ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/10307/26 Справа № 183/4950/26 Суддя у 1-й інстанції - Дубовенко І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
секретар:Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2026 року по справі за заявою ОСОБА_1 , в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_4 про видачу обмежувального припису (суддя першої інстанції Дубовенко І.Г.),
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 , в якій з урахуванням її уточнення просила видати обмежувальний припис стосовно свекра заявника ОСОБА_4 .
Видати обмежувальний припис ОСОБА_4 на строк 6 (шість) місяців з заборонами щодо: 1.1. перебування в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ; 1.2. наближення на 50 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 та ОСОБА_3 1.3. особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у іншому місці, переслідувати її та в будь який спосіб спілкуватися з нею; 1.4. ведення листування, телефонних переговорів з ОСОБА_1 або контактування з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Про видачу обмежувального припису повідомити відповідне відділення поліції шляхом направлення копії рішення суду для взяття ОСОБА_4 на профілактичний облік.
Допустити негайне виконання рішення в повному обсязі, незалежно від права на його оскарження.
Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2026 року у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодилась заявниця, та через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження наявних в ній доказів.
Скарга мотивована тим, що надані докази у справі достовірно підтверджують обставини застосування ОСОБА_4 до ОСОБА_1 у присутності неповнолітньої дитини психологічного та фізичного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також високу ймовірність подальшого вчинення таких дій. А в такому випадку суд не може мати сумнівів, що ці події вплинули на її фізичний та моральний стан, і заявниця страждає від домашнього насильства, як і її малолітня дитина. Її неповнолітня дитина є свідком (очевидцем) такого насильства, зазнала серйозного стресу, тому відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є дитиною, яка постраждала від домашнього насильства.
Право заявниці та її дитини на користування житлом, захищеним від насильства, також передбачене статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
Кривдник не надав жодного істотного доказу саме в рамках цієї справи вчинення домашнього насильства по відношенню до ОСОБА_1 та її доньки, а експертиза на поліграфі саме у справі домашнього насильства не може бути належним та допустимим доказом, оскільки, якщо ОСОБА_5 підміняти всі докази скоєння домашнього насильства то це призведе до того, що особа, яка вчиняє домашнє насилля, не ставиться до свого вчинку, як до насилля, а для неї це є цілковитою нормою.
Фактично використовувалося майнове становище та житлове питання як інструмент психологічного впливу, контролю та приниження.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , просила рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким заяву ОСОБА_1 , задовольнити у повному обсязі.
Від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що заявником не додано жодних доказів, які прямо та достовірно підтверджують, що ОСОБА_4 вчиняв будь-які дії, які підпадають під економічне, психологічне, фізичне насильство відносно ОСОБА_1 , 1999р.н., та дитини ОСОБА_3 , 2024р.н., зокрема, словесні образи, погрози, переслідування, залякування, діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, а також ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці. Також допитані судом першої інстанції свідки зазначили, що не були свідками подій щодо вчинення жодного насильства із боку ОСОБА_4 щодо ОСОБА_1 , 1999р.н., та дитини ОСОБА_3 , 2024р.н.,
Заявник не довела систематичного вчинення відносно неї домашнього насильства, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо ОСОБА_4 обмежувального припису.
ОСОБА_6 , просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що у будинку, загальної площею 1091 кв.м. по АДРЕСА_1 , який належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (а.с. 45-46, 52-56), зареєстрований і проживає ОСОБА_11 (а.с. 9-11), а також мешкають: ОСОБА_1 (зареєстрована по АДРЕСА_2 /а.с. 6, 58/), ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_11 ), ОСОБА_4 (зареєстрований по АДРЕСА_3 , а як ВПО за адресою: АДРЕСА_4 /а.с. 57, 152/) та ОСОБА_7 (зареєстрований по АДРЕСА_3 як ВПО за адресою: АДРЕСА_4 /а.с. 57, 152, 159-160/).
16 квітня 2026 року лікарем КНТ «РМЦРЗ» ДОР» виданий консультативний висновок спеціаліста № 81603 - за висновком якого ОСОБА_1 , встановлений діагноз - соматофорна вегетативна дисфункція з тривожним синдромом, вагітність 35 тиж. Зі слів ОСОБА_1 (а.с. 30).
17 квітня 2026 року ОСОБА_11 звернувся до Самарівського РВП УПП в Дніпропетровській області з заявою, у якій просив притягнути до відповідальності його батька ОСОБА_4 , який 17.04.2026 року приблизно о 08-50 вчинив домашнє насильство стосовно нього та його родини (а.с. 12-14).
17.04.2026 року поліцейським Самарівського РВП УПП в Дніпропетровській області складений протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (а.с. 15).
20 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Самарівського РВП УПП в Дніпропетровській області з заявою, у якій просила вжити заходів реагування стосовно батька її чоловіка ОСОБА_4 , який вчиняв домашнє насильство психологічного та економічного характеру, що призвело до значного погіршення стану її здоров`я на 9-му місяці вагітності, у зв`язку з чим вона потрапила до лікарні 17.04.2026 року. Сам випадок домашнього насильства був 17.04.2026 року о 08-50 годині (а.с. 16-17).
20 квітня 2026 року лікарем КНТ «РМЦРЗ» ДОР» виданий консультативний висновок спеціаліста № 83902 - за висновком якого ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлений діагноз - гостра реакція на стрес (а.с. 23).
23.04.2026 року поліцейським Самарівського РВП УПП в Дніпропетровській області складений протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, де потерпілим зазначена ОСОБА_1 , а також виданий терміновий заборонний припис строком на 10 днів (а.с. 18-19).
23.04.2026 року поліцейським Самарівського РВП УПП в Дніпропетровській області складений протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, де потерпілим зазначена ОСОБА_3 , а також виданий терміновий заборонний припис строком на 10 днів (а.с. 20-21).
23 квітня 2026 року КЗ «Центр надання соціальних послуг» Піщанської сільської ради складена карта визначення індивідуальних потреб особи в наданні соціальної послуги консультування за зверненням ОСОБА_11 ( АДРЕСА_5 ), причиною звернення - зазначене домашнє насильство психологічного характеру. За висновками - проведено консультативну бесіду спрямовану на усвідомлення кривдником наслідків його поведінки та відповідальності. Основна мета бесіди припинити насильство та сформувати соцільно прийнятні норми поведінки (а.с. 44.)
23.04.2026 року СВГ ВП Самарівського РВП Векленко Ю.М. складені форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, відповідно до яких існує загроза психологічному здоров`ю дитини ОСОБА_3 від сварок в родині; існує загроза передчасних пологів ОСОБА_1 у зв`язку з реакцією на сварки (а.с. 88-89)
27 квітня 2026 року комісією у складі начальника СД Ковтун В.В., психолога ОСОБА_13 та директора КЗ ЦНСП Качур Т.І. складений акт оцінки рівня безпеки дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 , відповідно до якого стан дитини на момент відвідування - дитина має стрес, перелякана, реагує на сторонні звуки; з пояснень батьків дитини - дитина стала свідком вчинення психологічного насилля відносно своєї матері, яке вчинив її дідусь ОСОБА_4 . Відповідно до розділу IV акту - батьки постійно перебувають з дитиною, батьки фізичного насильства не вчиняють, відсутні ознаки фізичного насилля; батьки ведуть себе коректно. У приміщенні відсутні сторонні особи. На момент відвідування родини кривдник відсутній (ТЗП - 10 днів). Після повернення кривдника до місця проживання - здійснити повторний вихід в родину та визначити повторно безпеку дитини в родині. У судовому засіданні встановлено, що у акті помилково зазначений місяць (05), тому як події відбувалися у квітні (а.с. 24-29).
У період з 23.04.2026 по 29.04.2026 КЗ ЦНСП Піщанської сільської ради складений акт оцінки потреб сім`ї/особи. Стан та потреби дитини ОСОБА_3 :
самопочуття дитини, її зовнішній вигляд ознаки СЖО (складні життєві обставини) - наявні, інформація від батьків - зі слів батьків дитина постраждала від псих. насильства, зверталися до лікаря сімейного та психолога; дитина була свідком домашнього насильства щодо матері та батька;
харчування має ознаки СЖО - зі слів матері харчування відповідає віку але нерегулярне через стрес дитини;
емоційний стан має ознаки СЖО - зі слів батьків емоційний стан дитини незадовільний, дитина реагує на гучні звуки; з дитиною почав працювати психолог, дитина отримала гострий стрес та переляк;
мережа соціального супроводу сім`ї (дитини, дорослої особи), визначена як наявна; існують конфлікти між дорослими членами сім`ї.
За висновком оцінки потреб сім`ї - основними ознаками та чинниками, що спричиняють СЖО є домашнє насильство психологічного та економічного характеру. Дідусь ОСОБА_4 створює постійні конфліктні ситуації, неодноразово вчиняв домашнє насильством психологічного характеру відносно сина, невістки та онуки; тривалість існування проблеми - декілька років. Висновок складений фахівцем КЗ ЦНСП Піщанської сільської ради Мюковою Т.В. за участю спеціаліста ОСОБА_13 та членів родини ОСОБА_11 , ОСОБА_1 і дитини ОСОБА_14 (а.с. 47-51).
З 27.04.2026 року по 05.05.2026 року ОСОБА_4 лікувався у КПН «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради у кардіології (а.с. 73).
29 квітня 2026 року комерційним директором ТОВ «ДАПЛ-АВТО» надана позитивна службова характеристика на ОСОБА_4 , який є директором ТОВ «ДІПЛ-АВТО» (а.с. 72).
Скріншоти переписок між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 містять відомості щодо позитивного спілкування зазначених осіб, в тому числі і щодо малолітньої ОСОБА_15 , що не заперечується особами, що брали участь у справі (а.с. 74-84, 111-118).
З копії виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 16465 виданої 11 серпня 2025 року КНП «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» Дніпровської міської ради, вбачається, що ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікуванні з 29.07.2025 по 11.08.2025 року з діагнозом: ІХС: стабільна стенокардія напруги ІІ-ІІІ ФК з нестабільним перебігом, Гіпертонічна хвороба ІІ ст 2-3 ст Ризик - 4. Гіпертензивне серце. Кризовий перебіг СН НА (стадія В) ФК ІІ (зі збереженою ФВЛШ - 64%). Стенозуючий атеросклероз брахіоцефальних судин. Нестенозуючий атеросклероз артерій н/к. Мультифокальна енцефалопатія ІІ ст. з дрібно осередковою мікросимптоматикою. Церебральна мікроангіопатія з помірним вестибулоатактичним синдромом. Кіста лівої нирки (а.с. 148-149).
З копії довідки виданої 18.05.2026 року лікарем педіатром КНП «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» ДМР, убачається, що ОСОБА_3 перебуває під наглядом лікаря педіатра у зв`язку з підвищеним психо-емоційним навантаженням, частими сигналами повітряної тривоги, ракетними обстрілами в м.Дніпро та території ж/к Рівер-Парк та негативним впливом на стан здоров`я (гостра реакція на стрес, в результаті якої з`явились яскраво виражені переляки від гучних звуків та звуку закриття дверей, вікон тощо) рекомендовано перебування у більш безпечному місці проживання за межами території активної небезпеки. Дитина проходить роботу з психологом щодо відновлення психічного здоров`я від психологічного насильства в сім`ї (а.с. 185, 197).
28 травня 2026 року Дніпровським ДЗ «Психоневрологічний диспансер» ОСОБА_1 наданий консультаційний висновок спеціаліста № 173 - Висновок спеціаліста (встановлений діагноз): Розлад адаптації з переважанням порушення інших емоцій F43.23. Рекомендації: первинна консультація психотерапевта, первинна психотерапевтична сесія.
За висновком експерта № 1854-26 від 01 червня 2026 року за результатами проведення судової психологічної експертизи, проведеної за заявою ОСОБА_4 та його представника адвоката Гусєва В.П. Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз: 1. В ході психологічного дослідження з використанням комп`ютерного поліграфа у громадянина ОСОБА_4 відсутні значущі фізіологічні реакції, які свідчать про те, що він 17.04.2026 чи 23.04.2026 року виганяв з дому невістку ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_16 . 2. В ході психологічного дослідження з використанням комп`ютерного поліграфа у громадянина ОСОБА_4 відсутні значущі реакції, які свідчать про те, що він ображав, принижував, словесно погрожував, переслідував, залякував свою невістку ОСОБА_1 . 3. В ході психологічного дослідження з використанням комп`ютерного поліграфа у громадянина ОСОБА_4 відсутні значущі реакції, які свідчать про те, що він отримував від невістки ОСОБА_1 гроші, зокрема, 12500 доларів США.
З копії довідки, виданої 18.06.2026 року за вих..№ 46 КЗ «Дніпропетровський центр соціально-психологічної допомоги» вбачається, що ОСОБА_1 вказаним закладом надана соціально-психологічна допомога в умовах денного стаціонару, згідно результатів психологічного діагностування виявлено, що актуальний психоемоційний стан та індивідуально-психологічні особливості ОСОБА_1 наступні: має середній рівень агресивності, ригідності, високий рівень тривожності та фрустрації, що є нормою психічно здорової особи і базою для встановлення конструктивної взаємодії, комунікації як з дорослими так і з дітьми; тривожність; в конфлікті має стиль поведінки - компроміс. ОСОБА_1 має підвищений рівень тривожності, фрустрації та ознаки стресу та психічного виснаження, симптоми посттравматичного стресового розладу (поверхневий, неспокійний сон, почуття недовіри та почуття безвиході, постійна настороженість та розсіяна увага). ОСОБА_17 (проекція психоемоційного стану) показав, що ОСОБА_1 знаходиться в стресовому стані, відчуває невпевненість в майбутньому, розчарування щодо комунікації з батьками свого чоловіка. Все вищезазначене свідчить про те, що ОСОБА_1 ймовірно піддавалась психологічному та економічному тиску з боку батька ОСОБА_4 . Задля гармонізації психоемоційного стану ОСОБА_1 потребує психотерапії.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того. що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 , вчиняв будь-які дії відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що свідчать про його жорстоке поводження з невісткою та/або онукою, вживанням щодо них ненормативної лексики, образ та приниження заявником, як і умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися - ними суду не надано.
Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Предметом вирішення судами у цій справі є питання видачі обмежувального припису у зв`язку з учиненням щодо заявниці та її малолітньої доньки домашнього насильства з боку заінтересованої особи (тестя).
Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, визначає Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII).
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Зокрема, фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
У статті 26 Закону України № 2229-VIII зазначено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України № 2229-VIII визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Таким чином, рішення про видачу обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків, а тому для обмеження права кривдника необхідним є встановлення ризиків, які несе його поведінка по відношенню до постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві (постанова Верховного Суду від 23 лютого 2026 року у справі № 442/2320/25, провадження № 61-14335св25).
Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2025 року у справі № 760/31644/24 (провадження № 61-8219св25) зробив висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і спрямований на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Саме собою звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою стосовно неї насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 165/3472/21, провадження № 61-441св22).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 03 вересня 2020 року у справі «Левчук проти України» («Levchuk v. Ukraine», заява № 17496/19, § 78, 80, 90) зазначив: «Питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - від застосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства, - виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем. Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов`язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» («Irina Smirnova v. Ukraine»), заява № 1870/05, пункти 71 і 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого. Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об`єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для протидії основній проблемі й запобіганню майбутньому жорстокому поводженню».
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У цій справі свої вимоги заявниця обґрунтовувала тим, що ОСОБА_4 тривалий час вчиняє психологічне і фізичне насильство стосовно членів сім`ї заявниці, а саме вчиняє психологічний тиск, образи, приниження, словесні погрози, створення напруженої та небезпечної обстановки у місці спільного проживання, створення сварок та конфліктів без об`єктивних причин та вчиняє спроби вигнати сім`ю з будинку
Як було встановлено матеріалами справи та не заперечується учасниками справи, що у будинку, загальної площею 1091 кв.м. по АДРЕСА_1 , який належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (а.с. 45-46, 52-56), зареєстрований і проживає ОСОБА_11 (а.с. 9-11), а також мешкають: ОСОБА_1 (зареєстрована по АДРЕСА_2 /а.с. 6, 58/), ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_11 ), ОСОБА_4 (зареєстрований по АДРЕСА_3 , а як ВПО за адресою: АДРЕСА_4 /а.с. 57, 152/) та ОСОБА_7 (зареєстрований по АДРЕСА_3 як ВПО за адресою: АДРЕСА_4 /а.с. 57, 152, 159-160/).
Місцевий суд вказав на те, що між заявницею та ОСОБА_4 існують неприязні стосунки та конфлікти як у осіб, які проживають в одному будинку, що не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису у цій справі.
Суд, відмовляючи у задоволенні вимог заяви, зазначив, що заявниця не надала належних та допустимих доказів, на підставі яких можна зробити висновок про наявність ризиків продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві з боку ОСОБА_4 , що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
З таким висновком суду колегія суддів апеляційного суду погоджується.
Колегія суддів зазначає, що суд, надавши належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності в розумінні Закону № 2229-VIII, а також оцінивши можливі ризики застосування психологічного чи фізичного насильства щодо заявника у майбутньому, встановили, що ці докази підтверджують виключно наявність станом на момент розгляду справи конфлікту між її учасниками та не свідчать саме в цей момент про загрозу вчинення насильства стосовно заявниці та членів її сім`ї, а тому обґрунтовано зробив висновок про відсутність правових підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису.
Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що суд допустив порушення норм процесуального права, що не дало змогу правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі.
Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, надав належну оцінку складеним протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_4 , за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, де потерпілим зазначена ОСОБА_1 , а також виданий терміновий заборонний припис строком на 10 днів.
Не підтверджуються і доводи скарги про те, що суд не врахував, що між сторонами не відбулося примирення. Виходячи з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживають в одному будинку, між ними виникають побутові сварки та склалися неприязні відносини, що підтверджується, зокрема, зібраннями доказами у суді першої інстанції, дослідженими судом, наданим заявницею, висновок про недоцільність застосування положень Закону № 2229-VIII та видачі обмежувального припису стосовно ОСОБА_4 є правильним.
Апеляційний суд вважає, що застосування обмежувального припису являє собою істотне втручання у зміст права на повагу до приватного життя та права на житло з урахуванням проживання заявниці і ОСОБА_4 в одному будинку, що спростовує відповідні доводи скарги.
Таким чином, обставини справи, встановлені судом, не дають підстав для існування обґрунтованого ризику вчинення домашнього насильства, настання відповідних наслідків для постраждалої особи та не підтверджують реальність такого ризику у майбутньому з урахуванням поведінки як заявниці, так і заінтересованої особи, стосовно якої вона просила суд видати обмежувальний припис.
Крім того, наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки місцевим судом та викладалися заявницею в обґрунтування її апеляційної скарги. Апеляційний суд із дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України їх перевірив та не вбачає підстав для повторного їх обґрунтовування.
З матеріалів справи вбачається, що апеляційної скарги було долучено довідку за результатами психодіагностичної роботи з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13.07.2026 року.
Також, представником заявниці ОСОБА_2 , до апеляційного суду було долучено скрин-шоти листування з мобільного за стосунку, вдруге долучено довідку результатами психодіагностичної роботи з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13.07.2026 року, довідку про надання ОСОБА_1 соціально-психологічної допомоги в умовах денного стаціонару від 18..06.2026 року, акт про невідповідність дій споживача при неможливість здійснення відключення від 07.07.2026 року, а також постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2026 року у справі №183/5143/26, якою постанову Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2026 року стосовно ОСОБА_4 за ч.1, ч. 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення - змінено
Перекваліфіковано дії ОСОБА_4 з ч. 2 ст. 173-2 КУпАП на ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та притягнуто до відповідальності за вказаною статтею з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 40 (сорока) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 680, 00 гривень (шістсот вісімдесят гривень 00 копійок).
Нові докази надані представником скаржниці із порушенням норм цивільного процесу, а останнім не вказано об`єктивних причин неможливості надання документу під час розгляду справи першою інстанцією.
Колегія суддів вважає, що заявником не вказано об`єктивних причин неможливості надання документу під час розгляду справи першою інстанцією, а отже відсутні підстави для долучення вказаних доказів і відповідно і врахування їх під час апеляційного перегляду.
На стадії апеляційного перегляду справи інша ніж заявник сторона може подати нові докази для спростування доводів апеляційної скарги. Однак неприйнятно, коли, суд першої інстанції відмовляє у зв`язку з недоведеністю і позивач долучає до апеляційної скарги нові докази, які не подавав до суду першої інстанції, щоб посилити свою позицію. Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції, а не чекати, коли їм буде відмовлено у задоволенні позовних вимог за недоведеністю, та потім вишукувати нові докази і долучати їх до апеляційної скарги.
Касаційний цивільний суд ВС у постанові від 13.01.2021 у справі № 264/949/19 вказав, що відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
ВС роз`яснив, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. КЦС вказав, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні
Обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Оскільки, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не навела поважних причин неподання вказаних доказів до суду першої інстанції,колегія суддів вважає. що відсутні підстави їх враховувати в якості належних доказів, оскільки під час розгляду справи вказані докази існували.
Що стосується скрин-шотів зі мобільного за стосунку, то з них неможливо встановити дату проведення листування між адресатами, а тому колегія суддів їх також не враховує.
Що стосується долучених постанов місцевого та апеляційного суду у справі 183/5143/26, якою постанову Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2026 року стосовно ОСОБА_4 за ч.1, ч. 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення - змінено
Перекваліфіковано дії ОСОБА_4 з ч. 2 ст. 173-2 КУпАП на ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та притягнуто до відповідальності за вказаною статтею з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 40 (сорока) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 680, 00 гривень (шістсот вісімдесят гривень 00 копійок), то апеляційний суд вважає, що у даному випадку дане судове рішення, а саме постанову апеляційного суду, колегія суддів вважає належним доказам, однак для розгляду даної справи про видачу обмежувального припису, шляхом заявлених вимог, колегія суддів вважає. що заявниця має на меті позбавити права користування власника будинку ОСОБА_4 , що буде вважатись втрачанням у право особистою власності, яка захищена на рівні законодавства України, а також Конституції України
Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», серія A, № 303-A). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Отже, доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи, та у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.
Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
А.В. Гапонов
Л.П. Никифоряк
Повний текст судового рішення складено 13 жовтня 2026 року.
Головуючий суддя О.В. Халаджи