасно виплачену пенсію.
Також нормою ст. 46 Закону № 1058-IV установлено, що компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із окремим законом, яким у межах спірних правовідносин є Закон № 2050-ІІІ.
Крім того, з огляду на положення ч. 3 ст. 84 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), гарантії, закріплені в ст. 46 Закону № 1058-IV, поширюються і на осіб, яким пенсія призначена відповідно до Закону № 1697-VII, оскільки цей Закон не врегульовує спірні правовідносини.
Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів ст. 625 ЦК України, колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 3 ст. 11 та ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2-5 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Отже, зобов`язання щодо сплати заборгованості з виплати пенсії, яке виникає із судового рішення, до вказаних зобов`язань не відноситься (висновки Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 712/1924/18).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц вказала, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (п. 45 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що ст. 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України.
Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (п. 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (п. 44, 45), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі № 420/2411/19 (п. 77)).
Варто наголосити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Також, відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов`язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до ст. 9, 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ), приписи ст. 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
Такі висновки щодо застосування ст. 625 ЦК України є актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом ч. 2 ст. 22, ст. 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди.
Натомість відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Законом № 2050-ІІІ також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі ст. 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.
Щодо безпідставності посилань позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 колегія суддів вважає необхідним відмітити, що правові висновки у тій справі не можуть бути застосовані до цього спору, оскільки, по-перше у межах справи № 420/2411/19 розглядалися правовідносини між приватним підприємством та податковим органом щодо повернення надміру сплачених податків, де предметом була фіксована сума коштів.
Натомість цей спір виник у сфері соціального (пенсійного) забезпечення, яке регулюється виключно спеціальним законодавством.
По-друге, рішення у справах № 580/7361/21, № 580/2068/22 та № 580/10522/23 мають зобов`язальний, а не грошовий характер, оскільки ними було зобов`язано орган Пенсійного фонду України вчинити дії (провести перерахунок), а не стягнуто конкретну суму боргу, а тому на затримку виконання рішень зобов`язального характеру дія ст. 625 ЦК України не поширюється.
При цьому, варто звернути увагу на те, що оскільки судами у відповідних рішеннях не встановлено конкретного розміру грошового зобов`язання (суми перерахованої пенсії, яку належить стягнути), то фактично відсутня база для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Водночас щодо безпідставності доводів позивача про виникнення грошового зобов`язання після проведення перерахунку пенсії, а саме, що після здійснення Головним управлінням ПФУ перерахунку пенсії на виконання рішення суду та визначення конкретних сум виплат відповідне зобов`язання зі сплати пенсії трансформувалося у «грошове зобов`язання», що створює підстави для застосування санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України, колегія суддів зазначає, що поява конкретної суми боргу, яка утворилася внаслідок (та після) проведення перерахунку пенсії на виконання судових рішень зобов`язального характеру не змінює публічно-правової природи цих правовідносин щодо виплати пенсійних сум, оскільки вони навіть після їхнього остаточного обрахунку органом ПФУ залишаються правовідносинами у сфері соціального забезпечення, які врегульовані виключно спеціальним законодавством.
Тобто сам факт обрахунку конкретної суми боргу у процесі виконання судових рішень не перетворює пенсійні правовідносини на цивільно-правові чи договірні зобов`язання, внаслідок чого у позивача відсутній статус кредитора у розумінні ЦК України, оскільки спірні правовідносини не є цивільно-правовими, а пенсійний орган не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України.
Тому колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність спеціального механізму для захисту майнових прав громадян від інфляційних процесів у сфері соціальних виплат, який здійснюється виключно на підставі спеціального нормативного акта -Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-ІІІ, який не передбачає стягнення 3% річних.
Тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а понесені судові витрати - розподілу.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, тобто ухвалене рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Головуючий суддя О.О. Осіпова
Суддя С.В. Златін
Суддя С.В. Воловик