П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/14508/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна
Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.
14 жовтня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Сапальової Т.В. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
І. Описова частина
1. Короткий зміст позовних вимог.
1.1 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.
1.2 Позов мотивований тим, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено повного розрахунку, у зв`язку з чим позивач просив нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 травня 2023 року по 29 січня 2026 року включно в сумі 130318,23 грн з урахуванням обмежень, передбачених статтею 117 Кодексу законів про працю України, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
2.1 Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
2.2 Наказом від 22 травня 2023 року №143 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини.
2.3 На день виключення зі списків особового складу відповідач не виплатив позивачу належне грошове забезпечення.
2.4 Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року у справі №240/18261/23 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача, обчисливши його з урахуванням відповідних розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, і провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
2.5 29 січня 2026 року відповідач виплатив позивачу 31091,85 грн на виконання судового рішення у справі №240/18261/23.
2.6 Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 05 травня 2026 року №938, у березні 2026 року позивачу також було помилково виплачено 27857,50 грн.
2.7 Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні та невиплати компенсації за затримку такого розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
3. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
3.1 Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 без проведення остаточного розрахунку;
- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 91898 (дев`яносто одну тисячу вісімсот дев`яносто вісім) грн 39 коп;
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 без проведення остаточного розрахунку, а саме без проведення виплати грошового забезпечення в сумі 130318,23 грн;
- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 04 березня 2022 року по 29 січня 2026 року включно;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3.2 Суд першої інстанції встановив, що на день звільнення позивача остаточного розрахунку не проведено, а заборгованість виплачено 29 січня 2026 року. Визначаючи середній заробіток за час затримки розрахунку, суд урахував шестимісячне обмеження, установлене статтею 117 КЗпП України, та, застосувавши принцип пропорційності з огляду на співвідношення невиплаченої заборгованості із загальною сумою належних при звільненні виплат, визначив до стягнення 91 898,39 грн.
3.3 Крім того, суд дійшов висновку про наявність підстав для компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки належне позивачу грошове забезпечення було виплачено з порушенням установлених строків.
4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на неї.
4.1 Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.
4.2 Підставами апеляційного оскарження, на думку відповідача, є порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.
4.3 Позивач правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався.
ІІ. Мотивувальна частина.
1. Позиція апеляційного суду.
Апеляційний суд перевірив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у межах задоволених позовних вимог та доводів апеляційної скарги та дійшов таких висновків.
1.1 Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому в цій справі підлягають застосуванню норми статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі - КЗпП України), як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
1.2 Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, зокрема, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (індексації) і проведення цієї виплати.
1.3 Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність роботодавця за невиплату належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. У редакції, чинній до 19.07.2022, така відповідальність не була обмежена строком, тоді як з набранням чинності Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає стягненню не більш як за шість місяців.
1.4 Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц сформовано правовий висновок про те, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, за своєю природою є компенсаційним, а не каральним заходом, а тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити його розмір. При цьому підлягають врахуванню: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість цього періоду; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника; інші обставини справи, зокрема співмірність імовірного розміру майнових втрат працівника та заявлених до стягнення сум середнього заробітку.
1.5 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 сформувала правовий висновок про те, що шестимісячне обмеження, запроваджене Законом №2352-ІХ, встановлює лише максимальну межу відповідальності роботодавця, проте не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності та не змінює компенсаційного характеру цієї виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд має враховувати співмірність заявленої до стягнення суми з огляду на конкретні обставини справи за критеріями, визначеними постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема розмір простроченої заборгованості та її співвідношення із загальною сумою належних при звільненні виплат.
Велика Палата Верховного Суду у цій постанові відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування принципу пропорційності і співмірності при визначенні суми середнього заробітку за затримку розрахунку у період з 19.07.2022 який обмежений шістьма місяцями.
У пунктах 105, 106 цієї постанови Суд зазначив, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
1.6 З урахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Визначаючи розмір такого відшкодування, суд першої інстанції обґрунтовано врахував середньоденний розмір грошового забезпечення позивача, період затримки розрахунку, розмір невиплачених при звільненні коштів та їх співвідношення із загальною сумою належних позивачу виплат, застосувавши принцип пропорційності відповідальності роботодавця.
1.7 Як установлено судом першої інстанції, грошове забезпечення позивача за березень та квітень 2023 року становило 50 365,78 грн, а середньоденний розмір грошового забезпечення, обчислений шляхом ділення цієї суми на 61 календарний день, становив 825,67 грн. За 184 дні затримки розрахунку сума середнього заробітку становила 151 923,28 грн.
1.8 Водночас загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат становив 215 421,53 грн, з яких 85 103,30 грн (39,51 %) було виплачено, а 130 318,23 грн (60,49 %) залишилися невиплаченими. Застосувавши принцип пропорційності та врахувавши співвідношення простроченої заборгованості із загальним розміром належних позивачу виплат, суд першої інстанції визначив суму відшкодування в розмірі 60,49 % від середнього заробітку за час затримки розрахунку, що становить 91 898,39 грн (151 923,28 грн * 60,49 %).
1.9 Отже, визначений судом першої інстанції розмір відшкодування враховує розмір простроченої заборгованості та її співвідношення із загальною сумою належних при звільненні виплат і відповідає компенсаційному характеру відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а також критеріям розумності, справедливості та пропорційності, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення на користь позивача 91 898,39 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
1.10 Також згідно зі статтями 1- 3 Закону № 2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
1.11 Щодо виплати компенсації втрати частини доходів, необхідно зазначити, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати за період з 04 березня 2022 року по 29 січня 2026 (день фактичної виплати).
1.12 Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц та усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справа "Серявін проти України", §58, рішення від 10.02.2010).
1.13 Судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, тому його правомірність в цій частині судовою колегією не переглядається.
2. Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
2.1 Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
2.2 Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Кузьмишин В.М.
Судді Сапальова Т.В. Сушко О.О.