ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 461/6425/26 пров. № А/857/48943/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Москаля Р.М. та Глушка І.В.,
з участю секретаря судового засідання - Нагибайло Т.О.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - Стебко І.Ю.;
від відповідача - Житкова А.С.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника адвоката Житкової Алевтини Сергіївни, діючої на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , на рішення Галицького районного суду м.Львова від 28.08.2026р. в адміністративній справі за позовом Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби до громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації (документування) та забезпечення примусового видворення за межі території України (суддя суду І інстанції: Котельва К.О., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 28.08.2026р., м.Львів),-
В С Т А Н О В И В:
24.08.2026р. за допомогою системи «Електронний суд» позивач Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби /ЗМУ ДМС/ звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив продовжити строк затримання громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України ДМС України, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на шість місяців; рішення допустити до негайного виконання (а.с.1-10).
Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 28.08.2026р. заявлений позов задоволено; продовжено строк затримання громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України ДМС України, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на шість місяців (а.с.109-114).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила представник адвокат Житкова А.С., діюча на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , яка покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.118-122).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідач перебуває у фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_2 , яка є матір`ю його дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Офіційно шлюб не зареєстровано, у свідоцтві про народження відомості про батька дитини внесено зі слів матері. Згідно рішення Франківського районного суду м.Львова від 14.07.2026р. визнано відповідача батьком зазначеної дитини. Вказаний факт підтверджує наявність у відповідача стійких сімейних зв`язків на території України.
Окрім цього, позивач не довів здійснення належних і достатніх заходів для реального виконання рішення про примусове видворення. Сам факт направлення 27.07.2026р. запиту до Посольства Азербайджанської Республіки незадовго до закінчення чергового строку затримання не свідчить про здійснення процедури видворення з належною ретельністю. Відповідач не направив жодного запиту до Департаменту консульської служби МЗС України.
Також суд не врахував, що діючий паспорт відповідача був вилучений співробітниками Служби безпеки України під час проведення обшуку, через що у відповідача є паспортний документ для виїзду з України.
Позивач ЗМУ ДМС скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.141-145).
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду та підтверджено матеріалами справи, громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на території України без будь-яких документів для іноземця (посвідка, дозвіл на імміграцію, довідка про звернення за захистом і т.д.), що дають право законно перебувати на території України. Документи, що посвідчують особу в іноземця відсутні.
17.04.2024р. згідно з протоколом № МЛВ 000079 про адміністративне затримання за ч.2 ст.263 КУпАП працівниками ГУ ДМС у Львівській обл. був виявлений та затриманий відповідач у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203 КУпАП, з метою забезпечення своєчасного розгляду справи, складання протоколу про адміністративне правопорушення.
17.04.2024р. працівниками ГУ ДМС у Львівській обл. складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МЛВ 002465 за ч.1 ст.203 КУпАП, оскільки відповідач перевищив дозволений строк перебування на території України.
17.04.2024р. відносно відповідача прийнято рішення № 460113[телефон приховано] про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов`язано останнього покинути територію України у термін до 20.04.2024р.
18.04.2024р. прийнято рішення № 460111[телефон приховано], яким заборонено відповідачу в`їзд в Україну строком на 3 роки.
23.05.2024р. ГУ ДМС у Львівській обл. прийняв рішення про примусове видворення з України відповідача, оскільки останній у встановлений строк не виконав рішення про примусове повернення та продовжив перебувати на території України.
24.05.2024р. відповідача було видворено за межі України та заборонено в`їзд в Україну в строк до 23.05.2032р.
У серпні 2024 року відповідач здійснив повторне незаконне перетинання державного кордону України поза пунктом пропуску без документів та прибув незаконно на територію України.
31.08.2025р. згідно з протоколом № МІФ 000064 про адміністративне затримання за ч.2 ст.263 КУпАП працівниками Тисменицького відділу ЗМУ ДМС був виявлений та затриманий відповідач у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ст.203-1 КУпАП, з метою припинення правопорушення.
31.08.2025р. головним спеціалістом Тисменецького відділу ЗМУ ДМС складено протокол про адміністративне правопорушення за ст.203-1 КУпАП.
31.08.2025р. головним спеціалістом Тисменецького відділу ЗМУ ДМС прийнято рішення № 262610[телефон приховано] про примусове видворення з України громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , оскільки останній у серпні 2024 року здійснив незаконне повторне перетинання державного кордону України і продовжив проживати в Україні.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської обл. від 06.02.2026р. у справі № 158/368/26, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2026р., відмовлено в задоволенні позовних вимог до ЗМУ ДМС про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України.
У подальшому рiшенням Галицького районного суду м.Львова від 01.09.2025р. затримано громадянина Азербайджану ОСОБА_1 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України (а.с.17-24).
Згідно рiшення Галицького районного суду м.Львова від 23.02.2026р. у справі № 461/1442/26, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2026р., продовжено строк затримання громадянина Азербайджану ОСОБА_1 в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України (а.с.25-35, 36-46).
На виконання рішення суду громадянина Азербайджану ОСОБА_1 поміщено до Волинського ПТПІ.
31.08.2026р. завершився визначений судом строк його затримання.
З метою вжиття заходів щодо ідентифікації, документування та забезпечення примусового видворення за межі території України відповідача ЗМУ ДМС листом № 4601.18.4-11693/46.2-26 від 27.07.2026р. звернулось до Посольства Азербайджанської Республіки в Україні із проханням щодо ідентифікації та видачі свідоцтва на повернення (звільнивши від консульського збору) громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був документований паспортним документом С[приховано] від 09.01.2024р., дійсним до 08.01.2034р. (а.с.56-57).
На час розгляду справи відповідь на вказаний лист не надходила; запитуване свідоцтво є останнім необхідним документом для завершення процедури видворення.
Звертаючись до суду із розглядуваним позовом, позивач ЗМУ ДМС наголошував на тому, що відповідач у процедурі визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не перебуває; продовжує знаходитися на території України без законних підстав; офіційного джерела доходу немає; для оформлення документів для продовження строку перебування на території України не звертався.
У зв`язку з відсутністю у відповідача діючого паспортного документа, який дає право на виїзд з України, по причині існування ризику втечі відповідача, який тривалий період перебуває нелегально на території України, з метою виконання рішення ЗМУ ДМС від 31.08.2025р. про видворення, необхідно продовжити строк затримання відповідача у ПТПІ.
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем вживались заходи для отримання свідоцтва на повернення відповідача до країни громадянської належності, однак відсутність надходження відповідних документів від Посольства Азербайджанської Республіки в Україні унеможливлює здійснення позивачем процедури примусового видворення відповідача за межі України.
Відповідач втратив підстави для подальшого перебування на території України, незаконно перебуває на території України та ухиляється від виїзду з України; не вжив заходів щодо оформлення легального статусу перебування на території України, із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту не звертався.
Враховуючи вищевикладене, з метою завершення процедури примусового видворення відповідача до країни громадянської приналежності, суд дійшов висновку про необхідність продовження строку затримання відповідача з метою забезпечення його подальшого примусового видворення строком на 6 (шість) місяців.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про продовження затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який набрав чинності з 11.09.1997р., Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 5 Конвенції кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом;
b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом;
c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;
e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;
f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.
Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.
Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
За приписами ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України № 3773-VI від 22.09.2011р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (надалі - Закон № 3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно з ч.3 ст.3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до ч.1 ст.30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього.
Частиною 4 ст.30 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Пунктом 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 1110 від 17.07.2003р. (надалі - Типове положення) визначено, що пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - пункт тимчасового перебування), є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.
Згідно з п.5 Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, цей строк може бути продовжений, але не більш як до вісімнадцяти місяців. Про продовження строку тримання не пізніше ніж за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.
Відповідно до п.п.1, 2 розділу IIІ Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України № 353/271/150 від 23.04.2012р. (надалі - Інструкція № 353/271/150), у разі виявлення підстав, передбачених частиною першої статті 30 Закону № 3773-VI, органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду. За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАС України. Вимоги щодо взяття на поруки та внесення застави не можуть бути заявлені стосовно іноземців, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та (або) вчинення терористичної діяльності. У разі якщо особа, стосовно якої подається позов, є батьком, матір`ю, супроводжуючою особою або опікуном для неповнолітніх осіб, які слідували спільно з нею, відомості про таких дітей зазначаються у позовній заяві.
Згідно з ч.1 ст.289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу.
Відповідно до ч.11 ст.289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Частиною 13 ст.289 КАС України передбачено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Відповідно до пп.9 п.4 Положення про Державну міграційну службу України, затв. постановою КМ України № 360 від 20.08.2014р., ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.
В обґрунтування необхідності продовження строку затримання відповідача позивач покликається на неможливість забезпечення примусового видворення за межі України.
При цьому, як можна встановити із змісту позовної заяви, ЗМУ ДМС посилається на відсутність оформлення необхідних документів зі сторони Посольства Азербайджанської Республіки в Україні, що унеможливлює реалізацію процедури видворення.
Отже, позивач покликався на умови, визначені у ч.13 ст.289 КАС України, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, а саме: на відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації або неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця чи документів, необхідних для його ідентифікації.
Водночас, у постанові від 17.01.2019р. у справі № 743/1240/17 Верховний Суд дійшов висновку про вичерпність визначених КАС України підстав для продовження строку затримання іноземця.
Натомість, із матеріалів справи вбачається, що особу громадянина Азербайджану ОСОБА_1 протягом строку його затримання не було ідентифіковано в повному обсязі; у відповідача відсутній дійсний паспортний документ, що дає право на в`їзд або виїзд з держави, та визнається Україною.
Покликання на наявність паспорта, який був вилучений співробітниками Служби безпеки України під час проведення слідчий дій, колегія суддів оцінює критично, оскільки на момент поміщення відповідача до Волинського ПТПІ такий документ в нього був відсутній.
Копія двох перших сторінок паспортного документа відповідача долучена до матеріалів справи разом з відзивом представника відповідача на заявлений позов (а.с.74-81, 85).
Також у справі наявні копії двох сторінок протоколу обшуку (дату визначити неможливо), згідно якого вилучено співробітниками Управління СБУ у Львівській обл. паспортний документ НОМЕР_1 (а.с.93-94).
Таким чином, копія перших сторінок паспортного документа відповідача була долучена до справи вже після його вилучення співробітниками Служби безпеки України, такий був виявлений після поміщення відповідача до Волинського ПТПІ (згідно довідки про особу ДМС України від 31.08.2025р. у відповідача відсутній документ, що посвідчує особу - а.с.20).
Окрім цього, справжність вказаного документа і його належність відповідачу під час судового розгляду не підтверджена; також останній не був наданий позивачу після затримання відповідача.
Звідси, процедура ідентифікації відповідача на теперішній час є незвершеною і триваючою, при цьому позиває вживає заходи для ідентифікації позивача, документування його дійсними документами (в тому числі проїзними) і здійснення процедури примусового видворення.
Водночас, поведінка відповідача щодо ненадання діючого паспортного документа, яка не може розцінювати як належна співпраця, призвела до триваючої процедури його ідентифікації.
В силу приписів п.1 розділу VI Інструкції № 353/271/150 якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.
Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.
Неодержання підтвердної інформації з країни громадянської належності та неоформлення необхідного документа для ідентифікації особи і перетину кордонів між державами, унеможливлює здійснення ЗМУ ДМС процедури примусового видворення відповідача за межі України, оскільки у іноземця, стосовно якого прийнято рішення щодо видворення, відсутній документ, що дає право на виїзд з України.
У свою чергу, після затримання громадянина Азербайджану ОСОБА_1 позивач ЗМУ ДМС вживав заходи для забезпечення виконання рішення про примусове видворення останнього.
Отже, суд першої інстанції надав належну оцінку вказаним обставинам, зважаючи на необхідність вчинення послідовних дій щодо проведення заходів із ідентифікації та документування проїзним документом іноземця задля виконання рішення про примусове видворення.
Позивач довів наявність підстав для продовження строку затримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, при цьому акцентував увагу суду на поведінці відповідача, який фактично ухиляється від виконання рішення про примусове видворення за межі території України.
За наведених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що зазначені позивачем обставини є підставою для продовження строку затримання відповідача з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
В частині інших доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
Згідно рішення Франківського районного суду м.Львова від 14.07.2026р. в справі № 465/140101/25 (із урахуванням ухвали суду від 01.09.2026р. про виправлення описки) визнано відповідача батьком неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.96-100).
Наявність фактичних шлюбних стосунків з відповідачем підтверджує ОСОБА_2 , про що подала до суду відповідну заяву від 24.08.2026р. (а.с.82-84).
Відповідно до ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя. Водночас, це право не є абсолютним і може бути обмежене, зокрема, в інтересах: національної безпеки; громадського порядку; економічного добробуту країни; запобігання правопорушенням.
Іноземці зобов`язані підтверджувати законність свого перебування на території України. Законність перебування іноземця на території України, підтверджується, у тому числі наданим дозволом в межах строку дії візи; посвідкою на тимчасове чи постійне проживання, дозволом на імміграцію тощо.
Тому аргументи представника відповідача/апелянта про наявність фактичних шлюбних відносин, визнання в судовому порядку батьківства не спростовують та не скасовують порушення законодавства України про правовий статус іноземців, оскільки згаданим законодавством не передбачено виключень чи винятків із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і особисті обставини не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України, та не звільняють від обов`язку доводити законність свого перебування.
Навіть сам по собі факт укладення шлюбу на території України не є тотожним легалізації іноземця на території України, такий може бути лише підставою для оформлення права такої особи на проживання (перебування) в Україні, але не може сам по собі замінювати передбачені законом дії такої особи для реалізації цього права; бажання іноземця зберегти свої сімейні права покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.10.2019р. року справі №2340/2910/18,
Додатково колегія суддів зазначає, що положеннями ст.ст.9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року та ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Відповідно до п.«f» ч.1 ст.5 Конвенції кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17.04.2014р. у справі «Анатолій Руденко проти України», яке стало остаточним 17.07.2014р. (№ 50264/08), указано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин.
Суд наголошує, що відповідно до п.1 ст.5 Конвенції мається на увазі фізична свобода особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує п.1 ст.5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.
Враховуючи вищевказане, оцінюючи наведені обставин справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
За правилами ст.139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат в цьому апеляційному провадженні є відсутніми.
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.272, 289, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу представника адвоката Житкової Алевтини Сергіївни, діючої на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , на рішення Галицького районного суду м.Львова від 28.08.2026р. в адміністративній справі № 461/6425/26 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Р. М. Москаль
І. В. Глушко
Дата складання повного судового рішення: 15.10.2026р.