ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/10078/26 Справа № 204/3315/26 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д. Л. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.,
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
секретар Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 07 липня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Черкез Д.Л.),
В С Т А Н О В И В:
У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс» звернулось до Чечелівського районного суду м. Дніпра з позовом до до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідачів на свою користь кошти нараховані на підставі ст. 625 ЦК України в сумі 3 067,28 доларів США та судові витрати.
Рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 07 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодився представник ТОВ «Діджи Фінанс» - Супрун Д.В., та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скарга мотивована тим, що фактично, суд першої інстанції звів предмет доказування у цій справі до необхідності підтвердження перебування рішення суду на примусовому виконанні та надання доказів існування відкритого виконавчого провадження, хоча такі обставини не є юридичними фактами, від яких стаття 625 ЦК України ставить у залежність виникнення відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання.
Більше того, суд першої інстанції не врахував, що встановлені рішенням суду обставини щодо існування грошового зобов`язання є преюдиційними відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України та не підлягають повторному доказуванню. Отже, у даній справі предметом доказування було не існування самого боргу, а наявність підстав для застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України.
Зазначає, що до апеляційної скарги додаються витяги з Автоматизованої системи виконавчого провадження від 13 липня 2026 року, відповідно до яких виконавчі провадження № 65779794, № 72903035, № 65780323 та № 72903008 мають статус «Відкрито». Зазначені документи є офіційним підтвердженням того, що рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2018 року продовжує перебувати на примусовому виконанні, а отже грошове зобов`язання боржниками не виконане.
ОСОБА_3 , просив рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 07 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Від відповідачів відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2018 року по цивільній справі № 204/8154/17 було задоволено позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № МL-302/386/2006 від 21 листопада 2006 року у розмірі 20 630,14 доларів США, що еквівалентно 531 192,77 грн., 50% судових витрат по сплаті судового збору у сумі 3 983,95 грн., а всього 535 176,72 грн. (а.с. 9-12). Вказане рішення суду набрало законної сили 12 липня 2018 року.
03 грудня 2024 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (як Фактором) та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (як Клієнтом) був укладений Договір факторингу №12/2024/5-ДФ, відповідно до умов якого «ОТП Факторинг Україна» відступило за плату ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» свої права грошової вимоги до Боржників, щодо належного виконання ними всіх зобов`язань за кредитними договорами (а.с. 24-26).
Згідно з Реєстром боржників до Договору факторингу №12/2024/5-ДФ від 03 грудня 2024 року, до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшло право вимоги, серед іншого: за кредитним договором № МL-302/386/2006 від 21 листопада 2006, укладеним з ОСОБА_1 (поз. № 87) (зв. бік а.с. 26-28).
Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 24 липня 2025 року замінено стягувача у цивільній справі № 204/8154/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме: з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (а.с. 30-31).
Звертаючись у березні 2026 року до суду з даним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» на підставі статті 625 ЦК України просив стягнути з відповідачів кошти в сумі 3 067,28 дол. США, які складаються виключно з 3% річних, посилаючись при цьому на те, що на даний час рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2018 року по справі № 204/8154/17 відповідачами не виконано.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того. що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достатніх доказів того, що рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2018 року по справі № 204/8154/17 на теперішній час відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконано та заборгованість за кредитним договором від 21 листопада 2006 року не погашена.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком місцевого суду.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правового висновку, зробленого Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та правового висновку у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Правовий аналіз статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а тому відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.
Враховуючи наведене, 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого є, зокрема, нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.
Відповідно до вимог ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У відповідності до вимог ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Як було встановлено матеріалами справи та у силу вимог ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню те, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2018 року по цивільній справі № 204/8154/17 було задоволено позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № МL-302/386/2006 від 21 листопада 2006 року у розмірі 20 630,14 доларів США, що еквівалентно 531 192,77 грн., 50% судових витрат по сплаті судового збору у сумі 3 983,95 грн., а всього 535 176,72 грн. (а.с. 9-12). Вказане рішення суду набрало законної сили 12 липня 2018 року.
ТОВ «Діджи Фінанс» звертаючись із даним позовом до суду, наголошувало на тому, що вищевказане рішення щодо стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором не виконано, у зв`язку із чим у Товариства з`явилось права вимагати від останніх кошти на підставі ст. 625 ЦК України, однак на підтвердження обставини щодо відкриття виконавчого провадження по виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2018 року у цивільній справі №204/8154/17 чи його фактичного виконання на час розгляду справи у суді першої інстанції представником позивача не було надано жодного доказу, а отже колегія суддів повністю погоджується з позицією місцевого суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідачів суми заборгованості 3% річних у розмірі 3 067,28 доларів США, з огляду на те, що позивачем не було доведено невиконання відповідача вказаного рішення, а тому апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 07 липня 2026 року слід залишити без змін.
Що стосується доданих до апеляційної скарги письмових доказів витягу з Автоматизованої системи виконавчого провадження від 13 липня 2026 року щодо виконавчих проваджень № 65779794, № 72903035, № 65780323 та № 72903008; довідку про стан заборгованості № 150726 від 15 липня 2026 року; довідку про стан виконання рішення суду № 15267 від 15 липня 2026 року.
Нові докази надані представником позивача із порушенням норм цивільного процесу, а останнім не вказано об`єктивних причин неможливості надання документу під час розгляду справи першою інстанцією.
Колегія суддів вважає, що заявником не вказано об`єктивних причин неможливості надання документів щодо існування виконавчого провадження відносно відповідачів у даній справі, оскільки згідно наявного витягну з АСВП, виконавче провадження було відкрито 11.06.2021 року, а з даним позовом ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось 20.03.2026 року, а отже відсутні підстави для долучення вказаних доказів і відповідно і врахування їх під час апеляційного перегляду.
На стадії апеляційного перегляду справи інша ніж заявник сторона може подати нові докази для спростування доводів апеляційної скарги. Однак неприйнятно, коли, суд першої інстанції відмовляє у зв`язку з недоведеністю і позивач долучає до апеляційної скарги нові докази, які не подавав до суду першої інстанції, щоб посилити свою позицію. Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції, а не чекати, коли їм буде відмовлено у задоволенні позовних вимог за недоведеністю, та потім вишукувати нові докази і долучати їх до апеляційної скарги.
Касаційний цивільний суд ВС у постанові від 13.01.2021 у справі № 264/949/19 вказав, що відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Верховний суд, роз`яснив, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. КЦС вказав, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні
Обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Оскільки, представник ТОВ «Діджи Фінанс» - Супрун Д.В. не навів поважних причин неподання вказаних доказів до суду першої інстанції, колегія суддів вважає. що відсутні підстави їх враховувати в якості належних доказів, оскільки під час розгляду справи вказані докази існували, однак з невідомих причин місцевому суду надані не були.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані скаржником до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування або зміни відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не ґрунтуються на нормах права, та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» залишити без задоволення.
Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 07 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
А.В. Гапонов
Л.П. Никифоряк