ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6946/26 Справа № 204/508/25 Суддя у 1-й інстанції - Куць О.О. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Никифоряка Л.П., Халаджи О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у м. Дніпро цивільну справу за позовом Комунального підприємства «ТЕПЛОЕНЕРГО» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплопостачання,
- за апеляційною скаргою Комунального підприємства «ТЕПЛОЕНЕРГО» Дніпровської міської ради
на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 30 березня 2026 року,-
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
15 січня 2025 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська (Чечелівського районного суду міста Дніпра) надійшов позов Комунального підприємства «ТЕПЛОЕНЕРГО» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплопостачання, в якому, з урахуванням уточнень, позивач просив стягнути з відповідачки 70757,77 грн основного боргу, 3% річних - 6363,04 грн, інфляційні збитки - 25395,97 грн та пеню - 7741,69 грн, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що позивач впродовж періоду з листопада 2021 року по березень 2024 року включно, здійснював постачання теплової енергії ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , за яким відкрито особовий рахунок НОМЕР_1 .
Повідомленням від 30 травня 2024 року №377-СС відповідачеві було надано інформацію про обов`язок укладання договору, перелік необхідних для його укладання документів та проєкт договору про надання послуги постачання теплової енергії, яке було вручено особисто 17 червня 2024 року, про що свідчить інформація з трекінгу Укрпошта про поштове відправлення №0503874078877. У подальшому, 15 липня 2024 року, було отримано лист ОСОБА_1 щодо укладання договору (вх.№2022), на який КП «ТЕПЛОЕНЕРГО» направив лист від 08 серпня 2024 року №513-СС із відповідями на запитання та заперечення, а також змінений Договір про постачання теплової енергії №060861, що вручено особисто 20 серпня 2024 року.
Однак, жодних відповідей на лист від 08 серпня 2024 року відповідачем не направлено, договір відповідачем не підписано. Однак, послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до ст.ст. 13 та 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відтак між позивачем та відповідачем діє типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є договором приєднання, опублікований 01 жовтня 2019 року, що набрав чинності 31 жовтня 2019 року, а наразі на сайті опубліковано договір приєднання, який діє в редакції Постанови КМ №1022 від 08 вересня 2021 року із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №1209 від 10 листопада 2021 року, що опублікований 01 жовтня 2021 року та набрав чинності 31 жовтня 2021 року та є обов`язковим для виконання сторонами.
Однак відповідачка не сплачує послуги теплопостачання, а тому за період з листопада 2021 року по березень 2024 року утворилась заборгованість у сумі 70757,77 грн. Також позивачем з 03 січня 2022 року по 18 грудня 2025 року нараховані 3% річних - 6363,04 грн., інфляційні збитки - 25395,97 грн., пеня - 7741,69 грн..
Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 05 вересня 2025 року цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради, в інтересах якого діє представник Корабльова Анастасія Олегівна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання - передано на розгляд за підсудністю до Соборного районного суд міста Дніпра.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ
Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 30 березня 2026 року позовні вимоги Комунального підприємства «ТЕПЛОЕНЕРГО» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплопостачання задоволено частково.
Стягнуто ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «ТЕПЛОЕНЕРГО» Дніпровської міської ради заборгованість за постачання теплової енергії у розмірі 70757,77 грн, інфляційні втрати - 16849,67 грн, три відсотки річних - 4689,44 грн, пеню - 2194,01 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради витрати зі сплати судового збору у розмірі 2093,12 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
28.04.2026 року від Комунального підприємства «ТЕПЛОЕНЕРГО» Дніпровської міської ради надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться вимога про скасування рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 30 березня 2026 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 1673,60 грн, інфляційних збитків у розмірі 8546,30 грн та пені у розмірі 5547,68грн та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних , інфляційних збитків та пені у повному обсязі.
В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що положення абзацу 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 не можуть бути застосовані у даній цивільній справі, оскільки відповідачка відноситься до категорії споживачів «інші споживачі», а не «населення», а нарахування відсотків річних, інфляційних збитків та пені за весь період прострочення зобов`язання у даному випадку є обґрунтованим та законним правом Позивача.
КП «Теплоенерго» вважає, що в даному випадку немає місця застосування судом першої інстанції своїх дискреційних повноважень в частині розміру, на який зменшено пеню з огляду на такі виняткові обставини, які існують в даній справі та не заслуговують на застосування механізму зменшення розміру пені.
Судом першої інстанції не з`ясовано наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а лише зазначається, що одночасне стягнення у повному обсязі пені, інфляційних втрат та 3% річних призведе до надмірної відповідальності відповідача, що не відповідатиме принципам розумності та справедливості.
Несплата за фактично отриману теплову енергію підриває гарантії забезпечення населення м. Дніпро теплом в опалювальний період, призводить до погіршення якості наданих послуг та перешкоджає здійсненню модернізації та ремонту систем теплопостачання.
Відповідач безпідставно не виконує свої зобов`язання за договором та є винним у виникненні спору.
АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
28.08.2026 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідачка просила відмовити КП «Теплоенерго» ДМР у задоволенні позовних вимог повністю.
Зазначає, що на думку відповідачки, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обсягу спожитого тепла споживачем, та відсутні належні розрахунки та їх деталізація, яка б дозволяла належним чином перевірити вірність нарахувань за обсяг спожитої споживачем теплової енергії, а, відповідно, і всіх нарахувань, які виходячи з цього були нараховані позивачем вартість теплової енергії, отриманої споживачем, нарахування споживачу пені, інфляційних збитків, сум судового збору, тощо.
Інші аргументи є аналогічним до відзиву відповідачки на позовну заяву, що відображений у рішенні суду першої інстанції.
ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 54911,61 грн, що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено.
КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради впродовж періоду з листопада 2021 року по березень 2024 року включно, здійснювало постачання теплової енергії ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , за яким відкрито особовий рахунок НОМЕР_1 .
Вказане приміщення є нежилим та належить відповідачеві на підставі договору дарування нежилого приміщення від 28 грудня 2015 року (а.с.25-27).
Повідомленням від 30 травня 2024 року №377-СС відповідачеві було надано інформацію про обов`язок укладання договору про надання послуг з постачання теплової енергії, перелік необхідних для укладання такого договору документів та проєкт договору про надання послуги постачання теплової енергії (а.с.26 зворот).
Вказане повідомлення було отримано ОСОБА_1 17 червня 2024 року, про що свідчить інформація з трекінгу Укрпошта про поштове відправлення №0503874078877 (а.с.27).
03 липня 2024 року ОСОБА_1 направила КП «Теплоенерго» ДМР лист щодо укладання договору (вх.№2022), який був отриманий позивачем 15 липня 2024 року.
На вказаний лист від 03 липня 2024 року КП «ТЕПЛОЕНЕРГО» направило відповідь №513-СС, а також змінений договір про постачання теплової енергії №060861 (а.с.30).
Вказаний лист із додатком - договором про постачання теплової енергії №060861 відповідач отримала (а.с.32 зворот), однак відповіді не направила, наразі договір про постачання теплової енергії не підписано.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а відтак не підлягають доказуванню в силу ч.1 ст.82 ЦПК України.
В свою чергу, 04 вересня 2019 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України №830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, на виконання якої позивачем опубліковано на своєму сайті Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є договором приєднання. Таким чином, з моменту набрання чинності Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії відносини сторін стали регулюватись договором приєднання.
Однак відповідачка не сплачувала заборгованість за послуги теплопостачання, а за період з листопада 2021 року по березень 2024 року утворилась заборгованість у сумі 70757,77 грн. Також позивачем з 03 січня 2022 року по 18 грудня 2025 року нараховані 3% річних - 6363,04 грн, інфляційні збитки - 25395,97 грн, а також нарахована пеня з листопада 2021 року по березень 2023 року та з листопада 2024 року по березень 2024 року у сумі 7741,69 грн.
З огляду на вказане, зважаючи на обґрунтованість та підтвердженість доказів наявних в матеріалах справи суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі 70757,77 грн.
Відповідачка в порушення оплати таких витрат є такою, що прострочила виконання зобов`язання.
Позивач просить стягнути 3% та інфляційні витрати за період 03 січня 2022 року по 18 грудня 2025 року.
У постанові Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 5 березня 2022 року №206 установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
30.12.2023 редакція постанови була змінена, заборона стосується виключно територій, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
Тому нарахування 3% річних та інфляційних витрат у період з 24 лютого 2022 року до 30 грудня 2023 року не допускається на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
В свою чергу позивач нараховує 3% річних та інфляційні витрати в період 03 січня 2022 року по 18 грудня 2025 року.
Відповідно до розрахунків відповідача, сума інфляційних втрат за період 03 січня 2022 року по 18 грудня 2025 року становить 25395,97 грн., період з 24 лютого 2022 року до 30 грудня 2023 року, суд не враховує у зв`язку з вищевказаним, а отже сума індексації за весь період заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 16850,36 грн.
Відповідно до розрахунків відповідача, 3% за період 03 січня 2022 року по 18 грудня 2025 року становить 6363,04 грн., період з 24 лютого 2022 року до 30 грудня 2023 року, суд першої інстанції не враховує, а отже 3% за весь період заборгованості становить 4478,10 грн.
Згідно розрахункової таблиці позивача, розмір пені за період з листопада 2021 року по березень 2023 року та з листопада 2024 року по березень 2024 року становить 7741,69 грн., період 24 лютого 2022 року до березень 2023 року суд не враховує, а тому розмір пені становить 4388,02 грн. (а.с. 259).
Разом з тим суд зазначає, що заявлені позивачем вимоги також включають стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які є самостійними способами захисту цивільного права та спрямовані на компенсацію матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів і плати за користування ними.
Таким чином, одночасне стягнення у повному обсязі пені, інфляційних втрат та 3% річних призведе до надмірної відповідальності відповідача, що не відповідатиме принципам розумності та справедливості.
Крім того, позивач не звертався тривалий час з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, що призвело до збільшення пені.
Виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності і пропорційності, як складових елементів принципу верховенства права, суд першої інстанції вважав наявними підстави для зменшення пені на 50%.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції вважав за необхідне зменшити вищевказаний розмір пені до 2194, 01 грн.
Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.
З таким висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Так, відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
За змістом аналізованої норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові.
Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.
Крім того, частиною першою статті 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання /частина третя статті 549 ЦК України).
Частиною першою статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» до 29 грудня 2023 року було визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування 06 березня 2022 року і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням, на всій території України було заборонено у період з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року у зв`язку з дією постанови КМУ від 05 березня 2022року №206 у редакції, що діяла до 29 грудня 2023 року.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з наданими позивачем розрахунками за особовим рахунком відповідачки за період з листопада 2021 року по березень 2024 року утворилась заборгованість у сумі 70757,77 грн. Також позивачем з 03 січня 2022 року по 18 грудня 2025 року нараховані 3% річних - 6363,04 грн, інфляційні збитки - 25395,97 грн, а також нарахована пеня з листопада 2021 року по березень 2023 року та з листопада 2024 року по березень 2024 року у сумі 7741,69 грн.
Проте, як вбачається з розрахунку позивача в період з 22.02.2022 року по 29.12.2023 року відповідачці нараховані 3% річних у розмірі 1673,60 грн, інфляційні збитки у розмірі 8546,30 грн та пеню у розмірі 5547,68 грн.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вірно визначив розмір 3 відсотків річних у сумі 4689,44 грн, інфляційних втрат у сумі 16849,67 грн, пені у сумі 2194,01 грн, оскільки нарахування позивачем відповідачці 3% річних у розмірі 1673,60 грн, інфляційних збитків у розмірі 8546,30 грн та пені у розмірі 5547,68 грн за період з 22.02.2022 року по 29.12.2023 року суперечить положенням постанови КМУ від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» у редакції, що діяла до 29 грудня 2023 року.
З огляду на наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.
При таких обставинах, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
Згідно з ч.1 ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «ТЕПЛОЕНЕРГО» Дніпровської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 30 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: