ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 595/1438/25 пров. № А/857/47480/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
за участі секретаря судового засідання : Чупіль Д.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2025 року (ухвалене головуючим-суддею Тхорик І.І., час ухвалення рішення 09 год 10 хв у м. Бучачі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування рішення,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - ДПП, відповідач), в якому просив скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5760569 від 19.09.2025, а провадження у справі закрити.
Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 28.10.2025 позовні вимоги задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ДПП подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального права просить його скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин закон, який втратив чинність. Натомість, відповідно до п.1 ч.1 ст.9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" №3720-IX від 21.05.2024, перевірка наявності чинних договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється відповідними підрозділами НПУ під час здійснення регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху (далі - ПДР) його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі (у тому числі з використанням працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів та в режимі фотозйомки, відеозапису), а також під час оформлення документів щодо порушення ПДР та оформлення матеріалів дорожньо транспортної пригоди.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Ковалівський Б.В. просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного
З матеріалів справи видно, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5760569 від 19.09.2025 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.
За змістом оспорюваної постанови, 19.09.2025 о 23:22:57 год в м. Тернопіль по вул. Протасевича, 1А, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або без чинного внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, чим порушив вимоги п.2.1 "ґ" ПДР, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.126 КУпАП.
Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що у межах даної справи, суб`єкт владних повноважень не надав доказів, що позивач, керуючи транспортним засобом, порушив вимоги ПДР, як і відсутні докази того, що працівник поліції володів інформацією, яка свідчить про причетність водія чи пасажирів т/з до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, чи про вчинення ним будь-якого іншого правопорушення. Після зупинки т/з поліцейський жодних обставин щодо причетності водія (керованого ним транспортного засобу) до вчинення адміністративного, чи будь-якого іншого правопорушення не встановлював. У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що в межах цих конкретних правовідносин, за встановлених судом обставин, відповідачем не надано суду та не долучено до оспорюваної постанови доказів, які б свідчили про порушення позивачем ПДР, та як наслідок, у поліцейського не виникло підстав, зокрема, вимагати у водія договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Суд також врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.03.2019 по справі №686/11314/17 та від 22.10.2019 по справі №161/7068/16-а, за змістом яких вимоги поліцейського про пред`явлення страхового полісу у разі, якщо належним чином не було зафіксовано факту порушення особою ПДР, є протиправними.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Згідно ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до п.п."а", "б", "ґ" п.2.1 ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі : посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон); чинний страховий поліс про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно п.п."а" п.2.4 ПДР, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України "Про дорожній рух" №3353-XII від 30.06.1993, згідно якої, водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`явити для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Колегія суддів зазначає, що водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі (пункт 1.10 ПДР).
Визначення терміну "керування транспортним засобом" було наведено в пункті 27 Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", відповідно до якого, керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі №404/4467/16-а вказав, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису
Згідно ч.2, ч.3 ст.283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу
Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Колегія суддів зазначає, що відповідач, як на обставини вчинення правопорушення покликається на складену постанову у справі про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, колегія суддів не вважає оспорювану постанову беззаперечним доказом вчинення позивачем правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
На підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем до відзиву до позовної заяви надано відео, а саме : відео export-pedo6, яким зафіксовано, як працівник поліції підійшов до транспортного засобу марки «Skoda Octavia», який перебував у нерухомому стані із заведеним двигуном та увімкненою аварійною світловою сигналізацією. За кермом вказаного т/з перебував ОСОБА_1 . Працівник поліції повідомив позивачу, що його зупинено на підставі ч.1 п.3 ст.35 Закону №580-VIII (19.09.2025 о 23:18:06 год). На запитання поліцейського куди він прямує, ОСОБА_1 відповів, що їде додому. Під час перевірки документів поліцейським виявлено відсутність у ОСОБА_1 чинного страхового полісу цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у зв`язку з чим позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП.
Колегія суддів зазначає, що встановлення факту керування транспортним засобом є визначальним для встановлення об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, яка полягає у керуванні транспортним засобом особою без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Порушення ПДР, за що передбачена відповідальність за ст.126 КУпАП, має підтверджуватися відповідними доказами, перелік яких наведений у ст.251 цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 по справі №496/4315/16-а дійшов висновку, що обов`язковому доказуванню під час розгляду справ про адміністративні правопорушення підлягають факти вчинення або невчинення певною особою адміністративного правопорушення, які в свою чергу, підтверджуються відеозйомкою фіксації події адміністративного правопорушення.
Відповідачем до матеріалів справи не надано жодних відеозаписів, які б об`єктивно та беззаперечно підтверджували факт керування позивачем транспортним засобом у визначений в оспорюваній постанові час.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23.12.2005 "Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" роз`яснено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 284 КУпАП; у постанові необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і зазначити мотиви відмови від інших доказів, на які посилається правопорушник.
Згідно з постановою Верховного Суду від 26.04.2018 по справі №338/1/17, візуальне спостереження за дотриманням ПДР працівниками органу НПУ може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Однак відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення позивачем ПДР. Сама постанова без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про скоєння адміністративного правопорушення.
Варто зазначити, що оспорювана постанова не може бути беззаперечним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, оскільки є саме тим рішенням суб`єкта владних повноважень, в якому уповноважена особа відображає власне бачення порушень, допущених водієм, та вказує докази на підтвердження факту вчинення правопорушення та дотримання встановленої законом процедури розгляду справи.
Всупереч імперативного обов`язку, встановленого ч.2 ст.72 КАС України відповідач не надав жодного доказу законності та обґрунтованості його постанови.
При цьому, колегія суддів враховує, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.
Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.07.2020 по справі №2463/1352/16-а.
Стосовно доводів відповідача про те, що відповідно до п.1 ч.1 ст.9 Закону №3720-IX, перевірка наявності чинних договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється відповідними підрозділами НПУ під час здійснення регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням ПДР його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі (у тому числі з використанням працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів та в режимі фотозйомки, відеозапису), а також під час оформлення документів щодо порушення ПДР та оформлення матеріалів дорожньо транспортної пригоди, колегія суддів не формує своїх висновків, оскільки такі не охоплюються обставинами, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, які зводяться лише до заперечення самого факту керуванням транспортним засобом.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обгрунтованості даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення, а рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2025 року по справі №595/1438/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 15.10.26