П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/8501/26
Головуючий у 1-й інстанції: Драновський Я.В.
Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.
14 жовтня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Сапальової Т.В. Сушка О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
І. Описова частина.
1. Короткий зміст позовних вимог.
1.1 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
1.2 Позов мотивований тим, що відповідачем не проведено нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
2.1 Позивач у період з 22.10.2014 по 21.10.2017 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
2.2 На час звільнення з військової служби Військова частина НОМЕР_1 не провела з позивачем повний розрахунок, зокрема не виплатила індексацію грошового забезпечення.
2.3 На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі №560/19313/25 Військова частина НОМЕР_1 30.04.2026 виплатила позивачу кошти в сумі 62360,41 грн.
2.4 Вважаючи невиплату відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
3. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
3.1 Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.08.2026 позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 62360 (шістдесят дві тисячі триста шістдесят) грн 41 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів;
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення;
- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати - 30.04.2026;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3.2 Суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивачу не було виплачено належну йому індексацію грошового забезпечення, яку відповідач виплатив лише 30.04.2026 на виконання судового рішення у справі №560/19313/25. При цьому суд першої інстанції врахував положення статей 116, 117 КЗпП України, обмеження періоду нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями, а також принцип співмірності розміру відшкодування із сумою невиплачених при звільненні коштів та визначив до стягнення 62360,41 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Суд також дійшов висновку про наявність підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.04.2026.
4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на неї.
4.1 Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.08.2026 та ухвалити постанову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
4.2 Підставами апеляційного оскарження, на думку позивача, є порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
4.3 Відповідач правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався.
ІІ. Мотивувальна частина.
1. Позиція апеляційного суду
Апеляційний суд переглядаючи рішення суду першої інстанції по суті спору, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у межах доводів апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
1.1 Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
1.2 Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, зокрема, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (індексації) і проведення цієї виплати.
1.3 Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність роботодавця за невиплату належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. У редакції, чинній до 19.07.2022, така відповідальність не була обмежена строком, тоді як з набранням чинності Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає стягненню не більш як за шість місяців.
1.4 Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц сформовано правовий висновок про те, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, за своєю природою є компенсаційним, а не каральним заходом, а тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити його розмір. При цьому підлягають врахуванню: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість цього періоду; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника; інші обставини справи, зокрема співмірність імовірного розміру майнових втрат працівника та заявлених до стягнення сум середнього заробітку.
1.5 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 сформувала правовий висновок про те, що шестимісячне обмеження, запроваджене Законом №2352-ІХ, встановлює лише максимальну межу відповідальності роботодавця, проте не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності та не змінює компенсаційного характеру цієї виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд має враховувати співмірність заявленої до стягнення суми з огляду на конкретні обставини справи за критеріями, визначеними постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема розмір простроченої заборгованості та її співвідношення із загальною сумою належних при звільненні виплат.
Велика Палата Верховного Суду у цій постанові відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування принципу пропорційності і співмірності при визначенні суми середнього заробітку за затримку розрахунку у період з 19.07.2022 який обмежений шістьма місяцями.
У пунктах 105, 106 цієї постанови Суд зазначив, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
1.6 З огляду на наведені правові висновки, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно врахувати співвідношення суми простроченої заборгованості із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, а також застосувати єдиний підхід до оцінки співмірності відшкодування за весь період затримки з урахуванням установленого законом обмеження.
1.7 Як установлено судом першої інстанції, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат становив 140941,57 грн, з яких 3178,31 грн виплачено позивачу при звільненні, а 75402,85 грн - на виконання судового рішення у справі №560/19310/25. При цьому кошти в сумі 62360,41 грн виплачено на виконання судового рішення у справі №560/19313/25.
1.8 Частка спірної суми, виплаченої відповідачем на виконання судового рішення у справі №560/19313/25, становить 62360,41 грн, що у відсотковому значенні від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 44,25 % (62360,41 : 140941,57 * 100).
1.9 Розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, розрахований виходячи із середньоденного заробітку позивача (238,23 грн) та загальної кількості днів затримки з урахуванням установленого законом обмеження (1913 днів: 1729 днів за період з 22.10.2017 по 18.07.2022 та 184 дні за період з 19.07.2022 по 18.01.2023), становить 455733,99 грн.
1.10 З урахуванням установленої частки невиплаченої суми 44,25 %, розмір середнього заробітку, пропорційний розміру простроченої заборгованості, становить 201662,29 грн (455733,99 * 44,25 %).
1.11 Отже, суд першої інстанції, визначивши середній заробіток за час затримки розрахунку пропорційно частці невиплаченої суми в розмірі 201662,29 грн, додатково зменшив його до 62360,41 грн, що не відповідає наведеним вище висновкам Верховного Суду щодо необхідності визначення розміру відшкодування з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та співмірності.
1.12 З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги позивача та зміни рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, шляхом визначення її в розмірі 201662,29 грн, замість визначених судом першої інстанції 62360,41 грн.
1.13 Також згідно зі статтями 1- 3 Закону № 2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
1.14 Щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, необхідно зазначити, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для її виплати за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати заборгованості - 30.04.2026.
1.15 Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання бездіяльності відповідача протиправною та стягнення відповідної компенсації по суті є правильним, а тому апеляційна скарга відповідача в цій частині задоволенню не підлягає.
2. Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
2.1 Доводи апеляційної скарги позивача є частково слушними та підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи, що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.
2.2 Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову.
2.3 Згідно із ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року змінити в частині суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Викласти третій абзац резолютивної частини рішення в такій редакції:
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 201662,29 грн (двісті одна тисяча шістсот шістдесят дві грн 29 коп.) за час затримки розрахунку при звільненні з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
В решті рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Кузьмишин В.М.
Судді Сапальова Т.В. Сушко О.О.