ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7761/26 Справа № 932/8677/25 Суддя у 1-й інстанції - Петунін І. В. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.,
суддів Никифоряка Л.П., Халаджи О.В.,
за участю секретаря Гречишникової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівської міської військової адміністрації про визнання права власності на нерухоме майно,
- за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 23 березня 2026 року, -
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
18.07.2025 року до Шевченківського районного суду міста Дніпра надійшов позов ОСОБА_1 до Костянтинівської міської військової адміністрації про визнання права власності на нерухоме майно, в якому позивач просив суд визнати за ним право власності на домоволодіння з приналежними до нього будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 , яке складається з: житловий будинок В-1 площею 84,2 м2, сарай Л-Б, огорожа дерев`яна Л-№, замощення асфальтове Л-П.
В обґрунтуванні позовних вимог зазначено, що згідно Договору купівлі-продажу від 11.04.1989 року він придбав у власність житловий будинок саманний з відповідними надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 832,9 кв.м де знаходилися житловий будинок, сарай, огорожа дерев`яна, замощення асфальтове.
На даному договорі проставлено відмітку, що рішенням виконкому від 04.10.1989 року дозволено будівництво нового будинку з подальшим зносом старого у строк до 26.09.1992 року.
З Генерального плану (схеми) від 11.08.1998 року при проведенні інвентаризації встановлено наявність житлового будинку АДРЕСА_2 , площа житлового будинку В-1 становить 84,2 кв.м, така ж інформація підтверджується довідкою БТІ від 08.05.2025 року.
Згідно акту прийомки індивідуального домоволодіння від 1994, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 зданий в експлуатацію. З інформації з Державного реєстру речових прав вбачається, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстроване.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ
Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 23 березня 2026 року позов ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , місце реєстрації як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_4 до Костянтинівської міської військової адміністрації, ЄДРПОУ 44887499, місцезнаходження за адресою: вул. Олекси Тихого, 260, м. Костянтинівка Краматорського р-ну Донецької області, 84114 про визнання права власності на нерухоме майно, залишено без задоволення.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
22.05.2026 року від ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про скасування рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 23 березня 2026 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що під час виникнення спірних правовідносин порядок оформлення права власності регулювався законодавством, чинним на момент будівництва, а тому застосування сучасних вимог про державну реєстрацію права без урахування принципу дії закону в часі є помилковим.
Суд першої інстанції фактично не надав оцінки тому, що позивач володіє земельною ділянкою, здійснював будівництво на законних підставах, має технічну документацію БТІ та інші документи, що підтверджують виникнення права.
АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України не надходило.
СУДОВІ ВИКЛИКИ
Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с. 114-116).
ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи:
Згідно з Договором купівлі-продажу від 11.04.1989, посвідченого державним нотаріусом Костянтинівської державної нотаріальної контори, реєстр № 2-946 та який зареєстровано у БТІ 04.09.1989, позивач є власником жилого будинку з надвірними будівлями на земельній ділянці 832,9 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , де знаходяться жилий будинок саманний жилою площею 21,5 м2, сарай саманний, огорожа дерев`яна, замощення асфальтове. На вказаному договорі зазначена відмітка, що рішенням виконкому міської ради народних депутатів від 04.10.1989 дозволено будівництво нового будинку з подальшим зносом старого у строк до 26.09.1992.
Згідно з Генеральним планом (схеми) від 11.08.1998 при встановлено наявність житлового будинку А1 та житлового будинку В-1 (незареєстрований) за адресою: АДРЕСА_1 , площа житлового будинку В-1 становить 84,2 м2.
Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю від 20.05.1998, позивач є власником земельної ділянки за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,09 га, яка передана для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель.
Згідно з Актом приймання індивідуального домоволодіння, затв. рішенням виконкому ради трудящих м. Костянтинівка № 137 від 27.07.1964, надане домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 вважати прийнятим.
Згідно з довідкою КП «Костянтинівське міське бюро технічної інвентаризації» Костянтинівської міської ради від 08.05.2025, за підсумками проведення технічної інвентаризації, яка відбулася у 1998 році, є наявний новий недобудований житловий будинок літ «В-1» (згідно даних технічної інвентаризації , рік будівництва - 1990-1998 р.р.). Загальна площа недобудованого будинку - 84,2 м2, житлову площу не визначено. Право власності на новий будинок не оформлювалося. На земельній ділянці є старий житловий будинок літ. «А1» (підлягає зносу), сарай літ. «Б», огорожа літ. «№». Л-Б, огорожа дерев`яна Л-№, замощення асфальтове Л-П.
Частиною другою ст. 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень ст. 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами ст.ст. 177-179, 182 цього кодексу, ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи містобудування», реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об`єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій. Закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється.
За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою КМУ від 13.04.2011 № 461, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-III категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Визнання ж права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
При цьому суд першої інстанції врахував висновки, викладені у п.п. 53-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019, справа № 200/22329/14-ц.
Позивач посилається в позовній заяві на Акт прийому індивідуального домоволодіння в експлуатацію від 1994 року житлового будинку у АДРЕСА_1 . Однак, вказаний документ в матеріалах справи відсутній.
Встановивши зазначені обставини суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
З таким висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право власності на певну частку у домоволодінні, тобто йдеться про набуття права власності на нерухоме майно.
Майно, на яке позивач просить визнати право власності є новоствореним.
Стаття 328 ЦК України передбачає підстави набуття права власності, яка передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Пунктами 2-4, частини 3, статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.
Згідно ч. 3, 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції Закону від 11.02.2010 року) права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.
Згідно ч. 2, 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Відповідно до п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабміну України від 25.12.2015 р. №1127(далі - Порядок №1127) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.
Для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів ( п. 41 Порядку № 1127).
Право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
На вказаний висновок, що викладений у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі №6-159цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №200/22329/14-ц (провадження №14-483цс19) послався й суд першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги спростовуються наявними в матеріалах справи документами, зокрема, довідкою КП «Костянтинівське БТІ» №476 від 08.05.2025 року, з якої вбачається, що за підсумками проведення технічної інвентаризації, яка відбулася у 1998 році, є наявний новий недобудований житловий будинок літ «В-1» (згідно даних технічної інвентаризації , рік будівництва - 1990-1998 р.р.). Загальна площа недобудованого будинку - 84,2 кв. м, житлову площу не визначено. Право власності на новий будинок не оформлювалося. На земельній ділянці є старий житловий будинок літ. «А1» (підлягає зносу), сарай літ. «Б», огорожа літ. «№». Л-Б, огорожа дерев`яна Л-№, замощення асфальтове Л-П.
Крім того, судом першої інстанції було правильно зазначено про відсутність матеріалах справи Акту прийому індивідуального домоволодіння в експлуатацію від 1994 року щодо житлового будинку В-1 площею 84,2 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 , на який посилається позивач. Оскільки наявний в матеріалах справи Акт прийому індивідуального домоволодіння в експлуатацію від 1964 року стосується іншого житлового будинку, а саме будинку житловою площею 21,45 кв. м (а.с. 14-15зв), який був придбаний позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 11.04.1989 року (а.с. 13-13зв, 16-16зв) та в подальшому підлягав знесенню відповідно до рішення виконкому Костянтинівської міської ради №380 (а.с. 18).
Посилання апелянта на застосування судом першої інстанції норм законодавства без урахування принципу дії закону в часі є необґрунтованим, оскільки аналогічна сучасному законодавству (с. 331 ЦК України) норма Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №121 від 09.06.1998 року передбачала оформлення права власності щодо новозбудованого нерухомого майна за наявності акта державної комісії про прийняття об`єкта і введення його в експлуатацію (п. 4.1).
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.
При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 23 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлено 13.10.2026 року.
Судді: